Рішення № 85801340, 20.11.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/2884/19

РІШЕННЯ

іменем України

20 листопада 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в якому просить:

визнати неправомірними дії головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 , періоду роботи з 16 вересня 1990 року по 30 листопада 1993 року в суспільно-державній організації "Донецький обласний центр "Інтернаціоналіст";

зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши до стажу роботи період з 16 вересня 1990 року по 30 листопада 1993 року в суспільно - державній організації "Донецький обласний центр "Інтернаціоналіст", починаючи з 01 вересня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та отримує пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 24 жовтня 2017 року.

Позивач вказує, що 27 серпня 2018 року звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії та надав оригінал трудової книжки НОМЕР_1 .

А у лютому 2019 року подав звернення та просив надати виписку з пенсійної справи з розрахунками стажу та заробітків, які було здійснено головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

ОСОБА_1 зазначає, що листом головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 25 березня 2019 року №55/ж-8 позивачу повідомлено, що до стажу не враховано період роботи з 16 вересня 1990 року по 30 листопада 1993 року з посиланням на розпорядження КМУ від 07 листопада 2014 року №1085-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення", а також позиція управління базувалася на тому, що вказаний період роботи не підтверджений належними документами.

Як стверджує позивач, 29 травня 2019 року знову звернувся до відповідача із заявою, в якій просив зарахувати період роботи з 16 вересня 1990 року по 30 листопада 1991 року на підставі записів у трудовій книзі та на підставі уточнюючої довідки №5 від 30 квітня 2005 року.

Проте, листом від 18 червня 2019 року №1565/Ж-8 відповідач повідомив, що стаж роботи з 16 вересня 1990 по 30 листопада 1990 року не зарахує ні на підставі записів у трудовій книжці НОМЕР_1 (записи №13-14), ні на підставі довідки від 30 січня 2004 року №5, оскільки і в трудовій книжці і в уточнюючій довідці відсутня підстава прийняття позивача на роботу.

Позивача вважає, що не зараховуючи до стажу період роботи з 16 вересня 1990 року по 30 листопада 1993 року в Донецькому обласному центрі військово-патріотичного виховання молоді (пізніше суспільно - державна організація Донецький обласний центр "Інтернаціоналіст") відповідач діє незаконно, у зв`язку з чим, користуючись своїм конституційним правом на звернення до суду, подав цей позов.

Ухвалою суду від 21 жовтня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому заперечує щодо задоволення адміністративного позову та зазначає, що спірний період роботи не враховано до страхового стажу позивача, оскільки запис про прийняття на роботу згідно трудової книжки № 6112069 від 16 серпня 1978 року не містить інформації про розпорядчий документ, згідно якого позивача було прийнято 16 вересня 1990 року на посаду начальника в суспільно-державну організацію "Донецький обласний центр "Інтернаціоналіст" та запис про звільнення з роботи не завірений підписом відповідальної особи та печаткою організації, що є порушенням пункту 4.1 Інструкції.

При цьому, як зазначає відповідач, для підтвердження періоду роботи з 17 вересня 1990 року по 30 листопада 1993 року в суспільно-державній організації "Донецький обласний центр "Інтернаціоналіст" позивачем надана довідка № 5 від 30 січня 2004 року, видана Донецьким обласним центром військово - патріотичного виховання, в якій також відсутня підстава прийняття позивача на роботу (наказ, рішення, розпорядження, постанова, протокол).

На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1058-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" місто Донецьк віднесено до окупованих територій.

Враховуючи вищезазначене, на переконання відповідача, підтвердити період роботи позивача з 17 вересня 1990 року по 30 листопада 1993 року в суспільно-державній організації "Донецький обласний центр "Інтернаціоналіст" первинними документами немає можливості, оскільки м. Донецьк, де знаходиться організація яка видала вищезазначену довідку є тимчасово окупованою територією.

Крім того, у відзиві на позов відповідач вказав про необхідність розгляду даної справи з викликом сторін.

Суд зазначає, що частинами п`ятою - шостою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Таким чином, зважаючи на те, що дана справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 КАС України, відсутня необхідність призначати розгляд справи в судовому засіданні. Тому, клопотання відповідача до задоволення не підлягає.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області разом із відзивом також подав до суду клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає, що оскільки позивачу проведено перерахунок з вересня 2018 року, а тому позивач знав про неврахування йому періоду роботи з 17 вересня 1990 року по 30 листопада 1993 року в суспільно-державній організації "Донецький обласний центр "Інтернаціоналіст", при цьому звернувся до суду лише у вересні 2019 року, а отже порушив передбачений ст. 122 КАС України строк на звернення до адміністративного суду.

Вирішуючи вказане клопотання відповідача, суд зазначає, що відмова щодо врахування стажу роботи датована 18 червня 2019 року, а позивач звернувся з позовною заявою 20 вересня 2019 року, тобто в межах строку передбаченого статтею 122 КАС України, а тому вказане клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області задоволенню не підлягає.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_1 з 24 жовтня 2017 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

27 серпня 2018 року позивач звернувся із заявою про проведення перерахунку пенсії як непрацюючій особі та надав копію трудової книжки від 16 серпня 1978 року НОМЕР_1 .

Згідно поданої заяви позивачу проведено перерахунок пенсії як непрацюючій особі та зараховано до страхового стажу згідно записів трудової книжки періоди роботи з 16 серпня 1978 року по 04 листопада 1978 року в Зугреській середній школі № 8 та з 01 грудня 1993 року по 30 червня 2000 року в Донецькому обласному центрі військово-патріотичного виховання. До страхового стажу з 01 вересня 2018 року враховано період роботи з 02 жовтня 1989 року по 16 вересня 1990 року в суспільно-державній організації "Донецький обласний центр "Інтернаціоналіст".

