Рішення № 85550203, 31.10.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/114/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2019 справа № 908/1540/19

м. Запоріжжя Запорізької області

за позовом приватного акціонерного товариства “Мелітопольгаз” (72318, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Чкалова, 47а)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольські теплові мережі” (72310, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Покровська, 61)

про стягнення 5771112,00 грн.

господарський суд Запорізької області у складі судді Носівець В.В.

при секретарі судового засідання Авраменко К.В.

учасники справи:

від позивача: Гарагуля О.О., довіреність № б/н від 20.05.2019

від відповідача: не з`явився

Розглядаються позовні вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольські теплові мережі” 5771112,00 грн., з яких: 4694253,87 грн. основного боргу, 973867,20 грн. пені, 72465,80 грн. 3% річних та 30525,13 грн. інфляційних втрат (з урахуванням прийнятих судом заяв позивача від 06.08.2019 про зменшення позовних вимог та від 26.09.2019 про зменшення і збільшення розміру позовних вимог).

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2019 справу № 908/1540/19 передано на розгляд судді Носівець В.В.

Ухвалою суду від 22.07.2019, після усунення позивачем обставин, які зумовили залишення позовної заяви без руху, відкрито загальне позовне провадження у справі № 908/1540/19, присвоєно справі номер провадження 18/114/19, призначено підготовче судове засідання на 06.08.2019; строк підготовчого провадження продовжувався на тридцять днів, підготовче засідання відкладалось на 02.10.2019; ухвалою від 02.10.2019 підготовче засідання закрито, розгляд справи по суті призначено на 31.10.2019.

В судовому засіданні 31.10.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача позовні вимоги підтримав.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за типовим договором розподілу природного газу, до якого заявою приєднався відповідач. За період з лютого 2019 року по квітень 2019 року позивачем надано відповідачу послуги з розподілу природного газу в обсязі 9105760 куб. м., що підтверджується двосторонніми актами приймання-передачі природного газу, однак відповідачем постійно порушувались умови та порядок розрахунків, часткова оплата спрямовувалась на погашення заборгованості попередніх періодів. За доводами позивача, порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань є підставою для покладення на нього відповідальності у вигляді пені, 3% річних та інфляційних втрат. Посилаючись на ст.ст. 258, 525, 526, 549-551, 610, 612, 693 ЦК України, ст.ст. 193, 231 ГК України, позивач просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судові засідання жодного разу не з`явився, про причини неявки суду не повідомив. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 22.07.2019 отримана повноважним представником відповідача 26.07.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Направлена на адресу відповідача ухвала від 02.10.2019 про призначення розгляду справи по суті до господарського суду не поверталась.

Ухвалою про відкриття провадження у справі від 22.07.2019 у справі № 908/1540/19 відповідачу запропоновано подати відзив у строк, протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання даної ухвали, який продовжено до 13.09.2019. Відзив на адресу суду від відповідача не надійшов.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Зважаючи на належне повідомлення відповідача про розгляд справи, суд вирішив за доцільне розглянути справу за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю в судовому засіданні представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

На виконання вимог Закону України "Про ринок природного газу" та Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2494 приватним акціонерним товариством «Мелітопольгаз» (позивачем у справі) направлено товариству з обмеженою відповідальністю «Мелітопольські теплові мережі» заяву-приєднання до умов типового договору розподілу природного газу. Дана заява підписана відповідачем та повернута позивачу із передбаченими додатками.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За визначенням п. 2.1 договору, оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.

Пунктом 6.3 договору встановлено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

Оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ (п. 6.4 договору).

Згідно з п. 8.2 договору у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п. 12.1 договору цей договір укладається на невизначений строк.

Цей договір може бути розірваний за згодою сторін або за ініціативою споживача у порядку, визначеному законодавством України (п. 12.3 договору).

Доказів припинення договору сторонами суду не надано, отже, умови договору є чинними на момент розгляду даної справи.

На виконання умов договору позивачем у період з лютого 2019 року по квітень 2019 року надано відповідачу послуги з розподілу природного газу в обсязі 9105760 м. куб., що підтверджується актами наданих послуг з розподілу природного газу за вказаний період:

- акт від 28.02.2019 – 4864913 м. куб.;

- акт від 31.03.2019 – 3842476 м. куб.;

- акт від 12.04.2019 – 398371 м. куб.

Дані акти відповідачем погоджені та підписані. На оплату відповідачу виставлені відповідні рахунки.

Вартість наданих позивачем у спірний період послуг з розподілу природного газу сплачено відповідачем частково.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати наданих послуг з розподілу природного газу у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).

Спеціальним законом, що регулює відносини сторін є Закон України "Про ринок природного газу" № 329-VIІІ від 09.04.2015 року.

