Рішення № 85746571, 11.11.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.11.2019Справа № 910/16257/18За позовом Комунального підприємства "Управління житлово - комунального господарства"

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

третя особа1 Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз"

третя особа2 Акціонерне товариство "Укртрансгаз"

про визнання права на споживання природного газу на підставі договору

суддя Мельник В.І.

за участю секретаря судового засідання Федорової О.В.

Представники сторін:

від позивача - Чумак А.В. - представник

від відповідача - Лисенко В.О. - представник

від третьої особи 1 Богдан С.В. - представник

від третьої особи 2 Болдін В.В. - представник

Суть спору:

Комунальне підприємство "Управління житлово-комунального господарства" подало на розгляд Господарського суду міста Києва позовну заяву до Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання права на споживання природного газу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2018 №910/16257/18 позовну заяву Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" до Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання права на споживання природного газу залишено без руху.

02.01.2018 відділом діловодства суду від представника позивача отримано клопотання про усунення недоліків позовної заяви.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням прав позивача на споживання природного газу в зв`язку із невиконанням відповідачем обов`язку подання номінацій на позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2019 відкрито провадження у справі № 910/16257/18 та призначено підготовче засідання на 15.02.2019.

05.02.2019 відділом діловодства суду від відповідача отримано заяву про залучення третьої особи та відзив на позовну заяву.

15.02.2019 відділом діловодства суду від позивача отримано заяву про залучення до матеріалів справи додаткових доказів.

15.02.2019 відділом діловодства суду від третьої особи отримано пояснення щодо позовної заяви.

15.02.2019 розгляд справи не відбувся, у зв`язку із перебуванням судді Мельника В.І. на лікарняному.

18.02.2019 відділом діловодства суду від позивача отримано заперечення на заяву про залучення третьої особи.

Ухвалою суду від 18.02.2019 розгляд справи призначено на 01.04.2019.

Ухвалою суду від 01.04.2019 підготовче судове засідання відкладено на 17.05.2019 та залучено третю особу2.

16.05.2019 відділом діловодства суду від третьої особи2 отримано письмові пояснення по справі.

Ухвалою суду від 17.05.2019 відкладено підготовче засідання на 07.06.2019 та залучено третю особу.

03.06.2019 відділом діловодства суду від третьої особи отримано заперечення щодо пояснень.

Ухвалою суду від 07.06.2019 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.07.2019.

05.07.2019 відділом діловодства суду від відповідача отримано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 05.07.2019 оголошено перерву до 06.09.2019.

06.09.2019 розгляд справи не відбувся, у зв`язку із перебуванням судді Мельника В.І. на лікарняному.

У зв`язку з виходом судді Мельника В.І. з лікарняного, справа підлягає призначенню до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 призначено розгляд справи по суті на 11.10.2019.

В судовому засіданні 11.10.2019 оголошено перерву до 11.11.2019.

В судове засідання 11.11.2019 представник позивача з`явився, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання 11.11.2019 представник відповідача з`явився, просив суд відмовити в задоволенні позову.

Представниками третіх осіб надано пояснення у справі.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 11.11.2019 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, судом з`ясовано наступне.

01.01.2016 КП "Управління житлово-комунального господарства" (споживач) подано подання до ПАТ "Київоблгаз" (далі - оператор газорозподільної системи, оператор ГРМ) заяву-приєднання № 09420VD88UDT016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим), типові умови якого затверджено постановою Національної комісіїї, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, № 2498 від 30.09.2015 (далі - Договір розподілу).

Відповідно до загальних положень якого зазначено, що цей Типовий договір розподілу природного газу (далі - договір) є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки оператором ГРМ обсягів природного газу до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2494 (далі - Кодекс газорозподільних систем).

Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього договору, яку в установленому порядку оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього договору, та/або сплата рахунка оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу (пункти 1.1-1.3 догоовру).

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Договору розподілу оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором. Обов`язковою умовою надання споживачу послуги з розподілу природного газу є наявність у споживача об`єкта, підключеного в установленому порядку до газорозподільної системи оператора ГРМ.

Пунктом 3.1 договору розподілу встановлено, що санкціонований відбір природного газу з газорозподільної системи здійснюється споживачем за умови наявності у нього укладеного із постачальником договору постачання природного газу та підтвердженого обсягу, виділеного для потреб споживача його постачальником на відповідний календарний період, а також відсутності простроченої заборгованості за цим договором. Наявність підтвердженого обсягу природного газу споживача (його постачальника) доводиться до відома оператора ГРМ у встановленому законодавством порядку оператором ГТС, а до відома споживача - його постачальником. За відсутності у споживача договору постачання природного газу та/або виділених його постачальником підтверджених обсягів для потреб споживача на відповідний календарний період споживач не має права використовувати (споживати) природний газ із газорозподільної системи.

