Рішення № 85604429, 06.11.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 листопада 2019 р. Справа № 120/2814/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк Алла Юріївна,

за участю:

секретаря судового засідання: Федчук Тетяни Юріївни,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача: ОСОБА_3 Валентинівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу:

за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

до: Державної установи "Літинська виправна колонія (№ 123)" (код ЄДРПОУ: 08562625, адреса: 2-й провулок Б. Хмельницького, 9А, смт. Літин, Вінницька область, 22300)

про: визнання протиправним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з адміністративним позовом до Державної установи "Літинська виправна колонія (№ 123)" (код ЄДРПОУ: 08562625, адреса: 2-й провулок Б. Хмельницького, 9А, смт. Літин, Вінницька область, 22300) про визнання протиправним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що Держаною установою "Літинська виправна колонія (№ 123)", на підставі висновку службового розслідування від 27.02.2019 року та постанови Літинського районного суду від 29.03.2019 року, винесено наказ № 10/ос/ст-19 від 22.04.2019 року, за яким його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено сувору догану. Оскільки події, які охоплюються висновком службового розслідування, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, на думку позивача, наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Одночасно із позовною заявою, представником позивача подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, яка мотивована тим, що оскаржуваний наказ було винесено 22.04.2019 року, однак ОСОБА_1 належним чином з ним ознайомлено не було.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 20.09.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Позиція Державної установи "Літинська виправна колонія (№ 123)" з приводу заявлених позовних вимог, викладена у відзиві на позовну заяву, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні даного позову. Зокрема зазначено, що наказ № 10/ос/ст-19 від 22.04.2019 року підпис майора внутрішньої служби Дрейчука ОСОБА_4 , чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки, про ознайомлення щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності не містить. Так, у присутності працівників відділу по роботі з персоналом у квітні 2019 року позивача було запрошено до відділу по роботі з персоналом для ознайомлення із наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Разом із тим, ознайомившись із наказом ОСОБА_1 підпис про ознайомлення не поставив та до відділу по роботі з персоналом більше не з`являвся.

Крім того, на думку представника відповідача, застосована роботодавцем міра дисциплінарного впливу, яка не оскаржена працівником в установленому порядку та в установлений строк без поважних причин, може мати для цього працівника юридичні наслідки, якщо вона була оголошена в наказі. Відповідно до частини першої статті 21 Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV, дисциплінарне стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців з дня ознайомлення з наказом особи, на яку воно накладено, що, у свою чергу, позивачем зроблено не було.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.10.2019 року заяву представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду задоволено та поновлено строк звернення до суду з даною позовною заявою. Оголошено перерву та призначено наступне підготовче засідання.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.10.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. Даною ухвалою також витребувано з Державної установи "Літинська виправна колонія (№ 123)" та зобов`язано надати суду належним чином засвідчені копії матеріалів службового розслідування по факту виявлення оперативними працівниками в майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , чергового помічника начальника установи, заборонених предметів від 27.02.2019 року, на підставі якого було винесено наказ № 10/ос/ст-19 від 22.04.2019 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності".

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали заявлені позовні вимоги, посилаючись на обставини наведені у позовній заяві, просили суд задовольнити адміністративний позов повністю.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала та просила відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Майор внутрішньої служби ОСОБА_5 Степанович проходить службу у Державній установі "Літинська виправна колонія (№ 123)" на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки.

На виконання вимог наказу Державної установи "Літинська виправна колонія (№ 123)" № 79/ОД-19 від 11.02.2019 року «Про створення комісії для проведення службового розслідування» комісією у складі підполковника внутрішньої служби ОСОБА_6 , першого заступника начальника установи, капітана внутрішньої служби ОСОБА_7 Р ОСОБА_8 , старшого оперуповноваженого оперативної групи, капітана внутрішньої служби ОСОБА_9 ., в.о. начальника відділу по роботі з персоналом, старшого лейтенанта внутрішньох служби ОСОБА_10 А.С, юрисконсульта юридичної групи, здійснено перевірку по факту виявлення оперативними працівниками в майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки, заборонених предметів, які він мав намір доставити до охоронюваної зони установи, за результатами якої складено відповідний висновок службового розслідування від 27.02.2019 року.

Під час проведення службового розслідування, на адресу Державної установи "Літинська виправна колонія (№ 123)" надійшли матеріали з Літинського відділення поліції Калинівського відділу поліції ГУНП у Вінницькій області, в яких вказано, що у діях позивача вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 188 Кодексу України про адміністративні правопорушення. З урахуванням викладеного, на ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне пропущення серії ВІ № 004 від 27.02.2019 року, а матеріали направлені на розгляд до Літинського районного суду Вінницької області.

