Рішення № 8572132, 25.02.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

25 лютого 2010 р.           Справа 11/29-10

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна»,

м. Славута Хмельницької області

до приватного підприємства «Шанс-Агропромбуд», с. Журавлівка

Тульчинського району

про стягнення 573 081,36 грн.

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Кармаліта, за участю представників:

від позивача - О. Люба за довіреністю б/н від 30.12.2009р.;

від відповідача - не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з приватного підприємства «Шанс-Агропромбуд»заборгованості за договором поставки насіння кукурудзи № 35/К від 24.04.2009р. в загальному розмірі 573 081,36 грн., з яких: 539568,97 грн. –основний борг, 27577,14 грн. –пеня та 5935,25 грн. –інфляційні збитки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідності до умов договору позивач згідно накладної № S-00000917 від 22.04.2009р. поставив відповідачу насіння кукурудзи на загальну суму 539568,97 грн.. У відповідності до п. 2 додатку № 1 до договору № 35/К від 24.04.2009р. відповідач зобов’язався оплатити вартість поставленого товару до 30.09.2009р.. В порушення взятих на себе зобов’язань, відповідачем не проведено розрахунки за отриманий товар.

Відповідач вимоги суду викладені в ухвалі від 03.02.2010р. щодо надання витребуваних документів не виконав, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Про час, дату та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 203127. До того ж вказане повідомлення свідчить про отримання відповідачем ухвали суду 11.02.2010р.. Тобто у останнього було достатньо часу для реалізації своїх прав визначених Господарським процесуальним кодексом України.

Таким чином суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для реалізації відповідачем права судового захисту своїх прав та інтересів. За вказаних обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній документами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Перевіривши доводи представника позивача доказами та оцінивши їх на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

24 квітня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Суфле Агро Україна»(за договором Продавець) та приватним підприємством «Шанс-Агропромбуд»(за договором Покупець) укладено договір поставки насіння кукурудзи за № 35/К. Цією ж датою сторонами підписано додаток № 1 до даного договору.

За умовами договору позивач зобов’язався продати, а відповідач купити насіння кукурудзи.

На виконання умов договору позивач згідно накладної № S-00000917 від 22.04.2009р. поставив відповідачу насіння кукурудзи на загальну суму 539568,97 грн., яку останній отримав за довіреністю серії ЯПЖ № 110899 від 22.04.2009р..

Пунктом 2 додатку № 1 до договору № 35/К від 24.04.2009р. визначено, що платіж розмірі 539568,97 грн. сплачується Покупцем до 30 вересня 2009 року.

Як свідчать матеріали справи та пояснення представника позивача, відповідачем не виконано взятих на себе зобов’язань за договором в частині проведення розрахунків за товар.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу за поставлений товар згідно договору поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріали справи свідчать, що позивачем виконувались свої зобов'язання по поставці товару належним чином.

Однак, відповідач не виконав свого обов’язку щодо повного розрахунку з позивачем за отриманий товар у встановлені договором строки.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення боргу за договором № 35/К від 24.04.2009р. в розмірі 539568,97 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Судом також розглянуто вимогу позивача про стягнення 27577,14 грн. пені та 5935,25 грн. інфляційних збатків.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Дослідивши договір поставки насіння кукурудзи № 35/К від 24.04.2009р. судом встановлено, що в ньому сторонами не передбачено відповідальності у вигляді пені. Таким чином, позивачем безпідставно заявлено до стягнення 27577,14 грн. пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 цього Кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідач як особа, що порушила грошове зобов'язання, повинен відшкодувати відповідачу збитки від інфляції.

Перевіривши правильність нарахування позивачем інфляційних збитків за листопад 2009 року, судом з’ясовано, що позивачем правомірно заявлено до стягнення 5935,25 грн. інфляційних збитків.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи, що викладені вище позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам, матеріалам справи та законодавству, а тому позов підлягає частковому задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

При розгляді справи судом з‘ясовано, що при зверенні до суду позивачем платіжним дорученням № 4 від 14.01.2010р. зайво сплачено 0 грн. 19 коп. державного мита, а тому мито у вказаному розмірі підлягає поверненню відповідно до ст. 8 Декрету України «Про державне мито».

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задоволити частково.

2.          Стягнути з приватного підприємства «Шанс-Агропромбуд» (23641, Вінницька область, Тульчинський район, м. Жаравлівка, вул. Шевченка, 1, код 34671604) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна»(30000, Хмельницька область, м. Славута, вул. Острозька, 138, код 34863309) 539568 (п’ятсот тридцять дев’ять тисяч п’ятсот шістдесят вісім) грн. 97 коп. –боргу; 5935 (п’ять тисяч дев’ятсот тридцять п’ять) грн. 25 коп. –інфляційних збитків; 5455 (п’ять тисяч чотириста п’ятдесят п’ять) грн. 04 коп. - витрат зі сплати державного мита та 247 (двісті сорок сім) грн. 93 коп. –витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В позові в частині стягнення 27577,14 грн. пені відмовити.

4.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5.          Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна»(30000, Хмельницька область, м. Славута, вул. Острозька, 138, код 34863309) з Державного бюджету України суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 0 грн. 19 коп., перерахованих згідно платіжного доручення № 4 від 14.01.2010р. (оригінал платіжного доручення міститься в матеріалах справи № 11/29-10).

6.          Копію рішення направити сторонам.

Рішення оформлено та підписано 01.03.2010р.

Суддя В. Матвійчук

Дане рішення скріплена печаткою суду є підставою для повернення державного мита з бюджету.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу - (30000, Хмельницька область, м. Славута, вул. Острозька, 138)

3 - відповідачу - (23641, Вінницька область, Тульчинський район, с. Журавлівка, вул. Шевченка, 1)