Страховий стаж позивача склав 36 років 2 місяці 15 днів, коефіцієнт страхового стажу з урахуванням кратності 1 - 0,36167, з урахуванням кратності 1,35 - 0.48825.

Розмір пенсії позивача з 01 вересня 2018 року становив 3549,63 грн.

При цьому, до страхового стажу позивача не враховано період роботи з 17 вересня 1990 року по 30 листопада 1993 року, оскільки даний період не підтверджений документами.

29 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до головного управління Пенсійного фонду України із заявою щодо врахування до страхового стажу при обчисленні розміру пенсії періоду роботи з 17 вересня 1990 року по 30 листопада 1993 року в суспільно-державній організації "Донецький обласний центр "Інтернаціоналіст".

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області листом № 1565/Ж-8 від 18 червня 2019 року повідомлено позивача про відсутність підстав щодо зарахування періоду роботи з 17 вересня 1990 року по 30 листопада 1993 року до страхового стажу.

Вважаючи дії відповідача щодо не зарахування періоду роботи з 17 вересня 1990 року по 30 листопада 1993 року до страхового стажу протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Згідно з ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У такій довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Розпорядженням КМУ від 07 листопада 2014 року № 1085 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасового не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" м. Донецьк, (де діє юридична особа, яка видала довідку) віднесено до населеного пункту, на території якого державна влада не здійснює свої повноваження.

Загальновідомою є та обставина, що усі органи, організації, установи державної форми власності, в тому числі і органи Пенсійного фонду України, були евакуйовані з території проведення АТО ще наприкінці 2014 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 на підконтрольну Українській державі територію і продовжили свою роботу за місцем евакуації. При цьому, "ДНР" та "ЛНР" є терористичними організаціями і не визнаються Україною як державні утворення. Відповідно, органи державної влади України, включно із Пенсійним фондом України, не мають права здійснювати листування, робити запити та будь-яким іншим способом взаємодіяти із представниками самопроголошених "республік", а тому Пенсійний фонд України не має правової підстави для використання наданої представниками так званих "ДНР" та "ЛНР" інформації.

Законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" визначено порядок регулювання правочинів та реалізації прав суб`єктів, названих Законів, з урахуванням необхідних змін на тимчасово окуповані території України у Донецькій та Луганській областях.

Так, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та Законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 9 цього Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 зазначеного Закону також передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Тобто, документи, видані державними органами та органами місцевого самоврядування так званої "Донецької народної республіки", згідно законодавства України є недійсним та не можуть створювати правових наслідків.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23 лютого 2016 року ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди, і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.

Поряд з цим, суд звертає увагу та такі обставини.

Як встановлено судом, надана позивачем довідка №5 від 30 січня 2004 року видана Донецьким обласним центром військово-патріотичного виховання не містить символів та відміток непідконтрольних Україні територій. Крім того, вказана довідка видана 30 січня 2004 року, тобто до вступу в силу Розпорядження КМУ від 07 листопада 2014 року №1085-р.

Отже суд частково бере до уваги відомості, які зазначені у довідці №5 від 30 січня 2004 року, враховуючи, що вони не спростовані відповідачем, з огляду на фактичну неможливість позивачу в інший спосіб отримати відомості, зазначеної в ній інформації, стосовно підстави прийняття позивача на роботу.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17 (провадження № К/9901/2383/17).

Згідно з ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, суд вважає сумнівними посилання відповідача на те, що запис у трудовій книжці позивача зроблено з порушенням, оскільки працівник не несе відповідальність за невірне оформлення трудової книжки, а отже такі недоліки не повинні перешкоджати працівнику на зарахування його стажу для призначення пенсії.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку що питання про зарахування стажу позивача потребує перегляду пенсійним органом відповідно до записів у трудовій книжці та інформації зазначеній у довідці №5 від 30 січня 2004 року виданої Донецьким обласним центром військово-патріотичного виховання.

Водночас, надаючи правову оцінку позовній вимозі про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши до стажу роботи період з 16 вересня 1990 року по 30 листопада 1993 року в суспільно - державній організації "Донецький обласний центр "Інтернаціоналіст", починаючи з 01 вересня 2018 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) (1996) ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 , періоду роботи з 16 вересня 1990 року по 30 листопада 1993 року в суспільно-державній організації "Донецький обласний центр "Інтернаціоналіст" та зобов`язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо врахування до страхового стажу при обчисленні розміру пенсії періоду роботи з 17 вересня 1990 року по 30 листопада 1993 року в суспільно-державній організації "Донецький обласний центр "Інтернаціоналіст", відтак позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до квитанції № 44802264 від 30 вересня 2019 року позивачем сплачено судовий збір в сумі 768,40 грн.

Згідно ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, зважаючи на те, що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, тому до стягнення на користь ОСОБА_1 належить сплачений судовий збір в розмірі 384,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задоволити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 , періоду роботи з 16 вересня 1990 року по 30 листопада 1993 року в суспільно-державній організації "Донецький обласний центр "Інтернаціоналіст".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо врахування до страхового стажу при обчисленні розміру пенсії періоду роботи з 17 вересня 1990 року по 30 листопада 1993 року в суспільно-державній організації "Донецький обласний центр "Інтернаціоналіст".

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн., 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Герцена, 10, Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 21318350)

Головуючий суддя П.І. Салюк