Згідно з висновком службового розслідування по факту виявлення оперативним и працівниками в майора внутрішньої служби ОСОБА_1 , чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки, заборонених предметів від 27.02.2019 року комісія вважала би, за порушення вимог чинного законодавства України, відсторонити позивача від посади, на період розгляду Літинським районним судом Вінницької області матеріалів про адміністративне правопорушення, а у разі притягнення до адміністративної відповідальності за вказані порушення, вирішити питання про доцільність його перебування в органах Державної кримінально-виконавчої служби.

Постановою Літинського районного суду Вінницької області від 29.03.2019 року провадження у справі про адміністративне правопорушення за статтею 188 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Наказом Державної установи "Літинська виправна колонія (№ 123)" № 10ос/ст-19 від 22.04.2019 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності, на підставі висновку службового розслідування від 27.02.2019 року та постанови Літинського районного суду Вінницької області від 29.03.2019 року, за неналежне виконання посадової інструкції, порушення вимог статей 2, 18 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", статей 1,7 Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV майору внутрішньої служби ОСОБА_1 , черговому помічнику начальника установи відділу нагляду і безпеки, оголошено сувору догану.

Не погоджуючись з правомірністю даного наказу відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 6 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" встановлено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі – особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 року № 3460-ІV, дія якого згідно абзацу другого преамбули, поширюється також на осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які повинні неухильно додержуватися його вимог (далі – Дисциплінарний статут).

Статтею першою Дисциплінарного статуту встановлено, що службова дисципліна – це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Дисциплінарний проступок відповідно статті другої Дисциплінарного статуту – це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Згідно зі статтею 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може накладатися такий вид дисциплінарного стягнення, як сувора догана.

Відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Порядок проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 12.03.2015 № 356/5 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.03.2015 року за № 295/26740 (далі – Порядок № 356/5).

Пунктом першим розділу ІІ Порядку № 356/5 встановлено, що підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового і начальницького складу службової дисципліни, скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами рядового і начальницького складу діянь, які порушують права і свободи громадян, інші події, пов`язані із загибеллю (смертю) осіб рядового чи начальницького складу або їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб рядового чи начальницького складу та можуть викликати суспільний резонанс.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ вказаного Порядку службове розслідування проводиться за рішенням уповноваженого на те начальника у разі: невиконання або неналежного виконання особами рядового і начальницького складу під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян або негативно вплинуло на забезпечення виконання покладених на органи і установи завдань; порушення фінансово-господарської діяльності органів і установ, виявлені під час ревізій або перевірок, інших контрольних заходів; надходження акта прокурорського реагування, окремої ухвали суду про виявлені у службовій діяльності ДКВС України порушення законодавства; отримання інформації про скоєння інших, не визначених в абзацах другому - сімнадцятому цього пункту, дисциплінарних проступків, які уповноважена на призначення службового розслідування особа вважатиме достатніми для його проведення.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Порядку № 356/5 підстави для призначення службового розслідування можуть міститися у службових документах осіб рядового і начальницького складу, матеріалах перевірок, письмових зверненнях громадян України, осіб без громадянства та іноземців, депутатських запитах та зверненнях народних депутатів України, повідомленнях уповноважених органів досудового розслідування, заявах і повідомленнях інших правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації або в інших документах, отриманих посадовими особами органів і установ в установленому законодавством України порядку.

Пунктом шостим розділу ІІ вказаного Порядку визначено, що підставою для проведення службового розслідування є належним чином оформлений письмовий наказ уповноваженого на те начальника.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 356/5 висновок службового розслідування - документ, який складається за результатами службового розслідування, містить правову оцінку виявлених фактів та обставин, дій чи бездіяльності осіб рядового і начальницького складу, висновки та пропозиції.

Пунктом першим розділу VIII вказаного Порядку встановлено, що за результатами службового розслідування складається висновок службового розслідування, який складається із вступної, описової та резолютивної частин. У вступній частині висновку зазначаються посада, звання, прізвище, ініціали виконавця (голови, членів комісії), який (які) проводив(ли) службове розслідування, підстави для проведення службового розслідування. В описовій частині висновку зазначаються: відомості про обставини, за яких особа рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, вчинила дію або бездіяльність, що стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мета вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки, що настали у зв`язку з цим; посада, звання, прізвище, ім`я та по батькові, персональні дані (дата та місце народження, освіта, період служби в ДКВС України і на займаній посаді - з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних"), характеристика особи (зокрема наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), яка вчинила дисциплінарний проступок, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли вказаним обставинам; наявність причинного зв`язку між діями або бездіяльністю особи рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, та їх наслідками; умови, що передували вчиненню дії або бездіяльності чи спонукали до цього; вимоги законодавства або посадові обов`язки, які було порушено; наявність вини особи рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, обставини, що пом`якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного; відомості про залучення до проведення службового розслідування фахівців та дані про них, подані ними результати. У резолютивній частині висновку службового розслідування зазначаються: пропозиції щодо закінчення службового розслідування, застосування до осіб рядового і начальницького складу конкретних видів заохочень або дисциплінарних стягнень, класифікації отриманих тілесних ушкоджень, обставин загибелі (смерті) осіб рядового і начальницького складу, списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів, а також про направлення матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством; підтвердження чи спростовування відомостей, які стали підставою для його призначення; запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування.

