Рішення № 85611554, 12.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/518

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 листопада 2019 року № 320/2416/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (надалі - відповідач), адреса: 03151, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, будинок 5а, в якій позивач просила суд

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 15 листопада 2018 року №Ф-161269-51 про сплату ОСОБА_1 недоїмки в сумі 15 819,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послалась на те, що 10 травня 2019 року на адресу останньої надійшла постанова про відкриття виконавчого провадження від 07 травня 2019 року №59034676, з якої їй стало відомо про те, що в Яготинському районному відділі ДВС на примусовому виконанні перебуває вимога Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області №Ф-161269-51 від 15 листопада 2018 року щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області суми в розмірі 15819,54 грн.

З вказаною вимогою Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області позивач не погоджується, оскільки, за її твердженнями, вона не має статусу фізичної особи-підприємця, а тому не є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що, як зазначає позивач, підтверджується інформацією з офіційного веб-сайту Міністерства юстиції України, а також витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10 травня 2019 року №24490054.

Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач зареєстрована Яготинською районною державною адміністрацією 23 грудня 2002 року, номер державної реєстрації №716 та перебуває на обліку як ФОП у Бориспільському управлінні Яготинської ОДПІ. Види діяльності: 85.1 Діяльність в сфері охорони здоров`я людини, тобто, за твердженнями представника відповідача, позивач є платником єдиного соціального внеску відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, з 01 січня 2018 року зобов`язана сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується такий внесок.

Крім того, представник відповідача зазначив, що у разі не отримання доходу у відповідному звітному періоді, платник внеску зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць (у 2017 році - 704,00 грн, у 2018 році - 819,00 грн, у 2019 році - 918,06 грн).

Згідно з даними інтегрованої картки платника податків у позивача виникла заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску за 2017 рік - 8448,00 грн, І квартал 2018 року - 2457,18 грн, ІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн, ІІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн, а всього 15819,54 грн.

Обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу, як вказує представник відповідача, здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця борг з єдиного внеску.

На підставі викладеного представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року адміністративна справа №320/2416/19 передана за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 серпня 2019 року адміністративна справа №320/2416/19 прийнята до провадження та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У відповідності до наданого суду витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №24490054 станом на 10 травня 2019 року записів про ОСОБА_1 не знайдено (Т.1, арк. 11).

Також, відповідно до Реєстру платників єдиного податку, доступ до якого наданий на офіційному сайті ДФС України (https://cabinet.sfs.gov.ua/registers), позивач не зареєстрована, як платник податку (https://cabinet.sfs.gov.ua/registers/edpod).

В той же час, з інтегрованої картки платника єдиного внеску код класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність) вбачається, що у позивача утворилася заборгованість зі сплати єдиного внеску та станом на 31 жовтня 2018 року сума боргу (недоїмки) по сплаті єдиного соціального внеску становить 15819,54 грн (Т.1, арк. 39,40).

На підставі вказаних вище даних відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-161269-51 від 15 листопада 2018 року, відповідно до якої сума недоїмки по сплаті єдиного внеску становить 15819,54 грн (Т.1, арк.14, 41)

Не погоджуючись з винесеною вимогою, позивач звернулась до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

У відповідності до частини 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV передбачено, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 9 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дозволяє суду дійти висновку, що особа набуває статусу фізичної особи-підприємця виключно після проведення державної реєстрації та внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (надалі - Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, що діяла на момент винесення оскаржуваної вимоги)) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини 8 вказаної статті Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ.

Так, у відповідності до пунктів 4, 5 частини 1 статті 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності віднесені до платників єдиного внеску.

Положеннями розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14 квітня 2015 року передбачено, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність, отримують дохід від цієї діяльності та одночасно є фізичними особами-підприємцями, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти відповідно до виду діяльності та обраної системи оподаткування.

Аналіз наведених норм діючого законодавства України дозволяє суду дійти висновку про те, що однією з необхідних умов для обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є наявність у особи статусу фізичної особи-підприємця та її реєстрація, як платника єдиного внеску.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що надані відповідачем відомості з інтегрованої картки не є безумовною підставою вважати, що позивач дійсно перебуває на обліку у податкових органах, як фізична особа-підприємець та зареєстрована як платник єдиного внеску.

В той же час, як вже зазначалось судом, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Реєстру платників єдиного податку позивач не зареєстрована як фізична особа-підприємець та як платник єдиного внеску.

Разом з цим, суд зауважує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована Яготинською районною державною адміністрацією 23 грудня 2002 року, номер державної реєстрації №716 та перебуває на обліку як ФОП у Бориспільському управлінні Яготинської ОДПІ. Види діяльності: 85.1 Діяльність в сфері охорони здоров`я людини, що дозволяє суду дійти висновку про те, що останнім неправомірно винесено оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 листопада 2018 року №Ф-161269-51.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 листопада 2018 року №Ф-161269-51 протиправною та її скасування.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255,287 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 листопада 2018 року №Ф-161269-15 - задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 15 листопада 2018 року №Ф-161269-51.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (03151, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, будинок 5а, код ЄДРПОУ 39393260) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова