Ухвала суду № 85655530, 13.11.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №132/3150/18

Провадження №1-кп/127/901/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі колегії суддів:

судді-доповідача Бернади Є.В.,

суддів Бойка В.М., Воробйова В.В.

за участю:

секретаря судового засідання Шевченка О.В.,

сторони обвинувачення: прокурора Чабана С.В.,

потерпілої ОСОБА_1 ,

сторони захисту: адвокатів Стринатка Ю.Д., Намчука В.М.,

обвинуваченого ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 12 кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України.

Захисник обвинуваченого – адвокат Стринатко Ю.Д. – в судовому засіданні просив задовольнити клопотання сторони захисту, яке було подано через канцелярію суду про зміну ОСОБА_2 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт. Клопотання мотивував тим, що обвинувачений вже тривалий час перебуває під вартою, у зв`язку з чим стан його здоров`я значно погіршився та надалі останній не може утримуватися в умовах СІЗО. Зауважив, що ОСОБА_2 винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнає, а матеріали кримінального провадження не містять доказів, які спростовують його показання. Також посилався на те, що стороною обвинувачення не дотримуються вимоги процесуального закону щодо письмового звернення до суду з відповідним клопотанням про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.

Захисник обвинуваченого – адвокат Намчук В.М. – підтримав заявлене клопотання та просив його задовольнити клопотання адвоката Стринатка Ю.Д. про зміну їхньому підзахисному запобіжного заходу на домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав думку своїх захисників.

Прокурор в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання сторони захисту щодо зміни запобіжного заходу обвинуваченому, натомість заявив клопотання про продовження ОСОБА_2 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризики, які існували на час застосування до останнього запобіжного заходу не відпали. Зокрема, ОСОБА_2 , перебуваючи на волі, може чинити тиск на потерпілу та свідків, вчиняти нові злочини. Крім того, зауважив, що обвинувачений неодноразово висловлював погрози в бік потерпілої під час судового засідання.

Потерпіла ОСОБА_1 підтримала думку прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисники заперечили проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою.

Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з частиною першою статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що в ирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК, зокрема, частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є відсильною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

Стороною обвинувачення приписів частини другої статті 184 та частини третьої статті 199 КПК дотримано не було. Разом з тим, частиною третьою статті 331 КПК визначено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Суд вважає за доцільне зазначити, що приписи частини третьої статті 331 КПК є імперативними. Крім того, положення чинного кримінально-процесуального закону не містять застережень, що недотримання прокурором вимог щодо форми звернення до суду з клопотанням про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою на стадії судового розгляду кримінального провадження має наслідок повернення такого клопотання або ж відмова у його задоволенні.

Строк тримання обвинуваченого ОСОБА_2 під вартою спливає 16.11.2019 р., тому в даному випадку вирішенню підлягають клопотання прокурора про його продовження та клопотання захисників обвинуваченого про його заміну на інший вид запобіжного заходу – домашній арешт.

При вирішенні питання щодо доцільності продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.

Згідно з положеннями частиною першою статті 183 КПК взяття під варту є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) в своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти України»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»). Водночас наявність щирої впевненості є недостатньою для обґрунтування підозри. Словосполучення «обґрунтована підозра» передбачає наявність існування фактів або інформації, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 48, справа «Cebotari v. Moldova»).

Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому злочину здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Таким чином, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на даний час з`ясування обставин справи та перевірка їх доказів не завершені, а тому вирішення зазначеного питання на даній стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Посилання захисників обвинуваченого на невідповідність обвинувального акту вимогам статті 291 КПК, як на підставу для зміни застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу суд до уваги не приймає. Зокрема, питання щодо відповідності обвинувального акту вимога кримінально-процесуального закону вирішувалось судом під час проведення підготовчого судового засідання, за результатами якого судом прийнято рішення про призначення кримінального провадження до судового розгляду. Тому на даний час вирішення зазначеного питання вже не відноситься до повноважень суду, натомість зібрані у справі докази, як вже зазначено, мають оцінюватись відповідно до приписів статті 94 КПК.

При вирішенні питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернуто увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).

Також суд приймає до уваги, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (п. 63, справа «Тодоров проти України»).

