Ухвала суду № 85610864, 12.11.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

12 листопада 2019 року справа № 580/3319/19

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Гаращенко В.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Звенигородської міської ради Черкаської області про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Звенигородської міської ради Черкаської області, в якому просить:

- визнати протиправним, незаконним нечинним та скасувати рішення виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області № 200 від 09.09.2016 з моменту його прийняття, яке прийнято на виконання нормативно-правового акта вищої юридичної сили Постанови КМ України № 315 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 року №758, яка визнана судом протиправною та нечинною з моменту її прийняття, а саме з 27.04.2016;

- визнати протиправним, незаконним, нечинним та скасувати рішення виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області № 163 від 26.07.2017 з моменту його прийняття, яке прийнято на виконання нормативно-правового акта вищої юридичної сили Постанови КМ України № 315 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 року №758, яка визнана судом протиправною та нечинною з моменту її прийняття, а саме з 27.04.2016;

- визнати протиправним, незаконним, нечинним та скасувати рішення виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області № 148 від 17.08.2018 з моменту його прийняття яке прийнято на виконання нормативно-правового акта вищої юридичної сили Постанови КМ України № 315 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 року №758, яка визнана судом протиправною та нечинною з моменту її прийняття, а саме з 27.04.2016;

- визнати протиправним, незаконним, нечинним та скасувати рішення виконавчого комітету Звенигородської міської ради Черкаської області №206 від 16.11.2018 з моменту його прийняття яке прийнято на виконання нормативно-правового акта вищої юридичної сили Постанови КМ України № 315 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 року №758, яка визнана судом протиправною та нечинною з моменту її прийняття, а саме з 27.04.2016.

Ухвалою судді від 25.10.2019 адміністративний позов залишено без руху та надано десятиденний строк з моменту отримання ухвали для усунення недоліків.

Підставою для залишення позовної заяви без руху стало те, що позивачем чотири вимоги немайнового характеру. Отже, розмір судового збору за подання до адміністративного суду вказаного позову становить 3073 грн. 60 коп. (768,4х4=3073,6).

Однак позивачем подано заяву про звільнення від сплати судового збору, мотивовану тим, що позивач звертається до суду з даним позовом, предметом якого є захист прав споживачів, тому він звільнений від сплати судового збору згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», як споживач комунальних послуг.

Однак, суд звертає увагу, що згідно п. 2 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VIІІ (далі - Закон №2189-VIІІ), до повноважень органів місцевого самоврядування належить встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону.

Відповідно п. 3, ч. 1 ст. 3 Закону №2189-VIІІ, державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на принципі, зокрема, забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування, досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на виробництво таких послуг.

Відповідно до п. 11 ч. 2 ст. 8 Закону №2189-VIІІ, виконавець комунальної послуги зобов`язаний інформувати споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до законодавства.

В розумінні п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Частиною 1 ст. 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

З наведених норм законів слідує висновок, що держава забезпечує захист прав споживачів з боку виконавців комунальних послуг. При цьому, орган місцевого самоврядування не надає комунальні послуги, а виключно встановлює розміри тарифів на такі послуги за спеціально процедурою шляхом прийняття рішень, які поширюють свою дію на невизначене коло осіб. При Проте на процедуру їх прийняття чи скасування не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів».

В даному випадку позивач може ставити питання про надання пільг зі сплати судового збору виключно у спорі з надавачами комунальних послуг, а не у спорі про скасування рішення органу місцевого самоврядування, тому суд не вбачає підстав для звільнення позивача від сплати судового збору.

Наступною підставою для залишення позовної заяви без руху слугувала та обставина, що позивач не погоджується рішеннями відповідача про встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги № 200 від 09.09.2016, № 163 від 26.07.2017, №206 від 16.11.2018, № 148 від 17.08.2018, однак між датою їх прийняття та датою звернення позивача з позовом до суду 18.10.2019 минуло більше ніж пів року. Позивач не подав до суду клопотання про визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду.

На виконання вимог ухвали суду позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду, мотивоване тим, що про оскаржені рішення позивач дізнався, отримавши направлену поштою копію ухвали Звенигородського районного суду Черкаської області від 11.04.2019 про відкриття провадження у цивільній справі № 694/616/19 та додані до неї рішення місцевої ради.

Також у поданому клопотанні позивач звернув увагу, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/9665/16, яким визнано протиправною (незаконною) та нечинною постанову Кабінету Міністрів України №315 від 27 квітня 2016 року «Про внесення змін до постанови Кабінету міністрів України від 1 жовтня 2015 року №758» з моменту її прийняття, ухвалено 4 березня 2019 року та набрало законної сили 08.07.2019, тому ним дотримано шестимісячний строк звернення до суду.

Вказані доводи позивача суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до ч.1 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

В силу положень ч. 1 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

З наведених норм процесуального закону вбачається, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «міг дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого.

В контексті наведеного, суд звертає увагу, що позивач користується наданими на підставі оскаржених рішень комунальними послугами з 2016 року, відповідно міг виразити незгоду з їх формуванням та вартістю, зокрема шляхом оскарження таких рішень ще до стягнення з нього заборгованості за такими послугами в судовому, тобто примусовому порядку.

З огляду на зазначене, позивач міг дізнатись про їх вартість, ще до пред`явлення позову про стягнення заборгованості за цими послугами.

Твердження позивача про набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 826/9665/16 від 4 березня 2019 року судом відхиляються, оскільки назване рішення прийнято після прийняття рішень виконавчого комітету Звенигородської міської ради, відповідно не впливає на відлік строку щодо їх оскарження, оскільки судом перевіряються підстави правомірності рішень на день їх прийняття.

Отже, позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, оскільки не надав до суду квитанцію про сплату судового збору, а викладені позивачем доводи для поновлення строку звернення до суду є неповажними, що є підставою для повернення позовної заяви.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Оскільки вимоги ухвали Черкаського окружного адміністративного суду про залишення позовної заяви без руху у встановлений судом строк позивачем не виконані, така позовна заява підлягає поверненню.

Одночасно суддя звертає увагу позивача на те, що відповідно до ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись статтями 169, 241-243, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Звенигородської міської ради Черкаської області про визнання протиправними та скасування рішень - повернути позивачеві разом із усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, однак може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статями 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням особливостей п. 15.5 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Суддя В.В. Гаращенко