Рішення № 85505943, 05.11.2019, Любешівський районний суд Волинської області

Справа № 162/565/19

Провадження № 2/162/218/2019

ЛЮБЕШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019 року селище Любешів.

Любешівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого -- судді Глинянчука В.Д.,

з участю секретаря судових засідань Смаль Т.П.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за цивільним позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування у зв`язку зі смертю фізичної особи,

встановив:

1.Відомості про рух справи, процесуальні дії у справі.

Представник позивача адвокат Мелех Дмитро Орестович в інтересах позивача ОСОБА_1 через пошту звернувся з цим позовом до суду 08 липня 2019 року.

Ухвалою від 23 липня 2019 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, постановлено розглянути справу без повідомлення сторін.

З врахуванням змісту позовних вимог, для належного з`ясування обставин по справі ухвалою від 22 серпня 2019 року розгляд справи продовжено з повідомленням сторін.

Відповідачем приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «УПСК») подано відзив на позов.

Представником позивача подано відповідь на відзив.

Судовий розгляд відкладався за клопотанням представника позивача, у зв`язку з поштовими затримками надсилання сторонам заяв по суті справи.

Розгляд справи проведено 05 листопада 2019 року за відсутності сторін.

Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) фіксування судового засідання технічним засобом 05 листопада 2019 року не здійснювалось.

2.Стислий виклад позиції сторони позивача у позовній заяві.

Позивач просить стягнути з відповідача 38400 гривень невиплаченого страхового відшкодування за спричинену їй моральну шкоду у зв`язку зі смертю сина ОСОБА_2 , 10590 гривень - невиплаченого страхового відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої похованням сина, а також штрафні санкції: 3 % річних на суму 217 гривень, 3774,67 гривні - пені, 342,93 гривні - інфляційних втрат.

Крім цього, ОСОБА_1 просить стягнути з ПрАТ «УПСК» 10 тисяч гривень судових витрат, пов`язаних з професійною правничою допомогою.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що приблизно о 20 годині 45 хвилин 26 лютого 2017 року ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Опель Зафіра», реєстраційний номер Республіки Литва НОМЕР_2 , рухаючись по вулиці Молодіжній у селі Ветли Любешівського району Волинської області на правій смузі руху, допустив наїзд на сина позивача ОСОБА_2 , який від отриманих травм загинув. За результатами досудового розслідування кримінальне провадження № 120170230000000055 по вказаному факту закрито постановою слідчого поліції від 30 листопада 2017 року. Цивільно-правова відповідність водія автомобіля «Опель Зафіра» ОСОБА_3 була застрахована у відповідача. Представником позивача адвокатом Мелехом Д . О . 11 лютого 2019 року направлено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП) та дві заяви про виплату страхового відшкодування, які ПрАТ «УПСК» отримало 14 лютого 2019 року. З цього часу відповідач не надав будь-якої відповіді та не виплатив страхове відшкодування.

Обґрунтовуючи пред`явлені до стягнення суми, позивач покликається на наступне.

Позивач є матір`ю загиблого внаслідок ДТП ОСОБА_2 і має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 12 мінімальних заробітних плат на день настання страхового випадку, що становить 38400 гривень.

Позивачем понесені витрати на поховання у сумі 10590 гривень, що не виходить за ліміт відповідальності страховика.

При нарахуванні штрафних санкцій сторона позивача покликається на частину другу статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) з розрахунку, що строк здійснення страхового відшкодування сплив 15 травня 2019 року, а позовну заяву направлено до суду поштою 08 липня 2019 року. Отже, взято період з 15 травня по 08 липня 2019 року, що становить 54 дні прострочення зобов`язання. З врахуванням подвійної облікової ставки Національного Банку України за цей період та загальної суми боргу на суму 48990 гривень розмір пені становитиме 3774,67 гривні, інфляційні втрати з врахуванням індексу інфляції - 342,93 гривні.

У відповіді на відзив представник позивача адвокат Мелех Д.О. проти доводів відповідача заперечив, звернувши увагу на судову практику Верховного Суду у подібних правовідносинах.

3.Стислий виклад позиції відповідача у відзиві на позов.

У відзиві на позов відповідач вказує, що 31 грудня 2016 року між ОСОБА_3 та ПрАТ «УПСК» укладено договір (поліс) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/2726310, за яким об`єктом страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільна-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації транспортного засобу «Опель Зафіра», реєстраційний номер НОМЕР_2 . ДТП сталась за участю автомобіля «Опель Зафіра», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 та пішохода ОСОБА_2 під впливом важкого ступеня алкогольного сп`яніння, внаслідок якої пішохід від отриманих тілесних ушкоджень помер. Представник позивача ОСОБА_6 звернувся до відповідача із заявою про виплату по вказаному випадку страхового відшкодування. ПрАТ «УПСК» не визнало вказане ДТП страховим випадком, у зв`язку з цим відмовило у виплаті страхового відшкодування.

Відповідач звертає увагу суду, що страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність застрахованої особи за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Однією з умов визнання ДТП страховим випадком є правомірність володіння транспортним засобом особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована. За інформацією Одеської митниці автомобіль «Опель Зафіра», реєстраційний номер НОМЕР_2 , був ввезений на митну територію України 26 грудня 2016 року у режимі тимчасового ввезення строком на один рік ОСОБА_7 . В силу вимог частини четвертої статті 380 Митного кодексу України (далі - МК) вказаний автомобіль не міг бути переданий у володіння інших осіб, а ОСОБА_3 на день ДТП не мав права експлуатувати його на території України.

У зв`язку з наведеним відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

4.1. Стороною позивача подано наступні письмові докази щодо предмету спору.

Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 та довідки про склад сім`ї Ветлівського старостинського округу Любешівської селищної ради № 985 від 03 вересня 2018 року позивач ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 27 лютого 2017 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 від забою головного мозку, закритої черепно-мозкової травми, які потерпілий отримав внаслідок нещасного випадку від легкового автомобіля.

У постанові про закриття кримінального провадження № 1201703000000055 слідчий відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції у Волинській області Плебанович А.С. встановив, що ОСОБА_3 приблизно о 20 годині 45 хвилин 26 лютого 2017 року, керуючи автомобілем марки «Опель-Земфіра» (в інших місцях - «Опель-Зафіра», «Opel Zafira»), реєстраційний номер Республіки Литва НОМЕР_2 , по вулиці Молодіжній у селі Ветли Любешівського району, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 Унаслідок ДТП потерпілий отримав тілесні ушкодження, від яких помер. У потерпілого ОСОБА_2 на момент ДТП встановлено важкий ступінь алкогольного сп`яніння. Висновками експертиз констатовано неможливість в заданій дорожній ситуації уникнення наїзду водієм автомобіля ОСОБА_3 на пішохода ОСОБА_2 Кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення.

Представник позивача ОСОБА_6 від імені позивача ОСОБА_1 11 лютого 2019 року направив відповідачу повідомлення про ДТП та дві заяви про виплату страхових відшкодувань: 10590 гривень витрат у зв`язку з похованням, 38400 - моральної шкоди.

Згідно з описом вкладення у цінний лист відповідачу, крім згаданих повідомлень та заяв про виплату страхових відшкодувань, було направлено постанову слідчого поліції про закриття кримінального провадження, копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , документи, що посвідчують родинні зв`язки позивача та загиблого, товарний чек та накладну на суму 10590 гривень.

З витягу із вебсайту Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо перевірки чинності полісів внутрішнього обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - ОСЦПВВТЗ) автомобіль «Опель Зафіра», державний номер НОМЕР_2 , застрахований у ПрАТ «УПСК», поліс № НОМЕР_4 діючий станом на 26 лютого 2017 року.

На противагу судової практики, яку подано відповідачем, стороною позивача подано постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 квітня 2019 року № 910/14693/17.

4.2. Докази, подані відповідачем.

Відповідно до копії полісу № АК/2726310 ПрАТ «УПСК» та ОСОБА_3 уклали договір ОСЦПВВТЗ автомобіля «Опель Зафіра», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Строк дії договору з 01 січня по 31 грудня 2017 року. Страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить двісті тисяч гривень, за шкоду, заподіяну майну - сто тисяч.

