Рішення № 85512690, 01.11.2019, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/13790/17

Провадження № 2/520/4485/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2019 року

Київський районний суд м.Одеси

в складі: головуючого - судді Луняченка В.О.

за участю:

секретаря судового засідання - Нефедової Г.В.,

представника позивача - Драгомира А.П.

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зобов`язання знесення самовільно побудованих господарських споруд, суд,

ВСТАНОВИВ:

10.11.2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом незаконного само будівництва, в якому просить зобов`язати ОСОБА_2 здійснити перепланування самовільно збудованих споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Скориставшись своїм правом, позивач 15.02.2018 року уточнив позовні вимоги, відповідно до яких просить усунути йому перешкоди у користуванні власністю - домоволодінням з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 здійснити за власний рахунок демонтаж самочинно побудованих на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 господарських споруд - вбиралень з вигрібними ямами, душової кабіни, сараю, теплиці.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13.12.2018 року суд задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4 щодо усунення перешкод у користуванні власністю. Однак ухвалою суду від 31.05.2019 року заочне рішення скасовано та розгляд справи призначений в загальному порядку.

01.11.2019 року представник позивача ОСОБА_4 , адвокат Драгомир А.П. уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить їх задовольнити.

Позивач у судовому засіданні підтримав позицію свого представника

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Карпун Є.Ф., позовні вимоги не визнав, підтримуючи наданий суду відзив на позов, просить у позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилась, повідомлялась належним чином, причини неявки суду невідомі.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивач є власником будинку, який розташований на земельної ділянці за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується наданими до суду разом з позовною заявою копіями свідоцтва про право власності та копією державного акту на земельну ділянку. У зазначеному будинку позивач проживає разом зі своїм сином ОСОБА_6 , який є інвалідом 2 групи з дитинства, на підставі рішення районної адміністрації позивач призначений його опікуном. Земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 є суміжною з земельною ділянкою, що належить ОСОБА_4 .

Відповідно до листа КП «БТІ Одеської міської ради» , вбачається, що станом на 31.122012 року прав власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстроване на Ѕ частину за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Третьою Одеською державною нотаріальною конторою 08.10.2009 №2-1426 дата прийняття рішення про реєстрацію 30.10.2009 р. номер запису 4014 в книзі 12-131; та на Ѕ частину за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Третьою одеською державною нотаріальною конторою 08.10.2009 року №2-1429, дата прийняття рішення про реєстрацію 30.10.2009 р. номер запису 4014 в книзі 12-131.

На земельної ділянці, яка належить відповідачам самовільно без правових на то підстав, а також без згоди позивача як сусіда, було зруйновано паркан та самовільно, також без дотримання граничних меж, зведені надвірні споруди - вбиральня з вигрібною ямою, душова кабіна та теплиця,.

З даного приводу позивач неодноразово звертався з відповідним заявами до відповідних установ.

Так з листа Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 10.11.2016 року вбачається, що на звернення ОСОБА_4 , щодо розташування вигрібної ями за адресою АДРЕСА_1 , останнього повідомлено що співробітниками Київської районної адміністрації Одеської міської ради з представниками департаменту муніципальної безпеки та департаменту екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради 26.10.2016 року проведено обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 , в результаті якого виявлено, що на території земельної ділянки розташований дворовий туалет з вигрібною ямою для фекальної каналізації та вигрібна яма для зливу господарсько-побутових вод. Також з листа Інспекції державного архітектурно- будівельного контролю в Одеській області від 26.11.2012 року вбачається, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 розташовані дерев`яні тимчасові господарській споруди які відносяться до малої архітектурної форми, та інспекцією ДАБК направлена відповідна інформація до Київської районної адміністрації Одеської міської ради для вжиття відповідних заходів в межах їх компетенції. Також листом Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 18.12.2012 року позивача повідомлено про те, що інспекцією ДАБК ОСОБА_2 рекомендовано привести господарські споруди до відповідних діючих норм законодавства України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю; власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЗК України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

В даному випадку суд критично ставиться до пояснень наданих боку представника відповідача з приводу того, що наявні споруди не чинять позивачу перешкоду у користуванні його власністю та не створюють ніяких незручностей, та наявні в матеріалах справи приписи, на які при зверненні до суду посилався позивач мають лише рекомендаційний характер та знесення самочинного об`єкта нерухомості є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Відповідно до ч. 1 ст. 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до пункту 17 Постанови № 6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» визначено, що позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.