У разі відсутності в начальника, який призначив службове розслідування, повноважень щодо накладення дисциплінарного стягнення, в резолютивній частині висновку службового розслідування подається клопотання до старшого прямого начальника, який наділений відповідним правом, про накладення на особу рядового чи начальницького складу іншого виду дисциплінарного стягнення.

Зі змісту резолютивної частини висновку службового розслідування вбачається, що комісія вважала би, у разі притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за статтею 188 Кодексу України про адміністративні правопорушення, вирішити питання про доцільність його перебування в органах Державної кримінально-виконавчої служби. Водночас, жодних висновків щодо необхідності застосування до позивача конкретного виду дисциплінарного стягнення, комісією не висловлено.

Згідно з пунктом 4 розділу VIII Порядку № 356/5 із затвердженим висновком службового розслідування за рішенням начальника, який призначив службове розслідування, ознайомлюється начальник органу або установи, де проходить службу особа рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено проведення службового розслідування.

Пунктом шостим розділу VIII вказаного Порядку встановлено, що рішення за результатами розгляду висновку та інших матеріалів службового розслідування приймається у 10-денний строк із дати їх надходження начальником, який його призначив. За результатами службового розслідування особи рядового і начальницького складу, стосовно яких воно проводилося, притягаються до відповідальності у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 7 розділу VIII Порядку № 356/5 якщо вину особи рядового чи начальницького складу повністю доведено, начальник, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення такої особи до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Про накладення дисциплінарного стягнення за результатами службового розслідування видається наказ, зміст якого оголошується персоналу органу або установи, де проходить службу особа рядового чи начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Оголошувати дисциплінарне стягнення особі начальницького складу в присутності її підлеглих забороняється. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового чи начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі відмови особи рядового чи начальницького складу від ознайомлення з наказом під підпис безпосередній начальник такої особи спільно з посадовою особою підрозділу персоналу складає відповідний акт. Особа рядового чи начальницького складу, стосовно якої проводилось службове розслідування, має право оскаржити рішення щодо накладення на неї дисциплінарного стягнення у порядку, визначеному законодавством України.

Таким чином, висновок службового розслідування сам по собі не є юридично значимим для особи, оскільки безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи щодо яких їх складено має лише рішення про притягнення такої особи до дисциплінарної відповідальності, яке приймається виключно у випадку, якщо за результатами розгляду всіх наданих йому матеріалів начальник, який призначив службове розслідування або старший прямий начальник наділений правом на накладення дисциплінарного стягнення дійде висновку про те, що вину особи рядового чи начальницького складу повністю доведено.

Так, за змістом частини першої статті 188 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням вважається прихована від огляду передача або спроба передачі будь-яким способом особам, яких тримають у слідчих ізоляторах, установах виконання покарань, алкогольних напоїв, лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання, а так само інших заборонених для передачі предметів.

Як уже встановлено судом, під час проведення службового розслідування, на адресу Державної установи "Літинська виправна колонія (№ 123)" надійшли матеріали з Літинського відділення поліції Калинівського відділу поліції ГУНП у Вінницькій області, в яких вказано, що у діях позивача вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 188 Кодексу України про адміністративні правопорушення. З урахуванням викладеного, відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне пропущення від 27.02.2019 року, а матеріали направлені на розгляд до Літинського районного суду Вінницької області.

Постановою Літинського районного суду Вінницької області від 29.03.2019 року провадження у справі про адміністративне правопорушення за статтею 188 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Згідно з частиною шостою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, факт спроби передачі засудженому заборонених для передачі предметів спростовується постановою Літинського районного суду Вінницької області від 29.03.2019 року, яка у силу приписів частини шостої статті 78 КАС України, є обов`язковою для адміністративного суду у даній справі.

Як вбачається зі змісту копії відповідної постанови наявної у матеріалах справи, Літинським районним судом Вінницької області, при дослідженні наданих суду доказів встановлено наявність суперечностей. Зокрема те, що огляд місця події передував повідомленню про вчинення правопорушення. Окрім того, як з протоколу про адміністративне правопорушення, так і з наданих суду матеріалів, взагалі не зазначено про те, що ОСОБА_1 мав намір передати заборонений предмет засудженому, а також відсутні будь-які докази про це.

