Рішення № 85498186, 01.11.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2019 року 320/4663/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області щодо не нарахування та несплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за ОСОБА_1 як непрацюючу працездатну особу, яка у період з 05.06.2008 по 31.01.2019 здійснювала догляд за особою похилого віку, яка згідно з висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області нарахувати та сплатити єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування за ОСОБА_1 як непрацюючу працездатну особу, яка у період з 05.06.2008 по 31.01.2019 здійснювала догляд за особою похилого віку, яка згідно з висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, а також подати відповідні відомості до Пенсійного фонду України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідно до вимог чинного законодавства вона підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, оскільки у період з 05.06.2008 по 31.01.2019 перебувала на обліку в Управлінні соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області та отримувала компенсацію як фізична особа, яка надає соціальні послуги своїй мамі - особі похилого віку, яка потребувала постійного стороннього догляду згідно з медичним висновком. Відтак, відмова відповідача в нарахуванні та сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є протиправною.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що за період з 05.06.2008 по 31.01.2019 позивач не підпадає під категорію осіб за яких здійснюється нарахування та сплата єдиного внеску згідно постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 №178 "Про затвердження Порядку нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб", оскільки вона здійснювала догляд за інвалідом ІІ групи, яка потребує постійного стороннього догляду, а не за особою похилого віку.

При цьому, відповідач зауважив, що у вказаний період отримання компенсації за надання соціальних послуг позивач зверталась до управління із заявою про перерахунок компенсації по догляду за інвалідом ІІ групи у зв`язку з працевлаштуванням.

Також відповідач зазначив, що за період з 01.02.2019 по 12.02.2019 за ОСОБА_1 було сплачено єдиний соціальний внесок у зв`язку з наданням нею соціальних послуг особі з інвалідністю І групи.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що твердження відповідача щодо правомірності його дій та необґрунтованості заявлених нею вимог не спростовують доводів та вимог позовної заяви, а по суті лише дублюють відповідь, яка була надана їй в листі від 23.07.2019 №01-12/6187.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.09.2019 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Відтак, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Веселівським РВ УМВС України в Миколаївській області 23.10.1996.

02 червня 2008 року Броварська центральна районна лікарня за вих. №271 надала заключення ЛКК ОСОБА_2 , 1944 року народження, інваліду ІІ групи, відповідно до якого за станом здоров`я ОСОБА_2 нездатна до самообслуговування і потребує постійного стороннього догляду довічно.

Відповідно до висновку Територіального центру обслуговування пенсіонерів та самітних непрацездатних громадян щодо необхідності надання соціальних послуг та призначення компенсаційної виплати від 05.06.2008 №165, вказаним центром зроблено висновок про те, що ОСОБА_2 дійсно не здатна до самообслуговування і потребує сторонньої допомоги, яку надає непрацююча ОСОБА_1

05 червня 2008 року ОСОБА_2 звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Броварської міської ради із заявою про призначення усіх видів соціальної допомоги №786, в якій просила призначити компенсацію фізичній особі, яка надає соціальні послуги інваліду ІІ групи. У вказаній заяві також зазначено, що ОСОБА_2 дає згоду на надання соціальних послуг від своєї дочки ОСОБА_1

05 червня 2008 року ОСОБА_1 звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Броварської міської ради із заявою про призначення компенсаційної виплати №786 по догляду за мамою - ОСОБА_2 , 1944 року народження.

Згідно протоколу від 09.06.2008 №786 Управління праці та соціального захисту населення Броварської міської ради призначило позивачу компенсаційну виплату у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 №558 "Про порядок призначення та виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги" з 05.06.2008 по 16.03.2020.

Згідно довідки про отримання допомоги від 27.02.2014 №04-14/447, яка видана Управлінням соціального захисту населення Броварської міської ради, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Броварської міської ради та їй відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 №558 "Про порядок призначення та виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги" з 05.06.2008 до 17.03.2020 призначено допомогу, а саме компенсацію за надання соціальних послуг громадянці похилого віку, інваліду ІІ групи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

02 вересня 2015 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила перерахувати компенсацію фізичним особам по погляду за інвалідом ІІ групи у зв`язку з тим, що вона працювала з 05.08.2015 по 18.08.2015 та не повідомила Управління соціального захисту. У вказаній заяві позивач також просила відрахувати переплату, яка виникла за цей період, з поточного нарахування.

У цей же день позивач надала відповідачу заключення ЛКК Комунального закладу Броварської міської ради "Броварський міський центр первинної медико-санітарної допомоги" від 02.09.2015 №105, відповідно до якого за станом здоров`я ОСОБА_2 , 71 рік, інвалід ІІ групи нездатна до самообслуговування та потребує постійного стороннього догляду довічно.

Згідно рішення Управління соціального захисту населення Броварської міської ради про призначення компенсації від 03.09.2015 позивачу призначено компенсаційну виплату у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 №558 "Про порядок призначення та виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги" з 02.09.2015 по 16.03.2025.

Відповідно до рішення Управління соціального захисту населення Броварської міської ради про призначення компенсації від 07.02.2019 позивачу призначено компенсаційну виплату у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 №558 "Про порядок призначення та виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги" з 01.02.2019 як особі, яка здійснює нагляд за ОСОБА_2 , яка є інвалідом І групи.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, у зв`язку з чим компенсаційні виплати позивачу були припинені.

Як вбачається з матеріалів справи, за надання соціальних послуг особі з інвалідністю І групи ОСОБА_2 за період з 01.02.2019 по 12.02.2019 був сплачений єдиний соціальний внесок за ОСОБА_1

Позивач звернулась до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради із заявою щодо зарахування страхового стажу періоду догляду за матір`ю ОСОБА_2

Листом від 15.05.2019 №01-10.1/113 відповідач повідомив позивача про те, що за надання послуг у період з 05.06.2008 по 31.01.2019 не передбачено сплату єдиного соціального внеску, оскільки надавались соціальні послуги особі з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В подальшому, позивач через свого адвоката повторно звернулась Управління соціального захисту населення Броварської міської ради із заявою про нарахування та сплату єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за надання соціальних послуг ОСОБА_2 у період з 05.06.2008 по 31.01.2019.

Листом від 23.07.2019 №01-12/6187 відповідач повідомив позивача про те, що період надання соціальних послуг з 05.06.2008 по 31.01.2019 особі з інвалідністю ІІ групи ОСОБА_2 не передбачає сплату єдиного соціального внеску.

У даному листі відповідач також зазначив, що сплата єдиного соціального внеску передбачена за особу, яка надає послуги інваліду І групи або особі похилого віку. Однак, згідно заключення ЛКК №271 від 02.06.2008 ОСОБА_2 - особа з інвалідністю ІІ групи, яка потребує постійного стороннього догляду довічно, та не є особою похилого віку.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 11 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1058) загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема: непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 24 Закону №1058 страховий стаж - це період протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною 6 статті 20 Закону №1058, зокрема, передбачено, що за осіб, зазначених у пунктах 8, 11-14 статті 11 цього Закону, страхові внески сплачуються в порядку і строки, визначені Кабінетом Міністрів України, за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів цільових фондів, з яких цим особам сплачуються відповідно грошове забезпечення, страхові виплати, допомога і компенсації.

Відповідно до підпункту 3 пункту 1 Порядку нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 №178 (далі - Порядок №178), нараховується та сплачується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за одного з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікуна, піклувальника, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, а також за непрацюючих працездатних осіб, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за престарілим, який згідно з висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства.

Згідно з підпунктом 3 пункту 2 Порядку №178 єдиний внесок нараховується за осіб, зазначених у підпункті 3 пункту 1 цього Порядку, - на суми допомоги або компенсацій, нарахованих за базовий звітний період.

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону №1058 участь застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування припиняється:

- у разі якщо особа, яка підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до цього Закону, втратила визначений цим Законом статус застрахованої особи;

- у разі закінчення терміну дії договору про добровільну участь або дострокового розірвання цього договору у випадках, передбачених цим Законом;

- у разі якщо застрахованій особі відповідно до цього Закону призначено пенсію і вона не продовжує працювати або якщо застрахована особа відповідно до цього Закону набула права на довічну пенсію чи одноразову виплату;

- у разі смерті застрахованої особи.

Відповідно до пункту 1 Порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 29.04.2004 №558 (далі - Порядок №558), непрацюючим фізичним особам, які постійно надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, що обслуговуються соціальними службами), призначається щомісячна компенсаційна виплата (далі - компенсація).

Згідно з пунктом 16 Порядку №558 структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві державної адміністрації, виконавчого органу міської ради, що призначають та виплачують щомісячну компенсацію, здійснюють контроль за діяльністю фізичних осіб, які надають соціальні послуги.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивачем надавалися соціальні послуги хворій особі похилого віку, яка не була здатна до самообслуговування і потребувала постійної сторонньої допомоги, і яка не обслуговувалася соціальними службами.