Відповідач 07 червня 2019 року виконав запит на Одеську митницю Державної фіскальної служби щодо перебування на митній території України автомобіля «Опель Зафіра», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

У відповідь на запит Одеська митниця 09 липня 2019 року повідомила ПрАТ «УПСК», що автомобіль «Опель Зафіра», реєстраційний номер НОМЕР_2 , перетнув митний кордон України у зоні діяльності Волинської митниці під керуванням ОСОБА_7 Транспортний засіб ввезено на митну територію України в режимі тимчасового ввезення строком до одного року.

Відповідач листом № 3945/18 від 09 вересня 2019 року підтвердив про отримання 14 лютого 2019 року пакету документів щодо виплати страхового відшкодування, пов`язаної із загибеллю ОСОБА_2 внаслідок ДТП, що сталася 26 лютого 2017 року з участю водія ОСОБА_3 . У виплаті страхового відшкодування ПрАТ «УПСК» відмовило у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 на момент настання ДТП не був правомірним користувачем транспортного засобу та не є особою, відповідальність якої застрахована.

Доказів того, що цей лист направлено та отримано позивачем чи його представником, відповідачем не подано.

ПрАТ «УПСК» також додало як приклад судової практики рішення Миколаївського, Чернівецького апеляційних судів, Апеляційного суду Волинської області, якими позивачам було відмовлено у страхових відшкодуваннях, пов`язаних з ДТП, у зв`язку з неправомірністю володіння транспортними засобами на території України.

5. Норми права, які застосував суд. Мотиви суду щодо позовних вимог.

У відповідності з частиною першою статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Частиною першою статті 89 ЦПК встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З врахуванням змісту позовних вимог та заперечень відповідача проти позову підлягають з`ясуванню такі питання: чи є ДТП, що сталася 26 лютого 2017 року у селі Ветли Любешівського району за участю водія ОСОБА_3 та пішохода ОСОБА_8 , страховим випадком; чи зобов`язаний відповідач сплатити страхове відшкодування позивачу; чи заявлені позивачем суми страхового відшкодування відповідають оговореним у договорі страхування лімітам; чи обґрунтовані пред`явлені до стягнення суми витрат на поховання та моральної шкоди, пені, 3 % річних та інфляційних втрат тощо.

5.1. Вирішення питання чи є ДТП, що сталася 26 лютого 2017 року у селі Ветли Любешівського району за участю водія ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , страховим випадком, у тому числі у контексті правомірності володіння застрахованим транспортним засобом, та чи виникло у зв`язку з ДТП у відповідача зобов`язання по виплаті страхового відшкодування.

Відповідно до статей 509, 525 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності із частиною першою статті 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 979, 980 ЦК за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Відповідно до частини першої статті 981 ЦК договір страхування укладається в письмовій формі. Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

У відповідності із статтею 982 ЦК істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Статтею 984 ЦК встановлено, що сторонами у договорі страхування є страховик та страхувальник. Страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхувальником може бути фізична або юридична особа.

У відповідності з частинами першою, третьою статті 397 ЦК володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Згідно з частинами першою-третьою статті 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері ОСЦПВВТЗ є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі -- Закон № 1961-ІV).

Статтею 3 Закону № 1961-ІV визначено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно з пунктами 1.4, 1.5, 1.6, 1.7, 1.12 статті 1 Закону № 1961-IV особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду; наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах; власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах; забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована; дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Статтею 6 Закону № 1961-IV встановлено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з пунктами 35.1, 35.2 статті 35 Закону № 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім`я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви. До заяви додаються: а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого; д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого; є) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника; є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).

У відповідності із статтею 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Незадовільне фінансове становище страховика (МТСБУ) не є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Згідно з пунктами 27.3, 27.4 статті 27 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Згідно з частиною першою, абзацом 1, 2 частини четвертої, частиною п`ятою статті 380 МК тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов`язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом. Тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів. Тимчасове ввезення громадянами-резидентами на митну територію України інших транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, та із застосуванням до них заходів гарантування, передбачених розділом X цього Кодексу. Тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб.

