Рішення № 85765941, 13.11.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 591/2492/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Вовк С. В.,

за участі секретаря судового засідання Шевченко О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника відповідача Каракоця О. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Зарічний відділ державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області, про зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позиція сторін у справі

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до АТ КБ «Приватбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Зарічний відділ державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області, в якому просила: зобов`язати відповідача здійснити належне зарахування всіх сплачених нею протягом періоду з 20 лютого 2015 року по 20 жовтня 2017 року грошових коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, визначеної рішенням суду, та надати інформацію про результати такого зарахування до Зарічного відділу державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області, а також стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 75 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 20 лютого 2015 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 85 810, 33 грн та 858, 10 грн судового збору. Вказане рішення перебуває на примусовому виконанні. Протягом періоду з 20 лютого 2015 року по 20 жовтня 2017 року банк отримував грошові кошти від ОСОБА_1 у погашення заборгованості за рішенням суду, а також здійснював самостійні списання грошових коштів з її рахунків. Однак, банк не повідомив виконавчий орган про повне або часткове виконання позивачем як боржником рішення суду, що призвело до завищення у 4 рази суми виконавчого збору.

Відповідач подав відзив на позов, в якому зазначив, що позивач не виконала свого обов`язку щодо повного погашення заборгованості за кредитним договором, а також не виконала рішення суду про стягнення кредитної заборгованості. Крім того, позивачем не доведено противність діяння банку та наявність причинного зв`язку між шкодою у визначеному нею розмірі та протиправними діями банку, а тому позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними.

Представники позивача в судовому засіданні вимоги позову підтримали та просили задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Допитана в якості свідка ОСОБА_1 суду показала, що представники банку погрожували, тероризували телефонними дзвінками, оплату кредиту вона вносила до рішення суду, про яке не знала.

Свідок ОСОБА_5 суду показала, що на будинку та стовпі висіли фотокартки із зображенням ОСОБА_1 , на яких зазначалось, що вона шахрайка, а на її квартирі висіла червона листівка з прізвищем.

Процесуальні дії

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Фактичні обставини справи

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 20 лютого 2015 року у справі № 591/8917/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 21 липня 2005 року в сумі 6 626, 28 дол. США, що за курсом НБУ складало 85 810, 33 грн та 858, 10 грн судового збору.

Вказане рішення перебуває на примусовому виконанні у Зарічному відділі державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області.

Позиція суду та оцінка аргументів сторін

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Так, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (частина друга статті 16 ЦК України).

У частині першій статті 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Під час розгляду справи судом встановлено, що спір фактично виник з приводу правильності зарахування сплаченої позивачем суми заборгованості за кредитним договором, яку стягнуто за рішенням суду, яке перебуває на примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби, а відтак, на переконання суду, позивачем невірно обрано належний спосіб захисту порушеного права, а тому позов не підлягає задоволенню.

Суд роз`яснює стороні позивача, що якщо вона вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у справі № 591/8917/14-ц порушено її права чи свободи, то вона має право звернутися до суду із відповідною скаргою в порядку, визначеному розділом VII ЦПК України.

Одночасно суд вважає за необхідне зазначити, що безпідставними є твердження сторони відповідача про те, що наявність судового рішення від 20 лютого 2015 року про задоволення вимог кредитора, яке перебуває на примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби, не позбавляє банк права на отримання сум, нарахованих згідно умов договору з огляду на таке.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року

№ 15-рп/2002 визначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Таким чином, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і звернення до суду.

Такими діями (шляхом пред`явлення судової вимоги) кредитор на власний розсуд змінює умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, тобто відповідно до приписів частини другої статті 1050 ЦК України змінює строк виконання основного зобов`язання.

Згідно із правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором зазначена у такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За правилом частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 зазначено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Позивачем не доведено факту наявності причинного зв`язку між шкодою у визначеному нею розмірі і протиправним діянням відповідача та вини останнього в її заподіянні.

Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Зарічний відділ державної виконавчої служби міста Суми Головного територіального управління юстиції у Сумській області (адреса: 40021, м. Суми, вул. Гамалія, 31А, код ЄДРПОУ 40211137), про зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.

Повний текст рішення виготовлено 18 листопада 2019 року.

Суддя С. В. Вовк