Згідно з ч. 1 п. 22 вищевказаної Постанови № 6, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Статтею 5 Закону України «Про основи містобудування» передбачено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів: раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення рівня ефективності та іншого використання земельних ділянок; охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; інформування через засоби масової інформації громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об`єктів; участь громадян, об`єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об`єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій; захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Як вбачається з Висновку №11-2018 судової будівельно-технічної експертизи, виконаної на підставі ухвали Київського районного суду м.Одеси від 16.05.2018 року, виявлено порушення вимог п.3.25 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування та забудови міських та сільських поселень» щодо розташування досліджуваних будівель в межах земельної ділянки, а саме недотримання відстаней ( дворова вбиральня-0,42 м, літній душ-по межі земельної ділянки, теплиця 0,30 м) від межі суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_4 . При будівництві господарських будівель по АДРЕСА_1 забудовником порушено вимоги п.3.25 ДБН 360-95 Містобудування. Планування та забудови міських та сільських поселень», щодо розташування досліджених будівель в межах земельної ділянки, а саме недотримання відстаней щодо санітарних норм - дворова вбиральня та каналізаційні стоки літнього душу. Відстань до житлового будинку складає 6,26 м та 2,99 м відповідно замість 15 м відповідно до норм п.3.26 ДБН 360-92. При будівництві літнього душу не витримана відстань щодо вимог пожежної безпеки об`єктів будівництва по АДРЕСА_1 Забудовником порушено вимоги додатку 3.1 ( талю1) ДБН 360-92 «Містобудування. Планування та забудови міських та сільських поселень» щодо розташування досліджуваної будівлі в межах земельної ділянки. Відстань до житлового будинку складає 2,99 м замість 6 м.

Таким чином, судом встановлено, що на земельної ділянці відповідачів без правової підстави та з порушенням відповідних норм ДБН здійснено зведення на земельній ділянці АДРЕСА_1 господарських побутових споруд, туалету вигрібної ями, душ теплиця з порушенням вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», державних будівельних норм та пожежних норм та правил.

Власність зобов`язує. Так, у відповідності до вимог ч.5 ст. 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачі несуть відповідальність за користування незаконно зведеними та розміщеними на земельній ділянці АДРЕСА_1 , яки несуть шкоду користуванню ОСОБА_4 своїм домоволодінням і земельною ділянкою та порушує права останнього щодо можливості користуватися своїм майном, а тому позов підлягає задоволенню та необхідно зобов`язати відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 за власний рахунок усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_4 належним йому на праві власності домоволодінням АДРЕСА_3 , шляхом демонтажу побудованих на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 господарських споруд - вбиральні ( туалет) з вигрібними ямами, душової кабіни, теплиці.

Посилання представника відповідача на те, що дані споруди були збудовані іншими особами, а тому відповідачки не несуть відповідальність за їх місто знаходження не приймається судом, з урахуванням що саме місто знаходження даних споруд ( з порушенням будівельних і санітарних норм ) і наносить шкоду позивачу.

Незгода відповідачів із висновками експертів не є підставою для визнання даних висновків такими, що є неправдивими або неналежними доказами, так як з боку сторони відповідачів окрім самої незгоди жодних належних та допустимих доказів ( висновків експертів тощо ) щодо відсутності негативного впливу місцем розташування даних споруд на земельну ділянку позивача не надано та щодо витребування або забезпечення таких доказів не заявлено.

Згідно вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яки вона посилається к на підставу своїх вимог так і на підставу своїх заперечень.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування ( ч.2 ст. 78 ЦПК України).

За змістом ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач, як інвалід другої групи, відповідно до чинного законодавства звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір, відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідачів на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-283, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зобов`язання знесення самовільно побудованих господарських споруд - задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_5 ) та ОСОБА_5 ( РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 ) усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_4 ( РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_6 ) належним йому на праві власності домоволодінням АДРЕСА_3 , шляхом демонтажу, за власний рахунок, побудованих на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 господарських споруд - вбиральні ( туалет) з вигрібною ямою, душової кабіни, теплиці.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІПН НОМЕР_1 ) та ОСОБА_5 ( ІПН НОМЕР_2 ) в дохід держави судовий збір сумою 704,80 гривень, в рівних частках - по 352,4 грн., з кожної.

Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня оголошення вступної та резолютивної частини.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Луняченко В. О.

Повне судове рішення складено судом 11.11.2019 року