Ухвала суду № 85746592, 18.11.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

18.11.2019Справа № 910/15963/19

Суддя Господарського суду міста Києва Головіна К.І., розглянувши матеріали

позовної заявиАкціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (м. Київ)доТовариства з обмеженою відповідальністю "СП "Стан-Комплект» (м. Київ)провизнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (далі - АТ "Чорноморнафтогаз", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП "Стан-Комплект» (далі - ТОВ "СП "Стан-Комплект», відповідач) про визнання недійсним договору виконання робіт № 1370 від 20.12.2012 р.

Вивчивши подані матеріали, суддя приходить до висновку, що позовна заява не відповідає вимогам ст.ст. 162-164 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), враховуючи наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Проте, як вбачається з поданих матеріалів, такі вимоги процесуального закону позивач не виконав, указані відомості у позові не зазначив, що суперечить ч. 3 ст. 162 ГПК України.

Крім того, пунктом 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Як зазначалось, у позові АТ "Чорноморнафтогаз" заявило немайнову вимогу про визнання недійсним договору виконання робіт № 1370 від 20.12.2012 р., однак, доказів сплати судового збору за вказану вимогу заявник суду не надав.

Судовий збір згідно з ч.ч. 1, 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставки судового збору визначені у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за заяву про вжиття заходів та забезпечення позову - 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23.11.2018 р. станом на 01.01.2019 р. прожитковий мінімум на одну особу для працездатних осіб становить 1 921,00 грн.

Таким чином, заявник повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1 921,00 грн. (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб), проте, такі вимоги закону не виконав. Натомість, у прохальній частині позову заявив клопотання про відстрочення сплати судового збору, посилаючись на тяжкий фінансовий стан позивача, обумовлений арештами майна, а також перебування АТ "Чорноморнафтогаз" під дією обставин непереборної сили, що є причиною відсутності коштів для сплати судового збору.

Суд, розглянувши вказане клопотання позивача, прийшов до висновку, що воно задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі.

У пункті 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз`яснено, що єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін.

Вказаною нормою передбачено право суду, а не його обов`язок щодо відстрочення сплати судового збору, при цьому, статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Так, відповідно до ст. 129 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється на засадах змагальності сторін, рівності всіх учасників процесу перед законом і судом, що є гарантією всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи. Порушення конституційних принципів правосуддя є неприпустимим, зокрема, й у питанні сплати судового збору.

При цьому суд враховує, що положення ст. 8 Закону України "Про судовий збір" дають право суду відстрочити сплату судового збору лише за наявності виключних обставин, з урахуванням того, що в майбутньому заявник матиме фінансову можливість сплатити розмір судового збору. Проте, зі змісту обґрунтувань АТ "Чорноморнафтогаз" щодо відстрочення сплати судового збору не вбачається, що в подальшому позивач матиме можливість оплатити цей збір.

Також суд зазначає, що за змістом ст. 8 Закону України "Про судовий збір" особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Обґрунтування обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, виходячи з вимог ст.ст. 76, 79 ГПК України, покладається на особу, яка звертається з відповідним клопотанням.

Посилання АТ "Чорноморнафтогаз" на те, що позивач знаходиться під дією обставин непереборної сили, на підтвердження чого ним надано сертифікат Торгово-промислової Палати України № 2059/05-4 від 30.07.2014 р., суд до уваги не приймає, оскільки указаний висновок про форс-мажорні обставини засвідчує обставини непереборної сили для АТ "Чорноморнафтогаз", що мали місце у 2014 році при здійсненні господарської діяльності на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. У той же час, з матеріалів позову вбачається, що починаючи з 04.08.2014 р. місцезнаходженням позивача: є місто Київ, вул. Б. Хмельницького, 26, оф. 505.

Крім того, з указаного висновку вбачається, що він стосується відносин справляння та сплати позивачем податків і обов`язкових платежів Міжрегіональному головному управлінню ДФС - Центральному офісу з обслуговування великих платників, тому суд вважає, що такий висновок не підтверджує факту неспроможності позивача сплатити судовий збір при подачі позову до Господарського суду міста Києва у 2019 році.

Стосовно доводів заявника про наявність кредитних зобов`язань перед іншими особами, що спричинило накладення арешту на майно позивача, та відсутність у нього коштів, суд зазначає, що ці обставини заявник не конкретизував та не підтвердив належними доказами обставин, які б свідчили про арешт майна позивача та відсутність коштів у АТ "Чорноморнафтогаз" (фінансових звітів, довідок з банку, тощо). Саме лише посилання заявника на складне фінансове становище не може бути підставою для відстрочення сплати судового збору.

Отже, за висновком суду заявник не навів виключних обставин, що є підставою для відстрочення судового збору, який складає всього 1 921,00 грн., та не надав доказів того, що такі обставини настали. Відтак, розглянувши обґрунтування та докази, надані позивачем, суд прийшов до висновку, що клопотання про відстрочення сплати судового збору є таким, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини в деяких справах, особливо в тих, де обмеження, про які йдеться, стосувалися умов прийнятності позовів, або в тих, де інтереси правосуддя вимагали, щоб заявник надавав гарантію сплати судових витрат, понесених іншою стороною, на "доступ особи до суду" можуть бути накладені різноманітні обмеження, включно з фінансовими (див., наприклад, рішення від 19.12.1997 у справі "Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії", 1997-VIII, с. 2955, п. 33; та рішення суду від 13.07.1995 у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства", серія A, N 316-B, с. 80-81, п. 61 і наступні).

У справі "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини зазначив, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду (рішення від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" (Case of Kreuz v. Poland)", заява N 28249/95, п. 59).

Більше того, Європейський суд з прав людини вважає, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у судових справах (рішення суду від 28.10.1998 у справі "Ейрі проти Ірландії", серія А, N 32, п.п. 25-26).

Також у рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини, вимога сплати зборів судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" (Case of Kreuz v. Poland)", заява N 28249/95, п. 60).

У даному випадку суд вважає, що сплата судового збору не є обмеженням права на доступ до суду, а є легітимним (передбаченим законом) обов`язком заявника при зверненні до суду сплачувати судовий збір у розумному співвідношенні розміру судового збору у залежності від майнових чи немайнових вимог. Невиконання заявником такого обов`язку наділяє суд правом не приймати до розгляду та повертати позовну заяву позивачу.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 162, 174, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СП "Стан-Комплект» про визнання недійсним договору залишити без руху.

Надати Акціонерному товариству "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" строк у десять днів з дня вручення даної ухвали на усунення вказаних в ній недоліків шляхом належного виконання вимог ст.ст. 162-164 Господарського процесуального кодексу України.

Роз`яснити, що у разі неусунення недоліків у визначений судом строк, позовна заява буде вважатись неподаною та повернута заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Головіна К.І.