Рішення № 85540067, 30.10.2019, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.10.2019 Справа №607/10070/18

30 жовтня 2019 року м.Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

-Головуючої судді Черніцької І.М.

-за участю секретаря судового засідання Облещук О.В.

- сторони в судове засідання не з`явились

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за первинним позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсними Умов та Правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою,-

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі банк) звернулось в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту в сумі 42870,56 грн.

В обґрунтування вимог позивач вказує, що 29.10.2010 року між банком та відповідачем підписано заяву, згідно якої остання отримала кредит у розмірі 16190 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі яких відповідач при укладенні договору дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за ініціативою Банку.

Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.

Таким чином, у порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язань за вказаним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 14.05.2018 року виникла заборгованість на загальну суму 42870,56 грн., яка складається із: 140,65 грн.- заборгованість за тілом кредиту; 22126,09 грн. - нараховані відсотки за користування кредитом; 18086,17 грн. – пеня, а також штрафи: 500 грн. (фіксована частина) та 2017,65 грн. (процентна складова).

Посилаючись на наведене, банк просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 18 червня 2018 року провадження у справі відкрито та призначено розгляд справи у порядку спрощеного провадження із викликом сторін.

Представник позивача – Олексюк Ф.Ю ОСОБА_2 подав зустрічний позов до АК КБ «Приватбанк» про визнання недійсними Умов та Правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою.

В обґрунтування вимог зазначає, що 29.10.2019 року ОСОБА_1 підписала заяву – анкету щодо отримання кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна» на суму 5000 грн. У заяві зазначено, що ОСОБА_1 погоджується з тим, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правила надання банківських послуг та Тарифами банку становить між нею та Банком кредитний договір, остання ознайомилась та згідна з Правилами надання банківських послуг.

Однак, між нею та банком будь-яких кредитних договорів, окрім заяви-анкети, не укладалось, з Умовами та Правилами вона не ознайомлювалась та не одержувала. При укладенні договору відповідачу не була повідомлена інформація про орієнтовану сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки, вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту. Відтак, ОСОБА_1 була позбавлена можливості достеменно оцінити розмір своїх майбутніх витрат, які вона буде зобов`язана зробити на виконання Договору. Отже, при укладенні договору були порушенні вимоги закону, а тому він є недійсний на підставі ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ст.217 ЦК України та ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Банком не доведено, що саме Умови та Правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою, надані позивачем до суду, були чинні та діяли на момент підписання ОСОБА_1 заяви-анкети від 29.10.2010 року і саме їх розуміла остання, підписавши таку заяву.

Окрім цього, в розрахунку заборгованості за договором міститься пункт на сплату комісії та пені і розмір цієї комісії кожного разу різний і був стягнений неодноразово, що суперечить чинному законодавству.

Таким чином, сторони не досягли згоди щодо істотних умов кредитного договору, оскільки заявою - анкетою від 29.10.2010 року не встановлено, ні відсоткової ставки, ні періоду користування кредитом, ні комісії і санкції (пеня та штраф). Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою не містять підпису Позичальника та не узгодженні з останнім, відтак, такі правила є недійсними.

Посилаючись на наведене, просить задовольнити зустрічний позов в повному обсязі.

Ухвалою суду від 17 липня 2018 року, зустрічний позов прийнятий до спільного розгляду разом із первісним позовом та здійснено перехід розгляду справи за правила загального позовного провадження.

22 серпня 2018 року представник відповідача – Олексюк Ф.Ю. подав відзив на первісний позов, де зазначив, що заборгованість на суму 42870,65 грн. нічим не підтверджена і фактично є незаконною. Процентна ставка становить 30% річних, однак як вбачається з розрахунку заборгованості вона постійно змінюється. Не встановлено, які саме Умови та Тарифи були розміщені на сайті банку на час укладення даного договору, тобто до яких саме Умов та Тарифів приєдналась позивач. Крім цього сторонами не дотримано письмової форми договору.

Вказує, що стягнення неустойки обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається від дня (місяця), з якого вона нараховується у межах строку позовної давності за основною вимогою. Позивач просить стягнути неустойку з 14.03.2013 року, що є неправомірним.

Штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне і теж саме порушення – строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень ст. 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно - правової відповідальності за одне і те саме порушення. Посилаючись на наведене, просить відмовити у задоволення первісного позову.

23 серпня 2018 року та 12 вересня 2018 року представник банку подав відзив на зустрічний позов та відповідь на відзив на первісний позов. Вказав, що відповідач підписавши заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг підтвердила свою згоду, що заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві Позичальника, Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах.

Крім того, відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 2,5% (30 % на рік), вказано розмір комісії та штрафів. Умови і Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях Банку та офіційному сайті Банку. Будь-яких дій щодо введення ОСОБА_1 в оману при укладенні кредитного договору №б/н від 29.10.2010р. ПАТ КБ «Приватбанк», як сторона договору не вчиняв. ОСОБА_1 добровільно уклала договір з Банком, будь – яких підтверджень в обмеженні її можливості прочитати договір в момент підписання, вона не вказала.

Щодо правомірності стягнення пені зазначає, що сторони у п.2.1.1.12.6.1 Умов та Правил надання банківських послуг погодили, що у разі виникнення прострочення зобов`язань на суму від 100 грн., клієнт сплачує банку пеню. Розмір пені зазначається в тарифах.

Положення ЗУ «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки, у даному випадку грошові кошти надавались у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку, що не є споживчим кредитом.

Крім цього, зауважив, що відповідач до певного часу належним чином виконувала свої зобов`язання за кредитом, що свідчить про те, що остання знала про умови кредитування та визнавала свої зобов`язання за Договором.

Кредитний договір №б/н укладений між Банком і ОСОБА_1 29.10.2010 року, тому саме з цієї дати позичальнику було відомо про порушення його прав та з цього часу розпочався перебіг строку позовної давності, якій сплив 29.10.2013 року. Відтак, остання звернулась до суду із зустрічним позовом із пропуском строку позовної давності.

Вважає, що кредитний договір укладений відповідно до норм чинного законодавства та підстав для визнання його недійсним не має.

Враховуючи вищезазначене, просив відмовити у задоволенні зустрічного позову та задовольнити первісний позов у повному обсязі.

У судове засідання представник банку не з`явився. Попередньо подав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась. Попередньо представник відповідача – Олексюк Ф.Ю. подав заяву про слухання справи за їх відсутності.

Представник відповідача був присутній в попередніх судових засіданнях в режимі відеоконференції проти задоволення первісного позову заперечив, просив задовольнити зустрічний позов в повному обсязі.

Судом встановлено, що 20.10.2010 р. між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 16 190 грн., шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.

У заяві зазначено, що відповідач згідна з тим, що дана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

Відповідач належним чином не виконувала взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого виникла заборгованість.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 29.10.2010 року станом на 14.05.2018 р. становить 42870,56 грн., яка складається із: 140,65 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 22126,09 грн. - заборгованість по відсотка за користування кредитом; 18086,17 грн. – заборгованість по пені; а також штрафи: 500 грн. (фіксована частина) та 2017,65 грн. (процентна складова).

Ухвалою суду від 20.11.2018 року витребувано у ПАТ КБ «Приватбанк» оригінали документів, а саме: заяву-анкету від 29 травня 2010 року з підписом позичальника ОСОБА_1 ; Умови та Правила надання банківських послуг (повний текст) з підписом позичальника ОСОБА_3 .О. про ознайомлення із їх змістом; Тарифи банку, що діяли на 29.10.2010 року з підписом позичальника ОСОБА_1 про ознайомлення з їх змістом.