Зокрема, за висновками, які містяться у заключеннях ЛКК Броварської центральної районної лікарні від 02.06.2008 №271 та Комунального закладу Броварської міської ради "Броварський міський центр первинної медико-санітарної допомоги" від 02.09.2015 №105, ОСОБА_2 , 1944 року народження, інвалід ІІ групи - за станом здоров`я нездатна до самообслуговування і потребує постійного стороннього догляду довічно.

Враховуючи дані обставини, позивачу була призначена компенсація як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з 05.06.2008 по 31.01.2019, що не заперечується відповідачем.

При цьому, згідно довідки про отримання допомоги від 27.02.2014 №04-14/447, яка видана Управлінням соціального захисту населення Броварської міської ради, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Броварської міської ради та їй відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 №558 "Про порядок призначення та виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги" з 05.06.2008 до 17.03.2020 призначено допомогу, а саме компенсацію за надання соціальних послуг громадянці похилого віку, інваліду ІІ групи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, наведене свідчить, що за вказаний період призначення компенсації як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з 05.06.2008 по 31.01.2019 у відповідача виник обов`язок нарахувати та сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Пенсійного фонду України за ОСОБА_1 .

Твердження відповідача про те, що позивач не підлягав загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, як особа, яка надає соціальні послуги, за період з 05.06.2008 по 31.01.2019 у зв`язку з тим, що згідно заключення ЛКК №271 від 02.06.2008 ОСОБА_2 - особа з інвалідністю ІІ групи, яка потребує постійного стороннього догляду довічно, та не є особою похилого віку, судом не приймається з огляду на наступне.

Згідно зі ст.10 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку" від 16.12.1993 №3721-XII громадянами похилого віку визнаються особи, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а також особи, яким до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більш як півтора року.

Терміну "престаріла особа" жодним чинним нормативно-правовим актом не визначено.

Разом з тим, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення правових норм, що врегульовують питання визначення категорій осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню" від 19.04.2016 №1109-VIII, що набрав чинності 12.05.2016, до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" внесено зміни.

Зокрема, 1) статтю 1 було доповнено абзацом такого змісту: "термін "особа похилого віку" вживається у цьому Законі у значенні, наведеному в Законі України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні"; 2) у пункті 14 частини першої статті 11 слова "престарілим, який" замінено словами "особою похилого віку, яка", а слово "досяг" - словом "досягла". В абзаці тринадцятому пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" слова "престарілим, який" замінено словами "особою похилого віку, яка", а слово "досяг" - словом "досягла".

Вказаний закон прийнятий саме з метою усунення неоднозначного тлумачення норм чинного законодавства України, які встановлюють критерії визначення категорії осіб, що підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню.

Відповідно, даним законом лише уточнено правові норми, які врегульовують питання визначення категорій осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а не встановлено нові категорії осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню.

Більше того, на переконання суду, буквальний аналіз поняття "престаріла особа" та "особа похилого віку" дає підстави вважати, що вони є тотожними поняттями, оскільки мають однаковий правовий зміст та правове навантаження.

Суд вважає, що розмежування даних понять є дискримінаційним підходом при визначенні категорії осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню.

При цьому, суд звертає увагу на те, що в статті 10 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку" від 16.12.1993 №3721-XII в редакції станом на 05.06.2008 (станом на момент призначення позивачу компенсації за надання соціальних послуг громадянці похилого віку, інваліду ІІ групи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) встановлено, що громадянами похилого віку визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року.

У свою чергу, відповідно до частин 1, 2 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в діючій редакції) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 станом на день визнання її такою, що за станом здоров`я нездатна до самообслуговування та потребує постійного стороннього догляду, тобто станом на 05.06.2008, досягла пенсійного віку, оскільки їй було 63 роки, а тому згідно із законодавством, що діяло на той час, вона була громадянкою похилого віку (престарілою особою).

Крім того, суд вважає, що увесь час після 05.06.2008 ОСОБА_2 мала такий вік, згідно з яким вона відносилась до громадян похилого віку відповідно до діючого законодавства, а висновками медичного закладу підтверджувалась необхідність у сторонньому догляді за нею довічно.

Як вже зазначалось судом, питання визначення осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а також підстави і порядок нарахування та сплати єдиного внеску передбачені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, Порядком нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 №178.

На переконання суду, визначальним у вирішенні питання права на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування є надання соціальних послуг хворій особі престарілого віку (з 12.05.2016 відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення правових норм, що врегульовують питання визначення категорій осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню" - похилого віку), яка не здатна до самообслуговування і потребує постійної сторонньої допомоги.

