Рішення № 85864229, 21.11.2019, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 471/32/18-ц

2/467/329/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2019 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Явіци І.В.,

за участю секретаря судового засідання Андросової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ :

Звернувшись до суду із цим позовом, представник АТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що 17 вересня 2012 року відповідач отримав кредит у розмірі 900,00 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості, зобов`язавшись слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту та вчасно погашати заборгованість.

Втім, своїх зобов`язань відповідач не дотримався, внаслідок чого станом на 31 грудня 2017 року має заборгованість перед банком у сумі 38 680,41 грн., із яких 2 447,04 грн. - заборгованість за кредитом, 30 680,91 грн. - заборгованість за відсотками, 3 234, 35 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також за штрафами - фіксованою частиною у розмірі 500,00 грн. та його процентною складовою у розмірі 1 818, 11 грн.

У зв`язку із таким, позивач через свого представника просив стягнути вказану заборгованість із відповідача на його користь, а так само і сплачений ним судовий збір за подання цього позову у розмірі 1 762, 00 грн.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про його дату, час і місце повідомлений належно, надав до заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, паралельно зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, а у разі неявки відповідача - не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач у судове засідання також не прибув, про його дату, час і місце повідомлений належно, що підтверджується даними рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, причин своєї неявки не зазначив.

При цьому, відповідач будь - яких заяв, у тому числі й заяв по суті справи, або ж клопотань до суду не направляв, у зв`язку із чим суд вважає наявними одночасно існування всіх умов, визначених ч.1 ст. 280 ЦПК України, і необхідних для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки відповідач двічі повідомлений про дату, час і місце судового засідання, проте, на розгляд справи не з`явився, причин своєї неявки не вказав, відзив на позов не подав, у той час, як позивач не заперечує проти такого порядку вирішення справи.

При цьому, на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, позаяк, жоден із учасників справи у судовому засіданні присутнім не був.

За таких обставин, суд, перевіривши доводи, на які посилається позивач, оцінивши надані йому докази з точки зору належності і допустимості, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, прийшов до такого.

Зокрема, суд установив, що 17 вересня 2012 року відповідач підписав Анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку та погодився із тим, що ця Анкета - заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить Договір про надання банківських послуг, укладений між ним та позивачем.

За умовами укладеного між сторонами договору, позивач отримав кредит розмірі 900,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок із сплатою 30 % річних на залишок заборгованості.

В подальшому розмір процентів за користування кредитними коштами було збільшено, зокрема, 01 вересня 2014 року до 34,80 %, 01 квітня 2015 року до 43, 20 % річних.

Крім того, умовами укладеного сторонами кредитного договору передбачено сплату позичальником пені у разі несвоєчасного погашення заборгованості, а також штрафів при порушенні строків платежів по будь-якому з зобов`язань.

Статтями 526, 530 ЦК України визначено, що зобов`язання повинно виконуватися належним чином і у встановлений строк.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (стаття 611 ЦК України).

Та як установив суд у цьому випадку, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором хоча й виконував, проте, несвоєчасно та не у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем на суму 38 680,41 грн., із яких 2 447,04 грн. - заборгованість за кредитом, 30 680,91 грн. - заборгованість за відсотками, 3 234, 35 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також за штрафами - фіксованою частиною у розмірі 500,00 грн. та його процентною складовою у розмірі 1 818, 11 грн.

Але частиною 1 статті 1049 ЦК України також передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

А за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (1 статті 1054 ЦК України).

При цьому, згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як наслідок, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд вважає доречною і законною вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту 2 447, 04 грн.

Проте, у цілому позов не може бути задоволений повністю.

Зокрема, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за відсотками, яка утворилась станом на 28 квітня 2017 року у розмірі (згідно із розрахунком позивача) 15 210, 77 грн.

Так, Із матеріалів справи вбачається, що відповідач з 28 квітня 2017 року по 23 травня 2017 року проходив військову службу у військовій частині Т 0500.

