Рішення № 85589085, 11.11.2019, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/2805/18

Провадження № 2/209/281/19

РІШЕННЯ

іменем України

11 листопада 2019 року м. Кам’янське

Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, у складі:

головуючого судді Багбая Є.Д.

за участі секретаря Шаповал А.В.

за участі позивача ОСОБА_1 , представника позивача – ОСОБА_2 представників відповідача – Онищенко Т.Я. та Маркіної Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кам’янське цівільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що 27 липня 2018 року відповідно до наказу від 27.07.2018 року № 480-к/тр її було звільнено з посади методиста з дошкільного виховання методичного кабінету при департаменті з гуманітарних питань Кам`янської міської ради за прогул без поважних причин 9 липня 2018 року відповідно до п.4 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю. Вважає, звільнення незаконним, оскільки вважає, це наслідком переслідувань позивача за викриття корупційних схем в департаменті з гуманітарних питань Кам`янської міської ради та низькі порушень законодавства з боку директора департаменту, з приводу яких позивач неодноразово зверталася до суду та правоохоронних органів. Вказує, що 6 липня 2018 року звернулася із заявою про надання їй відпустки без збереження заробітної плати на 09.07.2018 року в зв`язку із необхідністю супроводження матері до лікарні, до якої додала документи підтверджуючи перебування матері на лікуванні. Але їй було відмовлено в наданні відпустки, складено акт №12 від 09.07.2018 року про відсутність на робочому місці протягом робочого дня, від неї було відібрано пояснювальну записку з причин відсутності на роботі в якій вона вказала на те, що була відсутня в зв`язку із супроводженням матері до лікарні, і звільнили за прогул. Позивач вказує, що була відсутні з поважних причин, має право на відпустку без збереження заробітної плати як пенсіонер за віком згідно вимог ст. 25 ЗУ «Про відпустки». Позивач просить визнати наказ про її звільнення незаконним та поновити її на посаді зобов`язавши виплатити їй середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 5 вересня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 12 жовтня 2018 року.

