Рішення № 85821132, 22.11.2019, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2019 року м. Мукачево Справа №303/6293/19

2/303/2164/19

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого – судді Кость В.В.,

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача ОСОБА_2 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондра Людмила Вікторівна

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , публічного акціонерного товариства «БАНК ФОРУМ» про визнання недійсним Договору про відступлення прав за Іпотечним договором від 25.07.2018, укладеного між Публічним акціонерним товариством «БАНК ФОРУМ» та фізичною особою ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондра Людмилою Вікторівною, запис в реєстрі за №1654 (надалі – Договір відступлення).

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те що фізична особа ОСОБА_2 не є банком або іншою фінансовою установою і не може бути іпотекодержателем за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов`язання за кредитним договором.. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить ст. 1054 ЦК України, про що достеменно було відомо нотаріусу.

Відповідач у поданому до суду відзиві у задоволенні позовних вимог просив відмовити, оскільки діючим законодавством не заборонено укладання договору відступлення права вимоги з фізичною особою. Також вказує, що відступлення права вимоги не є фінансовою послугою. Він як новий кредитор, не укладав з ОСОБА_1 будь-яких кредитних договорів, не надавав йому будь-яких фінансових послуг, а закон не передбачає обов`язку наявності у набувача прав ліцензії на здійснення операції з валютними цінностями. Також вказує на те, що з укладанням договору відступлення права вимоги зобов`язання позивача не змінені, оскаржуваний ним договір не порушує його прав, свобод чи законних інтересів.

Крім того, відповідач зазначає, що між сторонами було укладено договір відступлення прав вимоги, який є договором цесії, а не договором факторингу.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондра Людмила Вікторівна пояснень по суті спору не надала.

Ухвалою суду від 22 листопада 2019 року провадження по справі в частині вимог щодо публічного акціонерного товариства «БАНК ФОРУМ» закрито.

Ухвалою суду від 22 листопада 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Учасники справи, заперечень щодо можливості судового розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін не висловили, тому з урахуванням положень частини п`ятої ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглянув справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

1. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

За змістом п. 2 частини другої ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту порушеного права є визнання правочину недійсним.

2. В контексті хронології існуванням спірних правовідносин пов`язаних із предметом спору суд наводить наступні обставини справи.

Так, 12.01.2008 року між АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум» (далі – Банк) та ОСОБА_1 (надалі - Позичальник) було укладено кредитний договір № 0008/08/26-CL (надалі – Кредитний договір), відповідно до якого Банк відкрив Позичальнику поновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі з лімітом кредитування на суму 15000,00 доларів США із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 11.01.2018 року.

На підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду від 25 листопада 2014 року присуджено до стягнення з ОСОБА_1 (ід. номер НОМЕР_1 ) на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованість за кредитним договором № 0008/08/26-СL від 12.01.2008 року в розмірі 74126,84 грн., що складається з наступного: 841,60 доларів США (10899,94 грн.) - прострочена сума заборгованості за кредитом; 4429,00 доларів США (57361,95 грн.) – поточна сума заборгованості за користування кредитом; 127,50 доларів США (1651,31 грн.) - прострочена сума заборгованості за нарахованими процентами; 94,29 доларів США (1221,19 грн.) – поточна сума заборгованості за нарахованими процентами; 231,05 доларів США (2992,46 грн.) – пеня за простроченим кредитом та процентами.

Рішення суду набрало законної сили 09.12.2014. Видано виконавчий лист.

Разом з тим, 03.07.2018 були проведені електронні торги, результати яких оформлені протоколом електронного аукціону № UA-EA-2018-05-14-000049-b (номер лоту F35GL23174). До активів лоту віднесене право вимоги за кредитним договором від 12.01.2008 №0008/08/26-СL, укладеним із фізичною особою (забезпечення: однокімнатна квартира, заг. пл. 36,40 кв.м, житлова – 17,10 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 ). Переможцем визначено ОСОБА_2 .

За результатами відкритих торгів (аукціону) 25 липня 2018 року між ПАТ «БАНК ФОРУМ» та ОСОБА_2 , як новим кредитором, укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 1244-Ф, відповідно до умов якого, Банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальника та іпотекодавця, зазначеного у Додатку № 1 до цього договору (боржник). Новий кредитор у день укладення договору, відповідно до пункту 2.2 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами та в розмірах вказаних у додатку № 1 до цього договору.

Згідно з Додатком №1 право вимоги відступлено за кредитним договором від 12.01.2008 № 0008/08/26-CL, розмір прав вимоги – 5492,39 дол. США та іпотечний договір від 12.01.2008 за р.№96.

Крім того, 25 липня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «БАНК ФОРУМ» та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги за Іпотечним договором, згідно з яким первісний іпотекодержатель (Банк) відступає новому іпотекодержателю ( ОСОБА_2 ) права вимоги за Іпотечним договором, посвідченим 12.01.2008 та зареєстрованим в реєстрі за номером 96, укладеним між Первісним іпотекодержателем та ОСОБА_1 .