Відповідно до вимог статті 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Як на підставу для зміни ОСОБА_2 запобіжного заходу сторона захисту посилалась на те, що в обвинуваченого за період перебування під вартою значно погіршився стан здоров`я, у зв`язку з чим останній не може утримуватись під вартою. На підтвердження даної обставини захисники долучили до матеріалів справи копію виписки з медичної карти амбулаторного хворого № 7571, яка датована 26.03.2019 р. Однак зазначена виписка не містить застережень, що обвинувачений ОСОБА_2 за станом здоров`я не може перебувати під вартою. Інших об`єктивних даних, які б відображали стан здоров`я ОСОБА_2 на даний момент та свідчили про неможливість перебування останнього під вартою суду надано не було.

Захисники обвинуваченого посилались на те, що судом фактично здійснюється квазіавтоматичне продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, яке ЄСПЛ у справі «Шишков проти Болгарії» (пункт 66) та «Тасе проти Румунії» (пункт 40) визнано порушенням пункту 3 статті 5 Конвенції. Однак таке посилання захисників суд оцінює критично, оскільки сторони висловлюють свої доводи щодо доцільності чи недоцільності продовження строку тримання обвинуваченого під вартою і зазначеним доводам судом надається належна правова оцінка. Також судом залежно від стадії судового розгляду кримінального провадження оцінюються ризики, на які посилається прокурор, з точки зору їх прийнятності для прийняття відповідного процесуального рішення.

Захисники обвинуваченого посилались на те, що утримання ОСОБА_2 у клітці принижує його гідність і є нелюдським поводженням, що суперечить приписам статті 3 Конвенції, на що звертав увагу ЄСПЛ у рішеннях «Ярослав Бєлорусов проти Росії», «Ходорковський проти Росії», «Воронцов та інші проти Росії», «Свинаренко і Сляднєв проти Росії», «Кулик проти України». З цього приводу суд вважає за доцільне зазначити, що у наведених захисниками рішеннях ЄСПЛ йдеться мова про утримання саме у металевих клітках. Натомість обвинувачений ОСОБА_2 під час судових засідань утримується у спеціально обладнаному загородженні зі скла, яке відокремлює його від присутніх в залі судового засідання, як це передбачено чинним законодавством України.

Захисники обвинуваченого також посилались на необхідність дотримання розумного строку судового провадження. Разом з тим, суд вважає за доцільне звернути увагу на наступне. Загальні засади кримінального судочинства містять посилання на розумний строк судового розгляду. Визначення такого поняття у законодавстві України відсутнє, натомість поняття розумного строку міститься у прецедентній практиці ЄСПЛ. Зокрема, розумний строк розгляду в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод оцінюється з огляду на обставини справи; вивчаючи розумність строків кримінального процесу, суд звертає увагу inter alia (поміж іншим) на складність справи, поведінку заявника та рух справи в адміністративних органах та судах (п. 99 справа «Кениг проти Федеративної Республіки Німеччина»). На даний час судом вживаються розумні заходи, спрямовані на реалізацію сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та обов`язків, а тому підстави для ствердження порушення розумного строку судового розгляду, на переконання суду, відсутні.

Отже, суд враховує, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя особи (умисному вбивстві), на даний час з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами не завершено. Суд також приймає до уваги те обставину, що хоча в силу приписів статті 89 КК є особою, раніше не судимою, але раніше притягувався до кримінальної відповідальності у зв`язку з вчиненням насильницьких злочинів (проти життя та здоров`я особи). Крім того, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_2 в судових засіданнях неодноразово висловлював погрози в бік потерпілої ОСОБА_3 , на зауваження судді-доповідача щодо неприпустимості такої поведінки не реагував, що стало підставою для його видалення із зали судових засідань до закінчення засідання, яке відбулось 17.09.2019 р. Тому, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, матеріали справи, суд приходить до переконання, що ОСОБА_2 , перебуваючи на волі, може незаконно впливати на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні, переховуватися від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Враховуючи викладене, з метою забезпечення кримінального провадження та попередження вчинення обвинуваченим позапроцесуального впливу на зазначених осіб, відповідно до положень частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, суд вважає за доцільне в задоволенні клопотання захисників обвинуваченого про зміну застосованого запобіжного заходу відмовити, продовживши ОСОБА_2 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.

Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою, – продовжити на 60 днів, з 13 листопада 2019 року до 23:59 год. 11 січня 2020 року.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.

Оскарження ухвали не зупиняє її дію.

Суддя-доповідач:

Суддя:

Суддя: