Рішення № 85750799, 06.09.2019, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/3356/14-ц

№ провадження 2/208/1934/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

06 вересня 2019 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в складі:

Головуючого, судді - Івченко Т.П.

За участю:

секретаря судового засідання – Корнієнко К.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Кам`янське Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_1 «про стягнення заборгованості», -

встановив:

1.Позиція позивача.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11.10.2013 року між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № R53113471957В. Відповідно до Кредитного договору Позивач надав Відповідачу кредит в сумі 46 100,00 (сорок шість тисяч сто) гривень 00 копійок, а Відповідач зобов`язався повернути кредит до 11.10.2016 року включно, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в порядку і в строки, передбачені Кредиті і договором. Підписанням Кредитного договору Позичальник підтверджу своє приєднання до Правил споживчого кредитування фізичних осіб у ПАТ «ВТБ БАНК» з якими він ознайомився та погодився. Згідно п.1 Кредитного договору за користування кредитом Відповідач прийняв зобов`язання сплачувати Позивачу 15 (п`ятнадцять) відсотків річних щомісячно 11 числа кожного місяця. Відповідно до п. 4.2 Кредитного договору Позичальник зобов`язаний сплачувати щомісячно відповідно до Графіка повернення кредиту і сплати процентів та розрахунку вартості супутніх послуг комісійну винагороду за управління Кредитом у розмірі 1,69 % (одна ціла шістдесят дев`ять сотих) відсотка від початкової суми Кредиту. Позивач свій обов`язок по Кредитному договору щодо надання Відповідачу кредиту виконав, перерахувавши Відповідачу на його картковий рахунок на підставі Меморіального ордеру № 8640 від 11.10.2013року одноразово кредит у повному розмірі. Відповідач, отримавши суму кредиту, свої зобов`язання по поверненню чергової частини кредиту та сплати відсотків за користування кредитом не виконав, у зв`язку з чим Банком було надіслано Позичальнику повідомлення з вимогою дострокового погашення № 531/500-2 від 26.02.2014р. Згідно п. 3.2.1Правил Банк має право відмовити Позичальнику в наданні кредиту або вимагати дострокового повернення кредиту сплати нарахованих процентів, можливої неустойки, комісійної винагороди у випадках, передбачених цим договором або чинним законодавством України, зокрема: невиконання (неналежне виконання) зобов`язань щодо сплати Платежів, а також комісійної винагороди, неустойки тощо, передбачених умовами Договору. Станом на 20.03.2014 року заборгованість ОСОБА_1 по Кредитному договору № R53113471957В складає: заборгованість за кредитом - 46 100 (сорок шість тисяч сто) гривень 00 копійок; заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом - 3 029 (три тисячі двадцять дев`ять) гривень 11 копійок; заборгованість по сплаті комісійної винагороди за управління кредитом - 3 895 (три тисячі вісімсот дев`яносто п`ять) гривень 45 копійок. Відповідно до п.5,1 Кредитного договору, у випадку прострочення виконання Позичальником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту та/або сплати процентів Позичальник сплачує неустойку у вигляді пені в розмірі 0,5 (нуль цілих п`ять десятих) відсотка в день від суми невиконаних зобов`язань Вказана неустойка розраховується по дату повного виконання всіх зобов`язань по погашенню заборгованості. Зважаючи на зазначені порушення Відповідачем; умов Кредитного договору Позивач на підставі п.3.2.2 Правил набув право вимоги до Відповідача, а у Відповідача сплатити відсотки за його користування, виконати інші зобов`язання за Кредитним договором у повному обсязі. Таким чином, зважаючи на невиконання Відповідачем умов Кредитного договору Відповідач повинен сплатити Позивачу загальну суму заборгованості, що станом на 20.03.2014 року відповідно до Розрахунку заборгованості (додається) становить 57 102 (п`ятдесят сім тисяч сто дві) гривні 91 копійок, з них: 46 100 (сорок шість тисяч сто) гривень 00 копійок - сума заборгованості за кредитом; 3 029 (три тисячі двадцять дев`ять) гривень 11 копійок - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3 895 (три тисячі вісімсот дев`яносто п`ять) гривень 45 копійок – заборгованість по сплаті комісії винагороди; 4078 (чотири тисячі сімдесят вісім) гривень 35 копійок – пені за кредитним договором за період з 12.10.2013 року.

2. Позиція відповідача.

Відповідач, не скористався своїм правом та не подав в строк, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження, відзив на позов, який має відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, та докази в підтвердження обставин, на яких ґрунтується заперечення, а також не подав зустрічний позов.

3. Процесуальні питання пов`язані з розглядом справи.

05 травня 2014 року Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» звернулося до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області із позовом до ОСОБА_1 «про стягнення заборгованості».