На виконання вимог ухвали банком надано для огляду оригінал заяви-анкети від 29.10.2010 року.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, вважає, що первісний позов банку підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В силу вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч. ч.1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до вимог ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

В силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути

збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому

порядку.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з вимогами ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст.551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із вимогами ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приват Банку від 29.10.2010 року підписаній сторонами, процентна ставка не зазначена. Крім того, у ній відсутні і умови договору про встановлення відповідальності у вигляді сплати неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, просить стягнути заборгованість за тілом кредиту, по процентам за користування кредитом, по пені за несвоєчасну сплату кредиту, а також штрафи.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, окрім наданого розрахунку заборгованості, посилається на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

Встановлено, що Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, зокрема, пільговий період користування коштами, процентна ставка, обов`язків щомісячний платіж, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету від 29.10.2010 р., а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з вимогами ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ОСОБА_1 і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Відповідна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року №342/180/17.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зробила висновок, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» « 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту Умов та правил надання банківських послуг. Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Встановлено, що додані банком до позову Умови та правила надання банківських послуг не визнаються відповідачем, не містять підпису останньої, відтак, не є частиною кредитного договору.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов банку підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором б/н від 29.10.2010 року у сумі 140,65 грн., з яких: 140,65 грн. - заборгованість за тілом кредиту станом на 14.05.2018 р. В задоволені решти позовних вимог слід відмовити.

Суд не приймає до уваги Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, у зв`язку з чим вважає, що не підлягають до стягненню розмір заборгованості по процентам, пені та штрафах, оскільки вони не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 29 жовтня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`являв.

Згідно з вимогами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, на підставі ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно до задоволених частково вимог, а саме, судовий збір в розмірі 5,78 грн. (140,65 * 1762 : 42870,56).

Щодо зустрічного позову слід зазначити наступне.

Встановлено, що 29.10.2019 року ОСОБА_1 особисто заповнила анкету – заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг.

У даній заяві зазначила, що вказана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правила надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком Договір про надання банківських послуг. Вона ознайомлена і згідна із Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

Разом з тим, встановлено, що ОСОБА_1 не підписувала, та не була ознайомлена із Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які діяли станом на 29.10.2010 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підстави для визнання недійсним договору також передбачено у статтях 18 і 19 Закону України «Про захист прав споживачів»: укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики.

Згідно зі вимогами ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму статті 18 цього Закону, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частина перша статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману є нечесною підприємницькою практикою. Нечесна підприємницька практика забороняється.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними (частина шоста статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Встановлено, що анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг особисто заповнена ОСОБА_1 , чого остання не заперечує.

Згідно із вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в заяві позичальника. ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами і здійснювала часткове погашення заборгованості, а тому виконання умов кредитного договору від 29.10.2010 року свідчить про прийняття умов цього договору та його дійсність.

Враховуючи, що між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди за усіма істотними умовами, то такий правочин згідно вимог статті 204 ЦК України створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір згідно вимог статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним відповідно до приписів статті 526 ЦК України мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правові наслідки недійсності окремих частин правочину встановлені ст. 217 ЦК України, згідно з якою недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, тобто умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним у цілому.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятої 09 квітня 1985 року за №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Таким чином, проаналізувавши підстави звернення до суду, норми цивільного законодавства України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, положення оспорюваного позивачем договору, суд прийшов до переконливого висновку, що Умови та правила надання банківських послуг, правила користування платіжною карткою, не враховуються при визначенні прав та обов`язків сторін кредитного договору, оскільки не підписані позичальником ОСОБА_1 , а тому права ОСОБА_1 не порушуються і банк в подальшому не може здійснювати відповідні нарахування та подальше стягнення з позивача суми процентів за користування кредитними коштами, комісії та штрафів, що передбачені Умовами та правилами надання банківських послуг.

З врахуванням наведено суд не вбачає підстав для визнання недійсними кредитного договору від 29 жовтня 2010 року в частині дії Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування кредитною карткою, оскільки останні ОСОБА_1 не підписувала.

Саме такий висновок викладений у постанові Верховного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 725/4492/16-ц.

Відтак, суд вважає, що у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (про визнання недійсними Умов та Правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (вул. Грушевського, 1Д м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” (01001, м.Київ вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_2 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО 305299) заборгованість за кредитним договором від 29.10.2010 року у сумі 140 (сто сорок) грн. 65 коп. станом на 14.05.2018 р.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” 5,78 грн. сплаченого судового збору.

У позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (вул. Грушевського, 1Д м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570) про визнання недійсними Умов та Правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», вул. Грушевського, 1Д м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач - позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Повне рішення складено 07 листопада 2019 року.

ГоловуючаІ. М. Черніцька