Рішення № 85676155, 05.11.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2019 року м. Чернігів Справа № 620/2412/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Падій В.В.,

за участю секретаря Кондратенко О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Балишева М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про скасування вимоги,

У С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - ГУ ДФС у Чернігівській області), в якому просить суд скасувати вимогу ГУ ДФС у Чернігівській області від 17.05.2019 №Ф-13657-17 про сплату боргу (недоїмки) ФОП ОСОБА_1 у сумі 20968,35 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено про протиправність оскаржуваної вимоги з підстав, що позивач є фізичною особою-підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування та перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною до 3-х років з 10.12.2016, про що повідомила відповідача та подала відповідні документи, і у зв`язку з чим підприємницькою діяльністю не займається. Також позивач звернула увагу суду на той факт, що оскаржувана вимога має той самий номер №Ф-13657-17, що і вимога від 09.11.2018, яка скасована рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 у справі №620/1704/19.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 19.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження та відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву на позовну заяву або заяви про визнання позову.

ГУ ДФС у Чернігівській області, в межах встановленого судом строку, подано відзив на позов, в якому останнє не визнає позовні вимоги та просить відмовити у їх задоволенні повністю, зазначивши, що оскільки ФОП ОСОБА_1 станом на 17.05.2019 не припинила свою підприємницьку діяльність, то зобов`язана сплачувати єдиний внесок незалежно від фінансового стану платника, у тому числі у період декретної відпустки платника, який не працює та не отримує дохід (прибуток), у зв`язку з чим вважає, що відповідачем правомірно була сформована та направлена позивачу оскаржувана вимога. Станом на 04.09.2019 ФОП ОСОБА_1 припинила свою діяльність, але з податкового обліку не знята, оскільки має заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску. Також відповідач наголошує, що норми Закону №2464 не містять винятків щодо звільнення фізичної особи-підприємця на період декретної відпустки, яка не працює та не отримує доходу (прибутку), такі фізичні особи-підприємці не звільняються від сплати єдиного внеску за себе. Умовою звільнення фізичної особи-підприємця - платника єдиного податку першої або другої групи від сплати єдиного податку на період втрати працездатності у зв`язку з вагітністю та пологами є листок непрацездатності, що передбачено пунктом 295.5 статті 295 Податкового кодексу України.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якій остання зазначила, що відповідачем не спростовано жодного факту, викладеного в позові та не надано жодного доказу на спростування зазначених нею у позові обставин, а також зазначила, що нею подавалась заява про застосування спрощеної системи оподаткування.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, які викладені в позовній заяві та у відповіді на відзив, просила суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у позові повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 22.08.2011 по 30.07.2019 була зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця, з 22.08.2011 взята на облік як платник єдиного соціального внеску, з 30.07.2019 стан платника податків - 11 (припинено, але не знято з обліку), що підтверджується ідентифікаційними даними відповідача щодо позивача (а.с.31-33).

Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради від 23.07.2019 №2249 позивач перебуває на обліку та з січня 2017 року по червень 2019 року отримувала щомісячну одноразову грошову допомогу при народженні першої дитини (а.с.39-40).

ГУ ДФС у Чернігівській області було сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.05.2019 №Ф-13657-17 по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 01.01.2017 по 30.04.2019 на суму 20968,35 грн. (а.с.9), що не заперечувалось сторонами у судовому засіданні.

Також судом встановлено, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 у справі №620/1704/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2019, визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДФС у Чернігівській області від 09.11.2018 №Ф-13657-17 про сплату ФОП ОСОБА_1 боргу (недоїмки) за 2017 рік та 1, 2, 3 квартали 2018 року на суму 15756,99 грн. (а.с.47-61).

Вважаючи оскаржувану у даній справі вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернулась до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.

Так, у відповідності до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).

У свою чергу до вказаного Закону №2464-VI Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), який набрав чинності з 01.01.2017, були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як визначено пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI).

Пункт 3 частини 1 статті 7 Закону передбачає, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з нормами частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI (в редакції, яка діяла до 31.12.2017) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

У редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, яка діє з 01.01.2018, вищевказана стаття передбачає, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з частиною 4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 №469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (далі - Інструкція №449).

Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац 2 пункту 2 розділу VI Інструкції №449).

В силу абзацу 3 пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (пункт 3 розділу VI Інструкції №449).

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Поряд з цим, як встановлено судом, позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради та з січня 2017 року по червень 2019 року отримувала щомісячну одноразову грошову допомогу при народженні першої дитини (а.с.39-40).

За приписами абзаців 7 та 12 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини.

Як передбачено абзацом 3 пункту 1 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 Порядку нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 №178 (далі - Порядок №178), цей Порядок визначає механізм сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) за: осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або допомогу при народженні дитини, при усиновленні дитини.

Пунктом 2 Порядку №178 визначено, що єдиний внесок нараховується: за осіб, зазначених у підпункті 2 пункту 1 цього Порядку, - на суми допомоги при народженні дитини (крім суми, яка виплачується одноразово) та/або суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, нарахованої за базовий звітний період.

Згідно з пунктом 3 Порядку №178 єдиний внесок нараховується у розмірі 22 відсотки суми грошового забезпечення, допомоги або компенсації. За осіб, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 1 цього Порядку, в тому числі у разі отримання декількох видів грошового забезпечення, допомоги або компенсації одночасно, єдиний внесок визначається у розмірі мінімального страхового внеску за кожну особу, встановленого законом.

За приписами підпункту 2 пункту 4 Порядку №178 обчислення єдиного внеску провадиться такими платниками єдиного внеску (далі - платники): районними (міськими) управліннями праці та соціального захисту населення - за осіб, зазначених у підпунктах 2 - 4 пункту 1 цього Порядку.

