Рішення № 85606525, 12.11.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

12 листопада 2019 р. № 520/7330/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (61166, м.Харків, провул.Інженерний, 7, а/с-4193) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з квітня 2016 року по лютий 2019 рік включно;

- зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з квітня 2016 року по лютий 2019 рік включно та середній заробіток за весь час затримки виплати даної індексації грошового забезпечення по день фактичного розрахунку;

- зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 невиплачену при звільнені грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення, за період проходження військової служби квітня 2016 року по лютий 2019 рік включно та середній заробіток за весь час затримки виплат даної грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку по день фактичного розрахунку;

- зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошового забезпечення, тобто за період 05.02.2019 по 26.03.2019;

- зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за речове майно, тобто за період 05.02.2019 по 26.03.2019;

- стягнути з Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за невиплачені грошові суми при звільнені, в сумі 10000 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 15000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач всупереч Кодексу законів про працю невчасно виплатив ОСОБА_1 грошове забезпечення при звільнені та компенсацію за речове майно. Також позивачем вказано, що Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України протиправно не було виплачено йому індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення, за період проходження військової служби з квітня 2016 року по лютий 2019 рік. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2019 року адміністративний позов залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 09.09.2019 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі за правилами ст.257-262 КАС України.

Представник відповідача у наданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на помилкових висновках, оскільки, за період з квітня 2016 року по лютий 2019 року у Східного регіонального управління (військової частини 1470) відсутній достатній об`єм бюджетного асигнування, який би дозволив нарахувати крім основних складових грошового забезпечення, індексацію згідно Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". За таких обставин відсутня така обов`язкова умова в діях відповідача як протиправність. Також представником відповідача фактично виплату грошового забезпечення позивачу було здійснено до 15.02.2019 року в межах строку, узгодженого із позивачем, що свідчить про надуманість позовних вимог позивача. При цьому, представником відповідача вказано, що компенсація вартості за не отримане речове майно не входить до структури грошового забезпечення військовослужбовця, виплачується у визначених законодавствах випадках, у зв`язку з чим невиплата компенсації у день звільнення, а після надходження відповідних бюджетних видатків, не може розцінюватися як підстава для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стосовно позовних про стягнення моральної шкоди, відповідач вказав, що позивачем не наведено жодних обставин, які б підтверджували факт заподіяння ОСОБА_1 моральних чи фізичних страждань, не зазначено обставин, які б вказували яким саме чином був розрахований розмір моральної шкоди.

Суд зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу в Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України, остання штатна посада - помічник начальника регіонального управління-начальника сектору з організації з облаштування державного кордону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

Наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 08.01.2019 року №8-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби відповідно до підпункту "а" пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із закінченням строку контракту).

Наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 05 лютого 2019 року №59-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, з 05 лютого 2019 року.

Судом з матеріалів адміністративної справи встановлено, що після звільнення з військової служби, позивач звернувся до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України стосовно надання інформації щодо виплати йому всіх видів грошового забезпечення за період 2016-2019 роки.

Листом №11/М-96/3046 від 13.06.2019 року відповідачем надано копії особових карток грошового забезпечення, з яких позивачу стало відомо, що з 18.04.2016 року по 28.02.2019 року позивачу не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Також повідомлено, що кошторисні призначення державної прикордонної служби України на 2016, 2017, 2018 роки не передбачали здійснення видатків на виплату індексації грошових доходів військовослужбовців, у зв`язку з цим, нарахування індексації грошового забезпечення за вищевказаний період не проводилась.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про наявність підстав для визнання неправомірними дії відповідача в частині невиплати йому індексації грошового забезпечення з квітня 2016 року по лютий 2019 року.

Також, зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач у в період з 1.05.2014 по 21.05.2016 рік безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції на території Луганської області, м.Старобільськ, в зв`язку з чим отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення Серія НОМЕР_2 від 07.02.2019 року.

Однак, як вказано позивачем, за час проходження військової служби в Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служб, та з часу отримання статусу учасника бойових дій, він жодного разу не скористався додатковою оплачуваною відпусткою, а також не отримав компенсацію при звільнені.

Крім того, у позовній заяві позивачем вказано, що у зв`язку з не виплатою йому всієї суми грошового забезпечення при звільненні він поніс моральні страждання, які оцінює в 10000 грн.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині затримки виплати грошового забезпечення та компенсації за речове майно ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2011-XIІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Також відповідно до ч.1 ст. 9-1 Закону №2011-XIІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1, 8 розділу І Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої Наказом Міністерства оборони України 29.04.2016 №232, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 р. за № 768/28898 (далі за текстом - Інструкція №232), ця Інструкція визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці). Військовослужбовцям речове майно особистого користування та інвентарне майно видається за встановленими нормами і порядком, визначеними цією Інструкцією.

Відповідно до п. 1 розділу ІІІ Інструкції №232, офіцери, прапорщики, мічмани набувають права на отримання речового майна за встановленими Нормами одночасно з присвоєнням їм першого офіцерського звання чи військового звання прапорщик або мічман. Наступна видача предметів речового майна вказаним категоріям військовослужбовців проводиться після закінчення встановлених строків носіння раніше отриманих речей.

