
Харківський окружний адміністративний суд-- 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Харків
12 листопада 2019 р. № 520/9118/19
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Мельников Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 9938 Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення сум, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із 01 липня 2015 року по 05 липня 2018 року включно;
- визнати протиправними дії Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік;
- визнати протиправними дії Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини (05.07.2018) індексації грошового забезпечення за період із 01 липня 2015 року по 05 липня 2018 року включно, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік;
- зобов`язати начальника Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України внести зміни до наказу 349-ос від 05.07.2018 року, в якому зазначити про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків частини;
- стягнути з Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України індексацію грошового забезпечення за період із 01 липня 2015 року по 05 липня 2018 року включно на користь ОСОБА_1 ;
- стягнути з Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків частини на користь ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виплатив йому індексацію та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що свідчить про не здійснення повного розрахунку із позивачем при звільненні, за що Кодексом законів про працю передбачено відповідальність. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 11.09.2019 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.
Представник відповідача у наданому до суду відзиві на позов проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на помилкових висновках, оскільки у спірному періоді у відповідача був відсутній достатній об`єм бюджетного асигнування, який би дозволив нарахувати, крім основних складових грошового забезпечення, індексацію згідно Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”. За таких обставин відсутня така обов`язкова умова в діях відповідача як протиправність. Також представником відповідача вказано, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій не належить до категорії щорічних, а отже на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток, така відпустка не замінюється компенсацією та у разі звільнення військовослужбовця, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки.
Також позивачем було подано до суду відповідь на відзив із зазначенням власної правової позиції стосовно доводів відповідача.
Суд зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Луганському прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в період з 08.04.2014 року по 23.06.2015 року та з 18.11.2016 року по 05.07.2018 року, у Харківській окремій авіаційній ескадрильї Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в період з 23.06.2015 року по 17.11.2016 року, відповідно до контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, укладеного між Головою Державної прикордонної служби України генерал-лейтенантом Назаренко В.О. та громадянином України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зі змісту позовної заяви вбачається, що під час проходження служби, а саме 26 лютого 2015 року рішенням міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій № 9/ІП/І/938, ОСОБА_2 Є. було надано статус учасника бойових дій, про що також свідчить наявна в матеріалах справи копія посвідчення серії НОМЕР_1 .
Наказом начальника Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 14.03.2018 року №140-ОС припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби майора ОСОБА_1 відповідно до підпункту “б” пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (за станом здоров`я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу).
Наказом начальника Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 05.07.2018 року № 349-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення із зазначенням остаточної дати закінчення проходження військової служби 05 липня 2018 року.
Судом під час розгляду справи встановлено, що після звільнення з військової служби, позивач звернувся до Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України із заявою, в якій вказав, що при здійсненні зі ним розрахунку при звільненні в запас було допущено порушення Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме пункту 14 статті 10-1 «Право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання» військовослужбовцям відпусток та відкликання з них», яке полягає в тому, що при звільненні позивачу не було виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (2015 – 2018 роки), яка передбачена Законом України «Про відпустки», Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Також позивачем було вказано, що йому не було виплачено відповідно до статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексацію стосовно його доходів в період з липня 2016 року по день звільнення.
Листом №11/5396 від 27.06.2019 року позивача повідомлено, що військова частина 9938 (Луганський прикордонний загін) є розпорядником бюджетних коштів третього рівня та повністю фінансується з Державного бюджету. При цьому, зазначено, що фінансування на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців з липня 2016 року по липень 2018 року не здійснювалось. Також із посиланням на приписи ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” вказано, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. З огляду на зазначені обставини додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалась учасникам бойових дій, в додатковий період не вважається такою, що є не використаною. Крім того, вказано, що оскільки відповідно до пунктів 17-19 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата компенсації не передбачена.
Вважаючи зазначені дії протиправними та такими, що порушують права, позивач звернувся до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправними дій Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із 01 липня 2015 року по 05 липня 2018 року включно суд зазначає наступне.
Як передбачено приписами ч.3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
При цьому, відповідно до ст. 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно із ч.1 ст. 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до положень ст. 3 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Під час розгляду справи судом зі змісту відзиву на позов встановлено зазначення представником відповідача доводів того, що за вказаний позивачем у позові період, а також по теперішній час до відповідача не поступало бюджетних асигнувань на виплату індексації.
При цьому, зі місту листа №11/5396 від 27.06.2019 року, направленого у відповідь на заяву позивача, вбачається, що Фінансування на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців з липня 2016 року по липень 2018 року не здійснювалось.
В той же час, матеріали справи містять довідку №14 від 14.06.2019 року про розмір невиплаченої індексації, з якої вбачається, що за період з липня 2015 року по листопад 2016 року позивачу не було виплачено індексацію у розмірі 685,59 грн.
Водночас, суд зазначає, що представником відповідача під час розгляду справи в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України не надано жодних доказів або пояснень стосовно обставин невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 05 липня 2018 року.
