Рішення № 85638703, 28.10.2019, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

28.10.2019 Справа №607/584/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №607/584/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2019 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

- головуючої судді Черніцької І.М.

- при секретарі судового засідання Облещук О.В.

з участю: позивача ОСОБА_1 ,

її представника – адвоката Юзьвака В.М.,

відповідача ОСОБА_2 ,адвоката Худої І.Р.,

третьої особи ОСОБА_3 , адвоката Бутрина С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який згодом уточнила, до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання за нею права власності на Ѕ частку однокімнатної квартири за АДРЕСА_1 , площею 38.9 кв.м., на Ѕ частку автомобіля DAF 400, номерний знак НОМЕР_1 , фургон малотоннажний - В, об`єм двигуна 2500 см.куб., номер кузова: НОМЕР_2 , 1996 року випуску та на Ѕ частку конструкції металевого гаражу, що по АДРЕСА_2 на автостоянці № АДРЕСА_3 , на місці АДРЕСА_4 863, площею 32,2 кв.м.

В обґрунтування своїх вимог позивачка вказала, що з 20 листопада 2003 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. За період спільного подружнього життя за спільні сімейні кошти ними було придбано наступне майно: однокімнатну квартиру за АДРЕСА_1 , загальною площею 38.9 кв.м., автомобіль DAF 400, номерний знак НОМЕР_1 , фургон малотоннажний - В, об`єм двигуна 2500 см.куб., номер кузова: НОМЕР_2 , 1996 року випуску та металевий гараж, що по АДРЕСА_2 на автостоянці № АДРЕСА_3 , на місці №863, площею 32,2 кв.м. На даний час у провадженні суду перебуває справа про розірвання шлюбу. Останнім часом між ними постійно виникають непорозуміння щодо використання спільного майна, що унеможливлює досягнення згоди щодо його розподілу. Посилаючись на наведене, просила задовольнити позов.

Ухвалою суду від 25 січня 2019 року провадження у справі відкрито та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідач 11 березня 2019 року подав відзив на позов, де зазначив, що позовні вимоги визнає частково. Так, починаючи з 20 липня 2003 року вони з позивачем перебувають у зареєстрованому шлюбі. За час спільного проживання за спільні кошти придбали майно, зокрема квартиру за АДРЕСА_1 , площею 38.9 кв.м. та автомобіль DAF 400, номерний знак НОМЕР_1 , фургон малотоннажний - В, об`єм двигуна 2500 см.куб., номер кузова: НОМЕР_2 , 1996 року випуску. Квартиру придбали за спільні заощадженні кошти у сумі 6000 доларів США та 12000 доларів США, позичили у його сестри ОСОБА_3 , про що складено розписку.

Позовні вимоги щодо поділу гаражу вважає безпідставними, оскільки гараж є самочинним будівництвом та на нього немає жодних правовстановлюючих документів. Згідно договору надання послуг автостоянки, йому надано у користування місце на автостоянці, а не гараж. Посилаючись на наведене, просив провести поділ спільного сумісного майна, а саме однокімнатної квартири та автомобіля.

Представник позивача – адвокат Юзьвак В.М. 19 березня 2019 року подав відповідь на відзив. Вказав, що обставини викладені у відзиві позивачем не визнаються. Спірну квартиру подружжя придбало за спільні кошти, в тому числі зняті з депозиту відкритого на ім`я позивача та кошти позичені у батька позивача – ОСОБА_4 Будь-яких коштів у ОСОБА_3 вони не позичали.

Стосовно поділу гаража, зазначив, що останній придбаний за спільні кошти подружжя. Гараж не є нерухомим майном, не знаходиться на відведеному місці всупереч волі власника ділянки, а тому до нього не може бути застосовано поняття «самочинного будівництва». Даний гараж є рухомою річчю щодо якої можуть виникати цивільні права та обов`язки. Посилаючись на наведене, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 14 травня 2019 року, занесеною до протоколу судового засідання, ОСОБА_3 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимоги щодо предмета спору.

У судовому засіданні позивач та її представник – адвокат Юзьвак В.М. позов підтримали та просили задовольнити.