Згідно з п. 4 розділу ІІІ Інструкції №232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Відповідно до абз. 1 п. 236 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення), з військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом, перед їх звільненням проводиться бесіда з питань звільнення.

Пунктом 242 Положення передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Абзацом третім пункту 242 Положення встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

При цьому, суд зазначає, що спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.07.2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

З врахуванням вищевикладеного суд зазначає, що при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку необхідним є застосування норми трудового законодавства.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на час звільнення позивача, далі - КЗпП), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як встановлено судом під час розгляду справи, позивача було звільнено з військової служби наказом від 08.01.2019 року №8-ОС та наказом від 05 лютого 2019 року №59-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 05 лютого 2019 року, а згідно виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 , сформованої АТ КБ "ПриватБанк" від 02.07.2019 р., грошове забезпечення при звільненні йому було виплачено лише 14.02.2019 р., а компенсацію за речове майно було виплачено лише 26.03.2019 р.

Зазначені обставини підтверджуються у відповідачем у наданому до суду відзиві на позов.

Однак, представником відповідача вказано, що при звільненні позивача з військової служби з ним було проведено співбесіду, що зафіксовано у аркуші співбесіди від 08.01.2019 року, під час якої узгоджено, що остаточний розрахунок належного при звільненні військовослужбовця грошового забезпечення буде проведено до 15 лютого 2019 року встановленим порядком, що і було здійснено відповідача. При цьому, вказано, що позивачем було вказано про відсутність питань, скарг або заперечень з цього питання про що свідчить підпис останнього у аркуші співбесіди.

З приводу вищенаведених доводів представника відповідача суд зазначає, що останні не можуть вважатися обґрунтованими та доведеними, у зв`язку з чим є безпідставними, оскільки, нормами законодавства не передбачений такий шлях узгодження невчасної виплати грошового забезпечення.

Також представником відповідача вказано, що виплата компенсацію за неотримане речове майно має особливий характер, бо не входить до складу грошового забезпечення і не підлягає виплаті до звільнення, з огляду на що компенсація за не отримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, а право на її отримання виникає у разі звільнення зі служби, відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

З приводу вищенаведених доводів представника відповідача суд зазначає, що останні не можуть вважатися обґрунтованими та доведеними, оскільки, відповідно до положень вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно" грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби за заявою (рапортом) особи на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації.

Відтак, враховуючи встановлені судом обставини, наявні підстави вважати, що виплата позивачу належних йому сум грошового забезпечення та компенсації за неотримане речове майно було здійснено відповідачем не у день виключення із списків особової частини, тобто з порушенням строків виплати, що свідчить про допущення відповідачем саме протиправних дій в частині затримки виплати грошового забезпечення та компенсації за неотримане речове майно позивачу при звільненні.

Відтак, наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог позивача в цій частині та визнання протиправними дій Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині затримки виплати грошового забезпечення та затримки виплати компенсації за речове майно.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про наявність підстав з метою належного та повного захисту прав позивача зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки виплати грошового забезпечення, тобто за період 05.02.2019 року по 14.02.2019 року, та компенсації за неотримань речове майно, тобто за період 05.02.2019 року по 26.03.2019 року.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Як передбачено приписами ч.3 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

При цьому, відповідно до ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно із ч.1 ст.2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до положень ст.3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до п.4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

З наданого представником відповідача відзиву, судом встановлено, що позивачу індексацію грошового забезпечення за період з квітня 2016 по лютий 2019 року не виплачувалась у зв`язку з відсутністю у відповідача достатнього об`єму бюджетних асигнувань.

Доводи представника відповідача стосовно відсутності державного асигнування щодо виплати індексації у спірний період, не можуть бути враховані судом як належні, оскільки відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат.

Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.02.2019 по справі №820/6514/17.

З врахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині не виплати індексації грошового забезпечення, а також про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з квітня 2016 року по лютий 2019 рік.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині невиплати при звільнені грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Великою палатою Верховного Суду 21.08.2019 року розглянуто зразкову справу №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1815 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

У вищевказаному рішенні вказано ознаки типових справ.

З наявних в матеріалах справи доказів та заявлених позивачем вимог вбачається, що справа №520/7330/19 за позовом ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині невиплати при звільнені грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за ознаками є типовою справою та предмет спору, в даному випадку співпадає з предметом спору зразкової справи №620/4218/18.

Відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, оскільки, дана адміністративна справа в частині позовних вимог відповідає ознакам типової справи, судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18).

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Як передбачено п.12 ст.12 Закону №3551-ХІІ, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Положеннями ст. 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) визначено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст.16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Як передбачено абз.3 п.14 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п.17 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з положеннями п.18 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Водночас, суд зазначає, що визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII та "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року №1932-XII (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

Як передбачено приписами ст.1 Закону №3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Також приписами ст.1 Закону №1932-XII, визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст.1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Проте, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

При цьому, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Таким чином, з врахуванням вищевикладеного слід дійти висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Отже, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не здійснює впливу на наявність в цілому такого права, яке гарантовано п.12 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п.8 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст. 16-2 Закону України "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ.

