Ухвала суду № 85737993, 12.11.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

12 листопада 2019 року справа № 580/2884/19 м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гараня С.М.,

за участі:

секретаря судового засідання - Ковтун Л.Б.,

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Попельнюха А.О. (за ордером),

представника відповідача Державної екологічної інспекції у Черкаській області - Ворони А.П. (за довіреністю),

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції у Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна екологічна інспекція України, про зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі-позивач) з адміністративним позовом Державної екологічної інспекції у Черкаській області (далі-відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна екологічна інспекція України, в якому просить:

- зобов`язати Державну екологічну інспекцію у Черкаській області внести зміни до трудової книжки, шляхом визнання запису № 16 про звільнення позивача з 17.11.2016 недійсним та внесенням нового запису про звільнення позивача з посади завідуючого юридичного сектору Державної екологічної інспекції у Черкаській області з 02.05.2019;

- стягнути з Державної екологічної інспекції у Черкаській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.11.2016 по 02.05.2019 у сумі 187 589 грн 28 коп. з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Розгляд справи призначено на 12.11.2019 об 11 год. 00 хв.

У судове засідання прибули представник позивача та представник відповідача. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна екологічна інспекція України у судове засідання не прибула, причини неприбуття суду не повідомила.

28.10.2019 від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача на адресу суду надійшло письмове провадження, в якому третя особа вказує про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, оскільки у позовній заяві останній вказує, що дізнався про факт звільнення 02.05.2019, проте до суду з позовом звертається лише 18.09.2019, поза межами місячного строку встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.

Представник позивача проти залишення позовної заяви без розгляду заперечив.

Представник відповідача підтримала вказане клопотання та просила позов ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, та вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає про таке.

Частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з положеннями частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

16.11.2016 наказом Державної екологічної інспекції у Черкаській області № 96-о ОСОБА_1 з 17.11.2016 звільнено з посаду завідувача юридичного сектору відповідно до ч. 2 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом 2016 року внаслідок тимчасової непрацездатності.

У позовній заяві позивач вказує, що про звільнення та вказаний вище наказ дізнався лише 02.05.2019, коли отримав трудову книжку у відповідача.

При вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом суд враховує таке.

Нормами Кодексу адміністративного судочинства України та Кодексу законів про працю України встановлено, що для звернення до суду у справах про звільнення встановлено місячний строк, який обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Натомість Кодекс адміністративного судочинства України передбачає, що за загальним правилом строк звернення до суду розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

У ч. 1 ст. 233 КЗпП України чітко визначено, що для звернення до суду у справах про звільнення встановлено місячний строк, який обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Як частиною першою статті 94 КЗпП України, так і частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Отже, вимога про оплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" вказав, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. З рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2008 року у справі "Каіч та інші проти Хорватії" вбачається, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення". У справі Bellet v. Fгапсе Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Отже, як свідчить позиція суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

В контексті наведеного вище, залишивши позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду на стадії вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду, не дослідивши обставин затримки видачі позивачу трудової книжки, суд дійде передчасного висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

За таких обставин, суд доходить висновку, відсутні підстави для залишення позову без розгляду, а отже, подана заява не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 240, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника Державної екологічної інспекції України про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили в порядку та в строки, що передбачені ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, що передбачені ст.ст.295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу складено у повному обсязі 18.11.2019.

Суддя С.М. Гарань