Відповідач та його представник – адвокат Худа І.Р. позов визнали частково, в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку автомобіля DAF 400, номерний знак НОМЕР_1 , фургон малотоннажний - В, об`єм двигуна 2500 см.куб., номер кузова: НОМЕР_2 , 1996 року випуску. Щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку конструкції металевого гаражу по АДРЕСА_2 на автостоянці № АДРЕСА_3 , на місці №863, площею 32,2 кв.м. – заперечили, оскільки позивачем не надано доказів набуття вказаного майна подружжям та його наявності станом на день поділу. Спірна квартира є особистою власністю відповідача, оскільки придбана за кошти, які відповідач позичив у сестри ОСОБА_3 та у той час коли вони проживали окремо та не вели спільного господарства.

ОСОБА_3 в судовому засіданні зазначила, що на купівлю спірної квартири передала у позику братові кошти у розмірі 12 000доларів США, що підтверджується розпискою відповідача. Відтак, вважає, що спірна квартира є його особистою власністю, так як позика по даний час не повернута.

Судом встановлено, що 20 листопада 2003 року ОСОБА_2 уклав шлюб із ОСОБА_5 , якій після одруження присвоєно прізвище « ОСОБА_6 », що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 від 20 листопада 2003 року, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України, про що зроблено актовий запис за №2106.

Згідно кооперативного договору за №155/11 від 15 листопада 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Яреми, 14», за ОСОБА_2 закріплюється пай у пайовому фонді кооперативу, який складається з квартири у багатоквартирному житловому будинку, що по АДРЕСА_5 .

Згідно умов п.п. 7,8 даного договору, загальний розмір пайового внеску, який складається із спірної однокімнатної квартири, станом на день укладення договору становить 424 010грн. Пайовик зобов`язаний оплатити перший внесок не менше 50% від загальної суми внеску не пізніше 17 листопада 2017 року, решту суми оплатити не пізніше 20 грудня 2017 року.

Як вбачаться з акту прийому-передачі виконаних робіт від 23 листопада 2017 року, ОСОБА_2 прийняв виконані роботи з будівництва однокімнатної квартири за № АДРЕСА_6 , площею 38,9 кв. АДРЕСА_7 . в багатоповерховому житловому АДРЕСА_5 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №144785313 від 09.11.2018 року, 30 листопада 2017 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру за АДРЕСА_1 на підставі акту приймання –передачі майна від 23.11.2017 року, кооперативного договору від 15.11.2017 року та довідки від 23.11.2017 року.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 23.12.2003 року встановлено, що 23 грудня 2009 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на автомобіль DAF400, номерний знак НОМЕР_5 , об`єм двигуна 2898 см.куб., номер кузова, шасі, рами: НОМЕР_2 , 1996 року випуску.

Вказаний факт також підтверджується відповіддю Регіонального сервісного центру в Тернопільській області від 22.12.2018 року за №31/19-10-105а.з.

Як вбачається з договору надання послуг автостоянки за №1/863 від 01 квітня 2017 року, ОСОБА_2 надано у платне користування місце за №863 на автостоянці за АДРЕСА_4 1 АДРЕСА_2 . Строк дії договору до 01 квітня 2066 року.

З виписки по рахунку позивача у АТ КБ «Приватбанк» за період з 01 червня 2017 року по 02 січня 2019 року встановлено, що ОСОБА_1 14 серпня 2017 року зняла із власного рахунку 6001,06 доларів США, 16 серпня 2017 року знов поповнила власний рахунок на 6001,06 доларів, які зняла 17 листопада 2017 року.

Згідно довідки та виписок по рахунку відповідача у АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що ОСОБА_2 у АК КБ «Приватбанк» мав відкритті рахунки, на яких розміщувались депозити у розмірах 112 000грн, 100 000грн., 115 000грн. Остання операція щодо виплати коштів по договору на суму 100 022грн. мала місце 27 грудня 2017 року.

Суд, розглянувши справу, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, заслухавши пояснення сторін, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення виходячи із наступного.

В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ч. 3 ст.12, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з вимогами ст.ст. 69, 70 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Таким чином, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя, якщо спростовується презумпція спільності майна подружжя.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що спірні однокімнатна квартира та автомобіль придбані у період перебування у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти, на підставі цивільно-правових угод, які укладались відповідачем, за відома позивача, в інтересах та для потреб сім`ї. Доказів протилежного судом не встановлено.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

За змістом статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Із наданих суду доказів не встановлено та не підтверджено факт придбання спірної квартири за особисті кошти відповідача.

Відсутність у одного з подружжя заробітку не спростовує презумпцію належності спірного майна до спільної власності подружжя.

У відзиві на позов, поданому особисто відповідачем 11 березня 2019 року, останній визнав той факт, що спірна квартира та автомобіль є спільною сумісною власністю та не заперечив щодо їх поділу.

Вже у судовому засідання відповідач зазначив, що вказана квартира є його особистою приватною власністю, оскільки частину коштів на її придбання, а саме 12 000 доларів США, він позичив у сестри ОСОБА_3 .

Суд критично оцінює такі твердження відповідач, оскільки вони суперечать його поясненням викладеним у відзиві та не є підставою визнання вказаного майна особистою приватною власністю відповідача.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Відповідно до вимог ч. 3 статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Положеннями ч. 4 ст. 65 СК встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

У подружжя, крім права спільної сумісної власності на придбану за рахунок позичених грошових коштів квартиру, внаслідок укладення договору позики виникає також і зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, оскільки договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Безпідставними також є твердження відповідача про те, що вказана квартира придбана у період коли вони не вели спільного господарства та не проживали разом, оскільки не підтвердженні жодними належними та достатніми доказами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено факт набуття спірного майна за грошові кошти, які належали йому особисто, окремо від дружини.

Отже, спірні квартира та автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності сторін спору та їх частки визнаються рівними.

Згідно з вимогами ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

В силу вимог ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення шляхом визнання за нею права власності на Ѕ ідеальної частки однокімнатної квартири за АДРЕСА_6 загальною АДРЕСА_8 та Ѕ ідеальної частки автомобіля DAF 400, номерний знак НОМЕР_1 , фургон малотоннажний - В, об`єм двигуна 2500 см.куб., номер кузова: НОМЕР_2 , 1996 року випуску.

Щодо визнання за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частки гаражу, що по АДРЕСА_2 на автостоянці № АДРЕСА_3 , на місці №863, площею 32,2 кв.м. слід зазначити наступне.

Судом не встановлено, а позивачем не доведено факт набуття подружжям за час спільного сумісного проживання гаражу по АДРЕСА_2 на автостоянці №1, на місці №863, площею 32,2 кв.м. та факт його наявності на час спору.

Як вбачається з договору надання послуг автостоянки за №1/863 від 01 квітня 2017 року, ОСОБА_2 надано у платне користування місце за №863 на автостоянці за АДРЕСА_9 . Строк дії договору до 01 квітня 2066 року.

З врахування наведеного, суд вважає, що у задоволенні даних позовних вимог слід відмовити за недоведеністю.

Суд не приймає до уваги довідку ТДНТП «Промінь» від 13.12.2018 року за № 561 як на підставу наявності у подружжя спірного гаражу як неналежний та недостатній доказ, оскільки вказана довідка, сама по собі, не підтверджує факт належності подружжю такого рухомого майна та придбання його у період подружнього життя. Будь-які інші докази в матеріалах справи відсутні.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд також приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення первісного позову, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 2298 грн. в рахунок сплаченого судового збору пропорційно до задоволеної частини позову (як Ѕ вартості квартири та автомобіля).

Керуючись ст.ст. 4, 12, 81,89, 141, 263, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст.ст.368, 369 Цивільного кодексу України, ст.ст.60, 63, 68, 69, 70 Сімейного кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – ОСОБА_3 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання- АДРЕСА_10 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) право власності на:

- Ѕ ідеальну частку однокімнатної квартири за АДРЕСА_6 загальною АДРЕСА_8

- Ѕ ідеальну частку автомобіля DAF 400, номерний знак НОМЕР_1 , фургон малотонажний-В, об`єм двигуна 2500 см.куб., номер кузова: НОМЕР_2 , 1996 року випуску.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 298 ( дві тисячі двісті дев`яносто вісім) грн. 47коп. в рахунок сплаченого судового збору .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання- АДРЕСА_10 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання- АДРЕСА_11 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 .

Третя особа: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_12 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 .

Повне судове рішення складено 07 листопада 2019 року.

Головуюча