Рішення № 85815452, 20.11.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2019 року № 320/4600/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ФОП ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 11 серпня 2018 року №Ф-7791-17 У про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 33107,89 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийняття спірної податкової вимоги, якою позивачеві нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Стверджено, що ОСОБА_1 має статус фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування, тому ЄСВ нараховується виключно на самостійно визначену суму доходу, а у разі відсутності доходу, у такого суб`єкта не виникає обов`язку щодо сплати внеску у мінімальному розмірі. Позивач пояснив, що підприємницька діяльність здійснюється ним не стабільно, тому нарахування йому боргу (недоїмки), не обґрунтовується правовим чином.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву стверджував, що у випадку не отримання доходу від підприємницької діяльності, позивач зобов`язаний був нараховувати і сплачувати ЄСВ у сумі не меншій за розмір мінімального страхового внеску. Вказав, що у зв`язку з наявністю в ІКПП позивача за кодом бюджетної класифікації 71040000 заборгованості зі сплати ЄСВ, та на підставі статті 25 Закону № 2464, податковим органом правомірно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 серпня 2018 року №Ф-7791-17 У на суму 33 107,89 грн.

Ухвалою суду від 23.09.2019 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

У судове засідання, призначене на 08.10.2019, сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з`явились. Разом з цим, учасники справи із клопотаннями або заявами щодо розгляду справи, не звертались.

Беручи до уваги вищенаведене, керуючись приписами статті 205 КАС України, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець 19.10.2012, про що вчинено запис про проведення державної реєстрації за №2 353 000 0000 026759, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Як убачається з матеріалів справи та підтверджується свідоцтвом платника єдиного внеску серії НОМЕР_1 , позивач обрав спрощену систему оподаткування за ставкою 5% (3 група).

Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Київській області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.08.2019 №Ф-7791-17У, якою зобов`язано позивача сплатити борг з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 33107,89 грн.

Вважаючи безпідставним нарахування ЄСВ, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI; в редакції чинній з 01.01.2017).

Відповідно до пункту другого частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно пункту четвертого частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Зі змісту заяв по суті справи та встановлених у ході розгляду справи обставин з`ясовується, що спірним у рамках даних правовідносин, є наявність або ж відсутність у позивача обов`язку щодо сплати ЄСВ з огляду на те, що він самостійно не визначав базу нарахування, та у той же час, перебуває на спрощеній системі оподаткування.

У позовній заяві ФОП ОСОБА_1 стверджує, що вимоги чинного законодавства не містять застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати єдиного внесу незалежно від отримання доходу.

Натомість, у відзиві на позовну заяву, податковий орган стверджує, що на підставі змін у законодавстві, починаючи з 01.01.2017, навіть у випадку не отримання доходу від підприємницької діяльності, всі фізичні особи-підприємці мають обов`язок сплачувати ЄСВ у сумі, не меншій за розмір мінімального страхового внеску.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх поєднанні із законодавством, регулюючі правовідносини сторін, суд дійшов наступного висновку.

Як зазначалось судом вище, на підставі приписів частини четвертої пункту четвертого частини першої статті 4 Закону №2464-VI, ФОП ОСОБА_1 є платником єдиного внеску.

Згідно норм Закону №2464-VI, чинних до 01.01.2017, зокрема пункту другого статті 7 Закону №2464-VI, базою нарахування ЄСВ для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У відповідності до пункту третього вказаного закону, базою нарахування для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною п`ятою статті 8 Закону №2464-VI закріплено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Буквальний зміст положень законодавства, чинного до 01.01.2017 свідчить, що спеціальний закон у сфері забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає фізичних осіб-підприємців та фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, як різних суб`єктів сплати ЄСВ, що виражається у різному правовому регулюванні.

Так, фізичні особи-підприємці до 01.01.2017 мали право самостійно визначити базу нарахування ЄСВ, у разі не отримання доходу. Зазначене положення не розповсюджувалось на фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування.

Після 01.01.2017, на підставі Закону України від 06.12.2016 № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», внесено зміни до Закону № 2464, зокрема, у першому реченні абзацу другого пункту другого частини першої статті 7, слова "має право самостійно" замінити словом "зобов`язаний".

Тобто, з 01.01.2017 пункт другий частини першої статті 7 Закону № 2464, на який посилається відповідач, викладений у наступній редакції:

"для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.".

Суд звертає увагу, що зазначеними змінами у законодавстві дійсно передбачено та введено обов`язок фізичних осіб-підприємців щодо визначення бази нарахування ЄСВ, навіть за відсутності доходу (прибутку).

Проте, у той же час, законодавцем не відмінено винятку щодо не застосування положень вказаної норми до фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування.

Це означає, що зміни до законодавчого акту України - Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" у частині обов`язковості сплати внеску, стосуються фізичних осіб-підприємців, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування.

За таких обставин, як до 01.01.2017, так і після цієї дати, для визначення бази оподаткування ЄСВ для фізичної особи-підприємця - платника єдиного внеску, обов`язковою складовою є сума доходу, яка визначається самостійно. Відтак, у разі відсутності цієї складової, база нарахування не виникає взагалі.

При цьому, розділом IV Інструкції визначений порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.

Так, пунктом 4 розділу IV Інструкції визначено порядок обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними в підпунктах 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції: 1) обчислення сум єдиного внеску зазначеною категорією платників здійснюється на підставі даних річних податкових декларацій (річної звітності) та результатів перевірок діяльності таких осіб, що призвела до збільшення або зменшення розміру доходу, який підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб. При цьому враховується кількість місяців, протягом яких така особа перебувала на обліку як платник єдиного внеску; 2) платники, визначені підпунктами 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, сплачують єдиний внесок один раз на квартал до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожен місяць такого кварталу.

Пунктом 10 розділу IV Інструкції визначено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

Матеріали справи свідчать, що сума недоїмки у розмірі 33107,89 грн згідно оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.08.2019 №Ф-7791/17У, виставлена на підставі даних інтегрованої картки платника ФОП ОСОБА_1 .

Водночас, відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які підтверджували б самостійне нарахування позивачем сум єдиного внеску, що стали підставою для виникнення недоїмки, зазначеної в оскаржуваній вимозі. Також, відповідач не надав до суду інших доказів, які свідчили б про нарахування позивачу сум єдиного внеску органом доходів і зборів (акт документальної перевірки).

При цьому суд зауважує, що жодних пояснень про документи, які зазначені як підстави для нарахування єдиного соціального внеску відповідачем не надано, отже суд позбавлений можливості дослідити документи, які зазначені як підстава для нарахування ЄСВ.

У зв`язку з відсутністю безпосередніх доказів нарахування позивачем або органом доходів і зборів сум єдиного внеску (звіти, акти документальної перевірки, рішення), суд вважає посилання відповідача на дані інтегрованої картки платника та подану до суду роздруківку зворотного боку інтегрованої картки платника не достатнім доказом виникнення у позивача спірної заборгованості (недоїмки).

Суд також враховує, що згідно практики Європейського суду з прав людини втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами статті 1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне (рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) (1999) п. 58). Зокрема, друге речення першого пункту дозволяє позбавлення майна лише "на умовах, передбачених законом".

Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення у справі "Бейелер проти Італії" від 05.01.2000) (Beyeler v. Italy, заява №33202, § 100)).

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, а відтак, позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 11.09.2019 (а.с. 22).

Отже, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Київській області від 11 серпня 2018 року №Ф-7791-17 У про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 33107,89 грн.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.