Як вже зазначалось вище, за висновками, які містяться у заключеннях ЛКК Броварської центральної районної лікарні від 02.06.2008 №271 та Комунального закладу Броварської міської ради "Броварський міський центр первинної медико-санітарної допомоги" від 02.09.2015 №105, ОСОБА_2 , 1944 року народження, інвалід ІІ групи - за станом здоров`я нездатна до самообслуговування і потребує постійного стороннього догляду довічно.

Тому, враховуючи, що позивач відповідно до вимог вищезазначених нормативно-правових актів підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, як особа яка надає соціальні послуги, то невиконання відповідачем покладеного на нього обов`язку нарахувати та сплатити єдиний внесок є безпідставним та протиправним.

При цьому, суд вважає, що відповідач повинен нарахувати та сплатити єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування за ОСОБА_1 як непрацюючу працездатну особу, яка здійснювала догляд за особою похилого віку, яка згідно з висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, лише за період з 05.06.2008 по 04.08.2015 та за період з 19.08.2015 по 31.01.2019, оскільки у період з 05.08.2015 по 18.08.2015 ОСОБА_1 працювала, про що було зазначено нею у заяві від 02.09.2015, яка була подана до відповідача.

У зв`язку з цим, суд зазначає, що у даному випадку відсутні підстави для визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та несплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за ОСОБА_1 за період 05.08.2015 по 18.08.2015.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№23759/03 та №37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy №33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа №417/3668/17).

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією від 12.07.2019 №0.0.1406023631.1.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області.

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллями і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки умов відповідного договору та належних і допустимих доказів фактично здійснених адвокатом робіт і витрат.

У позовній заяві заявлено вимогу про стягнення з Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 22000,00 грн.

На підтвердження розміру витрат позивача на правничу допомогу надано копію договору про надання правової допомоги від 04.07.2019 (далі - Договір), розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 19.08.2019 на суму 23500,00 грн. та копію квитанції від 05.07.2019 №0.0.1400224962.1 про сплату ОСОБА_3 правничої допомоги за договором у сумі 20000,00 грн. згідно р/ф ь104/19 від 04.07.2019 від ОСОБА_1

Однак, актів виконаних робіт, р/ф ь104/19 від 04.07.2019, інших доказів фактичного надання адвокатських послуг суду не надано.

Згідно з пунктом 4.1 Договору, за надання правничої допомоги за цим договором клієнт сплачує адвокатському бюро "Івана Хомича" протягом 3 календарних днів суму в розмірі 20000,00 грн.

У пункті 4.3 цього Договору сторони домовилися, що клієнт зобов`язується додатково сплатити адвокатському бюро 2000,00 грн. за надання правової допомоги адвокатом адвокатського бюро в судовому засіданні, яке відбулось та не було відкладене.

За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатським бюро юридичної допомоги і її вартість. Акт надсилається клієнту Адвокатським бюро факсимільним зв`язком або поштою. На письмову вимогу клієнта, Адвокатське бюро може надавати Акти про надання юридичної допомоги, в яких буде вказано перелік наданої юридичної допомоги із ідентифікацією (пункт 4.5 Договору).

З огляду на зазначені положення та вимоги частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає, що позивачем не доведено розмір витрат на правничу допомогу, оскільки не надано суду акту виконаних робіт, складення якого передбачено пунктом 4.5 вказаного Договору.

Крім того, позивачем під час розгляду справи не було надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги та не було заявлено про неможливість подання таких доказів під час розгляду справи.

Також, на думку суду, розмір понесених витрат на правничу допомогу в сумі 20000,00 грн., не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

У даному випадку суд зазначає, що дана справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглянута судом без проведення судових засідань, за результатами якої адміністративний позов задоволено не у повному обсязі.

Крім того, обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом також не можливо визнати занадто об`ємним. Відтак, на думку суду, є слушними доводи відповідача, що понесені позивачем витрати в сумі 20000,00 грн. є не співмірними зі складністю справи та обсягом наданих послуг.

Враховуючи викладене, вимога щодо стягнення з відповідача понесених витрати на правничу допомогу задоволенню не підлягає у зв`язку з необґрунтованістю.

Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 132, 134, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області щодо не нарахування та несплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за ОСОБА_1 як непрацюючу працездатну особу, яка у період з 05.06.2008 по 04.08.2015 та у період з 19.08.2015 по 31.01.2019 здійснювала догляд за особою похилого віку, яка згідно з висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області нарахувати та сплатити єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування за ОСОБА_1 як непрацюючу працездатну особу, яка у період з 05.06.2008 по 04.08.2015 та у період з 19.08.2015 по 31.01.2019 здійснювала догляд за особою похилого віку, яка згідно з висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 03193637) судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.