23 травня 2017 року ОСОБА_1 вибув для подальшого проходження військової служби у військову частину Т 0310 міста Дніпро, де проходив військову службу у період з 16 червня 2017 року по 28 травня 2018 року.

29 травня 2018 рокуОСОБА_1 переведений на військову службу за контрактом на строк 6 місяців.

Зокрема, станом на 12 червня 2018 року ОСОБА_1 перебував у відрядженні в зоні проведення Операції Об`єднаних Сил.

Дата запланованого звільнення у запас - 28 листопада 2018 року.

Згідно п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Статтею першою Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" дано визначення особливого періоду, мобілізації та демобілізації.

Зокрема, визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Із змісту цього визначення та аналогічного змісту визначення, наведеного у статті першій Закону України «Про оборону України», вбачається, що вони дають чітке визначення початку перебігу особливого періоду, але не встановлюють його закінчення.

За таких обставин висновок про закінчення особливого періоду слід формувати з урахуванням юридичних визначень про мобілізацію, демобілізацію та змісту указів Президента України, який за ст. 5 Конституції України та відповідно до норм наведених Законів, наділений повноваженнями щодо оголошення цих станів та стану воєнного часу.

Крім того, мають бути враховані рішення, які приймаються у таких випадках Радою Національної безпеки та оборони України, яка відповідно до ст.7 Закону України «Про оборону України», наділена повноваженнями з координації та контролю органів виконавчої влади з питань оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Зокрема, Рада національної безпеки згідно зі ст. 3 Закону України «Про Раду Національної безпеки і оборони України» від 05.03.1998 р. № 183/98- ВР вносить пропозиції Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; виконує функції координації та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України, а також, у відповідності до ст.4 цього Закону, приймає рішення щодо невідкладних заходів із розв`язання кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України. Зазначені рішення згідно зі ст.10 Закону України «Про Раду Національної безпеки і оборони України» вводяться в дію Указами Президента України та є обов`язковими до виконання.

Так, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно -рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно - рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Тобто, особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992р. №2232-Х11 здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Статтею першою цього Закону передбачено, що змістом військового обов`язку є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Військовий обов`язок є конституційним обов`язком, який включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом ( ч.2).

Указом виконуючого обов`язки Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014р. прийняте в межах конституційних повноважень рішення про часткову мобілізацію військовослужбовців строком на 45 діб.

Таким чином, з дня публікації Указу, тобто з 18 березня 2014 р. почався особливий період, рішень про закінчення якого на час розгляду справи Президент не приймав, так само як і рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Оскільки саме з цим періодом та наявністю кризової ситуації п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пов`язане право відповідача на пільги щодо не нарахування штрафних санкцій, пені за невиконання зобов`язань перед банками, а також процентів за користування кредитом, то у позивача не було підстав для нарахування процентів за користування кредитними коштами та штрафів у період з моменту призову відповідача до складу Збройних Сил України і 31 грудня 2017 року ( кінцева дата, до якої позивач надав розрахунок).

Як наслідок, нараховані проценти підлягають стягненню з відповідача у розмірі 15 210, 77 грн., а не у розмірі 30 680, 91 грн., як пред`явлено позивачем.

Зокрема, суд не здійснював перевірку факту обізнаності позивача про перебування відповідача у складі Збройних Сил України, оскільки виходив із того, що відповідач є більш уразливою стороною у цих правовідносинах, у той час, як суд стоїть на захисті не лише прав позивача, в у відповідача.

Крім того, суд не погоджується із вимогою позивача про стягнення з відповідача пені у повному обсязі, зокрема, виходячи із такого.

Як слідує із позовної заяви та наданого позивачем розрахунку заборгованості, позивач пред`явив вимогу не лише про стягнення пені, а й штрафів, Умовами та правилами надання банківських послуг.

Між тим, відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України), а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Тож, можна зробити висновок, що пеня і штраф є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення, тобто, строків виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, свідчить про недотримання положень статті 61 Конституції України в частині заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, що є недопустимим.

