Вирок № 85724200, 19.11.2019, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/1018/19

Номер провадження 1-кп/530/101/19

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2019 р. Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого-судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., з участю прокурора Чубенка А.І., захисника адвоката Школьного В.А., розглянувши в судовому засіданні в залі суду міста Зіньків Полтавської області матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019170170000272від 07.07.2019 року року, відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Первомайськ, Луганської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, не одруженого, не працюючого, раніше судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , будучи раніше судимим Київським районним судом м.Полтави, 01.03.2019 року за ч.1 ст.185 КК України до 1 року позбавлення волі, за ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України до 1 року 3 місяців позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України до 1 р. З м. позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, із встановленням іспитового строку 1 рік, та будучи притягнутим до кримінальної відповідальності 12.03.2019 року слідчим Відділенням поліції №1 Полтавського відділу поліції ГУНП в Полтавській області за ч.2 ст.190 КК України, на шлях виправлення не став, і маючи не погашену і не зняту судимість знову вчинив умисний злочин за наступних обставин:

06.07.2019 року о 23 год. 43 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, та знаходячись на території біля будинку культури в с.Батьки, вул.Молодіжна, 21, Зіньківського району, Полтавської області, протиправно, всупереч волі власника, діючи умисно, усвідомлюючи суспільну небезпеку свого діяння, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків та бажаючи їх настання із застосуванням фізичної сили рук відкотив на територію колишньої «Батьківської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів», яка розташована в с.Батьки, вул.Молодіжна, 20, Зіньківського району, мопед «SUZUKI Adress 110», чорного кольору, номер рами НОМЕР_1 , 2002 року випуску, що належить ОСОБА_2 , та вартість якого згідно з висновком судово-товарознавчої експертизи №2383/19 від 12.07.2019 року становить 21119 (двадцять одна тисяча сто дев`ятнадцять) грн. 00 коп., тим самим повторно незаконно заволодів зазначеним вище транспортним засобом.

Таким чином, своїми умисними та протиправними діями, які виразилися у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому повторно, ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.289 КК України.

Дане підтверджується сукупністю наступних доказів.

Надаючи оцінку доказам та вирішуючи питання щодо доведеності вини обвинуваченого у скоєнні даного кримінального правопорушення, судом перш за все враховано вимоги ст.ст. 28,62 Конституції України, ст. 370 КПК України, ст.ст. 3,13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, практику Європейського суду з прав людини, якими передбачено, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише національним і європейським законодавством, як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.

Відповідно до ч.4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 255 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатись на них.

Стаття 16-1 КПК України передбачає, що розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.

Згідно із ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на них законом покладається обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст. 9 КПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Під час розгляду справи в суді, ОСОБА_1 , свою вину в інкримінуємому йому злочині визнав в повному обсязі, в повному обсязі визнав фактичні обставини справи. Будучи допитаним в судовому засіданні дав покази аналогічні описовій частині вироку.

Визнанана органом досудового розслідування потерпілою, ОСОБА_2 , на виклик суду не прибула, хоча відповідно до вимог ст. ст. 135, 136, 325 КПК України та положень п.12 Постанови Пленуму ВС України "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів" № 13 від 02.07.2004 року належним чином повідомлялася про дату, час і місце судового засідання в строки, визначені ч.8 ст.135 КПК України, про що свідчить повідомлення про вручення їй судових повісток. До суду від потерпілої поступила заява про розгляд справи у її відсутності в зв`язку з неможливістю прибути у судове засідання. При призначенні виду та міри покарання покладається на розсуд суду.

Прокурор в судовому засіданні, в зв`язку з тим, що обвинувачений вину у вчиненому злочині визнав повністю за обставин викладених в обвинувальному акті, запропонував визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників процесу, судом було визнано недоцільним дослідження показів свідків і інших доказів стосовно фактичних обставин справи, зібраних в ході дізнання та досудового слідства, так як вони правильно усвідомлюються обвинуваченим та іншими учасниками процесу і ніким не оспорюються.

Суд, за згодою всіх учасників судового провадження, обмежився допитом обвинуваченого, ОСОБА_1 , а також дослідив матеріали, які характеризують ОСОБА_1 ..

Зазначене повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

При кваліфікації дій обвинуваченого суд враховує, що згідно відомостей досліджених у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 на час ухвалення вироку є притягнутим до кримінальної відповідальності Полтавською місцевою прокуратурою за вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.190 КК України. На даний час кримінальне провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_1 за ч.1 ст.190 КК України перебуває на розгляді Київського районного суду м. Полтави та рішення по суті не прийняте.

Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Докази по справі не досліджувалися, в зв`язку з тим, що суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів, які ніким не оспорюються.