Літинський районний суд Вінницької області, дослідивши матеріали справи, врахувавши пояснення ОСОБА_1 та свідків, дійшов висновку, що протокол серії ВІ № 004 від 27.02.2019 року не може братися до уваги як доказ вини у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 188 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки суду не надано жодного доказу на підтвердження того, що останній мав намір передати заборонений предмет засудженому, оскільки безпосередньо в нього заборонених предметів не вилучали і доказів того, що саме він проніс його суду не надано, а тому справа підлягає закриттю за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статті 188 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 73 та статті 75 КАС України належними є доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

За таких обставин, суд доходить висновку, що вина позивача у вчиненні вказаного дисциплінарного правопорушення, є недоведеною, а відтак висновок відповідача про порушення позивачем вимог статей 2, 18 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України", статей 1,7 Дисциплінарного Статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV є також недоведеним, оскільки не підтверджуєтеся належними та допустимими доказами.

При цьому, суд вважає, що дисциплінарне покарання особи, вина якої не доведена належними та допустимими доказами не може вважатись результатом ефективного розслідування.

Частиною першою та другою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У розумінні Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні Суду від 06.12.1988 року у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії», принцип презумпції невинуватості полягає в тому, що тягар доведення вини обвинуваченого покладається виключно на обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. При цьому, принцип презумпції невинуватості є обов`язковим не лише для органів досудового розслідування чи судів, а й для будь-яких інших суб`єктів владних повноважень. Поширюється він не лише на прийняття такими суб`єктами певних рішень, а й на публічні висловлювання певних посадових осіб. Зокрема, в рішенні від 10.02.1995 року у справі «Аллене де Рібемон проти Франції», де заявник скаржився на порушення презумпції невинуватості міністром внутрішніх справ, який зробив публічну заяву з твердженням про винуватість заявника. У даному рішенні, Суд вказує на те, що заява про винуватість, з однієї сторони, спонукала громадськість повірити в неї, а з іншої випереджало оцінку фактів справи компетентними суддями. Отже, порушення статті 6 пункту 2 мало місце. Таким чином, сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою. Він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави, відтак жодна посадова особа не може навіть називати людину винуватою, підміняючи таким чином «доведення вини відповідно до закону», та перебираючи на себе функцію суду.

Викладене свідчить про відсутність підстав для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани, оскільки таке було застосовано за відсутності належних та достовірних доказів, а тому суд доходить висновку про протиправність наказу Державної установи "Літинська виправна колонія (№ 123)" № 10/ос/ст-19 від 22.04.2019 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, наявні у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до частини першої, другої статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною третьою статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 134 КАС України, встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною згодою. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також – чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому, як зазначалося вище, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої винесено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений час адвокатом, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначені суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 22.07.2019 року, детальний опис робіт, виконаних адвокатом по справі від 03.09.2019 року, прибутковий касовий ордер № 5 від 22.07.2019 року та квитанція до прибуткового косового ордера № 5 від 22.07.2019 року, що підтверджує оплату у розмірі 8500,00 грн. за надані послуги.

Як вбачається із наданого детального опису робіт, виконаних адвокатом по справі від 03.09.2019 року, позивачеві надано такі юридичні послуги, як первинна консультація без вивчення документів, підготовка та укладення договору про надання правничої допомоги, складання та направлення адвокатських запитів, вивчення наданих документів на адвокатські запити та відповіді, надана консультація клієнту, складання позовної заяви, складання заяви про поновлення строку на звернення до суду та участь у судових засіданнях (не більше трьох судових засідань), на загальну суму 8500,00 грн.

Суд зазначає, що вивчення та правовий аналіз доказів по справі, пошук, вивчення та правовий аналіз судової практики в аналогічних спорах, підготовка адміністративного позову, додатків та відповіді на відзив відноситься до виду адвокатської діяльності про складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Таким чином, виходячи з обсягу та характеру матеріалів, як доказів у справі, кількості сторін та відсутності інших учасників у справі, суд вважає розмір вартості наданих послуг визначених у детальному описі робіт, виконаних адвокатом по справі неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а відтак, вимоги про відшкодування 8500,00 грн. як витрат на правничу допомогу – необґрунтованими.

Водночас, суд вважає, що співмірною та розумною у даній справі загальною компенсацією вартості наданих адвокатом послуг є сума 4000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи "Літинська виправна колонія (№ 123)" № 10/ос/ст-19 від 22.04.2019 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Літинська виправна колонія (№ 123)".

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Літинська виправна колонія (№ 123)".

У стягненні решти суми витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Державна установа "Літинська виправна колонія (№ 123)" (код ЄДРПОУ: 08562625, адреса: 2-й провулок Б. Хмельницького, 9А, смт. Літин, Вінницька область, 22300).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 13.11.2019 року

Суддя Чернюк Алла Юріївна