Пунктом 2.2 Правил дорожнього руху, які затвердженні постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, встановлено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Суд звертає увагу, що на момент ДТП, яка сталася 26 лютого 2017 року у селі Ветли Любешівського району, строк перебування транспортного засобу «Опель Зафіра», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на митній території України не збіг. Водій ОСОБА_3 відповідно до договору страхування є страхувальником. У момент укладення договору у відповідача не виникло пересторог чи застережень щодо правомірності користування забезпеченим транспортним засобом ОСОБА_3 та перебування автомобіля на території України загалом. Доказів того, що вказаний договір страхування ОСЦПВВТЗ розірваний чи визнаний недійсний суду не подано.

За наведеного суд констатує, що можливе адміністративне порушення митних правил перебування на території України забезпеченого транспортного засобу не є підставою звільнення від цивільної відповідальності учасників страхових відносин.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2019 року у справі № 910/14693/17.

Натомість подані відповідачем копії судових рішень апеляційних судів відповідно до статті 263 ЦПК на мають преюдиціального значення при вирішенню цього спору.

Отже, ДТП, яка сталася 26 лютого 2017 року у селі Ветли Любешівського району за участю водія автомобіля «Опель Зафіра», реєстраційний номер Республіки Литва НОМЕР_2 , ОСОБА_3 та пішохода ОСОБА_2 у період дії договору страхування у розумінні статті 6 Закону № 1961-IV є страховим випадком.

Стороною позивача повідомлено відповідача про страховий випадок, надано необхідний пакет документів.

Таким чином, у відповідача виник обов`язок по виплаті страхового відшкодування позивачу ОСОБА_1 , як матері загиблого від ДТП.

5.2 Вирішення питань про обґрунтованість пред`явлених до стягнення сум витрат на поховання та моральної шкоди, пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

З полісу № АК/2726310 ПрАТ «УПСК» вбачається, що страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю, становить двісті тисяч гривень, за шкоду, заподіяну майну - сто тисяч.

Отже, суми, пред`явлені позивачем до стягнення, не перевищують передбачених договором страхування лімітів.

Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) стосовно одного померлого відповідно до пункту 27.3 статті 27 Закону 1961-IV становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку.

Відповідно до статті 8 Закону України « Про державний бюджет України на 2017 рік» на момент настання страхового випадку розмір мінімальної заробітної плати становив 3200 гривень.

Отже, обрахована стороною позивача сума відшкодування моральної шкоди відповідає законодавству і становитиме 38400 гривень (3200 гривень 12 місяців).

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача матеріальної шкоди, пов`язаної з витратами ОСОБА_1 на поховання сина, крім процитованого вище, суд враховує наступні приписи законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1201 ЦК особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого -- це комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

На підтвердження витрат на поховання у розмірі 10590 гривень позивачем подано товарний чек та накладну підприємця ОСОБА_9 про придбання домовини, одягу для померлого, ковдри, вінків, рушників.

Між тим, не зрозуміло що саме для поховання придбано на суму 3410 гривень, яке у товарному чеку та накладній зазначено як «Інше».

Отже, суд вважає, що стороною позивача доведеною суму витрат на поховання у розмірі 7180 гривень.

Таким чином, у відповідача виникло зобов`язання по виплаті страхового відшкодування на загальну суму 45580 (38400 + 7180) гривень.

Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV cтраховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний в разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими -- прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

В суді встановлено, що відповідач отримав від сторони позивача заяви про виплату страхового відшкодування з необхідним пакетом документів 14 лютого 2019 року.

Отже, кінцевим строком виконання зобов`язання відповідача по виплаті страхового відшкодування позивачу було 15 травня 2019 року.

З 15 травня 2019 року по день звернення стороною позивача з цим позовом до суду 08 липня 2019 року минуло 54 дні.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Аналіз законодавства вказує, що інфляційні втрати та три проценти річних, стягнення яких передбачене частиною другою статті 625 ЦК, і пеня, що передбачена статтею 36 Закону № 1961-IV, є окремими, самостійними видами юридичної відповідальності. Отже, можливе їх одночасне застосування у випадку прострочення грошового зобов`язання.