Тлумачення статей 3 та 549 ЦК України дозволяє стверджувати, що при виборі того який вид неустойки (штраф чи пеня) повинен стягуватися, слід враховувати справедливість і розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Тому необхідно визначити стягнення якого виду неустойки (штрафу чи пені) є нерозумним і несправедливим, з урахуванням їх розміру.

Як видно із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, сума нарахованої ним пені є значно меншою від суми заборгованості за тілом і відсотками, а тому при виборі виду неустойки, яку належить стягнути з відповідача, суд вважає розумним і справедливим відмовити позивачу у стягнення саме пені та комісії у розмірі 3 234, 53 грн., ураховуючи ще й той факт, що позивач не надав окремого розрахунку щодо комісії, а так само і не навів переліку послуг, за які нарахував комісію.

У зв`язку із цим, частковому задоволенню підлягає і вимога про стягнення процентної складової штрафу.

Так, згідно Тарифів обслуговування кредитних карт штраф нараховується з розрахунку: 500 грн. + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій.

Згідно п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг, при порушення строків платежів по будь - якому з грошових зобов`язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів клієнт зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 500,00 грн. та 5 % від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих і прострочених процентів та комісій.

Але оскільки відповідач порушив строки платежів ще до призову на військову службу, у тому числі, й більш ніж на 30 днів, то вимога позивача про стягнення штрафів є правомірною.

Та оскільки заборгованість за тілом та відсотками, як установив суд, становить 20 104, 85 грн. ( 2 447, 04 заборгованість за тілом та 15 210, 77 грн. заборгованість за відсотками станом на 28 квітня 2017 року), то відповідно процентна складова штрафу розраховується наступним чином : 20 104, 85 грн. х 5%= 1 005, 24 грн., а не 1818, 11 грн., як пред`явлено позивачем.

Вимог ж про стягнення фіксованої складової штрафу є обгрунтованою і підлягає до задоволення у розмірі 500,00 грн.

Отже, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що у цьому випадку з відповідача на користь позивача підлягають стягненню : 2 447, 04 грн. заборгованості за тілом кредиту, 15 210, 85 грн. заборгованості за нарахованими відсотками, 1 005, 24 грн. заборгованості за процентною складовою штрафу та 500,00 грн. заборгованості за його фіксованою складовою, тобто 21 610,09 грн., що становить собою сукупність цих платежів, які підлягають до стягнення.

Стосовно ж стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 1 762, 00 грн., то суд виходив із правила, установленого ч.1 ст. 141 ЦПК України, за яким судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

А тому, з відповідача на користь позивача слід стягнути 984, 43 грн., що становить 55, 87 % від сплаченого позивачем розміру судового збору, позаяк, позов було задоволено на 55, 87 від пред`явленої позивачем суми.

З цих мотивів, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 263-265, 279, 280 -283 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з Стягнути з ОСОБА_1 на корить Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 21 610 ( двадцять одна тисяча шістсот десять) грн. 09 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 2 447 ( дві тисячі чотириста сорок сім) грн. 04 коп., заборгованості за відсотками у розмірі 15 210 ( п`ятнадцять тисяч двісті десять ) грн. 77 коп., заборгованості за процентною складовою штрафу у розмірі 1 005 ( одна тисяча п`ять) грн. 24 коп. та заборгованості за фіксованою частиною штрафу у розмірі 500 ( п`ятсот) грн. 00 коп.

У решті вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на корить Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 984 (дев`ятсот вісімдесят чотири ) грн. 43 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Форма і зміст заяви про перегляд заочного рішення повинні відповідати вимогам ст. 285 ЦПК України.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, тобто шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо або через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відповідач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; паспорт НОМЕР_2 , виданий Братським РВ УМВС України в Миколаївській області 21 червня 2012 року.

Позивач : Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570, р/р НОМЕР_3 , МФО 305299).

Суддя І.В. Явіца