Таким чином, враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про наявність підстав вважати, що грошове забезпечення позивача, у зв`язку з не здійсненням відповідачем нарахування індексації за період 01 липня 2015 року по 05 липня 2018 року підлягає індексації.
При цьому, доводи представника відповідача стосовно відсутності державного асигнування щодо виплати індексації у спірний період, не можуть бути враховані судом як належні, оскільки відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат.
Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.02.2019 по справі №820/6514/17.
З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправними дій Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із 01 липня 2015 року по 05 липня 2018 року включно.
Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправними дій Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік суд зазначає наступне.
Верховним Судом 16.05.2019 року розглянуто зразкову справу №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1815 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
За результатами вказаного розгляду прийнято рішення, яке набрало законної сили 21.08.2019 року.
У рішення Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі №Пз/9901/4/19 вказано ознаки типових справ.
З наявних в матеріалах справи доказів та заявлених позивачем вимог вбачається, що справа №520/9118/19 за позовом ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік за ознаками є типовою справою та предмет спору, в даному випадку співпадає з предметом спору зразкової справи № Пз/9901/4/19.
Відповідно до ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, оскільки дана адміністративна справа в частині позовних вимог відповідає ознакам типової справи, судом при вирішенні даної справи мають бути враховані правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/4/19 (№620/4218/18).
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Як передбачено п.12 ст.12 Закону № 3551-ХІІ, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Положеннями ст. 4 Закону України “Про відпустки” від 05.11.1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) визначено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Як передбачено абз.3 п.14 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з положеннями п.18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Водночас, суд зазначає, що визначення поняття особливого періоду наведене у законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII та “Про оборону України” від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Як передбачено приписами ст.1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Також приписами ст.1 Закону № 1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст.1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Проте, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
При цьому, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таким чином, з врахуванням вищевикладеного слід дійти висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Отже, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не здійснює впливу на наявність в цілому такого права, яке гарантовано п.12 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, п.8 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ст. 16-2 Закону України “Про відпустки”.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ.
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2017 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ, відтак позовні вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи встановлені обставини вчинення відповідачем протиправних дій стосовно позивача, а також з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів того, що відповідачем було здійснено нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період із 01 липня 2015 року по 05 липня 2018 року включно та компенсації грошову компенсацію за не використані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, суд приходить до висновку, що з метою належного, повного та об`єктивного захисту прав позивача наявні підстави для зобов`язання Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01 липня 2015 року по 05 липня 2018 року включно та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків частини.
При цьому, позовні вимоги позивача про стягнення з Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України індексацію грошового забезпечення за період із 01 липня 2015 року по 05 липня 2018 року включно на користь ОСОБА_1 та стягнення з Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків частини на користь ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправними дії Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини (05.07.2018) індексації грошового забезпечення за період із 01 липня 2015 року по 05 липня 2018 року включно, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2011-XIІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Суд зазначає, що спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.
Водночас, суд зазначає, що відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.07.2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
З врахуванням вищевикладеного суд зазначає, що при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку необхідним є застосування норми трудового законодавства.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на час звільнення позивача, далі - КЗпП), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як встановлено судом під час розгляду справи, позивача було звільнено з військової служби наказом від 14.03.2018 року №140-ОС та наказом від 05.07.2018 року № 349-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
При цьому, остаточною датою закінчення проходження військової служби визначено 05.07.2018 року.
Водночас, під час розгляду справи судом встановлено, що під час проведення остаточного розрахунку із позивачем відповідачем протиправно не було проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 05 липня 2018 року включно та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік.
Відтак, враховуючи встановлені судом обставини, наявні підстави вважати, що виплата належних позивачу сум грошового забезпечення не була здійснена відповідачем у день виключення із списків особової частини, тобто з порушенням строків виплати, що свідчить про допущення відповідачем протиправних дій.
Таким чином, наявні підстави для задоволення позовних вимог позивача в цій частині.
Стосовно позовних вимог позивача про зобов`язання начальника Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України внести зміни до наказу 349-ос від 05.07.2018 року, в якому зазначити про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків частини суд зазначає наступне.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем не наведено обґрунтувань стосовно даної позовної вимоги, а також не зазначено, способом відновлення якого порушеного права позивача є саме внесення змін до наказу №349-ос від 05.07.2018 року.
З огляду на зазначене суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в цій частині.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини 9938 Луганського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. Свободи 1А, м. Старобільськ, Луганська обл., 92702) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення сум – задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із 01 липня 2015 року по 05 липня 2018 року включно.
Визнати протиправними дії Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік.
Визнати протиправними дії Луганського прикордонного загону (військова частина 9938) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплати ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини (05.07.2018) індексації грошового забезпечення за період із 01 липня 2015 року по 05 липня 2018 року включно, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік.
Зобов`язати Луганський прикордонний загін (військова частина 9938) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01 липня 2015 року по 05 липня 2018 року включно.
Зобов`язати Луганський прикордонний загін (військова частина 9938) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків частини.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Мельников Р.В.
Судове рішення № 85606414, Харківський окружний адміністративний суд було прийнято 12.11.2019. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 520/9118/19. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: