Ухвала суду № 85549249, 05.11.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 05.11.2019

Справа № 320/4587/18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі: головуючого судді – Редько О.В., суддів – Колодіної Л.В., Урупи І.В., за участі: секретаря судового засідання – Колеснікової Л.В., прокурора – Щербини О.О., обвинуваченого ОСОБА_1 , захисника обвинуваченого адвоката Ненашевої Я.В., свідків – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі кримінальне провадження № 12018080140000577 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В проваджені Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебуває кримінальне провадження № 12018080140000577 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

В судове засідання з`явилися прокурор Фурманенко М.В., захисник обвинуваченого – адвокат Ненашева Я.В., свідки – ОСОБА_4 , ОСОБА_3

Обвинувачений ОСОБА_1 приймає участь в судовому засіданні за допомогою засобів відеоконференції.

10.11.2019 року закінчується строк запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою.

Прокурор в судовому засіданні просив суд продовжити строк дії запобіжного заходу на 60 діб, оскільки ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство,, покарання за яке передбачає довічне позбавлення волі. Крім того, існують наступні ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме обвинувачений ОСОБА_1 може: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення. На задоволенні клопотання наполягав.

Крім того, на адресу суду надійшло клопотання від обвинуваченого ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, посилаючись на наступне. Обвинувачений ОСОБА_1 не може утримуватись в умовах СІЗО, оскільки в нього погіршився стан здоров`я та йому необхідно стаціонарне лікування, оскільки в нього виявлено ряд серйозних захворювань. В умовах СІЗО обвинуваченому не можуть надати кваліфікованої медичної допомоги. Крім того, обвинуваченому необхідно дотримуватись спеціальної дієти, а батьки не мають можливості кожного дня приїжджати до СІЗО. Також на адресу суду надійшло клопотання від обвинуваченого, в якому він просить дослідити надані прокурором докази щодо існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а якщо такі докази існують, та надати оцінку кожного доказу щодо існування ризиків з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 підтримав клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Захисник обвинуваченого – адвокат Ненашева Я.В. заперечувала проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного у вигляді тримання під вартою заперечувала та просила суд змінити обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, посилаючись на недоведеність ризиків, на які посилається прокурор в клопотанні.

Суд розглянувши питання щодо доцільності продовження тримання під вартою ОСОБА_1 дійшов висновку, що строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід продовжити строком на 60 діб, тобто до 04.01.2020 року, враховуючи наступне.

В обґрунтування обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя серед іншого посилався на те, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, являється особою, яка раніше вчинила умисне вбивство та наявні такі ризики як те, що він може: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні.

Обставини, на які посилався слідчий суддя при обранні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суттєво не змінилися, тому суд вважає що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, - ОСОБА_1 обвинувачується в скоєнні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, являється особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, офіційно не працевлаштований, може вплинути на свідків та потерпілу, у судовому засіданні не допитані усі свідки.

Вирішуючи питання про продовження дії строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Також, відповідно до п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовується відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, в даному випадку ОСОБА_1 обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, а саме вчинення умисного вбивства, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за яке передбачено покарання в тому числі й довічне позбавлення волі, в цьому полягає суспільний інтерес.

Також, суд бере до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06 квітня 2000 року, за яким тримання під вартою є виправданим у тому випадку, якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

На думку суду, такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпека інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, за таких обставин суд погоджується з думкою прокурора, що зазначені ознаки дають підстави вважати можливим незаконний вплив на потерпілу, свідків, ухилення від суду, перешкоджання встановленню істини по даному провадженню.

На думку суду конкретним суспільним інтересом, який превалює над принципом поваги до свободи особистості є й забезпечення конституційних засад спрямованих на захист найвищих соціальних цінностей в Україні, а саме людини, її життя та здоров`я.

Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, на даному етапі, не встановлено та сторонами не доведено.

Що стосується ризиків, то на думку суду наявний обґрунтований ризик того, що ОСОБА_1 перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, при цьому обґрунтованість цього ризику полягає в тому, що можливість призначення покарання обвинуваченому у вигляді позбавлення волі, в тому числі й довічне позбавлення волі, його сімейний стан, відсутність офіційного місця роботи. може викликати загрозу втечі обвинуваченого, про що також викладено правову позицію в рішенні ЕСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії».

Отже, на підставі вищевикладеного слід зауважити, що практика Європейського суду з прав людини, свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, а відтак не приймає доводи захисника та обвинуваченого щодо звільнення його з-під варти, або обрання іншого більш м`якого запобіжного заходу.

Також суд вважає, що дійсно сама по собі тяжкість інкримінованого правопорушення не може бути підставою для обрання запобіжного заходу, але станом на день розгляду справи продовжують існувати обґрунтовані ризики того, що ОСОБА_1 перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, впливати на свідків та потерпілу, та більш м`який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, буде недостатнім для забезпечення запобігання цих ризиків.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 331, 369 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ :

Відмовити в задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Клопотання прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Щербини О.О. про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 – задовольнити.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити терміном на 60 (шістдесят) діб, тобто до 04 січня 2020 року включно.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2019 від 13 червня 2019 року, ухвала може бути оскаржена лише в частині продовження строку тримання під вартою – в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду через Мелітопольський міськрайонний суду Запорізької області протягом 7 (семи) днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повний текст ухвали виготовлений 11.11.2019 року.

Головуючий суддя: О.В. Редько

Судді