Відповідно до підпункту 1 пункту 9 Порядку №178 сплата єдиного внеску припиняється з дати припинення виплати грошового забезпечення, допомоги або компенсації.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 21 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини. Період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

У справі №620/1704/19 Чернігівським окружним адміністративним судом у рішенні від 05.08.2019 та Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 24.10.2019 встановлено, що Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради сплачено страхові внески за позивача за період з січня 2017 року по червень 2019 року та вказаний період включено до страхового стажу позивача.

За правилами частини 1 статті 19 Закону №1105-XIV право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону №1105-XIV за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг: допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною).

Пунктом 4 частини 1 статті 22 Закону №1105-XIV визначено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків: догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною з інвалідністю віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною.

Отже допомога по догляду за дитиною є допомогою по тимчасовій непрацездатності, яка надається застрахованим особам (у тому числі підприємцям) у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу). Тобто, застрахована особа може не здійснювати підприємницьку діяльність у випадку догляду за дитиною віком до трьох років, при цьому самостійно не сплачує єдиний внесок, а отримує щомісячну допомогу по догляду за дитиною, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок.

З системного аналізу Законів України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» випливає, що отримання застрахованою особою у встановленому порядку щомісячної допомоги по догляду за дитиною, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок, як гарантованої державою виплати для певної категорії осіб, виключає обов`язок сплати нею як особою, що зареєстрована як фізична особа - підприємець, єдиного внеску, якщо при цьому підприємницьку діяльність вона фактично не здійснює та доходів від неї не отримує.

Як встановлено судом вище, Законом №1774-VIII внесено низку змін до Закону №2464-VI, які набули чинності з 01 січня 2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Так, починаючи з 1 січня 2017 року фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримали дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов`язані сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році не менше 704,00 грн. за місяць, у 2018 - не менше 819,06 грн. за місяць, у 2019 році не менше 918,06 грн. за місяць.

Звільнення ж від сплати єдиного внеску за себе передбачено: у 2017 році для ФОП, якщо вони є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу; у 2018 і у 2019 роках для ФОП, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу (частина 4 статті 4 Закону №2464-VI).

З 2017 року, у разі, якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI в редакції Закону №1774-VIII).

Однак ФОП ОСОБА_1 не може бути звільнена від сплати єдиного соціального внеску на підставі частини 4 статті 4 Закону №2464-VI, оскільки така не отримує пенсію за віком, не є особою з інвалідністю, не досягла віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Разом з тим, відповідно до пункту 295.5 статті 295 Податкового кодексу України платники єдиного податку першої і другої груп, які не використовують працю найманих осіб, звільняються від сплати єдиного податку протягом одного календарного місяця на рік на час відпустки, а також за період хвороби, підтвердженої копією листка (листків) непрацездатності, якщо вона триває 30 і більше календарних днів.

Отже фізична особа - підприємець - платник єдиного податку першої або другої групи, яка не використовує працю найманих осіб, звільняється від сплати єдиного податку на період її тимчасової втрати працездатності у зв`язку з вагітністю та пологами лише за умови підтвердження такої непрацездатності листком непрацездатності.

Разом з тим у даному випадку спірним є період несплати позивачем єдиного соціального внеску не у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності у зв`язку з вагітністю та пологами, а саме у зв`язку з доглядом за дитиною віком до трьох років, однак, у даному випадку отримання застрахованою особою у встановленому порядку щомісячної допомоги по догляду за дитиною, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок, виключає обов`язок сплати нею як особою, що зареєстрована як фізична особа - підприємець, єдиного внеску, якщо при цьому підприємницьку діяльність вона фактично не здійснює та доходів від неї не отримує.

При цьому положення Податкового кодексу України щодо випадків звільнення відповідної особи від сплати єдиного податку на період її непрацездатності є вузьким трактуванням випадків звільнення особи від сплати єдиного соціального внеску, та не може слугувати підставою для прийняття доводів податкового органу до уваги, оскільки іншими законодавчими актами визначено гарантоване право особи на отримання допомоги по догляду за дитиною віком до трьох років та специфіку сплати єдиного соціального внеску в такому випадку, та не може нівелювати права особи, закріплені Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 у справі №620/1704/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2019, визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДФС у Чернігівській області від 09.11.2018 №Ф-13657-17 про сплату ФОП ОСОБА_1 боргу (недоїмки) у сумі 15756,99 грн. за 2017 рік та 1, 2, 3 квартали 2018 року (а.с.47-61), а у даній справі позивач просить скасувати вимогу ГУ ДФС у Чернігівській області від 17.05.2019 №Ф-13657-17 про сплату боргу (недоїмки) ФОП ОСОБА_1 у сумі 20968,35 грн. за період з 01.01.2017 по 30.04.2019, то встановлені у вищевказаних рішеннях суду у справі №620/1704/19 обставини мають преюдиційне значення у даній справі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову повністю та скасування вимоги Головного управління ДФС у Чернігівській області від 17.05.2019 №Ф-13657-17 про сплату боргу (недоїмки) фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у сумі 20968,35 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю, то суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Чернігівській області на користь ФОП ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768,40 грн.

Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про скасування вимоги - задовольнити повністю.

Скасувати вимогу Головного управління ДФС у Чернігівській області від 17.05.2019 №Ф-13657-17 про сплату боргу (недоїмки) фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 у сумі 20968 (двадцять тисяч дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 35 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Чернігівській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, через Чернігівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду у повному обсязі виготовлено 15.11.2019.

Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДФС у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 39392183).

Суддя В.В. Падій