Постанова № 8567386, 10.03.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія 2.11.17

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2010 року Справа № 2а-28123/09/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Глазунової О.О.

та

представників сторін:

від позивача не прибув

від відповідача головний державний податковий інспектор

юридичного відділу Лиманюк М.А.

(довіреність від 12.01.2010 № 202)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Гривлайн»

до державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області

про визнання дій протиправними та зобовязання вжити заходи щодо виключення рухомого майна з Державного реєстру обтяжень рухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

27 листопада 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю «Гривлайн» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області, в якому, з урахуванням клопотання від 10 березня 2010 року б/н (арк. справи 49), просить визнати протиправними дії відповідача щодо включення рухомого майна до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та зобовязати відповідача вжити заходів щодо виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна рухоме майно позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.

Позивачем було отримано витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, відповідно до якого рухоме майно підприємства знаходиться в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, а обтяжувачем є державна податкова інспекція в м. Сєвєродонецьку Луганської області.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 у справі № 1-9/2005 за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 1.17 статті 1, статті 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (справа про податкову заставу) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу.

На думку Конституційного Суду України, розмір податкової застави, виходячи із загальних принципів права, повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов'язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу.

Отже, на думку позивача, державна податкова інспекція в м. Сєвєродонецьку, не визначивши коло рухомого майна товариства з обмеженою відповідальністю «Гривлайн» наклало податкову заставу на все рухоме майно в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, без такого погодження складу рухомого з підприємством. Такими діями, на думку позивача, орган державної податкової служби грубо порушив конституційні права позивача та перевищив свої службові повноваження.

Представник позивача у судове засідання не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином. Заявою від 10 березня 2010 року б/н позивач просить розглядати справу за відсутності його представників (арк. справи 48).

Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав суду заперечення на адміністративний позов від 27 січня 2010 року б/н (арк. справи 38). В запереченнях на адміністративний позов відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на таке.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобовязання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Податковою декларацією з податку на додану вартість від 21 вересня 2009 року № 45168 позивач визначив собі податкове зобовязання у розмірі 98508,00 грн.

Згідно із підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Підпункт 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачає, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Згідно з підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобовязання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку. У звязку з тим, що сума податкового зобовязання у встановлені строки сплачена не була, у товариства з обмеженою відповідальністю «Гривлайн» виник податковий борг і активи платника податків передані у податкову заставу, оскільки право податкової застави виникає згідно із законом і не потребує письмового оформлення.

Згідно податкового розяснення положень статті 8 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», затвердженого наказом ДПА України від 06 липня 2006 року № 385, податковий орган за запитом платника податків, який має податковий борг, може видати письмове повідомлення про звільнення окремих видів активів такого платника податків з-під податкової застави, якщо такий податковий орган визначає, що звичайна вартість інших активів, які залишаються у податковій заставі, більше суми податкового боргу, забезпеченого такою податковою заставою, у два чи більше разів, з урахуванням сум будь-яких інших прав дійсних вимог до активів такого платника податків, які мають пріоритет над таким правом податкової застави. Тому, у разі виникнення права податкової застави таке право може поширюватися на активи платника податків, розмір яких не є меншим двократного розміру суми податкового боргу платника податків на день виникнення права податкової застави, включаючи розстрочені (відстрочені) суми податкового боргу.

Платник податків самостійно визначає перелік активів, на які розповсюджуються право податкової застави і які в подальшому можуть бути реалізовані в рахунок погашення його податкового боргу в порядку, встановленому законодавством України. У даному випадку, директор товариства з обмеженою відповідальністю «Гривлайн» не визначив і не надав перелік активів, а якщо платник податків самостійно не визначає перелік таких активів або визначені платником податків активи не можуть бути використані як джерело погашення податкового боргу (не є ліквідними та реальними для продажу), податковий керуючий зобовязаний самостійно визначити склад активів, на які може бути розповсюджене право податкової застави.

На підставі вищевикладеного, відповідач вважає свої дії щодо реєстрації податкової застави рухомого майна позивача правомірними та такими, що відповідають чинному законодавству, а тому просить залишити позов товариства з обмеженою відповідальністю «Гривлайн» без задоволення.

У судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, навів заперечення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях на адміністративний позов від 27 січня 2010 року б/н.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобовязання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Згідно із підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно із підпунктом 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» узгоджена сума податкового зобовязання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобовязання в установлені строки, податковий орган відповідно до підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Згідно із абзацом 2 підпункту 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкові вимоги також надсилаються платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суму податкових зобовязань у встановлені законом строки, без попереднього направлення (вручення) податкового повідомлення.

Відповідно до підпункту 6.2.3 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкові вимоги надсилаються:

а) перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобовязання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обовязок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк;

б) друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Згідно із пунктом 8.1 статті 8 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу (відповідно до пункту 1.17 статті 1 зазначеного закону податкова застава - спосіб забезпечення податкового зобовязання платника податків, не погашеного у строк. Податкова застава виникає в силу закону. У силу податкової застави орган стягнення має право в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобовязання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом). Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.

Право податкової застави відповідно до абзацу третього підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку.

Згідно із підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.

В рішенні Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 у справі № 1-9/2005 за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 1.17 статті 1, статті 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (справа про податкову заставу) зазначено, що п оложення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачає поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків, які перебували на момент виникнення такого права в його власності (повному господарському віданні), а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.

Із змісту цього положення випливає, а практика його застосування підтверджує, що право податкової застави поширюється практично на всі види активів платника податків. При цьому не враховується адекватність суми податкового зобов'язання чи податкового боргу з розміром заставлених активів платника податків, що не сприяє справедливому вирішенню питань застосування права податкової застави між суб'єктами податкових правовідносин.

На думку Конституційного Суду України, розмір податкової застави виходячи із загальних принципів права повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов'язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу.

Забезпечення надходження до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів має здійснюватися шляхом запровадження податкової застави на активи платника податків у такому розмірі, який би забезпечував гарантоване відшкодування державі несплачених податків у повному обсязі.

Поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків, яка перевищує суму податкового зобов'язання чи податкового боргу, може призвести до позбавлення такого платника не тільки прибутків, а й інших активів, ставлячи під загрозу його подальшу підприємницьку діяльність аж до її припинення.

З огляду на викладене положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» , яке передбачає можливість поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків незалежно від суми податкового боргу, порушує справедливе вирішення питань застосування права податкової застави (статті 8, 42 Конституції України, тобто є неконституційним).

При судовому розгляді справи судом встановлено, що податковою декларацією з податку на додану вартість від 21 вересня 2009 року № 45168 позивач визначив собі податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 98508,00 грн. (арк. справи 50-51).

Уточнюючим розрахунком податкових зобовязань з податку на додану вартість у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок від 12 жовтня 2009 року № 49693 позивач визначив у рядку 3.3 суму податкового кредиту, що не врахована у декларації звітного періоду, за який виправляються помилки, у розмірі 97851,00 грн., а у рядку 8.5 «збільшення суми, що підлягала зарахуванню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» - 97851,00 грн. (арк. справи 53).

Згідно облікової картки позивача по податку на додану вартість 30 вересня 2009 року йому нараховано 98508,00 грн. по декларації від 21 вересня 2009 року № 45168, а 16 грудня 2009 року зараховано відємного значення у зменшення боргу з податку на додану вартість на 96305,00 грн. Станом на 09 березня 2010 року за позивачем обліковується недоїмка у розмірі 1388,79 грн. та пеня у розмірі 188,69 грн. (арк. справи 55-59).

02 жовтня 2009 року відповідачем було направлено позивачу першу податкову вимогу № 1/460, а 10 листопада 2009 року другу податкову вимогу № 2/525 (арк. справи 39 та 39 зворотній бік).

14 жовтня 2009 року в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано публічне обтяження за типом «податкова застава» всіх активів платника податків товариства з обмеженою відповідальністю «Гривлайн» (арк. справи 16).

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що позивачу не пропонувалось самостійно визначити перелік активів, на які розповсюджуються право податкової застави і які в подальшому можуть бути реалізовані в рахунок погашення його податкового боргу в порядку, встановленому законодавством України, відповідачем склад активів, на які може бути розповсюджене право податкової застави, не визначався, акти опису активів у рахунок погашення податкового боргу відповідачем не складались.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач в порушення норм чинного законодавства та рішення Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 у справі № 1-9/2005 за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 1.17 статті 1, статті 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (справа про податкову заставу) безпідставно поширив податкову заставу на всі активи позивача, тим самим порушив принци адекватності суми податкового боргу сумі активів платника податків, що порушує права та інтереси позивача, а тому позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо включення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна всіх активів товариства з обмеженою відповідальністю «Гривлайн» є такими, що підлягають задоволенню.

Також є такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги про зобовязання відповідача вжити заходів щодо виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна всіх активів товариства з обмеженою відповідальністю «Гривлайн», але, за винятком активів, вартість яких співрозмірна та адекватна сумі податкового боргу.

Згідно із частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 10 березня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо включення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна всіх активів товариства з обмеженою відповідальністю «Гривлайн» (ідентифікаційний код 36399453).

Зобовязати державну податкову інспекцію в м. Сєвєродонецьку Луганської області вжити заходів щодо виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна всіх активів товариства з обмеженою відповідальністю «Гривлайн» (ідентифікаційний код 36399453), за винятком активів, вартість яких співрозмірна та адекватна сумі податкового боргу.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Гривлайн» (ідентифікаційний код 36399453, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пл. Перемоги, буд. 2, кв. 308) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 03,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова складена у повному обсязі 15 березня 2010 року.

Суддя Т.І. Чернявська