Рішення № 85572651, 12.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 листопада 2019 року № 640/19167/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Крайчинського Сергія Станіславовичапровизнання протиправними дій та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Крайчинського Сергія Станіславовича (далі також - відповідач, приватний виконавець), в якому просив суд:

- визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Крайчинського Сергія Станіславовича у виконавчому провадженні №56939944 щодо винесення постанови від 19.09.2019 про стягнення з боржника ОСОБА_1 основної винагороди у сумі 138 341,22 грн.;

- скасувати постанову від 19.09.2019 приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Крайчинського Сергія Станіславовича у виконавчому провадженні №56939944 про стягнення з боржника ОСОБА_1 основної винагороди у сумі 138 341,22 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на протиправність дій приватного виконавця Крайчинського С.С. щодо прийняття ним постанови про стягнення з боржника у виконавчому провадженні №56939944 - ОСОБА_1 основної винагороди у сумі 138 341,22 грн., та відповідно про незаконність самої постанови приватного виконавця від 19.09.2019. Позивач вважає, що в силу норм ст. 40, 45 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» і положень п. 19 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643, а також ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) відповідач мав право за наслідками повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» на стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця лише у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутої ним суми заборгованості, а не від суми зазначеної у виконавчому документі (1526 345,39 грн.), що підлягала стягненню з боржника. У зв`язку з наведеним позивач переконаний, що оспорювана постанова про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 138 341 грн. є необґрунтованою та такою, що прийнята не на підставі, не у спосіб визначений законом, а тому підлягає скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2019 відкрито провадження в адміністративній справі №640/19167/19 за вказаним позовом ОСОБА_1 та дану справу призначено до розгляду в судовому засіданні в порядку, визначеному ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

У призначені судові засідання з`явився представник позивача, який 11.11.2019 підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач у судові засідання особисто не з`явився та явку свого уповноваженого представника не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дати, час і місце судових засідань.

Натомість 07.11.2019 від відповідача через канцелярію справи надійшли відзив на позовну заяву та засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №56939944 та окремих матеріалів виконавчого провадження №60145473. Свої заперечення проти позову приватний виконавець Крайчинський С.С. мотивував тим, що в його провадженні перебувало виконавче провадження №56939944 з примусового виконання виконавчого листа Оболонського районного суду м. Києва від 13.03.2013 у справі №2-2390/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» заборгованості всього на загальну суму 1526 345,39 грн. В постанові про відкриття виконавчого провадження від 07.08.2018 (пункт 3 такої постанови) приватним виконавцем було зазначено про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 10% суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, а саме - 152 634,54 грн. Вказана постанова від 07.08.2018, в т.ч. в частині правомірності наведеного в ній розрахунку розміру основної винагороди приватного виконавця, боржником (позивачем) не оскаржувалася. 19.09.2019 приватним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу з підстави подання останнім відповідної заяви. При цьому, за наслідками вжитих заходів з примусового виконання судового рішення на депозитний рахунок приватного виконавця боржником було сплачено коштів на загальну суму 158 897,55 грн. Дані кошти відповідно до вимог ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» були розподілені наступним чином: 142 933,31 грн. - стягнуто на користь стягувача в погашення боргу за виконавчим документом, 14 293,32 грн. - стягнуто як основну винагороду приватного виконавця та 1670,92 грн. - стягнуто як витрати виконавчого провадження. Відповідно залишок боргу за виконавчим документом на момент завершення виконавчого провадження №56939944становив 1 383 412,08 грн. За наведених обставин відповідач дійшов висновку, що відповідно ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 40, ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент прийняття постанови від 19.09.2019), ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» з боржника (позивача) має бути стягнуто залишок основної винагороди приватного виконавця у сумі 138 341,20 грн., про що виніс оспорювану постанову від 19.09.2019.

11.11.2019 у судовому засіданні суд, на підставі ч.3 ст.194 та ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши усні пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

07.08.2018 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Крайчинським С.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №56939944 з примусового виконання виконавчого листа №2-2390/12, виданого 13.03.2013 Оболонським районним судом міста Києва про: стягнення ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором від 13.11.2006 у сумі 1 157 830,66 грн., заборгованість по процентам 352 083,49 грн., заборгованість по пені за несвоєчасне погашення кредиту та несвоєчасну сплату процентів у розмірі 16 431,24 грн. Боржником у цьому виконавчому провадженні визначено Воронцова В.А. (позивача), а стягувачем - ПАТ АБ «Укргазбанк» (код ЄДРПОУ 23697280).