Публічним акціонерним товариством «БАНК ФОРУМ» та ОСОБА_2 укладений та підписаний акт прийому-передачі документації від 25 липня 2018 року.

3. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, суд застосовує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Однією з основоположних засад цивільного судочинства є диспозитивність цивільного процесу, детермінація якого наведена у ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України.

Розкриваючи зміст поняття диспозитивності цивільного судочинства законодавець зазначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, диспозитивність полягає в наданій учасникам судового процесу можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб`єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

В загальному, враховуючи принцип диспозитивності, суд не повинен виходити за межі вимог сторін та тих підстав позову, які ними вільно зазначені.

Поряд з цим, основою, для судового розгляду у цивільному судочинстві, серед іншого, є переданий на розгляд суду позов, який визначається як письмово оформлена та адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).

В свою чергу, структурними елементами позову є предмет, підстава та зміст.

Вказані складові частини мають бути зазначені у позові для можливості втілення права особи на порушення цивільної справи у суді і можливості практичної реалізації судової діяльності на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

В свою чергу, підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Передаючи на розгляд суду позов, який є предметом даного судового розгляду, позивач просить визнати недійсним Договорів про відступлення прав вимоги за Іпотечним договором.

Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, оскільки з урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Матеріали справи свідчать про те, що предметом судового розгляду справи є аналіз спірних правовідносин з метою встановлення правомірності укладання договору відступлення прав вимоги.

Так, судом встановлено, що відповідно до Постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 13.06.2014 № 355 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК ФОРУМ» та згідно з рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.06.2014 № 49 розпочалася процедура ліквідації ПАТ «БАНК ФОРУМ».

Повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків регулюються нормами спеціального Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Так, відповідно до частини 6 статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» майно (активи) банку або кількох банків (пули активів), що ліквідується, може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках).

Отже, на виконання приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» проведені електронні торги, результати яких оформлені протоколом електронного аукціону № UA-EA-2018-05-14-000049-b (номер лоту F35GL23174).

Після проведення аукціону та визначення його переможця було укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги та в подальшому укладено договір про відступлення права вимоги за Іпотечним договором, який оспорюється позивачем.

За статтею 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин Цивільний кодекс України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому, оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 Цивільного кодексу України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки, в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Згідно із частиною першою статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

У якості правової підстави для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за Іпотечним договором ОСОБА_1 посилається на те, що укладання такого договору на користь фізичної особи суперечить положенням статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки кредитором може бути тільки банк або інша фінансова установа.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Таким чином, відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

На відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норми цивільного права не встановлюють суб`єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов`язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

Разом з тим від договору відступлення права вимоги слід відрізняти договір факторингу.

Відносини факторингу регулюються нормами глави 73 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності.

Водночас щодо суб`єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 Цивільного кодексу України зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 вказаного Закону).

Разом з тим, законодавець визначив факторинг, як кредитну операцію, про що зазначено у статті 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Виходячи із системного аналізу зазначених норм матеріального законодавства договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі статті 1077 Цивільного кодексу України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов`язання під фінансування.

Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов`язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.

Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.

Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса - вони базуються на заміні кредитора у зобов`язанні (відступленні права вимоги).

Врахувавши викладене, в тому числі зазначену правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 вбачається, що характерними ознаками договору факторингу є те, що:

- йому притаманний специфічний суб`єктний склад;

- його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);

- метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;

- відступлення права вимоги за таким договором може відбуватися виключно за плату, а його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;

- вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Правочин, який не відповідає зазначеним ознакам, не є договором факторингу, а є правочином з відступлення права вимоги (цесії).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року по справі № 591/4552/17, провадження № 61-46099св18, від 27 березня 2019 року по справі № 755/5751/17, провадження № 61-34730св18, від 20 лютого 2019 року по справі № 128/639/17, провадження № 61-45112св18 та ін.

Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов`язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.

З урахуванням наведеного, слід констатувати, що оспорюваний за предметом позову правочин є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а також спірний Договір відступлення не є договором про надання фінансової послуги в розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

За таких обставин, ОСОБА_2 , як фізична особа, мав право брати участь в електронних торгах із продажу права вимоги за кредитним договором від 12.01.2008 № 0008/08/26-CL та бути стороною в договорі про відступлення права вимоги.

При цьому укладенні спірний договір від 25 липня 2018 року відповідає вимогам статей 512, 513, 514 Цивільного кодексу України та є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, а отже, відсутні підстави, передбачені статями 203, 215 Цивільного кодексу України, для визнання їх недійсними, а позовні вимоги ОСОБА_1 є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Під час укладання оспорюваного договору було дотримано вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчинення, а позивач не довів факту порушення його прав, у зв`язку з укладенням вищезгаданого договору, що є його процесуальним обов`язком.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

4. Питання про розподіл судових витрат суд вирішує в порядку, передбаченому ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 41, 124, 129, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити повністю.

2. Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на загальну суму 768,40 гривень покласти на позивача.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

5. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_3 , код НОМЕР_2 ).

Третя особи без самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кондра Людмила Вікторівна (03062, м. Київ, вул. Чистяківська, 2-а, кім. 10).

Суддя В.В. Кость