Частиною 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Приписами п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" передбачений обов`язок споживача природного газу, а саме: забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строк оплати вартості послуг з розподілу природного газу визначено у п. 6.4 типового договору – до 10 числа місяця, наступного за звітним.

Відповідач свої зобов`язання щодо оплати повної вартості отриманих від позивача послуг у визначений договором строк, всупереч умов Договору та вимог чинного законодавства України, не виконав, що призвело до утворення у останнього заборгованості за договором за період з лютого по квітень 2019 року, яка станом на 20.09.2019 складає 4694253,87 грн.

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факт несплати відповідачем у визначений зобов`язанням термін вартості отриманих послуг є доведеним. Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд визнав, що позовна вимога станом на 20.09.2019 про стягнення з відповідача 4694253,87 грн. основного боргу за договором заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню в повному обсязі.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання позивач, посилаючись на умови договору та приписи ст. 625 ЦК України, просив стягнути 973867,20 грн. пені, 72465,80 грн. 3% річних та 30525,13 грн.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов`язання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” (далі – Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем вимоги про стягнення 973867,20 грн. пені заявлені на підставі 8.2 договору, яким передбачено відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату у вигляді подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за загальний період з 11.03.2019 по 20.09.2019 за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, виходячи з прострочених сум заборгованості, з урахуванням часткових оплат, розрахунок визнано правильним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Вимоги про стягнення 973867,20 грн. пені задовольняються судом у визначеному позивачем розмірі.

В судовому засідання представник позивача зазначив про технічну описку щодо визначення розміру пені, просив вважати правильною суму 973867,20 грн., що відповідає виконаному розрахунку.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за загальний період з 11.03.2019 по 20.09.2019 за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, виходячи з прострочених сум заборгованості, з урахуванням проведених відповідачем оплат, розрахунок визнано правильним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства. Вимоги про стягнення 3% річних задовольняються судом у заявленій позивачем сумі.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення інфляційних втрат суд виходив з наступного:

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, в якому зазначено, що при застосуванні індексу інфляції потрібно мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно необхідно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», врахувавши дату початку порушення грошового зобов`язання та суму боргу, що існувала у спірний період на останній день місяця (загальний період: квітень 2019 року – серпень 2019 року), суд встановив, що сума втрат від інфляції складає 24789,13 грн., тому вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат задовольняється судом частково в наведеній сумі, в решті заявлених вимог про стягнення 5736,00 грн. інфляційних втрат слід відмовити, як заявлених необґрунтовано.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 4694253,87 грн. основного боргу, 9773867,20 грн. пені, 72465,80 грн. 3% річних та 24789,13 грн. інфляційних втрат. В решті заявлених вимог (5736,00 грн. інфляційних втрат) суд відмовляє в позові через необґрунтованість.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Відповідач визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про виконання ним зобов`язання по оплаті послуг в повному обсязі та у визначений договором строк, не надав.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 86480,64 грн. судового збору.

Також, суд констатує наявність підстав для повернення з Державного бюджету суми зайво сплаченого судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України “Про судовий збір”. Так, пунктом 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно пп. 2 п.2 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає – 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судом розглянуті вимоги про стягнення з відповідача 5771112,00 грн., тобто, предметом розгляду даної справи є вимога майнового характеру, за яку належить до сплати – 1,5 відсотки ціни позову, що складає 86566,68 грн.

Згідно наданих до позову платіжних доручень № 9682 від 11.06.2019 та № 9722 від 18.06.2019 позивачем сплачено 92455,06 грн. судового збору, отже, сума зайво сплаченого судового збору складає 5888,38 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, позивачу підлягає поверненню з державного бюджету сума зайво сплаченого приватного акціонерного товариства “Мелітопольгаз” судового збору в розмірі 5888,38 грн., - за наявності відповідного клопотання.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 123, 129, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольські теплові мережі” (72310, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Покровська, 61, ідентифікаційний код 05541114) на користь приватного акціонерного товариства “Мелітопольгаз” (72318, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Чкалова, 47а, ідентифікаційний код 05535349) 4694253,87 грн. (чотири мільйони шістсот дев`яносто чотири тисячі двісті п`ятдесят три грн. 87 коп.) основного боргу, 973867,20 грн. (дев`ятсот сімдесят три тисячі вісімсот шістдесят сім грн. 20 коп.) пені, 72465,80 грн. (сімдесят дві тисячі чотириста шістдесят п`ять грн. 80 коп.) 3% річних, 24789,13 грн. (двадцять чотири тисячі сімсот вісімдесят дев`ять грн. 13 коп.) та 86480,64 грн. (вісімдесят шість тисяч чотириста вісімдесят грн. 64 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 11.11.2019.

Суддя В.В. Носівець