У п. 3 цієї ж постанови про відкриття виконавчого провадження від 07.08.2018 приватний виконавець зазначив про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 152 634 грн. Як пояснив відповідач у тексті свого відзиву на позовну заяву, така основна винагорода приватного виконавця була визначена у розмірі 10% від суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, у відповідності до положень ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Як свідчать надані відповідачем матеріали виконавчого провадження, 08.08.2018 приватним виконавцем Крайчинським С.С. було винесено постанову про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження №56939944. А саме, керуючись ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» та положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, приватний виконавець об`єднав відкритті попередньо щодо боржника - ОСОБА_1 виконавчі провадження №56939944, №56940411 і №56940794.

Також з матеріалів виконавчого провадження №56939944 вбачається, що приватним виконавцем було вжито ряд заходів з метою розшуку майна боржника для виконання судового рішення, в результаті яких, як стверджує відповідач, боржником у межах саме виконавчого провадження №56939944 сплачено загальну суму коштів у розмірі 158 897,55 грн. Зазначена сума коштів відповідно до ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» була розподілена між стягувачем та приватним виконавцем.

В подальшому, 19.09.2019 у зв`язку з отриманням від стягувача (ПАТ АБ «Укргазбанк») заяви про повернення виконавчого документу від 12.09.2019, приватний виконавець прийняв постанову про повернення виконавчого документу стягувачу ВП №56939944 відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». За підрахунками приватного виконавця залишок нестягнутого з боржника боргу за виконавчим документом (виконавчим листом №2-2390/12 від 13.03.2013) станом на день повернення такого виконавчого документу стягувачу становив 1 383 412,08 грн., а залишок несплаченої основної винагороди приватного виконавця - 138 341,20 грн.

В той же день приватний виконавець виніс постанову про виведення виконавчого провадження № 56939944 із зведеного виконавчого провадження №56959533, та постанову про стягнення з боржника основної винагороди ВП №56939944. Так, зокрема, у тексті останньої постанови від 19.09.2019 приватний виконавець посилаючись на норми ст.ст. 5, 27, 45 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», п. 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643, постановив стягнути з боржника - ОСОБА_1 основну винагороду у сумі 138 341,22 грн. Стягувачем за даною постановою від 19.09.2019 ВП №56939944, що є одночасно виконавчим документом, визначено приватного виконавця Крайчинського С.С.

24.09.2019 постанова від 19.09.2019 про стягнення з боржника основної винагороди ВП №56939944 була пред`явлена до примусового виконання, про що свідчить надана відповідачем копія постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І.М. про відкриття виконавчого провадження №60145473.

Не погоджуючись із правомірністю цієї постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 19.09.2019, ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із даним позовом.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 цього Закону передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Нормами ч. 1, 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній станом на 07.08.2018) передбачалося, що за заявою стягувача виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

В силу положень ч. 3 ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження», основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Так, ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, що діяла на момент винесення відповідачем постанови про відкриття виконавчого провадження №56939944) визначала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

В подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 №2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018, у частині другій ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».

Тобто, ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом діяла до 28.08.2018. Натомість після вказаної дати розмір виконавчого збору в розумінні норми ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» при виконанні рішення майнового характеру мав розраховуватися не від суми фактичного стягнення, а від суми яка підлягає стягненню.

Перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується є вичерпний та наведений в ч. 5 і 9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Поряд з цим, ч. 1 - 6 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 №1403-VIII (у редакціях чинних на моменти відкриття виконавчого провадження та повернення виконавчого документу стягувачу), передбачено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом.

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми.

Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.

Водночас п. 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, розробленого Урядом на виконання ст. 13 і 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», передбачено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Відповідно до ч. 7 ст. 31 цього Закону (в редакції Закону України від 03.07.2018 №2475-VIII) приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Також питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню, врегульовані Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, п. 9 розд. ІІІ зазначеної Інструкції (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

У свою чергу п. 8 розд. ІІІ Інструкції встановлено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

Наведені положення Інструкції не суперечать нормам Закону України «Про виконавче провадження». Так, за змістом ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Зі змісту наведених норм права можна дійти висновку, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. Натомість стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Початок примусового виконання рішення виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення основної винагороди приватного виконавця.

