Рішення № 85812919, 11.11.2019, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/3104/15-ц

Провадження № 2/210/35/19

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"11" листопада 2019 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Хлистуненко О.В.

секретаря судового засідання Недолуги Л.В.

за участю:

представника позивача Чувпило В.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору недійсним. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 06.03.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та нею був укладений договір про надання споживчого кредиту №1112563000. Відповідно до п. 1.1. договору банк зобов`язався надати позичальнику кредит в сумі 99000,00 доларів США. Вважає даний договір є таким, що суттєво порушує її права та норми чинного законодавства. В порушення п. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» не було повідомлено письмово про кредитні умови договору. В договорі відсутній розрахунок сукупної вартості кредиту, додатком до договору не було надано розрахунок сукупної вартості кредиту. Крім того, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунку між резидентами на території України є гривня, проте їй надано кредит у іноземній валюті. Тому, просить суд визнати недійсним кредитний договорі № 1112563000 від 06.03.2007 року.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримав та просив суд задовольнити в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві. Також, зазначив, що договір по своєму змісту порушує законодавство України, оскільки відсутній оригінал видаткового ордеру, який свідчить про передачу грошей, договір укладено, але гроші позичальником не отримано.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, надав до канцелярії суду заяву про розгляд справи без участі представника банку. Позовні вимоги не визнав та просив відмовити на підставі доводів, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву та доповнень до них.

Вислухавши думку представника позивача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши повно та всебічно обставини, факти та відповідні їм правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги слід залишити без задоволення з наступних підстав.

15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно пп.9 п.1 Розділу XIII Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відтак, розгляд справи продовжено за нормами ЦПК в редакції від 15.12.2017 року.

Судом встановлено, 06 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11125653000, відповідно до якого остання отримала кредит в розмірі 99000,00 доларів США, з кінцевим терміном повернення не пізніше 05.03.2018 року (Т. 1 а.с. 7-9).

11.02.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін №1 до кредитного договору №11125653000 від 06.03.2007 року, яким сторони домовились внести наступні зміни в п. 1.1. Кредитного договору відповідно яких банк зобов`язався надати позичальнику, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути кредит (грошові кошти) в сумі 159000,00 доларів США та сплатити, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором (Т. 1 а.с. 48-49).

24.02.2009 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №2 до договору про надання споживчого кредиту №11125653000 від 06.03.2007 року, якою сторони домовились про зміну графіка погашення кредиту за договором, який викладено у Додатку №1 до додаткової угоди №2 (Т. 1 а.с. 53, 54-56).

15.05.2014 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №3 до договору про надання споживчого кредиту, якою сторони домовились щодо зміни умов кредитного договору №11125653000 від 06.03.2007 року, при реструктуризації (Т.1 а.с. 57-58).

Між тим, 12.03.2007 року в забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту №11125653000 від 06.03.2007 року, між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №1112565300031, відповідно до умов якого передано в іпотеку нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення, вбудоване в перший поверх 5-ти поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , прим. 24 (Т. 1 а.с. 66-69).

11.02.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки №1112565300031 від 12.03.2007 року, відповідно якого п. 1.2.1. договору іпотеки викладено у новій редакції, встановлено, що зобов`язання по поверненню кредитних коштів у сумі 159000,00 доларів США, що за курсом НБУ на день укладення договору склав 802950,00 грн. Інші положення договору іпотеки залишено без змін (Т. 1 а.с. 70).

15.05.2014 року ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін №1 до договору іпотеки №1112565300031 від 12.03.2007 року, яким зокрема п. 1.2.2 договору викладено в новій реакції, встановивши, що зобов`язання по поверненню отриманого кредиту за кредитним договором становить в термін до 05.03.2020 року, якщо інший термін не встановлено згідно умов кредитного договору. Крім того, доповнено договір п. 1.10 (Т. 1 а.с. 71-72).

11.02.2008 року в забезпечення виконання зобов`язань за договором споживчого кредиту №11125653000 від 11.02.2008 року (про внесення змін), між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №11125653000, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме нежиле приміщення, вбудоване в перший поверх 5-ти поверхового житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 73-75).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення зобов`язань є договір або інший правочин.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства .

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору , умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Тобто, перелік підстав визнання правочину недійсним є вичерпним та розширенню не підлягає.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивач ОСОБА_1 в позовній заяві, та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні, посилались на порушення відповідачем п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній нас виникнення правовідносин), а саме неповідомлення споживача у письмовій формі про кредитні умови, та не надання детального розрахунку.

Однак, з матеріалів справи встановлено, що договір про надання споживчого кредиту №11125653000 від 06.03.2007 року, який укладений між АКБІ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 підписаний сторонами, тобто, й позивачем ОСОБА_1 . На договорі наявна відмітка з підписом ОСОБА_1 «Оригінал даного договору отримано 06.03.2007 року».

До того ж, п. 9.13. договору про надання споживчого кредиту позичальник, тобто ОСОБА_1 засвідчила про те, що всі умови даного договору їй цілком зрозумілі та вважає їх справедливими по відношенню до себе; перед підписанням даного договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с. 9).

Крім того, судом встановлено, що п. 1.3.1 договору про надання споживчого кредиту, сторони визначили та погодили детальний розпис, зокрема, проценти за кредит та комісії банку. Тобто, визначено, що за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процента ставка встановлена у розмірі 13,0% річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає розгляду відповідно до умов п. 9.2. даного договору (а.с. 7).

В матеріалах справи також наявні графіки погашення кредиту, які є невід`ємними частинами договору про надання споживчого кредиту №1112563000 від 06.03.2006 року, на кожному з яких наявний підпис позичальника, тобто, позивача ОСОБА_1 , що в свою чергу також дає підстави вважати, що остання погодилась з умовами договору та з графіком погашення кредитних коштів (а.с. 51-52, 54-56).

