Рішення № 85640834, 14.11.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2019 р. справа № 400/363/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні із повідомленням учасників справи, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідачаГоловного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001

провизнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 18.02.2019 року № Ф-69666-17

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Миколаївській області), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 14.11.2018 року № Ф-69666-17.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ним отримана спірна вимога про сплату боргу з єдиного внеску. Позивач зазначає, що дійсно має свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю, однак не отримував доходу від такої діяльності, що свідчить про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску як самозайнятої особи. На думку позивача, прийняттю вимоги повинна була передувати документальна перевірка, але відповідач такої перевірки не провів, відповідного акту не склав, а витяг з інтегрованої картки платника податків не може бути доказом наявності заборгованості з ЄСВ.

Відповідач позов не визнав, у відзиві просив відмовити в його задоволенні. Як зазначає відповідач, адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюється ним на підставі норм однойменного закону. ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДФС у Миколаївській області як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю з 09.06.2011 року. Закон покладає на позивача обов`язок своєчасно і в повному обсязі нараховувати і сплачувати єдиний внесок, але позивач такий внесок не сплатив, що і послугувало підставою для прийняття вимоги. Станом на 31.01.2019 року заборгованість ОСОБА_1 із сплати єдиного внеску становить 18 276,72 грн. (а. с. 44-51).

19.04.2019 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що зобов`язання платника податків сплачувати податки та збори за відсутності бази нарахування, є порушенням його прав, закріплених в Конституції України (а. с. 60-62).

Позовна заява залишалась без руху, у зв`язку з її невідповідністю вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (а. с. 17-18).

Ухвалою від 04.03.2019 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (а. с. 2-3).

05.04.2019 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд визнати протиправними та скасувати податкову вимогу про сплату боргу від 14.11.2018 року № Ф-69666-17 на суму 15819,54 грн. та податкову вимогу № Ф-69666-17 від 18.02.2019 року на суму 18276,72 грн. (а. с. 43).

Ухвалою від 10.04.2019 року суд повернув заяву про уточнення позовних вимог від 05.04.2019 року.

Ухвалою від 10.04.2019 року суд зупинив провадження у справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 824/210/19-а.

Ухвалою від 19.04.2019 року суд поновив провадження у даній справі.

19.04.2019 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-69666-17 від 18.02.2019 року на суму 18276,72 грн. (а. с. 63-66).

Суд приймає до розгляду заяву позивача про зміну позовних вимог та розглядає справу з наступною позовною вимогою: визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-69666-17 від 18.02.2019 року на суму 18276,72 грн. (далі - Вимога).

Ухвалою від 27.05.2019 року суд зупинив провадження у справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 520/3939/19.

Ухвалою від 14.11.2019 року суд поновив провадження у даній справі.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю 04.06.2011 року № 688, що підтверджується даними Єдиного реєстру адвокатів України (https://erau.unba.org.ua/profile/55840).

Позивач перебуває на обліку в ГУ ДФС у Миколаївській області як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю з 09.06.2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач отримав вимогу про сплату боргу від 14.11.2018 року № Ф-69666-17 - 11.12.2018 року та в 10-денний строк направив до ДФС України скаргу від 19.12.2018 року.

21.01.2019 року рішенням Державної фіскальної служби України скаргу позивача від 19.12.2018 року на вимогу залишено без задоволення, а вимогу від 14.11.2018 року № Ф-69666-17 - без змін (а. с. 10-13).

18.02.2019 року ГУ ДФС у Миколаївській області прийняло вимогу № Ф-69666-17, якою позивачу нарахована недоїмка з єдиного внеску на суму 18 276,72 грн. (а. с. 64).

Згідно розрахунку відповідача, ОСОБА_1 нараховано ЄСВ всього на суму 18 276,72 грн., а саме:

- за І квартал 2018 року (по строку сплати 19.04.2018) - 2457,18 грн.;

- за 2017 рік (по строку сплати 02.05.2018) - 8448,00 грн.;

- за II квартал 2018 року (по строку сплати 19.07.2018) - 2457,18 грн.;

- за III квартал 2018 року (по строку сплати 19.10.2018) - 2457,18 грн.;

- за IV квартал 2018 року (по строку сплати 21.01.2019) - 2457,18 грн. (а. с. 47).

Одним з конституційних обов`язків кожного, є сплата податків і зборів в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67 ч. 1 Конституції України).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VІ).

Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ зазначено, що платниками ЄСВ є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до ст. 7 ч. 1 п. 2 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Абзац 2 цієї ж норми Закону оговорює, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року № 1774-VIII, який набув чинності 01.01.2017 року, були внесені зміни до ст. 7 ч. 1 п. 2 абз. 1-2 Закону № 2464-VІ, а саме слова "за місяць, у якому отримано дохід (прибуток)" були замінені словами "на місяць", а в першому реченні абзацу другого слова "має право самостійно", які стосуються бази нарахування єдиного внеску, замінені словом "зобов`язаний".

Аналіз цих змін дозволяє стверджувати, що їх змістом було визначення обов`язку для платників сплачувати єдиний внесок без прив`язки до отримання ними доходу.

Зазначене спростовує доводи позивача про те, що єдиний внесок сплачується тільки у випадку отримання доходу.

Частина 4 ст. 5 Закону № 2464-VІ передбачає, що обов`язки платників єдиного внеску виникають у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності.

Отже, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, незалежно від отримання доходу.

Відповідно до ст. 9 ч. 3 Закону № 2464-VІ, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до п. 4 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 року № 449 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 року за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449), вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Таким чином, Інструкція № 449 передбачає право контролюючого органу нарахувати єдиний внесок не тільки на підставі акту перевірки платника податків, як помилково вважає позивач, а й на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, що і було зроблено відповідачем.

Стосовно обов`язку сплати єдиного внеску в період, коли адвокатська діяльність не здійснювалась, суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076) встановлено, що адвокатською діяльністю є незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону № 5076 адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Відповідно до ст. 13 Закону № 5076 адвокат, який здійснює свою діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Згідно з пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, якщо така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Отже, особа здійснює незалежну професійну діяльність за умови, якщо вона не є працівником в межах такої діяльності.

Позивач набув право на заняття адвокатською діяльністю, отримавши відповідне свідоцтво та посвідчення, тому має гарантоване Законом № 5076 право на здійснення такої діяльності.

Водночас суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону № 5076, право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Згідно ч. 5 ст. 31 Закону № 5076 протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати.

Положеннями ст. 32 Закону № 5076 встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

З матеріалів справи вбачається, що право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 зупинено чи припинено не було, тому він не був позбавлений всіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про наявність обов`язку сплати єдиного внеску в нього як самозайнятої особи.

Єдиний внесок позивачу нарахований станом на 31.01.2019 рік, а тому строк давності в 1095 днів, встановлений ст. 102 Податкового кодексу України, відповідачем дотримано.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 є самозайнятою особою та має обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, вимога про сплату боргу з єдиного соціального внеску за 2017 та 2018 роки є законною та обґрунтованою, що виключає правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Так як у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати позивачу не присуджуються.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ЄДРПОУ 39394277) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.02.2019 року № Ф-69666-17, відмовити.

2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз