Рішення № 85802521, 20.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 листопада 2019 року № 826/2162/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної судової адміністрації України

про зобов`язання вчинити дії

суд прийняв до уваги таке:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної судової адміністрації, в якому просить суд:

зобов`язати Державну судову адміністрацію України підписати електронним цифровим підписом картку на особу стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Білогорівка, Попаснянського району, Луганської області, якого вироком Ялтинського міського суду АРК від 08.11.20136 у справі № 121/8060/13-к, 1- кп/121/431/13 залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду АРК від 06.03.2014 у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України визнано невинуватим і виправдано за відсутністю у його діях складу злочину.

Позов обґрунтований тим, що в інформаційних системах ДСА України формуються картки по особах та результатах в кримінальному провадженні, відповідно на думку позивача ДСА України має вчинити дії зазначені в позовних вимогах задля приведення інформації в базі в стан актуальної.

Відповідач заперечень проти позову не надав, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про що свідчать матеріали справи.

19.06.2017 суд за клопотанням позивача вирішив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Вироком Ялтинського міського суду АРК від 08.11.2013 у справі № 121/8060/13-к, 1-кп/121/431/13, ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України визнано невинуватим і виправдано за відсутності у його діях складу злочину.

Ухвалою Апеляційного суду АРК від 06.03.2014 вирок Ялтинського міського суду АРК від 08.11.2013 у справі № 121/8060/13-к, 1-кп/121/431/13 залишено без змін.

У подальшому, як вказує позивач, у касаційному порядку вирок Ялтинського міського суду АРК від 08.11.2013 у справі № 121/8060/13-к, 1-кп/121/431/13 органами прокуратури не оскаржувався.

Як слідує з позовної заяви, у 2016 році позивач отримав інформацію відповідно до якої за обліковими даними МВС України він є особою, яка звинувачується у скоєнні злочину передбаченого ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України, кримінальне провадження № 12013130000000668. Доказів на підтвердження отримання такої інформації суду не надано.

Зважаючи на те, що вказана інформація не відповідає дійсності, позивач звернувся до ГУ НП в АР Крим та м. Севастополі з заявою про видалення недостовірної інформації стосовно особи з облікових даних МВС України.

26.05.2016 позивач отримав відповідь №11342 ГУ НП в АР Крим та м. Севастополі (а.с. 16), в якій останній повідомив що вирішення питання про внесення змін до облікових даних МВС України не входить до компетенції ГУ НП в АР Крим та м. Севастополі.

Зі змісту відповіді, позивач дійшов висновку, що належним суб`єктом внесення коригувань є Державна судова адміністрація України, що стало підставою для звернення з відповідною заявою.

05.01.2017 позивач отримав відповідь від ДСА України, з якої вбачається, що наявність недостовірної інформації про звинувачення ОСОБА_1 у скоєнні злочину передбаченого ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України є наслідком того, що після розгляду кримінальної справи суди першої та апеляційної інстанції підписали Електронним цифровим підписом (ЕЦП) лише судові рішення та направили їх до ЄДРСР, у той же час Картка на особу, відносно ОСОБА_1 , не підписана ЕЦП, відповідно не сформовано інформаційний файл для відправки Єдиного державного реєстру досудових розслідувань.

Вважаючи свої права порушені, на думку позивача, наявністю у облікових базах відомостей щодо звинувачення його на підставі ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України, позивач звернувся до суду з вказаним позовом про зобов`язання відповідача підписати ЕЦП картку на особу стосовно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дослідуючи питання наявності/відсутності порушених прав та інтересів позивача щодо наявності на його думку відомостей у базах (яких саме, позивачем не зазначено) щодо звинувачення його на підставі ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України, Окружний адміністративний суд міста Києва, зазначає наступне.

Частиною другою ст.124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Наявність вироку, яким ОСОБА_1 виправдано від звинувачення у скоєнні злочину передбаченого ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України сторонами по справі не заперечується.

За змістом ч.4 ст.125 КАС України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке виникло внаслідок існування юридичного спору між особою, та, в даному випадку, суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 № 6-зп «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину другу ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Таким чином, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього розв`язати спір.

Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні від 1 грудня 2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам .

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Водночас за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

Викладені конституційні норми кореспондуються з нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно із ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

У свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку в публічно-правових відносинах.

Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.

При цьому позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

З цього приводу Вищий господарський суд України в постанові від 28 липня 2010 зазначив таке: «Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові».

При цьому в позовній заяві позивач не обґрунтував в чому саме полягає, на його думку, його порушене право. В яких саме базах МВС України знаходяться вказані відомості щодо обвинувачення його за ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України у супереч наявних та доступних виправдувальних вироків. Матеріали справи не містять достовірних та офіційних відомостей про наявність щодо ОСОБА_1 вказаних вище відомостей у будь - яких базах МВС України, як то вказує у своєму позові позивач. Надані до матеріалів справи листи ГУ НП у АРК та м. Севастополі та ДСА України не можуть слугувати доказами наявності в базах МВС України не правдивих відомостей щодо позивача. Такими підтвердженнями може слугувати лише витяги з баз, в яких на думку позивача знаходяться такі неправдиві відомості.

Поміж тим, суд вважає за необхідне зазначити, що наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 № 139 затверджено Положення про порядок ведення Єдиного державного реєстру досудових розслідувань.

Дане Положення визначає порядок формування та ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього.

Згідно п.4 вказаного Положення відомості з Реєстру надаються у вигляді витягу в порядку, встановленому КПК України, за формою, наведеною у додатку 6 до цього Положення.

Витяг з Реєстру - згенерований програмними засобами ведення Реєстру документ, який засвідчує факт реєстрації в Реєстрі відомостей про кримінальне правопорушення, отриманих за визначеними у пункті 3 цієї глави параметрами, які є актуальними на момент його формування.

Вказаного витягу, який би підтверджував наявність порушеного права позивача матеріали справи не місять (якщо припустити, що позивач мав на увазі саме цей реєстр).

Додатково варто зазначити, що відповідно до п. 8.1, 8.2, 8.3 вказаного положення редагування (зміна) зафіксованих у Реєстрі відомостей проводиться шляхом внесення Реєстратором оновлених даних до відповідного пункту електронного контуру картки.

Редагування проводиться Реєстраторами у разі необхідності внесення змін до форм «Правопорушення» та «Правопорушник» у провадженнях із статусом «у провадженні», «зупинено», «до суду», «закрито» та «повернуто судом». Виняток становить набір функцій руху кримінального провадження, використання яких доступне для проваджень/правопорушень з іншим статусом.

Внесення змін щодо встановлення/скасування ознаки ОГ і ЗО можливе також у провадженнях зі статусом «результат суду».

Редагування (зміна) відомостей у разі виявлення неточностей, технічних помилок або неповноти даних здійснюється Реєстратором у межах, визначених у розділі ІІІ цього Положення.

Згідно п. 1.8 Положення, Реєстраторами Реєстру (далі - Реєстратор) є:

прокурори, у тому числі керівники прокуратур;

керівники органів досудового розслідування;

слідчі органів прокуратури, поліції, безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства та органів Державного бюро розслідувань; детективи підрозділів детективів та внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України (далі - Національне бюро), уповноважені здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Суд звертає увагу, що Державна судова адміністрація України не має відношення до ведення та наповнення ЄРДР, відтак вказане є додатковою підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку з його безпідставністю.

Варто зазначити, що перевіркою ЄДРСР, судом встановлено наявність в ньому виправдувального вироку Ялтинського міського суду АРК від 08.11.2013 у справі № 121/8060/13-к, 1-кп/121/431/13, ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України визнано невинуватим і виправдано за відсутності у його діях складу злочину та ухвали Апеляційного суду АРК від 06.03.2014 якою вирок Ялтинського міського суду АРК від 08.11.2013 у справі № 121/8060/13-к, 1-кп/121/431/13 залишено без змін. Будь - яких інших даних щодо повідомлених позивачем обставин щодо наявності в «базі МВС України» неправдивої інформації щодо нього судом з загальних джерел не встановлено.

Враховуючи викладені обставини, зважаючи на встановлену судом відсутність порушеного права позивача, а також не належний спосіб захисту, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду м. Києва, позивачем не доведено обґрунтованості позову з зазначенням свого порушеного права, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Оскільки, адміністративний позов задоволенню не підлягає, то судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 )

Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, Київ 21, 0102, код ЄДРПОУ: 26255795)

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Р.О. Арсірій