Рішення № 85611534, 12.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/381

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 листопада 2019 року № 640/9879/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро»

до Головного управління Держпраці у Київській області

про визнання протиправними та скасування припису

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (надалі - позивач), адреса: 01033, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 32 до Головного управління Держпраці у Київській області (надалі - відповідач), адреса: 04060, місто Київ, вулиця Вавілових, будинок 10, у якій позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень №КВ246/611/АВ/П інспектора праці Головного управління Держпраці у Київській області Мазури Олександра Миколайовича від 20.03.2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 19 лютого 2019 року інспектором праці Головного управління Держпраці у Київській області проведено інспекційне відвідування акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», за результатами якого інспектором праці 19 лютого 2019 року складено акт №КВ246/611/АВ, відповідно до якого виявлено порушення вимог частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, а саме, акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» не зберігає місце роботи, посаду, середній заробіток, за працівником прийнятим на військову службу за контрактом строком до закінчення особливого періоду, або оголошення рішення про демобілізацію (під час дії особливого періоду) стосовно ОСОБА_1 .

20 березня 2019 року інспектором праці пред`явлено позивачу припис про усунення виявлених порушень №КВ246/611/АВ/П, в якому зазначено про необхідність усунення банком порушення вимог статті 119 Кодексу законів про працю України.

З вказаним приписом позивач не погоджується з наступних підстав:

ОСОБА_1 прийнятий на роботу до акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» 10 травня 2012 року на посаду механіка транспортної групи адміністративно-господарського відділу Центрального регіонального управління. 10 вересня 2014 року переведений на посаду механіка транспортного відділу адміністративно-господарського управління.

10 лютого 2015 року у зв`язку з отриманням банком повідомлення Міністерства оборони України №429 від 09 лютого 2015 року ОСОБА_1 був увільнений від роботи на час несення служби у зв`язку з мобілізацією на військову службу на підставі наказу банку №109-вк від 10 лютого 2015 року.

18 квітня 2016 року, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі наказу банку №305-вк від 15 квітня 2016 року, ОСОБА_1 приступив до роботи в банку на посаді механіка транспортного відділу адміністративно-господарського управління, що, за доводами позивача, свідчить про збереження за ним місця роботи, посади та середнього заробітку під час проходження військової служби за призовом під час мобілізації.

13 липня 2018 року ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України, у зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом.

При цьому, позивач також послався на те, що зі змісту контракту не вбачається, що він укладений у зв`язку з дією особливого періоду, а навпаки, як зазначає позивач, в самому контракті зазначено, що він укладений на визначений строк та не пов`язаний з дією особливого періоду, тобто, контракт укладений із вільним волевиявленням ОСОБА_1 і не пов`язаний з мобілізацією, воєнним чи особливим періодом.

Крім того, у позовній заяві позивач посилається й на те, що перевірка інспектором праці була здійснена незаконно, зокрема, в тій частині, що позаплановий захід за зверненням громадянина може бути здійснено тільки за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері дотримання законодавства про працю (Мінсоцполітики).

Також, позивач послався й на те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі №826/8917/17 постанова Кабінету Міністрів України «Про деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 26 квітня 2017 року №295 визнана нечинною, а тому з урахуванням встановлених у цій справі обставин, позивач вважає, що наказ Головного управління Держпраці у Київській області №569 від 31 січня 2019 року про призначення інспекційного відвідування та припис складений інспектором є протиправними, оскільки прийняті на підставі незаконно проведеної перевірки.

Більш того, у позовній заяві позивач зазначив, що з метою досудового врегулювання спору, останній звертався зі скаргою на припис на ім`я начальника Головного управління Держпраці у Київській області, за результатом розгляду якої листом від 11 березня 2019 року №42/3/19/3783 позивача повідомлено про те, що оскаржуваний припис є законним та таким, що відповідає нормам чинного законодавства.

Викладені вище обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що відповідачем було проведено інспекційне відвідування акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на предмет дотримання вимог законодавства про працю, в ході якого інспектором праці було встановлено порушення банком частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з незбереженням банком місця роботи, посади та середнього заробітку за працівником, прийнятим на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду.

Крім того, у відзиві зазначено, що ОСОБА_1 - механік транспортного відділу адміністративно-господарського управління, уклав контракт від 13 липня 2018 року на проходження військової служби під час дії особливого періоду. На підставі наказу про звільнення від 13 липня 2018 року звільнений на підставі пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України.

За результатами перевірки інспектором праці складено акт перевірки додержання суб`єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування №КВ246/611/АВ від 19 лютого 2019 року та припис про усунення виявлених порушень.

При цьому, представник відповідача наголосив, що у зв`язку з оголошенням 17 березня 2014 року Указу Президента України №303/2014 «Про часткову мобілізацію», в Україні настав особливий період, який буде скасований окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України. У зв`язку з чим, за доводами представника відповідача, ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, що, свою чергу, свідчить про те, що за ним повинні зберігатися місце роботи, посада та виплачуватись середній заробіток на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення.

У зв`язку з чим, за результатами розгляду порушень, зазначених у акті №КВ246/611/АВ від 19 лютого 2019 року першим заступником начальника Головного управління Держпраці в Київській області Андрієнком В.С. прийнято рішення про винесення постанови про накладення штрафу на підставі абзацу 5 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України у розмірі 41730,00 грн на позивача.

Представник відповідача вважає, що відповідач діяв у межах та спосіб, визначені законодавством, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V, (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) (надалі - Закон України від 05.04.2007 № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з частиною 4 статті 2 Закону України від 05.04.2007 № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Відповідно до частини 5 статті 2 Закону України від 05.04.2007 №877-V зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю врегульовані Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295, яка була чинною на момент проведення інспекційного відвідування (надалі - Порядок №295).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до підпунктів 1,2 пункту 5 Порядку №295 Інспекційні відвідування проводяться за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин.

Згідно з пунктами 19-21 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною.

Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Відповідно до пунктів 23-24 Порядку №295 припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.

У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень. У разі встановлення строку виконання припису більше ніж три місяці у приписі визначається графік та заплановані заходи усунення виявлених порушень з відповідним інформуванням інспектора праці згідно з визначеною у приписі періодичністю.

Припис складається у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування або невиїзне інспектування, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Один примірник припису залишається в об`єкта відвідування.

Так, судом встановлено, що 18 січня 2019 року до Головного управління Держпраці у Київській області звернувся ОСОБА_1 з заявою (скаргою), в якій зазначив, що він, працюючи в ПАТ «Банк Кредит Дніпро» на посаді механіка транспортного відділу адміністративно-господарського управління, уклав контракт на службу в ЗСУ та в липні 2018 року був звільнений. Також у вказаній заяві (скарзі) ОСОБА_1 зазначив й про те, що згідно Закону України за ним повинно було бути збережено робоче місце і середня заробітна плата (Т.1, арк. 86).

Наказом Головного управління Держпраці у Київській області «Про проведення інспекційного відвідування АТ «Банк Кредит Дніпро» від 31 січня 2019 року №569 начальнику (інспектору праці) управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Шаботинському В.В. доручено організувати проведення інспекційного відвідування на предмет додержання законодавства про працю АТ «Банк Кредит Дніпро», код ЄДРПОУ 14352406, юридична адреса: 01033, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 32. Підставою для проведення інспекційного відвідування зазначено: звернення ОСОБА_1 вх. №М-231 від 18 січня 2019 року (Т.1, арк. 87).

За наслідками проведення інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю, інспектором праці Мазурою О.М. складено акт №КВ246/611/АВ від 19 лютого 2019 року (Т.1, арк. 88-91), в якому зазначено, що у присутності начальника юридичного управління АТ «Банк Кредит Дніпро» Остапенко В.І. проведено інспекційне відвідування та виявлено порушення частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, а саме, АТ «Банк Кредит Дніпро» не зберігає місце роботи, посаду і середній заробіток за працівником, прийнятим на військову службу за контрактом строком до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію, ОСОБА_1 - таб . №926, механік транспортного відділу адміністративно-господарського управління, уклав контракт від 13 липня 2018 року, на проходження військової служби під час дії особливого періоду, на підставі наказу «Про звільнення» від 13 липня 2018 року був звільнений на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України.

Не погоджуючись з порушеннями, зазначеними у акті, позивачем були надані відповідні заперечення від 19 лютого 2019 року (Т.1, арк. 31-33), в яких останній послався на те, що ОСОБА_1 вже був увільнений від роботи (звільнений від виконання посадових обов`язків на час проходження військової служби у зв`язку з мобілізацією на особливий період) відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку, про що Банком видано наказ №109-вк від 10 лютого 2015 року, оскільки для цього існували передбачені законодавством підстави. У зв`язку із звільненням в запас з військової служби та відповідно до наказу Генерального штабу Збройних Сил України закінчився строк увільнення ОСОБА_1 від роботи.

20 лютого 2019 року інспектором праці Мазурою О.М. видано позивачу припис про усунення виявлених порушень №КВ246/611/АВ/П, яким встановлено строк до 30 березня 2019 року для усунення виявленого порушення частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (Т.1, арк. 93-94).

04 березня 2019 року позивачем подано скаргу на припис про усунення виявлених порушень №КВ246/611/АВ/П від 20 лютого 2019 року, в якій останній просив скасувати припис та припинити його виконання на час розгляду скарги, посилаючись на аналогічні обставини, як і в запереченнях до акта інспекційного відвідування (Т.1, арк. 44-47).

Листом від 11 березня 2019 року №42/3/19/3783 Головне управління Держпраці у Київській області повідомило позивача про те, що припис про усунення виявлених порушень є законним та таким, що відповідає нормам чинного законодавства (Т.1, арк. 48).

Крім того, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що 03 лютого 2015 року ОСОБА_1 призваний на військову службу до лав ЗС України за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до наданої суду копії Витягу з наказу першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) №103 від 08 квітня 201+6 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «є» (у зв`язку з вислугою встановленого строку військової служби) (Т.1, арк. 24).

Згідно з наявною в матеріалах справи копією наказу публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» від 15 квітня 2016 року №305-вк, ОСОБА_1 приступив до роботи з 18 квітня 2016 року (Т.1, арк. 25).

21 червня 2018 року ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на три роки (Т.1, арк. 19-22).

Наказом від 13 липня 2018 року №520-вк «Про звільнення» ОСОБА_1 , таб .№926, механіка транспортного відділу адміністративно-господарського управління, звільнено на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України, у зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом (Т.1, арк. 26).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року№ 3543-XII під особливим періодом слід розуміти період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частин 1,2 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Відповідно до частини 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Відповідно до частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (в редакції, на час звільнення ОСОБА_1 з посади) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Тобто, для вирішення питання про наявність прав та гарантій, передбачених статтею 119 Кодексу законів про працю України, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Так, 17 березня 2014 року Виконуючим обов`язки Президента України видано Указ «Про часткову мобілізацію» №303/2014, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 1126-VІІ.

Згідно пункту 8 цього Указу, він набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Закон України від 17 березня 2014 року №1126-VІІ «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності з дня його опублікування, а саме - 18 березня 2014 року.

Відповідно до пункту 3 зазначеного Указу мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Таким чином, з 18 березня 2014 року в Україні, відповідно до абзацу 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» та абзацу 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», настав особливий період.

У постановах 14 лютого 2018 року у справі № 131/1449/16-ц; від 14 лютого 2018 року у справі № 727/2187/16-ц; від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц; від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц; від 25 квітня 2018 року у справі № 205/1993/17-ц Верховним Судом зроблено висновки, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію".

Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду не приймав.

Дотримуючись викладеної вище правової позиції щодо дії особливого періоду, суд зазначає, що існують передбачені частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України підстави, за наявності яких за особами, прийнятими на військову службу за контрактом зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності.

При цьому, як слідує зі змісту частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України поширення гарантій щодо збереження місця роботи та середнього заробітку законодавець ставить у залежність, в тому числі, від укладення нового контракту на проходження військової служби саме під час дії особливого періоду.

Матеріалами справи підтверджується той факт, що ОСОБА_1 уклав строковий контракт на проходження військової служби саме під час дії особливого періоду, а тому на нього розповсюджуються положення частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України.

В той же час, пунктом 3 статті 36 Кодексу законів про працю України передбачено, що підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

З огляду на викладене суд погоджується з твердженнями відповідача щодо порушення позивачем вимог частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України в частині не збереження за ОСОБА_1 місця роботи, посади та середнього заробітку.

В той же час, суд звертає увагу, що згідно з частиною 1 статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V підставами для здійснення позапланових заходів є звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

Так, як вже зазначалось судом, Головним управлінням Держпраці у Київській області видано «Про проведення інспекційного відвідування АТ «Банк Кредит Дніпро» від 31 січня 2019 року №569 саме на підставі звернення ОСОБА_1 вх. №М-231 від 18 січня 2019 року, проте, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази погодження проведення цього позапланового заходу з Міністерством соціальної політики України, що, в свою чергу, свідчить про те, що у відповідача не було правових підстав для проведення інспекційного відвідування та, відповідно, для складення оскаржуваного припису про усунення виявлених порушень, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності своїх дій та оскаржуваного рішення не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до Головного управління Держпраці в Київській області про визнання протиправним та скасування припису - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень, складений інспектором праці Головного управління Держпраці у Київській області Мазурою Олександром Миколайовичем, №КВ246/611/АВ/П від 20 лютого 2019 року.

3. Стягнути на користь акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (01033, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 32, код ЄДРПОУ 14352406) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області (04060, місто Київ, вулиця Вавілових, будинок 10, код ЄДРПОУ 39794214) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 грн (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок)

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова