Рішення № 85606785, 12.11.2019, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/6377/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2019 року Галицький районний суд м.Львова

у складі: головуючої судді Волоско І.Р.,

секретар судового засідання Скаб В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) до Галицького ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області (адреса: 79019, м. Львів, пр. Чорновола, 39; ідентифікаційний код юридичної особи: 35009232), Публічного акціонерного товариства «Правекс-Банк» (адреса: 01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/2; код ЄДРПОУ: 14360920) про зняття арештів, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Галицького ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області, ПАТ «Правекс-Банк» про зняття арештів.

Позов мотивовано тим, що вказаний арешт накладено в процесі виконання рішення суду на підставі якого видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 солідарно в користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість по кредиту в загальній сумі 545 664,63 грн. та 1 820,00 грн. судових витрат. Вказаний виконавчий лист повернутий стягувачу, тому виконавче провадження фактично є закінченим. Виконавчий документ повторно до виконання не пред`являвся та строк на таке пред`явлення стягувачем пропущений. З огляду на те, що наявність арештів на все майно ОСОБА_1 позбавляє його права на розпорядження таким майном на власний розсуд, а тому єдиним та ефективним способом захисту порушеного права є зняття арештів.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 27 серпня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд в порядку спрощеного позовного провадження.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав повністю, просив суд їх задовольнити з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідача ПАТ «Правекс-Банк» - Павко В.С. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, проти їх задоволення заперечив повністю. Зокрема зазначив, що позов необґрунтований враховуючи те, що рішення суду не виконане.

Представник відповідача Галицького ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату та час розгляду справи, а тому суд, на підставі ст. 223 ЦПК України, вважає, що справу можна слухати у його відсутності, оскільки в матеріалах справи є достатньо належних доказів про права, обов`язки та взаємовідносини сторін.

Позиція суду.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вислухавши позиції сторін сторони, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступних міркувань.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

22 липня 2010 року Шевченківським районним судом м. Львова винесено рішення по справі №2-462/2010, яким позов ПАТ КБ «Правекс-Банк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 задоволено. Судом вирішено стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 солідарно в користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість по кредиту в загальній сумі 545 664,63 грн. та 1 820,00 грн. судових витрат.

На виконання вказаного судового рішення було видано виконавчі листи, які були пред`явлені банком до виконання в органи виконавчої служби.

Виконавче провадження №23460612 з примусового виконання виконавчого листа №2-462/2010, виданого 10.09.2010 Шевченківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ «Правекс-Банк» заборгованість на загальну суму 547 484, 63 грн. перебувало у Галицькому ВДВС м. Львів.

По даному виконавчому провадженні державним виконавцем керуючись вимогами п. 4 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» 30.03.2012 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Окрім того, у Галицькому ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області перебували виконавчі провадження №32801701 та № 43458325 з примусового виконання вказаного вище виконавчого листа.

Постановою Галицького ВДВС ЛМУЮ серія та номер: ВП №32801701 від 21.06.2012 року, накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 (реєстраційний номер обтяження: 1307478) в рамках виконавчого провадження №32801701.

Постановою Галицького ВДВС ЛМУЮ серія та номер: ВП №43458325 від 02.06.2014 року, накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 (номер запису про обтяження: 6077052) в рамках виконавчого провадження №43458325.

Постанови були виконані; арешти на майно позивача накладені, на момент звернення до суду з цим позовом 22 серпня 2019 року діяли, що підтверджується відомостями, викладеними у інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (довідка № 166239642 від 12 травня 2019 року).

13 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся в Галицький ВДВС м. Львів із заявою про необхідність зняття арештів.

У відповідь на заяву ОСОБА_1 Галицький ВДВС м. Львів повідомив листом від 21.05.2019 року про те, що на виконанні ввіреного йому органу дійсно перебував виконавчий лист № 2-462/2010 від 10 вересня 2010 року. В процесі проведення виконавчих дій по ВП 23460612, ВП 32801701, ВП 43458325 державними виконавцями Галицького ВДВС були винесені постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві. Окрім того, повідомлено, що станом на сьогоднішній день виконавчі провадження щодо примусового виконання вищевказаного виконавчого листа на виконанні в відділах державної виконавчої служби не перебувають.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Законодавець у частині першій статті 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Частиною другою статті 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Згідно із частиною першою статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частин першої, другої, третьої та четвертої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент вчинення процесуальної дії).

Згідно із статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. Зазначені у цій статті постанови можуть бути оскаржені сторонами в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Частини третя та четверта статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV встановлюють випадки зняття арешту з майна боржника за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або за постановою державного виконавця.

Публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб`єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов`язані з визнанням права власності на арештоване майно.

Таким чином, за змістом наведених положень Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За змістом статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутись не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз`яснено, що у справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов`язані з арештом і вилученням майна та визначенням вартості й оцінки цього майна, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статтей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент вчинення процесуальної дії).

Відповідно до положень статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV і роз`яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 4 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (з наступними змінами) особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

Таким чином, арешт майна, який не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.

Підставою обтяження майна позивача є постанови, винесені державним виконавцем Галицького ВДВС ЛМУЮ в рамках виконавчих проваджень №32801701 та №43458325 з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 липня 2010 року по справі №2-462/2010 про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 солідарно в користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість по кредиту в загальній сумі 545 664,63 грн. та 1 820,00 грн. судових витрат.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач обґрунтував свої вимоги тим, що накладення арешту на майно порушує його права, як власника, захист якого передбачено статтею 41 Конституції України, статтями 317, 319, 321, 391 ЦК України.

Оскільки за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) майном, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, то заява ОСОБА_1 про звільнення майна з під арешту повинна розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що заперечення проти арешту (опису) майна, які не пов`язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли своє ствердження під час розгляду справи, а тому не підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір, сплачений позивачем у розмірі 768,40 грн. при подані позову, слід покласти на ОСОБА_1 ..

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 263 ЦПК України,-

в и р і ш и в:

у задоволені позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) до Галицького ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області (адреса: 79019, м. Львів, пр. Чорновола, 39; ідентифікаційний код юридичної особи: 35009232), Публічного акціонерного товариства «Правекс-Банк» (адреса: 01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/2; код ЄДРПОУ: 14360920) про зняття арештів – відмовити повністю.

Судовий збір, сплачений позивачем у розмірі 768,40 грн. при подані позову, покласти на ОСОБА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 13 листопада 2019 року.

Суддя І.Р.Волоско.