Представники відповідача надали суду відзив на позовну заяву 1 жовтня 2018 року /а.с. 135-142 Т.1/ та 20.11.2018 року заперечення на відповідь на відзив /а.с. 1-4 Т.2/, згідно яких, позов не визнали повністю. В обґрунтування заперечень вказували в своїх поясненнях в суді, у відзиві та запереченнях, що звільнення позивача здійснено відповідно до вимог чинного законодавства. Дійсно позивач в котре звернулася до відповідача 6 липня 2018 року із заявою про надання їй відпустки без збереження заробітної плати в зв`язку із супроводженням матері позивача для проходження курсу лікування, не надавши жодних доказів того, що мати потребує стороннього догляду чи супроводу. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про відпустки» позивачу було відмовлено в наданні відпустки в зв`язку з виробничою неможливістю її надання, про що завчасно останній було повідомлено про відмову, незважаючи на це позичав на роботу не з`явилась. Про відсутність на проботі позивача було складено відповідний акт. Від останньої було отримано письмові пояснення про причини відсутності, які остання надала 11.07.2018 року. Оскільки позивач не зазначала в заяві посилань на ст. 25 Закону України «Про відпустки», згідно якої остання має право на обов`язкове надання відпустки як пенсіонер як вона робила зазвичай коли бажала отримати відпустку саме за цією статтею, то роботодавець розцінив її заяву про надання відпустки як подану згідно ст. 26 ЗУ «Про відпустки» тобто яку вона може отримати тільки за погодженням з роботодавцем. Відповідачем була створена комісія яка дослідивши всі документи прийшла до висновку про здійснення позивачем прогулу. Згоду профспілки на звільнення позивача з роботи за прогул не було отримано оскільки позивач вийшла з лав профспілки. Рінше позивач не одноразово притягалася до дисциплінарної відповідальності за прогули у вигляді доган тому втретє було прийнято рішення звільнити останню. Щодо посилань позивача на мобінг та боулінг відносно неї з боку керівництва департаменту то вважає ці доводи надуманими оскільки саме позивач створює в колективі нервову та конфліктну атмосферу своїми постійними скаргами запитами та фіксацією розмов з колегами на телефон. Вважає вимоги позивача необґрунтованим, оскільки, звільнення відбулося відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки позивач самовільно використала відпустку та таким чином здійснила прогул, просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надала суду 29.10.2018 року відповідь на відзив /а.с. 197-219 Т.1/, згідно якої зазначила, що доводи відповідача є необґрунтованими, та недоведеними.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2018 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Позивач ОСОБА_1 є пенсіонером за віком з 15 квітня 2016 року, що підтверджується довідкою Пенсійного фонду України /а.с. 117 Т.1/ та копією трудової книжки /а.с. 109 оберт Т.1/. Позивач працювала на посаді методиста з дошкільного виховання методичного кабінету при департаменті з гуманітарних питань Кам`янської міської ради, що підтверджується копією трудової книжки /а.с. 115 Т.1/. 6 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про надання їй відпустки без збереження заробітної плати в зв`язку із супроводженням матері позивача для проходження курсу лікування, оскільки мати позивача є особою похилого віку, та якій 83 роки, та яка перебувала на лікуванні у денному стаціонарі з 25 червня 2018 року по 9 липня 2018 року, що підтверджується випискою з медичної карти хворої ОСОБА_3 /а.с. 39 оберт Т.1/. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про відпустки» позивачу було відмовлено в наданні відпустки в зв`язку з виробничою неможливістю її надання, що підтверджується копією заяви та резолюцією роботодавця на самій заяві /а.с. 37 Т.1/. Позивач ОСОБА_1 не вийшла на роботу 9 липня 2018 року, про, що було складено відповідний акт /а.с. 127 Т.1/. Позивачу було надіслано листа 09.07.2018 року /а.с. 183 Т.1/ з вимогою надання пояснень причини відсутності останньої на робочому місці протягом робочого дня. 11.07.2018 року позивач надала пояснення, згідно якої вона вказала, що дійсно була відсутня на робочому місці 09.07.2018 року оскільки супроводжувала свою матір ОСОБА_3 до лікарні для проходження лікування. оскільки вона надала заяву про надання їй відпустки 6 липня 2018 року. 18 липня 2018 року директором департаменту надіслано подання до профспілки для отримання згоди на звільнення позивача за прогул /а.с. 181 Т.1/. 25 липня 2018 року первинна профспілка повідомила, що ОСОБА_1 25 липня 2018 року подала заяву про вихід з первинної профспілки Департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради /а.с. 44-45 Т.1/ яку було задоволено /а.с. 46- Т.1/, тому подання про надання згоди не розглядалося /а.с. 180 Т.1/. Позивач створила 25.липня 2018 року первинну профспілку «Освітяни Придніпров’я» керівником якої була зареєстрована /а.с.с 28-29 Т.2/. Про створення професійної спілки вона як керівник відповідача відповідно до вимог ст.. 16 ЗУ «Про профспілки» письмово не повідомила. 27 липня 2018 року відповідно до наказу від 27.07.2018 року № 480-к/тр її було звільнено з посади методиста з дошкільного виховання методичного кабінету при департаменті з гуманітарних питань Кам`янської міської ради за прогул без поважних причин 9 липня 2018 року відповідно до п.4 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю /а.с. 20-21 Т.1/.

Вивчивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши їх доказами, суд вважає, що позов підлягає повному задоволенню з наступних підстав.

Звільнення позивача за пунктом 4 статті 40 КЗпП України проведено наказом відповідача від 27 липня 2018 року у зв`язку з прогулом, допущеним без поважних причин, що мав місце 9 липня 2018 року.

Пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Таким чином, у пункті 4 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Згідно зі статтею 84 КЗпП України у випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов`язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком з 15 квітня 2016 року, у зв`язку з чим має право на отримання відпустки без збереження заробітної плати, яка повинна надаватися в обов`язковому порядку згідно з положеннями статті 25 Закону України «Про відпустки». За змістом положень статті 84 КЗпП України, статті 25 Закону України «Про відпустки» власник зобов`язаний надати відпустку без збереження заробітної плати на вимогу працівника, який є пенсіонером за віком. Час надання відпустки без збереження заробітної плати у певних випадках визначається самим працівником у межах дії обставин, зазначених у статті 25 Закону України «Про відпустки» та надається з дня, про який просить працівник за своїм розсудом, зокрема, для догляду за хворими рідними. 6 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради із заявою про надання їй відпустки без збереження заробітної плати в зв`язку із супроводженням матері для проходження курсу лікування, оскільки її мати є особою похилого віку, їй 83 роки та перебувала на лікуванні у стаціонарі з 25 червня 2018 року по 9 липня 2018 року, що підтверджується випискою з медичної карти хворої.

Суд не приймає заперечень відповідача в тій частині, що позивач не зазначала в заяві про надання відпустки свого статусу як пенсіонера та не просила саме цього виду відпустки, оскільки визначеної чіткої форми заяви законом не передбачено та жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку працівника зазначати правову підставу, або норму закону по якому він просить надати йому відпустку. Згідно звичаїв ділового обороту, зазвичай працівник зазначає в заяві про необхідність надання йому відпустки без збереження заробітної плати та причини її необхідності, а також період та дати в які йому необхідно її отримати. Таким чином обов`язку працівника зазначати саме правові підстави /статтю та норму закону/ надання відпустки законодавством не передбачено. Тому роботодавець в даному випадку отримавши заяву позивача про надання їй відпустки та не вбачаючи підстав, або можливості надання відпустки без збереження заробітної плати на підставі ст. 26 ЗУ «Про відпустки», тобто за згодою сторін, враховуючи те, що позивач є пенсіонером, про що відповідач був обізнаний та враховуючи наявність невикористаних днів даного виду обов`язкової відпустки, повинен був надати відпустку позивачу як пенсіонеру згідно вимог ст. 25 ЗУ «Про відпустки», з метою дотримання її прав передбачених вищезазначеною статтею закону.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивач маючи право на отримання обов`язкової відпустки без збереження заробітної плати як пенсіонер за віком дану відпустку не отримала, чим було порушено її права передбачені трудовим законодавством, та остання була безпідставно звільнена за прогул.

Пунктом 4 ст. 40 КЗпП України передбачено, що прогулом є відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин. У разі вчинення працівником прогулу без поважних причин роботодавцю надано право застосовувати у відношенні винних осіб дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Не можна вважати прогулом без поважних причин самовільний вихід у відпустку, коли працівник має суб`єктивне право на її отримання, якщо працівник надав відповідну заяву про надання відпустки.

Крім того позивач дійсно була відсутня на роботі з поважних причин, оскільки повинна була супроводжувати свою мати до денного стаціонару на якому остання знаходилася на лікуванні, що підтверджено відповідними доказами наданими позивачем. Суд не приймає в цій частині аргументи представника відповідача, що мати позивача не потребувала в той час постійного стороннього догляду, оскільки як встановлено судом, мати позивача дійсно похилого віку, 1934 року народження, тобто останній повних 83 роки, має низьку хронічних захворювань, в тому числі атеросклеротичне ураження артерій нижніх кінцівок, що підтверджується виписками з медичної картки матері позивача, згідно яких остання протягом останніх років скаржиться на більв ногах та їх заніміння, та останній важко пересуватись самостійно на далекі відстані. Крім того мати позивача 12 червня 2018 року отримала травму – а саме надрив зв`язок лівої ноги, що також підтверджується відповідною довідкою /а.с. 39 Т.1/. Таким чином позивач мала необхідність супроводження матері до лікарні для здійснення лікарських процедур, а саме встановлення крапельниць та здійснення внутрівенних ін`єкцій, під час лікування матері на денному стаціонарі 9 липня 2018 року, тобто в день в який позивачу зараховано як прогул. Докази надані відповідачем, зокрема пояснення свідків, які є медичним працівником та сусідкою матері позивача про те, що остання має можливість пересуватися самостійно, не спростовують вищезазначених доводів суду, оскільки хвилювання позивача за літню матір та її обов`язок як дочки турбуватися про її стан та здоров`я вкладається в загальні норми моралі суспільства, тому суд вважає, цю причину відсутності на роботі позивача поважною.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності; враховуючи доводи позивача, та відповідача та як вбачається з матеріалів справи, суд приходить до висновку, що звільнення позивача відбулось незаконно, в порушення вимог трудового законодавства, а тому ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді методиста з дошкільного виховання методичного кабінету при департаменті з гуманітарних питань Камянської міської ради. Тому вимоги позивача про визнання наказу про її звільнення незаконним та поновлення її на посаді підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Розмір відшкодування за час затримки, здійснюється судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100, від 08.12.1995 року, затвердженого Кабінетом Міністрів України та виходячи з даних довідки про середньоденну заробітну плату надану відповідачем та яка не заперечується позивачем та її представником /а.с. 223 Т.1/. Згідно довідки середньоденна заробітна плата позивача становить 345,08 гривень. Позивач була звільнена 27 липня 2018 року. Кількість робочих днів вимушеного прогулу з 27.07.2018 року по день винесення рішення 11 листопада 2019 року становить 323 робочі дні.

Згідно вимог ст. 235 ч.3 КЗпП При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд враховуючи, те, що справа розглядається більше року, та неодноразово відкладалося судове засідання в зв`язку з неявками позивача в тому числі з неповажних причин, також враховуючи поведінку позивача під час судового розгляду яка була спрямована на затягування судового розгляду, що підтверджується журналами та записами судового розгляду і вважає, що розгляд данної справи відбувався більше року саме з вини працівника – позивача по справі тому, вважає, за необхідне стягнути середній заробіток не більш як за один рік. Вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають частковому задоволенню. Кількість робочих днів вимушеного прогулу з 27.07.2018 року по 27.07.2019 року становить 249 робочіх дні.

За таких обставин сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить: 249 днів х 345,08 грн. = 85924 /сорок чотири сімсот п`ятдесят п`ять/ гривень 64 /шістдесят чотири/ копійки.

Рішення в в частині поновлення на роботі згідно вимог ст.430 ЦПК України повинно бути допущено до негайного виконання.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь держави відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 264, 280-282 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Цивільний позов ОСОБА_1 до Департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ Департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради від 27.07.2018 року № 480-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді методиста з дошкільного виховання методичного кабінету при департаменті з гуманітарних питань Кам`янської міської ради.

Стягнути з Департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради /Код ЄДРПОУ 02142230, місцезнаходження якого - Дніпропетровська область, м. Кам`янське, пр. Свободи буд.№36/ на користь ОСОБА_1 /ІПН НОМЕР_1 , місце проживання – АДРЕСА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 85924 /вісімдесят п`ять тисяч дев`ятсот двадцять чотири / гривні 92 /дев`яносто дві/ копійки.

Стягнути з Департаменту з гуманітарних питань Кам’янської міської ради /Код ЄДРПОУ 02142230, місцезнаходження якого - Дніпропетровська область, м. Кам`янське, пр. Свободи буд.№36/ судовий збір на користь держави (Стягувач: Державна судова адміністрація України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код класифікації доходів бюджету 22030106, Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001).- 2305 /дві тисячі триста п`ять / гривень 20 копійок.

Рішення в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 13 листопада 2019 року.

Суддя

Дніпровського районного суду

м. Дніпродзержинська Є.Д. Багбая