Отже, позичальник ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами договору про надання споживчого кредиту №1112563000 від 06.03.2007 року, а також із порядком та строками здійснення погашення отриманого кредиту, сплати відсотків за його користування.

Доводи представника позивача ОСОБА_2 щодо укладення кредитного договору, однак не отримання грошових коштів, суд спростовує наступним.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі (пункт 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов`язків, далі - Положення 254).

Розділом 4 Положення № 254 визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов`язкові реквізити. Залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій. До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Первинні документи складаються на паперових носіях або в електронній формі та мають містити такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства (банку), що склало документ; зміст та обсяг операції (короткий зміст операції та підстава для її здійснення), одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистий підпис (електронний цифровий підпис) та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції (абзац другий пункту 4.10. Положення 254).

Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного) (пункт 5.1 Положення 254).

Відповідно до умов п. 1.4. договору про надання споживчого кредиту № №11125653000 від 06.03.2007 року кредит надавався позичальнику для її потреб (безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням найманого працівника), а саме, на споживчі потреби.

Згідно з п. 1.5. договору про надання споживчого кредиту № №11125653000 від 06.03.2007 року сторони домовились, що банк надає позичальнику кредит, шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням (а.с. 7).

Отже, як доказ виконання банком умови п. 1.5. договору про надання споживчого кредиту №11125653000 від 06.03.2007 року, тобто, перерахування грошових коштів позичальнику ОСОБА_1 , відповідачем було надано наступні меморіальні ордери.

Меморіальний ордер №0601590643 від 06.03.2007 року, зі змісту якого слідує, що платником є АТ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк»), який з дебет рахунку № НОМЕР_2 здійснив безготівковий перерахунок на користь одержувача ОСОБА_1 на кредит рахунок № НОМЕР_1 , грошові кошти в сумі 99000,00 /USD (499950,00 UAH). Призначення платежу: Надання кредиту згідно угоди 11125653000 від 06.03.2007 року ОСОБА_1 (Т. 1 а.с. 45).

Меморіальний ордер №0601893910 від 11.02.2008 року зі змісту якого слідує, що платником є АТ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк»), який з дебет рахунку № НОМЕР_2 здійснив безготівковий перерахунок на користь одержувача ОСОБА_1 на кредит рахунок № НОМЕР_3 , грошові кошти в сумі 30000,00 /USD (151500,00 UAH). Призначення платежу: Надання кредиту згідно угоди 11125653000 від 06.03.2007 року ОСОБА_1 (Т. 1 а.с. 46).

Меморіальний ордер №0602060756 від 15.02.2008 року зі змісту якого слідує, що платником є АТ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк»), який з дебет рахунку № НОМЕР_2 здійснив безготівковий перерахунок на користь одержувача ОСОБА_1 на кредит рахунок № НОМЕР_3 , грошові кошти в сумі 30000,00 /USD (151500,00 UAH). Призначення платежу: Надання кредиту згідно угоди 11125653000 від 06.03.2007 року ОСОБА_1 ( Т. 1 а.с. 47).

Що ж стосується тверджень представника позивача ОСОБА_4 щодо незаконного використання банком іноземної валюти, тобто, надання ОСОБА_1 кредитних коштів в іноземній валюті, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ч. 2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Судом встановлено, що згідно з банківською ліцензію №75 від 24.12.2001 року, виданою Національним банком України АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», банк має право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (Т. 1 а.с. 59).

Відповідно до дозволу №75-2 від 19.11.2002 року, виданого Національним банком України АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» згідно з додатком до цього дозволу, а також самого додатку до дозволу №75-2 від 19.11.2002 року «Перелік операцій, які має право здійснювати АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», останній має право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема неторговельні операції з валютними цінностями, ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті, ведення кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій з ними, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України (Т. 1 а.с. 60, 61).

Статтею 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93 (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Відповідно до ст. ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до банківських послуг належать операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Пунктом 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275 (яке було чинне на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають права здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями.

Банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензійна виконання вимог пункту1розділу II Закону України від 15лютого 2011 року №3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (стаття 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

У разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року № 1429/10028).

Згідно з п. 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію, письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» вважається генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій) (п. 11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року).

Отже, суд вважає, що законодавством на час укладення спірного договору ОСОБА_1 було визначено право здійснювати валютні операції та використовувати іноземну валюту як засіб платежу (статті 192, 524, 533 ЦК України). Відповідач діяв на підставі відповідних ліцензій по наданню кредитів в іноземній валюті.

Окрім того, станом на час укладення договору, тобто 06.03.2007 року була відсутня законодавча заборона на надання споживчих кредитів в іноземній валюті, а тому відповідач мав право надавати споживчий кредит в іноземній валюті.

Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з якими частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється, набрав чинності 16 жовтня 2011 року, отже не може бути застосований до правовідносин, які виникли між сторонами ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк».

Як роз`яснено в п. п. 7, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

На підставі викладеного, суд вважає, що в результаті розгляду справи не здобуто доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема не спростовано, що при укладенні договору про надання споживчого кредиту позивач ОСОБА_1 діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилась з його умовами, визначивши, характер правочину і всі його істотні умови, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 суд залишає без задоволення та вважає за необхідне відмітити правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 04.10.2018 року за результатами розгляду провадження за №61-3026св18.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір слід віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 192, 203, 215, 227, 524, 533, 628, 638, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 18, 76, 77, 80, 81, 82, 141, 258, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд–

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору недійсним залишити без задоволення.

Судовий збір віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складено 19 листопада 2019 року.

Суддя: О. В. Хлистуненко