Згідно з інформацією, яка розміщена на вебсайті Державної служби статистики України (www.ukrstat.gov.ua) індекс споживчих цін (індекс інфляції) у травні 2019 року становив 100,7 %, натомість у червні 2019 року спостерігалась дефляція на рівні 99,5 %.

З врахуванням встановленої судом суми виплати страхового відшкодування у розмірі 45580 гривень, розмір інфляційних втрат позивача у зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання відповідачем становитиме 89,56 гривень (45580 гривень 100,7 % 99,5%).

Стягнення трьох процентів річних від простроченої суми необхідно здійснити за таким розрахунком: 45580 гривень 3 % 54 дні прострочення 365 днів у році = 202,3 гривні.

Згідно з інформацією, яка розміщена на офіційному сайті Національного Банку України (www.bank.gov.uа) облікова ставка центрального банку у період з 15 травня по 08 липня 2019 року становила 17,5 %.

Відповідно до положень пункту 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV розмір пені буде наступним: 45580 гривень 54 дні прострочення 365 днів у році (17,5 % 2) = 2360,17 гривні.

Враховуючи наведене у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову ОСОБА_1

6. Питання розподілу судових витрат.

Позивач звільнена від оплати судового збору при поданні позовної заяви на підставі пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Суд бере до уваги, що позовні вимоги позивача стосувалися стягнення страхового відшкодування та передбачених законом санкцій за неналежне виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК у зв`язку з частковим задоволенням кожної з позовних вимог необхідно стягнути з відповідача у користь держави судовий збір у розмірі двох мінімальних ставок для вимог майнового характеру, що передбачені статтею 4 Закону України «Про судовий збір» для юридичних осіб. Розмір судового збору становитиме 3842 гривні.

Сторона позивача просить стягнути з відповідача 10 тисяч гривень витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесення позивачем цих витрат подано договір про надання правової допомоги з додатком № 1 про вартість однієї години роботи адвоката, детальний опис (розрахунок) наданих послуг з вказівкою на кількість годин, потрачених адвокатом на підготовку та подання позову, квитанції про здійснення оплат правничої допомоги адвоката на ОСОБА_6 на загальну суму 10 тисяч гривень.

Відповідно до частин другої, третьої статті 141 ЦПК судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У відповідності з частинами восьмою, дев`ятою статті 141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З огляду на складність справи та об`єм наданих адвокатом Мелехом Д.О. послуг немає підстав вважати, що розмір витрат на правничу допомогу у цьому випадку є надмірним.

Стороною позивача в цілому пред`явлено до стягнення 53324,6 гривень, з яких судом задоволено на загальну суму 48232,03 гривні, що становить 90,45 %.

Таким чином, з відповідача у користь позивача необхідно стягнути 9045 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 264, 265 ЦПК, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення страхового відшкодування у зв`язку зі смертю фізичної особи задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (04080, місто Київ, вулиця Кририлівська, 40, ЄДРПОУ 20602681) у користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) 48232 (сорок вісім тисяч двісті тридцять дві) гривні 03 копійки, з яких 38400 (тридцять вісім тисяч чотириста) гривень -- страхове відшкодування моральної шкоди, пов`язане зі смертю сина позивача, 7180 (сім тисяч сто вісімдесят) гривень - страхове відшкодування матеріальної шкоди у зв`язку з витратами на поховання, 2360 (дві тисячі триста шістдесят) гривень 17 копійок - пеня, 202 (двісті дві) гривні 30 копійок - 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання, 89 (вісімдесят дев`ять) гривень 56 копійок - інфляційні втрати.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» у користь ОСОБА_1 9045 (дев`ять тисяч сорок п`ять) гривень судових витрат на правничу допомогу.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» у користь держави 3842 (три тисяч вісімсот сорок дві) гривні судового збору (отримувач коштів: УК у Любешів.рн/Любешівськ.рн/22030101; код отримувача: 37751907; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); МФО 899998; рахунок № НОМЕР_6 ; код класифікації доходів бюджету: 22030101, призначення платежу: судовий збір Любешівський районний суду Волинської області).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів складення судового рішення.

Головуючий: суддя В.Д. Глинянчук