Рішення № 85701526, 13.11.2019, Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/1772/19

2/705/1551/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2019 року м. Умань

Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Мазуренко Ю.В.

при секретарі Щербаковій Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Умань цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2019 року АТ «Альфа-Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В позові позивач вказує, що 06.03.2018 року ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали Оферту на укладення угоди про надання кредиту № 501010460. У позові вказано, що відповідно до умов вищевказаного Договору, позивач зобов`язувався надати ОСОБА_1 кредит у сумі 30000 грн., у строк з 06.03.2018 року. Позивач зазначає, що відповідно до умов Договору, відповідач зобов`язувався в порядку та на умовах, що визначені Договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строках та на умовах, що передбачені Договором та Додатком №1 до нього - Графіком погашення кредиту. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 14.02.2019 року має заборгованість за кредитом в сумі - 240515,81 грн., за відсотками - 7338,43 грн. та по комісії - 15600 грн.. В позові також вказано, що у зв`язку з систематичним порушенням боржником своїх обов`язків зі сплати кредиту відповідно до норм чинного законодавства та діючого кредитного договору йому було нараховано неустойку у розмірі 1600 грн. Позивач зазначає, що на виконання умов Договору, відповідачу була направлена Вимога про дострокове погашення кредиту, але на дату подання позову до суду Вимога не виконана. Оскільки відповідач добровільно не виконує взяті на себе зобов`язання, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа- Банк» заборгованість в розмірі 265054,24 грн. за кредитним договором № 501010460 від 06.03.2018 року в примусовому порядку та покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, однак на адресу суду подав клопотання, в якому просив справу слухати без участі представника банку, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином ( рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (судової повістки) повернулися на адресу суду з відміткою « вручено особисто»). Про причини своєї неявки у судові засідання відповідач суду не повідомив, заяв про відкладення судового розгляду, відзив на позовну заяву чи зустрічну позовну заяву до суду не подав, та відповідно до положень ч.11 ст.128 ЦПК України вважається, що відповідач повідомлений належним чином про розгляд справи.

Частина 1 статті 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно статті 281 ЦПК України про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.

Суд у судовому засіданні, враховуючи письмову згоду представника позивача на заочний розгляд справи, ухвалив провести заочний розгляд справи за відсутності представника позивача та відповідача, враховуючи наявність підстав, передбачених ч.1 ст.280 ЦПК України.

Вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

06.03.2018 року між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем було укладено оферту на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 501010460. Відповідно до умов укладеного договору, відповідач отримав кредит в сумі 300000 грн. ( при цьому, долучена до матеріалів справи ксерокопія відповідного документу не завірена належним чином, відповідно до вимог чинного законодавства).

При цьому, у Оферті на укладення угоди про надання кредиту № 501010460 містяться посилання на Договір, який визначає всі інші істотні умови надання та користування кредитом та Додаток № 1, який є невід`ємною частиною Угоди.

До матеріалів справи була долучена анкета-заява про акцепт Публічної пропозиції ПАТ «Альфа -Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа -Банк» (одночасно анкета-заява була долучена до матеріалів справи у ксерокопії, яка належним чином не була завірена та у документі відсутні відмітки банку (заповнюються співробітником банку).

Також, до матеріалів справи був долучений Додаток № 1 до Угоди про надання кредиту №501010460 від 06.03.2018р.,- Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної. При цьому, сторонами підписано відповідний Графік, згідно якого розмір кредиту - 289,333,98 грн., дата надання кредиту 06.03.2018 року, термін користування кредитом від 12 до 36 місяців, тип відсоткової ставки фіксована, номінальна процентна ставка (річних) 15,99 %. Також, в графіку вказано, що відсотки нараховуються на залишок заборгованості щомісячно протягом періоду від дня надання кредиту до календарної дати (в залежності від того, яка з них настане раніше): 1) яка визначена сторонами як дата припинення нарахування відсотків за користування кредитом та вказана в договорі, виходячи з 30 днів у місяці та 360 днів у році, або 2) фактичного повернення заборгованості за кредитом. ставки (долучена до матеріалів справи ксерокопія відповідного документу не завірена належним чином, відповідно до вимог чинного законодавства).

Позивач в позові посилається на те, що відповідач зобов`язався в порядку та на умовах укладеного з банком договору повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в строки та на умовах, що передбачені договором та додатком № 1 до нього.

З матеріалів справи вбачається, що згідно розрахунку проведеного позивачем та виписки по особовим рахункам,заборгованість відповідача станом на 14.02.2019 року становить 265054,24 грн., яка складається з наступного: прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 240515,81 грн., заборгованість за відсотками - 7338,43 грн., комісія - 15600 грн., штраф - 1600 грн.

Відповідно до ч.1ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.2 ст.638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно дост.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Тобто, згідно Оферти на укладення угоди про надання кредиту № 501010460 від 06.03.2018 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк», ОСОБА_1 запропонував Банку укласти Угоду про надання кредиту, а саме:

- тип кредиту « Кредит готівкою»;

- сума кредиту 300000 грн.;

- процентна ставка за користування кредитом 15,99 % річних. Тип процентної ставки - фіксована;

- строк кредиту - 26 місяців, тобто 06.03.2021 р.;

- комісійна винагорода: за надання кредиту 0,00% від суми кредиту; за обслуговування кредиту 1,30 %.