31.10.2014 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_1 «про стягнення заборгованості» винесено заочне рішення, яким позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

13.09.2018 року ухвалою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області заочне рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31.10.2014 року - скасовано, та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно пп.9 п.1 Розділу XIII Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

08 травня 2018 року ухвалою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області визначено порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач користуючись своїм правом подав заяву про проведення судового розгляду за відсутності представника позивача, не заперечуючи проти ухвалення заочного судового рішення.

Відповідач, будучи належним чином сповіщений про дату, час та місце судового розгляду, до судового засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовні вимоги не подав, судові повістки – виклики направлені відповідачеві на адресу його реєстрації.

В зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється на підставі ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, що дозволило суду вважати за необхідне визнати його неявку з неповажних причин, провести заочний розгляд справи, розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.

4. Фактичні обставини встановлені судом.

Судом встановлено, що 11.10.2013 року між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № R53113471957В. Відповідно до Кредитного договору Позивач надав Відповідачу кредит в сумі 46 100,00 (сорок шість тисяч сто) гривень 00 копійок, а Відповідач зобов`язався повернути кредит до 11.10.2016 року включно, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в порядку і в строки, передбачені Кредиті і договором (а.с. 5-6).

Позивач свій обов`язок по Кредитному договору щодо надання Відповідачу кредиту виконав, перерахувавши Відповідачу на його картковий рахунок на підставі Меморіального ордеру № 8640 від 11.10.2013 року одноразово кредит у повному розмірі. Відповідач, отримавши суму кредиту, свої зобов`язання по поверненню чергової частини кредиту та сплати відсотків за користування кредитом не виконав, у зв`язку з чим Банком було надіслано Позичальнику повідомлення з вимогою дострокового погашення № 531/500-2 від 26.02.2014р.(а.с. 13).

Згідно п. 3.2.1Правил Банк має право відмовити Позичальнику в наданні кредиту або вимагати дострокового повернення кредиту сплати нарахованих процентів, можливої неустойки, комісійної винагороди у випадках, передбачених цим договором або чинним законодавством України, зокрема: невиконання (неналежне виконання) зобов`язань щодо сплати Платежів, а також комісійної винагороди, неустойки тощо, передбачених умовами Договору.

Станом на 20.03.2014 року заборгованість ОСОБА_1 по Кредитному договору № R53113471957В складає: заборгованість за кредитом - 46 100 (сорок шість тисяч сто) гривень 00 копійок; заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом - 3 029 (три тисячі двадцять дев`ять) гривень 11 копійок; заборгованість по сплаті комісійної винагороди за управління кредитом - 3 895 (три тисячі вісімсот дев`яносто п`ять) гривень 45 копійок (а.с.15).

5. Правові норми законодавства застосовані судом.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до ст.129 Конституції України,ст.3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України, Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умова договору у вигляді пропозиції Клієнта розроблена банком, то такі умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11.10.2013 року, посилався на умови кредитного договору.

Зазначена позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, згідно до якої також зазначено, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим банком.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Тому виходячи зі змісту ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Тарифи на обслуговування платіжних карток, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначає про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14).

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Згідно до позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у Постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов і правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

6. Висновки та мотиви прийнятого рішення.

Враховуючи, що фактично отримані позичальником ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку ПАТ «ВТБ Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення простроченого тіла кредиту в сумі 46 100 (сорок шість тисяч сто) гривень 00 копійок є обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача

В разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а саме: заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом - 3 029 (три тисячі двадцять дев`ять) гривень 11 копійок; заборгованість по сплаті комісійної винагороди за управління кредитом - 3 895 (три тисячі вісімсот дев`яносто п`ять) гривень 45 копійок.

Суд вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 та ПАТ «ВТБ Банк» дотримано вимоги, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Враховуючи вище зазначене, з врахуванням позиції сторін, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

7. Судові витрати.

Щодо стягнення понесених судових витрат позивачем в розмірі 571 /(пятсот сімдесят одна) гривня 02 копійок, то зазначена сума обґрунтована та підтверджена квитанцією про їх оплату (а.с. 1), та згідно до ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 207, 509, 525, 526, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 10-12, 76-83, 126, 141, 258-265, 280-282 ЦПК України,

ухвалив:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_1 «про стягнення заборгованості», - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (код Банку 321767, код ЄДРПОУ 14359319; свідоцтво платника ГІДЕ 00133875, ІПН НОМЕР_2 ) заборгованість за кредитним договором від 05.05.2014 року № R53113471957В – 46 100 (сорок шість тисяч сто) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (код Банку 321767, код ЄДРПОУ 14359319; свідоцтво платника ГІДЕ 00133875, ІПН НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі - 571 (п`ятсот сімдесят одна) гривня 02 копійки.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач - Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (код Банку 321767, код ЄДРПОУ 14359319, свідоцтво платника ПДВ 100133875, ІПН 143593126655).

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована та проживаюча за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Івченко Т. П.