За наявності підтвердженого обсягу природного газу споживача та відсутності простроченої заборгованості за цим договором оператор ГРМ забезпечує розподіл природного газу, що належить споживачу, до межі балансової належності його об`єкта з дотриманням належного рівня надійності, безпеки, якості та величини тиску природного газу, споживач, що не є побутовим, зобов`язаний самостійно контролювати власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу здійснити разом зі своїм постачальником заходи з коригування в установленому порядку підтвердженого обсягу або заходи із самостійного та завчасного обмеження (припинення) власного газоспоживання. Якщо за підсумками місяця фактичний об`єм споживання природного газу споживача буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу, врегулювання небалансу (дефіциту) природного газу буде здійснюватись його постачальником у встановленому законодавством порядку та відповідно до умов договору постачання природного газу (пункти 3.2, 3.3 Договору розподілу).

Пунктом 7.4 Договору розподілу передбачено, що споживач зобов`язується, зокрема, не допускати несанкціонованого відбору природного газу.

Відповідно до п. 9.1 Договору розподілу оператор ГРМ має право припинити/обмежити розподіл природного газу споживачу в порядку та у випадках, передбачених Кодексом газорозподільних систем, у тому числі у разі: несвоєчасної та/або неповної оплати послуг за цим договором; відсутності або недостатності підтвердженого обсягу природного газу у споживача; несанкціонованого відбору природного газу.

14.09.2016 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , як постачальником та Комунальним підприємством «Управління житлово-комунального господарства, як споживачем, укладено договір №1555/1617-ТЕ-17 постачання природного газу (надалі - договір постачання), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах договору.

Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2 договору).

Так, приписами пункту 2.1 Договору постачання (з урахуванням додаткових угод № 1-2, укладених в період з 23.01.2017 по 31.03.2017) визначено обсяги газу (природний газ обсягом до 1266 тис. куб. метрів) у тому числі за місяцями, квітень -226 тис куб метрів; травень -150 тис куб метрів; червень -222 тис куб метрів; липень -224 тис куб метрів; серпень -218 тис куб метрів; вересень -226 тис куб метрів.

Відповідно до п. 2.6 Договору постачання розподіл (транспортування) природнього газу за цим договором здійснює(ють) оператор(и) газорозподільних мереж (газотранспортної системи), зокрема: ПАТ "Київоблгаз", з яким споживач уклав відповідні договори.

Відповідно до п. 3.2 договору обсяги постачання підтверджуються постачальником шляхом подання оператору газотранспортної системи номінації на відповідний місяць постачання (розрахунковий період) установленому законодавством порядку. Постачальник протягом трьох днів з моменту підтвердження оператором газотранспортної системи номінації повідомляє споживачу про розмір поданої номінації шляхом надсилання відповідного повідомлення на електронну адресу, зазначену споживачем у розділі 13 цього договору.

Пунктом 5.2 договору сторони погодили ціну за 1000 куб м. газу за цим договором з 01.04.2017 становить 4942,00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) -20 %. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн.

Виходячи з пунктів 7.2, 7.3 Договору постачання, споживач зобов`язаний самостійно припинити (обмежувати) використання природного газу у разі порушення строків оплати за договором про постачання природного газу, відсутності або недостатності підтвердженого обсягу природного газу, виділеного споживачу, інших випадках, передбачених цим договором та законодавством; постачальник має право припинити або обмежити постачання природного газу споживачеві у разі відсутності або недостатності підтвердженого обсягу природного газу для забезпечення об`єктів газоспоживання споживача.

Згідно п. 12.1 договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін за їх наявності і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 по 30.09.2017, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Як зазначено сторонами правовідносини між ними у спірний період регулювалися, зокрема, положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758.

Пунктом 17 постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758 визначено, що постачання природного газу НАК "Нафтогаз України" виробникам теплової енергії здійснюється на підставі договору, що враховує положення примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та з дотриманням принципу недискримінації, за таких умов:

відсутність у виробника теплової енергії заборгованості перед НАК "Нафтогаз України" за використаний природний газ, або відсутність у виробника теплової енергії заборгованості (без урахування штрафних санкцій) перед НАК "Нафтогаз України" за спожитий до 1 січня 2016 р. природний газ за всіма укладеними з НАК "Нафтогаз України" договорами постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо), а також здійснення поточних розрахунків за використаний природний газ, або рівень розрахунків виробника теплової енергії станом на 25 число місяця, що передує місяцю постачання природного газу (без урахування штрафних санкцій), за всіма укладеними з НАК "Нафтогаз України" договорами постачання природного газу (купівлі-продажу, про закупівлю, відступлення права вимоги тощо) становить не нижче 90 відсотків, або надання НАК "Нафтогаз України" та виконання виробником теплової енергії погодженого виконавчим органом ради графіка погашення заборгованості (рівними частинами до 1 січня 2021 р. з розбивкою за всіма договорами з НАК "Нафтогаз України").

Як вбачається із матеріалів справи сторонами підписано акти приймання-передачі природного газу від 30.11.2016 за листопад 2016 року, від 31.12.2016 за грудень 2016 року.