Враховуючи вищевикладене суд доходить висновку, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ, відтак позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, з огляду на встановлені обставини допущення відповідачем протиправної бездіяльності стосовно позивача та з метою належного, повного та об`єктивного захисту прав позивача, на думку суду, наявні підстави для зобов`язання Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 невиплачену при звільнені грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення, за період проходження військової служби з квітня 2016 по 05.02.2019 року включно.

Стосовно позовних вимог позивача про зобов`язання Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплат грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку по день фактичного розрахунку та індексації грошового забезпечення по день фактичного розрахунку суд зазначає наступне.

Як було вказано судом вище при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку необхідним є застосування норми трудового законодавства.

Отже, відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, враховуючи обставини того, що судом встановлено обставини допущення відповідачем протиправної бездіяльності в частині невиплати при звільнені позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій та не виплати індексації грошового забезпечення за період з квітня 2016 року по 05.02.2019 року, у суду наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог позивача в цій частині та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.04.2016 року по 05.02.2019 року.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на його користь моральної шкоди за невиплачені грошові суми при звільнені, в сумі 10000 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивачем під час розгляду справи не доведено, в чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З урахуванням встановлених фактів, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також разом із позовними вимогами позивачем заявлено клопотання про стягнення з Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на його користь витрат на правову допомогу в сумі 15000 грн.

Також представником відповідача у наданому до суду відзиві на позов вказано на необґрунтованість зазначеного клопотання позивача та його не доведеність.

Положеннями ч. 1, 3 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

В той же час, положеннями ч. 1 ст.132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз долучених позивача до матеріалів справи доказів свідчить, що в обґрунтування заявленого клопотання до суду подано договір №160 на надання юридичних послуг від 18.06.2019 року, копію акту виконаних робіт від 18.06.2019 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру від 27.06.2019 року про сплату вартості отриманих послуг адвоката у сумі 15000,00 грн.

Зі змісту наявного в матеріалах справи акту виконаних робіт від 18.06.2019 року вбачається, що згідно договору про надання правової допомоги адвокат Кузьміна ОСОБА_3 надала перелік юридичних послуг до сплати, а ОСОБА_1 прийняв перелік юридичних послуг та сплачує відповідно до умов договору.

Відтак, адвокатом надано наступні послуги: усна консультація з вивченням документів та надання роз`яснень з правових питань - 1 година - 500,00 грн.; пошук та аналіз актуальної судової практики з питань застосування законодавства в аналогічних питаннях - 2 години - 2000,00 грн.; складання індивідуальних документів - 1 година - 600,00 грн.; проведення бухгалтерських розрахунків з використанням особистих карток грошового забезпечення на 2016-2019 рр. - 3 години - 2500,00 грн.; складання адміністративного позову про визнання протиправними дій та стягнення грошового забезпечення при звільненні - 3 години 3000,00 грн.; підготовка, направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів іншим учасникам та подання позову – 30 хв. - 500 грн.; зустріч з клієнтом з метою з`ясування обставин справи - 1 година - 900,00 грн., участь у судовому процесі, з виїздом поза робоче місце адвоката - 2 години - 5000,00 грн.

Враховуючи положення ст. 134 КАС України суд зазначає, що до витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу належать ті, що пов`язані із розглядом справи.

При цьому, суд зазначає, що зі змісту норм Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але зі змісту вказаних доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу вбачається, що останні фактично пов`язані із проведення консультування адвокатом клієнта, а не розглядом справи, окрім складання адміністративного позову про визнання протиправними дій та стягнення грошового забезпечення при звільненні та підготовки, направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів іншим учасникам та подання позову.

В той же час, як встановлено судом зі змісту матеріалів справи, позовна заява не містить в собі доказів проведення бухгалтерських розрахунків з використанням особистих карток грошового забезпечення на 2016-2019 рр.

Також суд зазначає, що розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, що свідчить про відсутність підстав для врахування судом і витрат на участь адвоката у судовому процесі, з виїздом поза робоче місце.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 3500,00 грн.

Керуючись статтями 14, 243-246, 257-262, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дій Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині затримки виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та затримки виплати компенсації за речове майно.

Зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення за період 05.02.2019 року по 14.02.2019 року та компенсації за речове майно за період 05.02.2019 року по 26.03.2019 рік.

Визнати протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з квітня 2016 по лютий 2019 року.

Зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з квітня 2016 року по 05.02.2019 року.

Визнати протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині невиплати ОСОБА_1 при звільнені грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.

Зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) невиплачену при звільнені грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення, за період проходження військової служби квітня 2016 року по 05.02.2019 рік включно.

Зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з квітня 2016 року по 05.02.2019 року та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) суму витрат на правову допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (провул. Інженерний, 7, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ - 14321937).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Панченко