Органами досудового слідства, дії ОСОБА_1 , кваліфіковано вірно.

Такий висновок суду ґрунтується на нормах ст.289 КК України, зокрема, примітки №1 до статті, та розясненнях, що містяться в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року за №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», з яких вбачається що незаконне заволодіння транспортним засобом (ст.289 КК) слід розуміти як умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовжування руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз.

Важливим у даному випадку, на переконання суду, є також визначення моменту, з якого злочин є закінченим. Цей злочин, як вбачається із розяснень, що містяться в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року за №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», визнають закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодіння відбувається під час руху транспортного засобу, з моменту встановлення контролю над ним.

Також, важливим на думку суду, є визначення у даному випадку поняття транспортного засобу.

Так, відповідно до примітки до ст.286 КК України, під транспортними засобами в цій статті та статтях 287, 289 і 290 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

При цьому, суд виходить також із того, що, відповідно до ч.1 ст.32 КК України, повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу, а згідно із приміткою №2 до ст.289 КК України, відповідно до частини другої цієї статті під повторністю слід розуміти вчинення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом, або злочин, передбачений статтями 185, 186, 187, 189-191, 262, 410 цього Кодексу.

Правовий зміст поняття «повторність» передбачає сам факт вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею, або частиною статті Особливої частини КК України, або різними статтями КК України у випадках, передбачених в його Особливій частині (ч.ч.1 та 3 ст.32, п.2 примітки до ст.289 КК України). При цьому для повторності немає значення, чи було особу засуджено за раніше вчинений злочин. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, установлених законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято (ч.4 ст.32 КК України).

Такий правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові у справі №545/3663/16-квід10.07.2018 року, який суд враховує відповідно до вимог ч.ч.5,6 ст.13 ЗУ«Про судоустрій і статус суддів», якими передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

В п.1.10 Правил дорожнього руху України зазначено, що транспортний засіб пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів; механічний транспортний засіб транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт; мопед двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об`ємом до 50 куб.см. або електродвигун потужністю до 4 кВт.

Таким чином, транспортний засіб марки «SUZUKI Adress 110», що перебуває у користуванні ОСОБА_2 , відноситься до транспортних засобів, що приводяться в рух з допомогою двигуна, мопедів.

Відповідно до положень статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю… Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кримінальний кодекс України здійснює охоронну функцію щодо вказаних цінностей, зокрема, статтею 289 КК України встановлено кримінальну відповідальність за вчинення незаконного заволодіння транспортними засобами.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Згідно вимог п.4 ч.1 ст.91 КПК України, однією з обставин, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Згідно ст.92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається, зокрема, на прокурора.

Відповідно до вимог ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

У п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Обговорюючи питання про вид і міру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_1 , достатнє і необхідне для його виправлення і недопущення в подальшому скоєння ним злочинів, суд враховує, що він вину визнає повністю і щиро кається в здійсненому, активно сприяв розкриттю злочину, його майновий стан, молодий віком і вважає ці обставини, згідно зі ст.66 КК України, обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_1 .

Згідно зі ст.67 КК України обставини, які обтяжують покарання ОСОБА_1 - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до ч.1 ст.7 ЗУ «Про пробацію», під час вирішення питання про застосування до особи пробації суд бере до уваги характер вчиненого кримінального правопорушення та соціально-психологічну характеристику особи обвинуваченого або засудженого, яку готує персонал органу пробації або адміністрація установи виконання покарань.

Згідно з п.2 ч.1ст.2 ЗУ «Про пробацію», досудова доповідь письмова інформація для суду, що характеризує обвинуваченого.

Абзацом 17 ч.1 ст.368 КПК України встановлено, що ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого.

Згідно з положеннями ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого. Згідно якої вказано, що високий рівень ризику вчинення повторного правопорушення орган пробації вважає, що виправлення особи без позбавлення волі на певний строк неможливе оскільки становить високу небезпеку для суспільства ( т.1 а.с.84-85).

Статттею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ч.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч.2 цієї статті Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У рішеннях «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Стосовно можливості та наявності повноважень суду щодо обрання того чи іншого виду покарання в межах альтернативної санкції закону про кримінальну відповідальність, суд, на підставі ст. 458 КПК України, керується висновками Верховного Суду України, зазначеними у постанові № 5 - 48к -13 від 23 січня 2014 року.

Зокрема, в ній Верховним Судом України сформульовано висновок щодо реалізації в судовій практиці поняття судової дискреції (судового розсуду), яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (його права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості та достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у пункті 77 рішення в справі "Довженко проти України" від 12 квітня 2012 року зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо.

Згідно з характеристикою ОСОБА_1 , характеризується посередньо.

Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

З врахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами, внесеними згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 10.12.2004 року, №8 від 12.06.2009 року, №11 від 06.11.2009 року, того, що ОСОБА_1 , скоїв злочин передбачений ч.2 ст. 289 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, України, який відноситься до тяжкого злочину, обставин вчиненого злочину, суспільної небезпеки скоєного злочину, обставин справи та наслідків, а також особи ОСОБА_1 , думки потерпілого, характеристики обвинуваченого,враховуючи всі встановлені в судовому засіданні обставини даного кримінального провадження, давши їм оцінкукеруючись вимогами кримінального закону та передбачених цим законом санкцій, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченогота попередження вчинення ним нових злочинів можливе лише в умовах ізоляції від суспільства і у суду є підстави застосувати до обвинуваченого покарання пов`язане з позбавленням волі.

До такого висновку суд приходить виходячи з того, що обвинувачений офіційно не працює, будучи засудженим за вчинення корисливого злочину, будучи безпосередньо обізнаним про настання кримінального покарання за вчинені злочини, відповідних висновків для себе не зробив, в період іспитового строку, знов вчинив злочин, що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення та його стійкої позиції на вчинення правопорушень.

Тому, з урахуванням зазначених обставин, а також відповідно до вимог кримінального закону і передбачених цим законом санкцій, обвинуваченому необхідно для його виправлення і припинення нових злочинів призначити покарання, пов`язане з позбавленням волі, що за переконанням суду буде відповідати тяжкості правопорушень і не становитиме "особистого надмірного тягаря для винного". Саме таке покарання суд вважає пропорційним, необхідним, достатнім і справедливим для виправлення винного та запобігання вчиненню ним нових злочинів і в даному випадку мета застосування кримінального покарання буде досягнута при призначенні обвинуваченому саме такого виду покарання.

На думку суду, призначення цього покарання забезпечить виконання завдань кримінального судочинства та слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст.2 КПК України.

Згідно медичних довідок ОСОБА_1 - практично здоровий.

Речові докази по справі: мопед «SUZUKI Adress 110»передано на зберігання потерпілій ОСОБА_2 ..

Відповідно до п.14 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, що належить вчинити з речовими доказами.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити: на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.

Згідно ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може перейти до іншого більш мякого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті Особливої частини Кодексу за цей злочин.

У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу обвинуваченого він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній частині - послатися на ч.1 ст.69 КК України.

За таких обставин, з урахуванням принципу справедливості покарання й відповідності його меті тобто виправленню винної особи та запобігання вчинення нею нових злочинів у зв`язку з тяжкостю скоєного злочину та особи обвинуваченого підстав для застосування до обвинуваченого положень ст.69 КК України не вбачає.

Аналізуючи усі докази, обставини справи, ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, дані, що характеризують особу обвинуваченого, а також враховуючи ставлення обвинуваченого до скоєного, відомості про особу обвинуваченого, суд вважає за необхідне обрати ОСОБА_1 покарання у межах санкції ч.2 ст.289 КК України у виді позбавлення волі з конфіскацією майна, оскільки вважає, що саме таке покарання є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п.п. 25, 26 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 "Про практику призначення судами кримінального покарання" (з наступними змінами), відповідно до яких за сукупністю вироків покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили. При застосуванні правил ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком. Призначаючи покарання за кількома вироками, суд повинен визначити вид і розмір основного й додаткового покарань за знову вчинений злочин (злочини), а потім повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком із посиланням на ст. 71 КК України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Відповідно до ст. 72 КК України, основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно. Попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув`язнення, може пом`якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

Запобіжний захід ОСОБА_1 обрано - тримання під вартою.

Відповідно до обвинувального акта судові витрати по справі відсутні.

Цивільний позов заявлено.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 118,124-126,321, 369, 371, 373-376, 380, 475 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_1 виним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч.2 ст. 289 України та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, до покарання за цим вироком частково зарахувати ОСОБА_1 невідбуту частину покарання за вироком Київського районного суду м.Полтави від 01.03.2019 року за ч.1 ст.185 КК України, ч.2 ст.15, ч.2 ст.185, ч.1 ст.70ст.75 КК України до 1 року 3 місяців позбавлення волі з іспитовим терміном 1 рік та остаточно призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі з конфіскацією майна.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишити - тримання під вартою.

Строк покарання рахувати з часу затримання.

Речові докази по справі: мопед «SUZUKI Adress 110»який передано на зберігання потерпілій ОСОБА_2 залишити в її власності.

Процесуальні витрати у кримінальному проваджені не понесені.

Вирок може бути оскаржений через Зіньківський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Обвинуваченому, захисникута прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Обвинуваченому роз`яснюється право подати клопотання про помилування.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області С.Р.Должко