Рішення № 85769356, 20.11.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/3814/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

09 жовтня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області (далі управління) про

- визнання протиправними дій, які виразилися у прийняття рішення від 05.09.2019 щодо відмови у призначенні допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- скасування рішення від 05.09.2019 про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язання призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язання подати у місячний строк з часу набуття рішенням законної сили, звіту про виконання судового рішення.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 22.08.2019 року вона звернулась до управління із заявою про призначення допомоги на дитину. Рішенням управління відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини у зв`язку з відсутністю за фактичним місцем проживання. Позивач в позові зазначає про незаконність дій та рішення відповідача, оскільки відсутність за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи, не є підставою для відмови у призначенні такої допомоги згідно Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми".

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року адміністративний позов прийнятий до розгляду, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

06 листопада 2019 року відповідачем до суду наданий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача, та зазначив, що члени комісії не прийняли рішення щодо призначення допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 через ненадання позивачкою можливості провести обстеження умов проживання її сім`ї та надання подання на розгляд комісії.

Позивач у судове засідання не з`явилася, надіслала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач у судове засідання явку представника не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки в судове засідання не повідомив.

Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на зазначене, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до частини 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене, суд вирішив розглядати справу за відсутності учасників справи у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач, ОСОБА_1 є переміщеною особою з тимчасово окупованої території, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 06.08.2019 № 1632-5000171459. Місце фактичного перебування зазначено: АДРЕСА_1 (а.с. 15).

В свідоцтві про народження дитини, серія НОМЕР_1 , виданим повторно Миргородським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, виданого 23.08.2019 вбачається, що ОСОБА_1 є матір`ю народженого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 14).

22 вересня 2019 року позивач звернулась до Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області із заявою про призначення соціальної допомоги при народженні дитини.

Листом від 06.09.2019 №01.02/3242 Управлінням соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області повідомлено ОСОБА_1 про те, що 29.08.2019 головний соціальний інспектор управління вийшов по зазначеній у заяві адресі проживання для складання акту обстеження матеріально-побутових умов. Сім`я була відсутня за адресою фактичного проживання, тому соціальний інспектор залишив запрошення. Так як ОСОБА_1 не з`явилася за запрошенням і соціальний інспектор не міг скласти акт обстеження матеріально-побутових умов, рішенням комісії від 05.09.2019 було відмовлено в призначенні допомоги при народженні дитини (а.с. 9).

Рішенням Миргородської міської ради від 05.09.2019 року № 2, на підставі акту обстеження №475 від 04.09.2019, вирішено відмовити у призначенні соціальних виплат ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , у зв`язку з тим, що вони не мешкають за місцем фактичного проживання.

Не погодившись з відмовою у призначенні допомоги при народженні дитини, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб № 1706-VII від 20 жовтня 2014 року (далі Закон № 1706-VII), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Статтею 14 Закону № 1706 передбачено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 4 Закону № 1706-VII, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Стаття 3 Конституції України передбачає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 46 Конституції України гарантовано громадянам України право на соціальний захист.

Забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому, відповідно до ч.2 ст. 6, ч.2 ст. 19, ч.1 ст. 68 Конституції України - вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402-III (далі - Закон №2402-III) з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім`ях, держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі - Закон №2811-XII) та іншими законами України.

Статтею 3 Закону № 2811-XII визначені види державної допомоги сім`ям з дітьми, зокрема, допомога при народженні дитини.

Відповідно до ст.10 Закону № 2811-XII допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Згідно з ст. 11 Закону № 2811-XII допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини.

Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини.

Стаття 5 Закону № 2811-ХII визначає, що всі види державної допомоги сім`ям з дітьми, крім допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника).

Також, на виконання зазначених положень Закону №2811-XII прийнята Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1751 "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми" (далі - Порядок №1751).

За пунктом 2 Порядок №1751, призначення і виплата державної допомоги сім`ям з дітьми здійснюються управліннями праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах (у разі створення) рад (далі - органи соціального захисту населення).

Отже, вищезазначеними нормами передбачено, що призначення і виплата допомоги при народженні дитини здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України органами соціального захисту населення України.

Тобто, у даному випадку законодавство передбачає єдиний спосіб отримання такої допомоги, шляхом звернення до відповідного органу.

Відповідно до статті 6 Закону № 2811-ХII, документи, необхідні для призначення державної допомоги сім`ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно.

Відповідно до статті 11 Закону № 2811-ХII, допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Згідно п. 12 Порядку №1751, допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

За пунктом 13 Порядку №1751, допомога при народженні дитини надається у розмірі, встановленому на дату народження дитини.

Суд зазначає, що нормами Закону № 2811-ХII та Порядку №1751 передбачено єдину підставу для відмови у призначені допомоги, а саме у разі народження мертвої дитини, інших підстав для відмови в призначені допомоги законодавство не містить.

Нормами законодавства не передбачено право відповідача у разі відсутності підстав для відмови у призначені допомоги відмовляти у призначенні такої допомоги.

Проте, зазначеними нормативними актами передбачені певні обмеження які стосуються строку подання заяви про призначення виплати допомоги.

Як встановлено судом вище ОСОБА_1 , яка є громадянином України та має зареєстроване місце проживання на території України, та в якої ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька, протягом дванадцяти місяців з дня народження дитини звернулася до відповідача за місцем реєстрації як внутрішньо переміщена особа із заявою про призначення допомоги при народженні дитини.

Таким чином, суд наголошує, що позивач повною мірою виконала вимоги, встановлені законодавством для ініціювання розгляду питання про призначення допомоги. Жодних повідомлень про невідповідність або неповноту поданого пакету документів відповідачем позивачеві не спрямовувалось.

Єдиною підставою для відмови в призначенні позивачу допомоги при народженні дитини стала відсутність позивача за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи.

Разом з тим, зазначена обставина не позбавляє позивача та його дитину права на отримання допомоги, з огляду на таке.

Так, відповідно до п. 13 Порядку № 365 комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.

В той же час, підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Закон України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» не містить такої підстави для відмови у призначені допомоги, як відсутність особи за фактичним місцем проживання/перебування.

Також відповідачем не надано відомостей, що позивач отримав таку допомогу в іншому органі соціального захисту населення на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Варто зазначити, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

В даному випадку відмова відповідача, в першу чергу, призводить до порушення інтересів дитини.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 226/318/17, від 15.04.2019 у справі №226/79/17.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частиною 2 статті 77 Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач діяв не у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом, позивачем обрано належний спосіб захисту порушеного права, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.10.2019 року позивачеві відстрочено сплату судового збору у розмірі 768,40 грн. до ухвалення рішення по суті.

Нормами частини 2 статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи задоволення позовних вимог позивача, судовий збір у розмірі 768,40 грн. не підлягає стягненню з позивача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області (вул. Гоголя, 92, м. Миргород, Полтавська область, 37600, код ЄДРПОУ 25167057) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області щодо відмови у призначенні і виплаті ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області від 05.09.2019 про відмову ОСОБА_1 у призначенні допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради Полтавської області призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за її заявою від 22.09.2019.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.Ю. Алєксєєва