Ухвала суду № 85585238, 12.11.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"12" листопада 2019 р. Справа № 911/2785/19

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши заяву Акціонерного товариства “Таскомбанк” про забезпечення позову

за позовом Акціонерного товариства “Таскомбанк”

до Фізичної особи-підприємця Голубенко ОСОБА_1 Леонідівни

про стягнення 236 769,97 гривень

встановив:

07.11.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства “Таскомбанк” до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 236 769,97 гривень заборгованості за кредитом договором №ID5705984 від 11.12.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані обставинами порушення відповідачем грошового обов`язку щодо повернення кредиту та сплати інших платежів, передбачених умовами кредитного договору №ID5705984 від 11.12.2018.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.11.2019 залишено позовну заяву Акціонерного товариства “Таскомбанк” без руху, виявлені недоліки постановлено усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали шляхом подання до суду, зокрема:

- пояснень стосовно доказів та, відповідно, і самих доказів, що підтверджують обставини надання позивачем кредиту Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 за кредитним договором №ID5705984 від 11.12.2018, або пояснень про наявність/відсутність у позивача зазначених доказів та/або неможливості їх подання разом з позовною заявою;

- пояснень стосовно доказів та, відповідно, і самих доказів, що підтверджують обставини порушення відповідачем зобов`язань за кредитним договором в частині повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом та комісії, або пояснень про наявність/відсутність у позивача зазначених доказів та/або неможливості їх подання разом з позовною заявою.

Поряд з тим, 07.11.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області від Акціонерного товариства “Таскомбанк” надійшла заява про забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на нерухоме майно: нежиле приміщення в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 ; 1/2 квартири за адресою АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 ;

- обмеження права виїзду ОСОБА_2 за межі України шляхом тимчасової відмови йому у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, тимчасового затримання або вилучення паспорта, якщо він був виданий раніше.

В обґрунтування відповідної заяви позивач посилається на те, що відповідач навмисно не виконує зобов`язань за кредитом договором №ID5705984 від 11.12.2018 щодо погашення суми боргу та процентів за його користування та є недобросовісним боржником, оскільки у будь-який спосіб ухиляється від виконання взятих на себе обов`язків за кредитним договором, не відповідає на телефонні дзвінки банку.

До того ж, позивач зауважив, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 належить: нежиле приміщення в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 ; 1/2 квартири за адресою АДРЕСА_2 .

Окрім того, в обгрунтування заяви про забезпечення позову позивач вказує, що згідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 та ч. 4 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відповідно: громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта у випадку, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання – до виконання зобов`язань; паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті.

За доводами позивача аналогічні заходи, унормовані вищенаведеними нормами, передбачено пп. 22-24 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення», тоді як в листі Міністерства юстиції України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.05.2008 №25-32/463, №25-5347 «Щодо запровадження єдиного порядку застосування державними виконавцями деяких норм чинного законодавства», та листі Міністерства юстиції України від 06.06.2008 №25-32/507 «Щодо виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов`язання, в тому числі зі сплати аліментів, покладені на них рішеннями судів» вказано, що наявність в особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України.

З огляду наведеного вище, посилаючись на ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України, позивач просить суд вжити відповідно обрані ним заходи забезпечення позову.

Приписами ст. ст. 1, 14 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно приписів ст. ст. 136, 137, 140 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Позов забезпечується, зокрема; накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

З системного аналізу вищевказаних процесуальних приписів слідує, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Однак обраний позивачем захід забезпечення позову в частині накладення арешту на нерухоме майно не відповідає предмету відповідного позову, вимогою за яким є стягнення з відповідача грошових коштів, як заборгованості за кредитним договором, тоді як жодних вимог стосовно вказаного нерухомого майна позивачем не заявлено.

До того ж, заявником доказово не обґрунтовано, що невжиття обраного заходу забезпечення позову може істотно ускладнити/унеможливити виконання рішення суду або ефективне поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Наведені ж позивачем обставини та доводи щодо ухилення відповідача від сплати заборгованості за кредитним договором є спірним предметом дослідження за позовом у даній справі, а тому не є достатніми підставами для вжиття заходів забезпечення позову у розумінні ст. 136 ГПК України.

Що ж до обраного позивачем заходу забезпечення позову в частині обмеження права виїзду ОСОБА_2 за межі України шляхом тимчасової відмови їй у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, тимчасового затримання або вилучення паспорта, якщо він був виданий раніше, слід зазначити таке.

Так, станом на момент звернення позивача до суду із заявою про забезпечення позову:

- пункт 2 частини 1 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» №888-VIII від 10.12.2015 (вказаний закон набрав чинності 29.12.2015);

- частину 4 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» № 1474-VIII від 14.07.2016 (вказаний закон набрав чинності 01.10.2016).

Станом на момент звернення позивача до суду із заявою про забезпечення позову приписи Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містять положень саме у викладеній позивачем у дослівно стилістичній та логічній формі стосовно відмови громадянинові України у видачі паспорта у випадку, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання, а також стосовно того, що паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті.

Окрім того, постанова Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 №231 «Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення», на яку посилається заявник, з 01.04.2015 втратила чинність відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 р. № 152 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» №682 від 26.11.2014.

Посилання ж заявника на лист Міністерства юстиції України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.05.2008 №25-32/463, №25-5347 «Щодо запровадження єдиного порядку застосування державними виконавцями деяких норм чинного законодавства» та лист Міністерства юстиції України від 06.06.2008 №25-32/507 «Щодо виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов`язання, в тому числі зі сплати аліментів, покладені на них рішеннями судів» визнаються судом неспроможними з огляду на те, що вказаними листами, які не є нормативно-правовими актами та носять лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер, рекомендовано та роз`яснено окремому колу осіб – органам Державної виконавчої служби та органам Державної прикордонної служби України, порядок вчинення дій у разі наявності в особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї саме судовим рішенням, у тому числі аліментних.

З огляду викладеного вище суд дійшов висновку, що обраний позивачем захід забезпечення позову в частині обмеження права виїзду ОСОБА_2 за межі України шляхом тимчасової відмови їй у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, тимчасового затримання або вилучення паспорта, якщо він був виданий раніше, не відповідає передбаченим ст. 137 ГПК України способам захисту, необхідним для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, які спрямовані на попередження вчинення дій саме щодо предмета спору.

За таких обставин, оскільки обрані позивачем заходи до забезпечення позову не відповідають предмету відповідного позову, не спрямовані на ефективний захист або поновлення порушених прав позивача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Акціонерного товариства “Таскомбанк” про забезпечення позову.

Крім того, з огляду приписів ст. ст. 1, 14 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне наголосити позивачу на необхідності застосування норм Господарського процесуального кодексу України під час звернення до господарського суду із позовом та оформленням пов`язаних з таким позовом пояснень, заяв, клопотань.

Керуючись ст. ст. 1, 14, 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

постановив:

У задоволенні заяви Акціонерного товариства “Таскомбанк” про забезпечення позову відмовити.

Ухвала складена та підписана 12.11.2019, набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена у апеляційному порядку – до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з моменту її складення у відповідності до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.А. Ярема