В матеріалах справи також наявне листування, відповідно до якого відповідачем було повернуто без підписання акт приймання-передачі природного газу, а саме: листом від 22.11.2017 № 26-8333/1.2-16 повернуто позивачеві без підписання акти приймання передачі природного газу за жовтень 2016 року у зв`язку з невиконанням умов пункту 17 постанови КМУ від 01.10.15 №758 та не підтвердженням планових обсягів (номінацій) природного газу; листом від 16.02.2017 № 26-1655/1.2-17 було повернуто позивачу без підписання акти приймання передачі природного газу за січень 2017 року у зв`язку з невиконанням умов пункту 17 постанови КМУ від 01.10.15 №758 та не підтвердженням планових обсягів (номінацій) природного газу; листом від 16.03.2017 № 26-2698/1.2-17 повернуто позивачеві без підписання акти приймання передачі природного газу за лютий 2017 року у зв`язку з невиконанням умов пункту 17 постанови КМУ від 01.10.15 №758 та не підтвердженням планових обсягів (номінацій) природного газу; листом від 13.04.2017 № 26-3443/1.2-17 повернуто позивачеві без підписання акти приймання передачі природного газу за березень 2017 року у зв`язку з невиконанням умов пункту 17 постанови КМУ від 01.01.15 №758 та не підтвердженням планових обсягів (номінацій) природного газу; листом від 17.05.2017 № 26-4203/1.2-17 повернуто позивачеві без підписання акти приймання передачі природного газу за квітень 2017 року у зв`язку з невиконанням умов пункту 12 постанови КМУ від 22.03.17 №187 та не підтвердженням планових обсягів (номінацій) природного газу.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що даний спір виник в зв`язку із не визнанням відповідачем права позивача на споживання газу під час опалювального сезону 2016-2017 року, тоді як спожитий в спірний період газ був придбаний у відповідача відповідно до умов договору, крім того відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання за договором в частині виділення номінацій та постачання природного газу в обсязі, зазначеному в п. 2.1 договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( ст. 530 ЦК України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

При цьому за частиною другою статті 5 Господарського процесуального кодексу України суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, який не встановлений законом, лише за умови, що законом не встановлено ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу. Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

В зв`язку із чим оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Вирішуючи господарський спір, суд має з`ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача, по-перше, про визнання за ним права на споживання природного газу під час опалювального сезону 2016-2017 року за договором постачання природного газу № 1555/1617-ТЕ-17 від 14.09.2016, а по-друге, про зобов`язання ПАТ "НАК "Нафтогаз України" виконувати умови договору постачання природного газу № 1555/1617-ТЕ-17 від 14.09.2016 в частині виділення номінацій та постачання природного газу в обсязі, зазначеному в п. 2.1 договору.

При цьому, під час розгляду справи по суті судом було встановлено, що спірним періодом, зокрема, є жовтень 2016, січень-квітень 2017 року, в якому відповідачем не були підтверджені позивачу планові обсяги (номінації) природного газу та не було підписано актів приймання-передачі природного газу. Водночас матеріалами справи та поясненнями сторін підтверджується, що фактично природний газ було відібрано та спожито позивачем, що останнім не заперечується.

Згідно з поясненнями позивача останній просить суд визнати існування у нього права на споживання газу у минулому та зобов`язати відповідача виконувати умови договору, строк дії якого вже закінчився, стверджуючи, що інакше спожитий газ може бути розцінений як несанкціоновано відібраний, внаслідок чого від нього можуть вимагати оплату спожитого газу у підвищеному розмірі. При цьому, доказів заявлення такої вимоги до позивача на момент звернення з даним позовом до матеріалів справи не надано.

Отже позивачем заявлено вимоги, які спрямовані на підтвердження факту правомірності поставки газу та визнання існування права у минулому, а не визнання порушеного, оспорюваного або невизнаного права, яке існує, може бути поновлене і, як наслідок, може бути реалізоване у випадку його визнання.

Висновку про те, чи існувало у позивача право на споживання газу на певних умовах у визначений період у минулому, суд може дійти, розглядаючи спір, зокрема, за вимогою, спрямованою до позивача, яка, як зазначає позивач, може бути до нього гіпотетично заявлена. Натомість вимога про визнання права у минулому спрямована на встановлення підстав існування права або законного інтересу, за захистом якого особа може звернутись, сама по собі ефективним способом захисту не є, і у разі задоволення позову не можливо відновлення становище, яке існувало у позивача, до того, як його право за його твердженням було порушено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/6642/18 від 14.06.2019.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, що викладені в постанові від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, враховуються судом при розгляді даної справи.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача виконувати умови договору суд також ураховує, що у позовній заяві не йдеться про захист порушеного права позивача на отримання природного газу за Договором постачання, оскільки фактично природний газ у спірний період опалювального сезону 2016-2017 року було поставлено. Тобто, у даному випадку позивачем ставиться питання про встановлення судом факту правомірності споживання природного газу з метою спростування обставин його несанкціонованого відбору, а не з метою захисту порушеного права позивача, як це передбачено у статті 16 Цивільного кодексу України.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Це рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 15.11.2019

Суддя В.І. Мельник