При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця. А отже, фактичне виконання судового рішення та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця (наведена правова позиція щодо порядку стягнення виконавчого збору узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 13.03.2019.2019 у справі № 812/1413/17).

З аналізу наведених норм законодавства також вбачається, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у випадку, коли останній подав письмову заяву про повернення йому виконавчого документа, відповідно до приписів ч. 3 ст. 45 та ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», основна винагорода приватного виконавця стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, винесеної приватним виконавцем не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа.

Дослідивши та проаналізувавши наявні у справі матеріали суд встановив, що приватним виконавцем при відкритті 07.08.2018 виконавчого провадження №56939944 з виконання рішення суду майнового характеру (стягнення заборгованості на загальну суму 1 526 345,39 грн. у відповідній постанові про відкриття виконавчого провадження було зазначено про стягнення з боржника (відповідача) основної винагороди приватного виконавця у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню за виконавчим документом, - тобто у сумі 152 634,54 грн.

В ході здійснення виконавчого провадження №56939944 приватним виконавцем вжито ряд заходів для примусового виконання рішення суду. Після відкриття виконавчого провадження боржником судове рішення було виконано частково, про що свідчать наявні у матеріалах виконавчого провадження меморіальні ордери АТ КБ «Приватбанк» за 30.11.2018, 01.02.2019, 28.02.2019, 29.03.2019, 27.06.2019 щодо списання коштів в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» згідно виконавчого листа №2-2390/12 від 13.03.2013. У межах саме виконавчого провадження №56939944 приватним виконавцем було зараховано сплачені кошти на загальну суму 158 897,55 грн. Зазначена сума коштів відповідно до ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» була розподілена між стягувачем (142 933,31 грн. в рахунок погашення боргу за виконавчим документом) та приватним виконавцем (14 293,32 грн. - в рахунок оплати основної винагороди приватного виконавця та 1 670,92 грн. - в рахунок оплати витрат виконавчого провадження).

Постановою від 19.09.2019 приватний виконавець відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернув виконавчий документ стягувачу за заявою останнього.

Вказані постанова про відкриття виконавчого провадження від 07.08.2018, постанова про повернення виконавчого документу стягувачу від 19.09.2019 та описані вище дії приватного виконавця, вчинені під час здійснення виконавчого провадження №56939944, позивачем у судовому порядку не оскаржувалися.

19.09.2019 у зв`язку з поверненням стягувачу виконавчого документу винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця, а саме залишку несплаченої основної винагороди у сумі 138 341,22 грн.

Враховуючи встановлені судом у справі обставини та наведені вище норми права суд приходить до висновків, що оспорювана постанова приватного виконавця Крайчинського С.С. про стягнення з боржника основної винагороди від 19.09.2019 ВП №56939944 була винесена у відповідності та з дотриманням норм Законів України «Про виконавче провадження» і ««Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», та є правомірною. На думку суду, оскільки дана оспорювана постанова про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця була прийнята відповідачем вже після набрання чинності ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції Закону України від 03.07.2018 №2475-VIII, то приватний виконавець вірно застосував до спірних правовідносин норму закону чинну на момент їх виникнення.

Дані висновки суду відповідають правовим позиціям Шостого апеляційного адміністративного суду, що наведені в ухвалених ним постановах за результатами розгляду подібних адміністративних справ, - постанови від 19.09.2019 у справі №320/1678/19, від 18.09.2019 у справі №640/13076/19, від 22.08.2019 у справі №640/7572/19, від 18.07.2019 у справі №640/9311/19.

При цьому, суд відхиляє посилання позивача на положення п. 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 №643, оскільки такі суперечать нормам Закону України «Про виконавче провадження». У свою чергу, норми Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» не встановлюють окремо порядок для стягнення основної винагороди приватного виконавця у випадку повернення виконавчого документу стягувачу без виконання, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». А тому, в даному випадку, відповідач при вчиненні спірних дій та прийнятті оспорюваної постанови від 19.09.2019 правомірно керувався нормами Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», з урахуванням норм Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості…

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо питання про розподіл судових витрат за результатами розгляду цієї справи, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 1, 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В даному випадку відсутні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат, оскільки позивачу було відмовлено у задоволенні позову повністю, а документальні докази понесення відповідачем судових витрат у матеріалах справу відсутні.

Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241 - 246, 250, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративний позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Крайчинського Сергія Станіславовича (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та скасування постанови відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням особливостей визначених ст. 272 цього Кодексу.

Суддя Т.О. Скочок