Ухвала суду № 8556167, 10.03.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" березня 2010 р.                                                                                 К-10741/09

                                                                                                              м. Київ          

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді                     Пилипчук Н.Г.

суддів                                        Ланченко Л.В.

                                        Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі                    Кравченко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Червонограді

на постанову Господарського суду Львівської області від 29.05.2008 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2009 р.

у справі № 5/1017-12/124А

за позовом Закритого акціонерного товариства «Львівсистеменерго»

до Державної податкової інспекції у м. Червонограді

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

                              ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області від 29.05.2008 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2009 р., позов задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Червонограді від 20.04.2007 р. № 000875231/2 про визначення ЗАТ «Львівсистеменерго»податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 3505508,00грн.

ДПІ у м. Червонограді подало касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 11.2.1 п.11.2 ст. 11 п.п. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7, п. 5.1, п.п.5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Актом виїзної планової перевірки від 03.11.2006 р. № 121/23-1/22396085 за період з 01.10.2003 р. по 30.06.2006 р. зафіксовано порушення позивачем вимог:

п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, яке полягало у тому, що позивач не відкоригував валові витрати на суму кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності;

п.п. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, яке полягало у віднесенні до складу валових витрат лізингових платежів;

п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, яке полягало у віднесенні до складу валових витрат маркетингових послуг, не використаних на потреби господарської діяльності, та непідтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.04.2007 р. № 000875231/2 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток у загальній сумі 3505508,00 грн., у тому числі 2519137,00 грн. основного платежу та 986371,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про безпідставність висновку податкового органу щодо порушення позивачем вимог п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»при формуванні валових витрат.

За приписами п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, валові витрати збільшуються по першій законодавчо визначеній події, і такою першою подією може бути не тільки списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а і оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - фактичне отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Порядок врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості регламентується п.12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема п.п.12.1.5. п. 12.1 ст. 12 цього Закону на платника податку –покупця покладено обов’язок збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса. При цьому обов’язку з коригування раніше правомірно сформованих валових витрат Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не встановлює, у зв’язку з чим у податкового органу не було підстав для висновку про завищення позивачем валових витрат на суму 48190,30 грн.

Позиція суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо обґрунтованості віднесення позивачем (лізингоотримувачем (орендарем)) до складу валових витрат лізингового платежу, що відшкодовує частини вартості об’єкта фінансового лізингу, визнається судом касаційної інстанції правильною.

За вимогами п.п. 8.5.2. п. 8.5 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(п.п. 8.5.2 п. 8.5 ст. 8 із змінами, внесенимизгідно із Законом України від 18.11.97 р. № 639/97-ВР) балансова вартість відповідної групи основних фондів зменшується на вартість основних фондів, які надаються платником податку у фінансовий лізинг (оренду) у порядку, передбаченому для продажу основних фондів. При цьому лізингоотримувач (орендар) збільшує балансову вартість відповідної групи основних фондів у порядку, передбаченому для придбання основних фондів.

Законом України від 24.12.2002 р. № 349-ІV, який набрав чинності з 01.01.2003р., доповнено Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»підпунктом 7.9.6 пункту 7.9 статті 7, яким регламентовано порядок оподаткування операцій лізингу (оренди).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що операції з фінансового лізингу оподатковувались позивачем за правилами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що діяли на момент передання об’єкта фінансового лізингу орендарю та які діяли до 01.01.2003 р. –до моменту набрання чинності Законом від 24.12.2002 р. № 349-ІV, що узгоджується із приписами пункту 2 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»24.12.2002 р. № 349-IV.

Відповідно до абзацу четвертого підпункту 7.9.2. пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»заборона включати до валових витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з наданням платником податку майна на підставі договорів концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання) або згідно з іншими цивільно-правовими договорами, стосується лише договорів, які не передбачають передачі права власності на таке майно іншій особі.

При цьому, виходячи з вимог п.п. 7.10.12, для визначення доходів і витрат відповідних звітних періодів від операцій з оперативного лізингу (оренди) застосовуються п.п. 7.10.3 - 7.10.8 цієї статті, за якими виконавець самостійно визначає доходи і витрати, нараховані (понесені) протягом звітного періоду у зв'язку із виконанням довгострокового договору (контракту), використовуючи оціночний коефіцієнт виконання такого довгострокового контракту. Витрати виконавця у звітному періоді визначаються на рівні фактично оплачених (нарахованих) витрат, пов'язаних із виконанням довгострокового договору (контракту) у такому звітному періоді. Витрати і доходи, понесені (нараховані) виконавцем довгострокового договору (контракту) протягом звітного періоду, включаються до складу валових витрат або валових доходів такого виконавця за наслідками такого періоду в сумах, визначених підпунктами 7.10.5 та 7.10.6 цієї статті.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися також з позицією суду щодо обґрунтованого віднесення позивачем до складу валових витрат понесені витрати у зв’язку із придбанням консультативно-маркетингових послуг.

Приписи п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»забороняють віднесення до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та реальність понесених витрат. І тільки за повної відсутності таких документів валові витрати можуть вважатися не підтвердженими.

Судами досліджено питання щодо фактичного виконання договорів доручення, укладених позивачем з ПП «Кварта»та ТОВ «Легіон+», на здійснення комерційно-маркетингової роботи з пошуку постачальників вугілля, проведення переддоговірної роботи та укладення договору купівлі-продажу з таким продавцем, і, за наявності таких належних та достатніх доказів, як акти виконання, звіти про виконання доручень, податкові накладні, розрахункові документи, та з урахуванням встановленого постановою господарського суду від 09.08.2007р. у справі № 5/714-25/118а та постановою господарського суду від 07.08.2007 р. у справі № 5/1000-25/145, які набрали законної сили, факту реального виконання договору ТОВ «Легіон+», достовірно встановлено реальність отриманих позивачем послуг за цими договорами та факт понесених позивачем витрат з їх оплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковий орган не довів судам попередніх інстанцій те, що зазначені вище первинні документи, в тому числі акти виконаних робіт, не відповідають дійсності, тобто, що послуги не надавалися, що договори укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та те, що отримання таких послуг не узгоджується із господарською діяльністю позивача, направленою на отримання доходу.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення –без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                            УХВАЛИВ :

          Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Червонограді залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Львівської області від 29.05.2008 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2009 р. –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя                                         Н.Г. Пилипчук

Судді                                                            Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

О.А. Сергейчук

                                                                      О.І. Степашко