Оферта на укладення угоди про надання кредиту № 501010460 від 06.03.2018 року підписана позичальником (саме на ці обставини посилається Банк, як на підставу вимог про стягнення коштів, однак інших доказів на підтвердження обставин, викладених у позові до позовної заяви долучено не було).

Позивачем у позові вказано, що на адресу відповідача направлялася Вимога про дострокове погашення кредиту, однак до матеріалів позову позивачем не було надано копію Вимоги, та докази про її направлення ОСОБА_1

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитом, ОСОБА_1 систематично робив щомісячний платіж та вносив кошти на погашення кредиту, однак останній платіж було здійснено 06.01.2019 року на суму 15 000грн.

В розумінні ст. 9 Закону України від № «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити, а саме назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні вимоги до первинних документів визначені також в Положенні про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, чинному на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов`язків, а також в Положенні про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України від 07.07.2018, чинного на час звернення до суду з позовом.

Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі (пункт 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов`язків).

Первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку (п. 51 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, чинного на час звернення до суду з позовом).

Враховуючи викладене, розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є первинним документом, оскільки не відповідає наведеним вимогам.

Виходячи зі змісту ст. 22 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», документами, які можуть підтвердити факт проведення розрахункових операцій, є такі види розрахункових документів, платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; розрахунковий чек; платіжна вимога; меморіальний ордер.

Згідно п. 17.1 ст. 17 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» обов`язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами НБУ. Постановою Національного банку № 22 від 21 січня 2004 року встановлені вимоги до оформлення вищезазначених розрахункових документів.

АТ «Альфа-Банк», під час розгляду справи в суді, не надав суду належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів та на підставі чого суд позбавлений можливості встановити рахунок, на який були перераховані вищезазначені кредитні кошти.

Відповідно дост.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно дост.641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно змістуст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно змістуст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно змісту ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно ст. 526 ЦК України - зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства .

Згідно ст. 530 ЦК України - якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк .

Згідно ст. 549 ч. 1 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В силу ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визнані умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

На підставі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В позові вказано, що відповідно до умов від 06.03.2018 року, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до частини восьмої статті 18 цього Закону нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-1746цс16 від 16.11.2016 року.

Отже, встановлюючи позивачем комісію в розмірі 1,30 % від суми кредиту щомісяця та стягнення з останнього заборгованості у сумі 3900 гривень, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, за які саме послуги Банку відповідач повинен щомісяця сплачувати комісію.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що нарахування комісії та стягнення з відповідача є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Стосовно стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1600 гривень, то суд виходить з того, що стягнення з боку позивача такого штрафу є безпідставним, та як умовами Оферти не передбачено штрафні санкції за неналежне виконання умов кредитного договору, а тому такі вимоги є безпідставними, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 3 Конституції України закріплює, що права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод являє собою фундаментальну основу всього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав і свобод людини, її законних інтересів та потреб. Зокрема ст. 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Враховуючи вимоги статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України, банк повинен довести факт надання позичальникові грошових коштів у розмірі та, відповідно, на умовах встановлених договором.

Однак банком це зроблено не було, внаслідок чого суд прийшов до висновку, що в матеріалах справи відсутні докази укладання кредитного договору, саме на тих умовах які заявлені позивачем.

Сторони в цивільному процесі мають протилежні матеріально-правові та процесуальні інтереси. Незважаючи на зацікавленість сторін у справі, законом зазначається, що вони зобов`язані добросовісно здійснювати свої права і виконувати процесуальні обов`язки. Принцип змагальності, в свою чергу, надає особам, які беруть участь у справі, рівних можливостей в процесі доказування, а особливо сторонам в позовному провадженні. Цей основоположний принцип закріплений і у Конституції України.

Стосовно доказової діяльності (подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості) сторони, треті особи та їх представники наділені рівними правами, чого не можна сказати про сукупність наданих їм обов`язків. Брати участь у доказовій діяльності можуть всі особи, які беруть участь у справі, однак доказування кожної обставини, що має значення для ухвалення рішення у справі, в силу закону стає обов`язком певного суб`єкта.

В цьому випадку доказування наявності між сторонами у справі кредитних правовідносин, умови таких правовідносин, факт їх порушення позичальником, а також розмір, складові заборгованості, період їх існування і нарахування, тощо (підстави і предмет позову), є обов`язком саме позивача у справі.

На позивача покладений обов`язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень чинного законодавства України. Тобто, позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України, зазначені ним обставини. Однак таких доказів він не надав і не ставив питання в судовому засіданні про їх витребування.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновуються на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальної функції об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливості суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року справа № 700/3902/15-ц, від 07 червня 2018 року справа № 755/17553/16, від 06 червня 2018 року справа № 364/594/17, від 24 травня 2018 року справа № 630/366/16-ц, від 10 травня 2018 року справа № 357/16301/15-ц, від 03 квітня 2019 року справа № 221/5089/16-ц, від 25 березня 2019 року справа № 520/1676/17.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх наданими доказами, які оцінені за вимогами ЦПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 19, 141, 76-81, 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Альфа -Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмов ити.

Копію рішення направити сторонам.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Уманський міськрайонний суд Черкаської області на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст заочного рішення виготовлено 18.11.2019р.

Суддя Ю.В. Мазуренко