Ухвала суду № 85714603, 11.11.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

11.11.2019Справа № 910/11361/17

За скаргою (стягувача) Товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія»

на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденко В.В

За позовом Національного банку України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство " Комерційний банк " Фінансова ініціатива "

про звернення стягнення на предмет іпотеки

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників справи:

Від стягувача: Перетятько С.М.;

Від боржника (скаржника): Чугунов М.В.;

Від третьої особи: не з`явився;

Від ДВС: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.09.2018 р. у справі № 910/11361/17 позовні вимоги Національного банку України задоволено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 р. вказане рішення залишене без змін.

Постановою Верховного суду від 18.04.2019 р. рішення Господарського суду м. Києва від 10.09.2018 р. та постанова Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 р. змінені частково.

24.05.2019 р. на виконання постанови Верховного суду від 18.04.2019 р. виданий наказ про стягнення з Національного банку України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» 12 400,00 грн. витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

23.09.2019 р. через канцелярію суду товариством з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» подана скарга на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Розпорядженням керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу матеріалів судової справи від 23.09.2019 р. № 05-23/2393 вказана скарга була передана на розгляд судді Пінчука В.І., у зв`язку із відпусткою судді Літвінової М.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2019 у справі № 910/11361/17 скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повернуто без розгляду.

25.10.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» надійшла скарга на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденка В.В.

Одночасно, в поданій скарзі скаржник просить суд поновити строк для звернення до суду з даною скаргою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» строк на подання скарги на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденка В.В., розгляд скарги призначено на 06.11.2019 року.

Представник стягувача заявив усне клопотання про відкладення розгляду скарги.

Представник боржника (скаржника) не заперечував проти відкладення розгляду скарги.

Представники третьої особи та державної виконавчої служби у судове засідання 06.11.2019 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0103052982727 та № 0103052982719.

Судом у судовому засіданні постановлено ухвалу про відкладення розгляду скарги у зазначеній справі до 11.11.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 11.11.2019 представник боржника (скаржника) підтримав скаргу на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденка В.В.

Представник стягувача заперечив проти задоволення скарги на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденка В.В.

Представники третьої особи та державної виконавчої служби у судове засідання 11.11.2019 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Розглянувши подану Товариством з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» скаргу на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденка В.В., суд вирішив відмовити в її задоволенні, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Положеннями статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що однією з засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Частиною 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Положеннями статті 339 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» звернулось до суду з скаргою, в якій просить суд:

- визнати дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденка Віталія Володимировича щодо відмови у відкритті виконавчого провадження у формі повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання № 20-1/59622449/25 від 24.07.2019 щодо заяви ТОВ «Станіславська торгова компанія» щодо примусового виконання за наказом Господарського суду міста Києва у справі № 910/11361/17, який видано 24.05.2019 незаконними;

- зобов`язати Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденка Віталія Володимировича відкрити виконавче провадження за заявою ТОВ «Станіславська торгова компанія» щодо примусового виконання судового рішення за наказом Господарського суду м. Києва у справі № 910/11361/17, який виданий 24.05.2019 року.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду м. Києва від 10.09.2018 р. у справі № 910/11361/17 позовні вимоги Національного банку України задоволено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 р. вказане рішення залишене без змін.

Постановою Верховного суду від 18.04.2019 р. рішення Господарського суду м. Києва від 10.09.2018 р. та постанова Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 р. змінені частково.

24.05.2019 р. на виконання постанови Верховного суду від 18.04.2019 р. виданий наказ про стягнення з Національного банку України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» 12 400,00 грн. витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

В подальшому, 24.07.2019 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденком Віталієм Володимировичем винесено повідомлення № 20-1/59622449/25 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, в якому зазначено:

Згідно пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими, актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 6 Закону рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до частини 2 статті 3 Закону і пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників затверджений, із змінами (далі - Порядок). Пунктом 3 Порядку зазначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Пунктом 6 Порядку визначено загальні умови пред`явлення виконавчих документів на виконання до органів Державної казначейської служби України, а саме у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв`язку, якщо зазначений рахунок відсутній, оригінал виконавчого документа, судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності), оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету. Враховуючи вищевикладене, виконавчий документ в частині стягнення коштів із державного органу підлягає виконанню виключно органами Казначейства. Відповідно до п. 10 частини 4 статті 4 Закону державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю.

Обґрунтовуючи подану скаргу, скаржник зазначає, що державний виконавець не мав права відмовляти у відкритті виконавчого провадження ТОВ «Станіславська торгова компанія» з тих мотивів, що з Національного банку України примусове виконання рішення про стягнення грошових коштів здійснюється Державною казначейською службою України.

Частиною 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з частиною 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Названим Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

При цьому Законом України "Про виконавче провадження", крім органів державної виконавчої служби, визначено й інші органи, до повноважень яких віднесено виконання рішень судів.

Частиною другою статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до вимог статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду (частини перша і друга статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").

Порядок стягнення коштів з державних органів, державного або місцевих бюджетів або боржників регулюється Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.

Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Згідно зі статтею 99 Конституції України забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.

У пункті 3.1 рішення Конституційного Суду України від 26.02.2009 № 6-рп/2009 зазначено, що Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України (стаття 99 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про Національний банк України" НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Враховуючи викладене, дослідивши наявний у матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно з яким НБУ за своєю організаційно-правовою формою є органом державної влади, суд дійшов висновку, що на виконавчі документи, за якими боржником виступає НБУ, поширюється дія Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і Порядок № 845.

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 53 Закону України "Про Національний банк України" передбачені гарантії невтручання. Так, за змістом зазначеної норми не допускається втручання органів державної влади та інших державних органів чи їх посадових та службових осіб, будь-яких юридичних чи фізичних осіб у виконання функцій і повноважень Національного банку, Ради Національного банку, Правління Національного банку чи службовців Національного банку інакше, як в межах, визначених Конституцією України та цим Законом.

Отже, оскільки наказ Господарського суду міста Києва від 24.05.2019 у справі № 910/11361/17 не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, державний виконавець діючи в межах Закону України «При виконавче провадження» повернув виконавчий документ без прийняття до виконання, з огляду на те, що виконання судового рішення про стягнення грошових коштів у даному випадку належить до компетенції Державної казначейської служби, що й було зазначено в повідомленні № 20-1/59622449/25 від 24.07.2019.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 зі справи "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії параграфу 1 статті 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції ("Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).

Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась у пілотному рішенні Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04), а також у низці інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.

У пункті 53 цього рішення Європейський суд з прав людини зауважив, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі Войтенка, у справі "Ромашов проти України", у справі "Дубенко проти України" та у справі "Козачек проти України"). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі "Шмалько проти України"). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" і у справі "Крищук проти України").

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи суд вважає, що доводи, викладені Товариством з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія » у скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Руденка В.В. відмовити.

2. Ухвала набрала законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст ухвали складено та підписано 18.11.2019 року.

Суддя М.Є. Літвінова