Рішення № 85817445, 21.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 листопада 2019 року № 640/2417/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до третя особа, яка не заявляє самостійний вимог на предмет споруКиївської міської ради Самойлюк Олег Володимирович про представники учасників справи:визнання протиправним та скасування індивідуального рішення, позивача - ОСОБА_3.; відповідача - Баранов М.С.; третьої особи ? не прибув,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подала на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Київської міської ради (далі - відповідач або Київрада), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт: рішення Київради за № 368/3375 від 09.11.2017 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд".

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає про протиправність прийнятого відповідачем рішення.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує на відсутність підстав для відмови громадянину ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також на те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Позивачем надано відповідь на відзив відповідача в якій, позивач наголошує, що у відзиві відповідачем не надано доказів про правомірність прийнятого відповідачем рішення.

Також, 28.08.2019 до суду, через канцелярію суду, надійшла заява позивача з поясненнями по справі, в якій позивач наголошує на відсутність підстав для надання дозволу ОСОБА_2 для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2019 (суддя Пащенко К.С.) у задоволенні клопотання про розгляд заяви б/н від 11.02.2019 "Про забезпечення адміністративного позову щодо зупинення дії індивідуального акта - рішення Київської міської ради за № 368/3375 від 09.11.2017 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд" у судовому засіданні з повідомленням Заявника - відмовлено; у задоволенні заяви б/н від 11.02.2019 "Про забезпечення адміністративного позову щодо зупинення дії індивідуального акта - рішення Київської міської ради за № 368/3375 від 09.11.2017 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд" - відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.02.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу у підготовче засідання на 26.03.2019; витребувано у Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належним чином завірені копії матеріалів кадастрових справ № П-9855 та № К 28668; залучено ОСОБА_2 до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору (надалі - третя особа або - ОСОБА_2 ).

26.03.2019 та 23.04.2019 судом оголошувались перерви, справу призначено до розгляду на 20.06.2019.

Ухвалою від 20.06.2019. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.07.2019.

25.07.2019 судом оголошувалась перерва до 29.08.2019.

В судовому засіданні 29.08.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, представник відповідача заперечив проти позову, представник третьої особи у судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Окрім того, представники позивача та відповідача звернулися до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Зважаючи на викладене, адміністративна справа, відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), розглядається у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , зі своєю родиною, з весни 2005 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується листом, який складено комісією з числа сусідів, а також Актом від 23.03.2011, який складений Дільницею по обслуговуванню приватного сектора при КП "ДУОЖФ Святошинського району м. Києва" та сусідів.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 153620638 від 23.01.2019, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований 27.04.2018 на праві приватної власності за ОСОБА_1

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка за кадастровим номером 8000000000:75:103:0007, площею 0,1000 га, яка розташована у АДРЕСА_1 зареєстрована 25.07.2018 на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), 04.05.2018. Інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня.

Згідно з Акту обстеження земельної ділянки № 18-1577-08 від 22.12.2018, встановлено наступне: "відповідно до даних міського земельного кадастру земельна ділянка (к.н.: 8000000000:75:103:0007) площею 0,1000 га зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 .

За поданням Департаменту земельних ресурсів рішення про передачу зазначеної земельної ділянки в користування (власність) Київська міська рада не приймала.

Під час обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 встановлено, що на земельній ділянці знаходиться житловий будинок, господарські споруди ОСОБА_1 Територія земельної ділянки огороджена парканом.

Садибний житловий будинок загальною площею 51,7 м.кв., у якому проживає сім`я ОСОБА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_1 (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.08.2018 № 135579293)".

Відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 057-Г-16326/1-5542 від 21.12.2018, за результатами розгляду справи П-9855 Департаментом земельних ресурсів було підготовлено та погоджено проект рішення Київської міської ради "Про приватизацію земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , які 02.11.2018 були передані на розгляд та затвердження до Київради.

06.01.2019 позивачка, з мережі інтернету, дізналася про наявність рішення Київради № 368/3375 від 09.11.2017 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд".

Також, з Витягу з протоколу № 4/93 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 26.02.2019, комісією підтримано проект рішення Київської міської ради "Про приватизацію земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ; та доручено Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) запропонувати громадянину ОСОБА_2 альтернативну земельну ділянку, на яку є затверджений план зонування або детальний план цієї території.

Вважаючи рішення відповідача від 09.11.2017 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд" протиправним та таким, що порушує права ОСОБА_1 , позивач звернулася з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги таке.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб`єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Організацію і планування землеустрою на загальнодержавному і місцевому рівнях здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, встановлених Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими законами України (стаття 21 Закону України «Про землеустрій»).

Статтею 22 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що землеустрій здійснюється на підставі:

а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою;

б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою;

в) судових рішень.

Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина шоста статті 118 Земельного кодексу України).

В силу приписів частини сьомої статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (частина восьма статті 118 ЗК України).

Поряд з цим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята статті 118 ЗК України).

Судом встановлено, що позивачем розроблено проект землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку.

14.08.2018 зазначений проект внесено до бази даних міського земельного кадастру.

25.07.2018 земельну ділянку за розробленим проектом землеустрою зареєстровано у Державному земельному кадастрі та присвоєно кадастровий номер 8000000000:75:103:0007 (витяг з Державного земельного кадастру 25.07.2018 № НВ-8000788842018).

Відповідно до приписів статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

- за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Ураховуючи викладене, суд зазначає, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських споруд і споруд, кадастровий номер 8000000000:75:103:0007 з 25.07.2018 є сформованою за проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Разом з тим, у ході судового розгляду справи судом не здобуто доказів щодо затвердження Київрадою проекту землеустрою щодо відведення згаданої земельної ділянки та надання її у власність позивачу.

З наданої позивачем копії витягу з Державного земельного кадастру 25.07.2018 № НВ-8000788842018 вбачається відсутність інформації про зареєстроване право власності на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:75:103:0007.

Що стосується правомірності прийняття Київрадою оспорюваного рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, то суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Аналіз наведених вище наведених норм Земельного кодексу України дає підстави зробити висновок, що цим Кодексом визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень, зокрема, органу місцевого самоврядування відступати від положень статті 118 ЗК України в частині визначення інших підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Крім того, відповідно до статті 118 ЗК України, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її в користування чи власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Як встановлено судом, докази про затвердження Київрадою проекту землеустрою щодо відведення згаданої земельної ділянки та надання її у власність позивачу відсутні.

При цьому законодавство не передбачає відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку із наданням такого дозволу іншій особі та/або розробкою суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та погодженням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України, а також у зв`язку з формуванням земельної ділянки відповідно до статті 79-1 ЗК України.

У зв`язку з викладеним судом не встановлено підстав, які б зумовили необхідність відмови Київрадою у задоволенні клопотання ОСОБА_2 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд".

Відтак, оспорюване рішення Київради є правомірним.

Крім того, позивач у позовній заяві не зазначив за захистом якого саме права, порушеного відповідачем внаслідок оспорюваного рішення, вона звернулася до суду.

Право на судовий захист гарантоване статтею 55 Конституції України. Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб`єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.

За відсутності доказів про затвердження Київрадою проекту землеустрою щодо відведення згаданої земельної ділянки та надання її у власність позивачу суд не може погодитися з доводами позивача про порушення його прав, за захистом яких він звернувся до суду з цим позовом, оскільки оспорюване рішення Київради про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки не впливають на права позивача.

У відповідності до частин 1, 2, 4 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову б/н від 11.02.2019 ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко