Рішення № 85496520, 31.10.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2447/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Казмерчук М.Т.

за участю представників:

позивача: Андрійко О.В. , ордер № 1704 серія ХВ № 000011 від 26.11.2018, Бекузаров Р.Е., ордер серія АХ № 1003100 від 07.10.2019 р., Дрижанов О.С. , ордер серія ХВ № 1507000051 від 25.10.2019 р.

представник відповідача 1, ТОВ "Афаліна": Корнева О . С . , ордер серія ХВ № 2031 від 30.09.2019 р.

представник відповідача 2, ФО ОСОБА_3 .: Чумаченко А.В. , ордер серія ХВ № 1514 від 27.02.2019; Ігнатенко О.О., ордер серія ХВ № 130000109 від 19.02.2019 р., ОСОБА_3 (особисто)

представник 3-ї особи, Харківське міське управління юстиції в особі відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції: не з`явився

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом фізичної особи ОСОБА_5 , м. Харків, до товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна", м. Харків; учасника товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна" ОСОБА_3, м. Харків; 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача, Харківське міське управління юстиції в особі відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, м. Харків про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсною угоди, визнання недійсним рішення, скасування реєстраційних дій,

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно-апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/2447/18

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2018 року фізична особа ОСОБА_5 звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна" (далі - ТОВ "Афаліна") та фізичної особи ОСОБА_3 , в якому просила суд:

1. Визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна" від 23.05.2012, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мануйловою Г.В., зареєстрований з реєстрі за № 467.

2. Визнати недійсною Угоду про виплату вартості частини майна ТОВ "Афаліна" від 21.05.2012, укладену між ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Афаліна".

3. Визнати недійсними рішення Загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна", оформлені Протоколом № 1/05-12 від 21.05.2012 року.

4. Визнати недійсними Зміни № 2 до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна", зареєстровані 28.05.2012 року за № 14801050013009381.

5. Скасувати реєстраційні дії, вчинені державним реєстратором до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна":

- державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 28.05.2012 р. № 14801050013009381; зміна видів діяльності, зміна складу або інформації про засновників;

- підтвердження відомостей про юридичну особу; 03.12.2012 року за № 14801060014009381; зміна додаткової інформації;

- підтвердження відомостей про юридичну особу; 25.01.2013 року за № 14801060015009381; зміна додаткової інформації;

- підтвердження відомостей про юридичну особу; 27.11.2013 року за № 14801060016009381; зміна додаткової інформації;

- підтвердження відомостей про юридичну особу; 03.12.2014 року за № 14801060017009381; зміна додаткової інформації;

- підтвердження відомостей про юридичну особу; 19.11.2015 року за № 14801060018009381; зміна додаткової інформації;

- державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 18.05.2018 року за № 14801050019009381; зміна органу управління, інші зміни, зміна складу або інформації про засновників;

- внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах юридичної особи; 18.05.2018 року № 14801070020009381; зміна відомостей про керівника юридичної особи, зміна відомостей про підписантів, зміна складу підписантів;

- державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 29.08.2018 року № 14801050021009381; інші зміни;

- внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах; 30.08.2018 року № 14801070022009381; зміна відомостей про керівника юридичної особи, зміна складу підписантів.

Крім того, просила стягнути з ТОВ "Афаліна" та фізичної особи ОСОБА_3 солідарно судові витрати, пов`язані із розглядом позову.

10.09.2018 року, ухвалою господарського суду Харківської області, позовну заяву фізичної особи ОСОБА_5 залишено без руху. Надано позивачеві строк в п`ять днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви. Позивач супровідним листом (вх. № 26753 від 14.09.2018 року) надав суду докази усунення обставин, які стали підставами для винесення ухвали господарського суду Харківської області від 10.09.2018 року. 17.09.2018 року, ухвалою господарського суду Харківської області, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні першого відповідача - Харківське міське управління юстиції в особі відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції. Водночас, 14.09.2018 року до суду, через канцелярію, позивач надав уточнену позовну заяву (вх. № 26753) та заяву про забезпечення позову (вх. № 26758). 17.09.2018 року, ухвалою господарського суду Харківської області, заяву фізичної особи ОСОБА_5 про забезпечення позову (вх. № 26758 від 14.09.2018) задоволено частково. Заборонено державному реєстратору юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна" у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

26.11.2018 року позивач подав до суду клопотання (вх. № 330925), в якому просив позов в частині вимог по визнанню недійсною угоди про виплату вартості частини майна TOB "Афаліна" від 21.05.2012 року, укладеної між ОСОБА_5 та ТОВ "Афаліна", в рамках розгляду справи № 922/2447/18 залишити без розгляду. 04.12.2018 року, ухвалою господарського суду Харківської області, позов Фізичної особи ОСОБА_5 в частині вимог визнання недійсною Угоди про виплату вартості частини майна TOB "Афаліна" від 21.05.2012 року, укладеної між ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Афаліна", в рамках розгляду справи № 922/2447/18 залишено без розгляду.

17.12.2018 року представником першого відповідача надано до суду клопотання (вх. № 35080) про застосування строків позовної давності у справі № 922/2447/18. 17.12.2018 року представником позивача надано до суду клопотання про призначення у справі судової експертизи (вх. № 34923). 17.12.2018 року, ухвалою господарського суду Харківської області, у задоволенні клопотання представника позивача про призначення у справі судової експертизи (вх. № 34923 від 17.12.2018 р.) відмовлено.

27.12.2018 року, рішенням господарського суду Харківської області, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

08.01.2019 року, ухвалою господарського суду Харківської області, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Харківської області від 17.09.2018 року у справі № 922/2447/18 скасовано. Припинено заборону державному реєстратору юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна" у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Фізична особа ОСОБА_5 з ухвалою господарського суду першої інстанції не погодилася та звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 08.01.2019 року у справі № 922/2447/18 про скасування заходів забезпечення позову; зупинити дію ухвали господарського суду Харківської області від 08.01.2019 року у справі № 922/2447/18 про скасування заходів забезпечення позову. 28.01.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи ОСОБА_5 на ухвалу господарського суду Харківської області від 08.01.2019 у справі № 922/2447/18.

Не погодившись з рішенням, ухваленим господарським судом першої інстанції, до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась фізична особа ОСОБА_5 , в якій просила суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 27.12.2018 року у справі № 922/2447/18 та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі; під час апеляційного розгляду вирішити питання про призначення та проведення судової економічної експертизи стосовно ринкової вартості майна ТОВ "Афаліна"; вирішити питання розподілу судових витрат між позивачем та відповідачами. 29.01.2019 року апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_5 на рішення господарського суду Харківської області від 27.12.2018 у справі № 922/2447/18 залишено без руху. Встановлено фізичній особі ОСОБА_5 десятиденний строк з дня вручення ухвали скаржнику для виправлення недоліків апеляційної скарги. 11.02.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи ОСОБА_5 на рішення господарського суду Харківської області від 27.12.2018 у справі № 922/2447/18.

21.02.2019 року, постановою Східного апеляційного господарського суду, апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Ухвалу господарського суду Харківської області від 08.01.2019 року змінено, доповнивши мотивувальну та резолютивну частину абзацом наступного змісту: "Забезпечення позову зберігає свою дію до набрання законної сили рішенням господарського суду Харківської області від 27.12.2018 у справі № 922/2447/18".

01.03.2019 року, постановою Східного апеляційного господарського суду, рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 року залишено без змін.

28.03.2019 року фізична особа ОСОБА_5 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2019 року (повний текст складено 05.03.2019 року) та рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 року у справі № 922/2447/18. 11.04.2019 року, ухвалою Верховного Суду, касаційну скаргу фізичної особи ОСОБА_5 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2019 року та рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 року у справі № 922/2447/18 залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення її недоліків. 22.05.2019 року, ухвалою Верховного Суду, поновлено фізичній особі ОСОБА_5 строк на касаційне оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2019 року та рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 року у справі № 922/2447/18. Відкрито касаційне провадження у справі № 922/2447/18 за касаційною скаргою фізичної особи ОСОБА_5 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2019 року та рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 року.

26.06.2019 року, постановою Верховного суду, касаційну скаргу фізичної особи ОСОБА_5 задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2019 року та рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 року у справі № 922/2447/18 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012 року, а справу в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2019 року та рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 року у справі № 922/2447/18 змінено, виключено з їх мотивувальних частин висновки, що стосуються порядку і способу визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядку і строків її виплати. В решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2019 року та рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 року у справі № 922/2447/18 залишено без змін з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.

31.07.2019 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду для розгляду даної справи - суддя Калініченко Н.В.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.08.2019 року призначено справу № 922/2447/18 в частині позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012 року до розгляду в порядку загального позовного провадження. Почато у справі № 922/2447/18 підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 27.08.2019 року. Водночас, згідно з наказом виконуючого обов`язки голови господарського суду Харківської області від 14.08.2019 року № 228-в, суддя Калініченко Н.В. 27.08.2019 року перебувала у відпустці, що унеможливлювало розгляд справи у цей день (27.08.2019 року). 14.08.2019 року, ухвалою господарського суду Харківської області, підготовче засідання у справі № 922/2447/18 призначено на 28.08.2019 року. 28.08.2019 року, протокольною ухвалою суду, долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву другого відповідача (вх. № 19986 від 20.08.2019 року), клопотання про витребування оригіналів документів (вх. № 20565 від 20.08.2019 року) та відкладено підготовче засідання на 10.09.2019 року. 30.08.2019 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду відповідь на відзив (вх. № 20540 від 28.08.2019 року) та долучено її до матеріалів справи. 10.09.2019 року, протокольною ухвалою суду, клопотання про витребування оригіналів документів з додатком долучено до матеріалів справи, встановлено другому відповідачу строк на подання заперечень на відповідь на відзив до 17.09.2019 року та відкладено підготовче засідання на 16.09.2019 року. Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.09.2019 року витребувано від Департаменту реєстрації Харківської міської ради оригінал реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна". Витребувано від Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області належним чином засвідчену копію реєстраційної справи (копії усіх наявних документів реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна". Встановлено Департаменту реєстрації Харківської міської ради та Холодногірському ВП ГУНП в Харківській області строк для надання до суду витребуваних доказів - до 19 вересня 2019 року (включно). 16.09.2019 року, протокольними ухвалами, долучено до матеріалів справи заперечення щодо клопотання другого відповідача про витребування оригіналу документа, відкладено підготовче засідання на 24.09.2019 року. 19.09.2019 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду заперечення першого відповідача на відповідь на відзив (вх. № 22330 від 18.09.2019 року) та долучено їх до матеріалів справи; прийнято до розгляду заперечення другого відповідача на відповідь на відзив (вх. № 22331 від 18.09.2019 року) та долучено їх до матеріалів справи. Встановлено позивачу строк для надання пояснень щодо окремого питання про застосування строків позовної давності до 10:30 24.09.2019 року. 24.09.2019 року, протокольною ухвалою, долучено витребувану реєстраційну справу до матеріалів справи та відкладено підготовче засідання на 30.09.2019 року. Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.09.2019 року відмовлено ОСОБА_3 (учаснику товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна") у задоволенні клопотання (вх. № 20565 від 28 серпня 2019 року) про витребування оригіналу документу. 30.09.2019 року, ухвалою господарського суду Харківської області, відмовлено позивачу, фізичній особі ОСОБА_5 , у задоволенні клопотання (вх. № 23330 від 30.09.2019 року) про витребування оригіналу документу. Заяву ОСОБА_6 (вх. № 23189 від 27.09.2019 року), подану в порядку ст. 88 ГПК України, задоволено. Викликано в судове засідання свідка ОСОБА_6 попередивши його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання. 30.09.2019 року, ухвалою господарського суду Харківської області, відмовлено першому відповідачу у задоволенні усного клопотання про продовження строків підготовчого провадження. Протокольною ухвалою від 30.09.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.10.2019 року. 07.10.2019 р. суд розпочав розгляд справи по суті. Протокольними ухвалами від 07.10.2019 року та від 17.10.2019 року оголошувались перерви до 17.10.2019 року та до 22.10.2019 року Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.10.2019 року викликано ОСОБА_6 , як свідка у справі № 922/2447/18, попереджено його ( ОСОБА_6 ) про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання. Визнано явку свідка в судове засідання обов`язковою. Протокольними ухвалами від 22.10.2019 року долучено заяву свідка до матеріалів справи та оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті до 29.10.2019 року. 29.10.2019 року в судому засіданні свідок ОСОБА_6 попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та відмову від давання показань та був допитаний, у відповідній черговості, яка була встановлена судом. 29.10.2019 року постановлено протокольну ухвалу суду про оголошення перерви у судовому засіданні по розгляду справи по суті до 31.10.2019 року. 31.10.2019 року у судовому засіданні, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, враховуючи вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, заслухавши вступне слово представників учасників справи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.10.1994 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено засновницький договір № б/н за умовами якого останні на підставі Закону України "Про господарські товариства", створили Товариство з обмеженою відповідальністю "Афаліна" (перший відповідач, Товариство, ТОВ "Афаліна") та затвердили Статут Товариства, розроблений у відповідності до вище зазначеного засновницького договору.

21.10.1994 року засновницький договір № б/н від 19.10.1994 року посвідчений державним нотаріусом 12 Харківської державної нотаріальної контори Бакіровою В.В., зареєстрований в реєстрі за № 5-4022.

27.10.1994 року проведено державну реєстрацію ТОВ "Афаліна", відомості внесені до Єдиного державного реєстру 29.04.2005 року за № 14801200000009381.

27.04.2007 року державним реєстратором проведено державну реєстрацію установчих документів ТОВ "Афаліна", номер запису 14801050010009381.

Пунктом 1.1 Статуту передбачено, що учасниками Товариства є громадяни України - ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , з частками у статутному капіталі 50 % на 50%. Тобто, кожний з учасників Товариства володів рівною часткою у статутному капіталі Товариства.

Відповідно до Змін №1 до Статуту ТОВ "Афаліна", державна реєстрація якого проведена 18.03.2010 року, про що державним реєстратором вчинено запис 14801050010009381, учасниками ТОВ "Афаліна" є ОСОБА_5 (позивач) з часткою у статутному капіталі в розмірі 50 % (що складає в грошовому еквіваленті 187,50 грн.) та ОСОБА_3 (другий відповідач) з часткою у статутному капіталі в розмірі 50 % (що складає в грошовому еквіваленті 187,50 грн.)

Розділом 9 Статуту Товариства передбачено, що учасник має право, зокрема, вийти в установленому порядку з Товариства, повідомивши про свій вихід Товариство не пізніше ніж за один місяць до виходу (вказаний строк може бути змінено за рішенням, яке приймається простою більшістю голосів присутніх на загальних зборах учасників Товариства) (п. 9.1).

Доказів зміни вказаного строку на вихід з Товариства матеріали справи не мають, сторонами не надано. Отже, учасник Товариства, реалізуючи право, надане пунктом 9.1 Статутом, мав попередити Товариство про свій вихід не пізніше ніж за один місяць до виходу.

ОСОБА_5 , 20.01.2012 року користуючись правом на вихід із складу учасників Товариства, передала директору ТОВ "Афаліна" - ОСОБА_6 заяву в простій письмовій формі про вихід із Товариства, в якій поміж іншого просила здійснити виплату належної їй частки у розмірі 50 % на підставі п. 8.8. Статуту ТОВ "Афаліна" та ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" у вигляді вартості частини майна Товариства, пропорційну її частці в статутному капіталі ТОВ "Афаліна", а також частку прибутку, одержаного ТОВ "Афаліна" в 2012 році до моменту її виходу.

21.05.2012 року проведено загальні збори учасників Товариства, результати якого оформлені протоколом № 1/05-12 від 21.05.2012 року.

Згідно змісту протоколу № 1/05-12 від 21.05.2012 року загальними зборами було вирішено, зокрема, питання про виведення ОСОБА_5 зі складу учасників Товариства.

За твердженням позивача, 21.05.2012 року між ОСОБА_5 , як учасником Товариства та ТОВ "Афаліна" в особі директора ОСОБА_6 було укладено угоду про виплату вартості частини майна ТОВ "Афаліна", за умовами якої вартість ? частини майна товариства, що підлягає виплаті ОСОБА_5 , згідно п. 8.8 Статуту, складає 8 788 780 грн., що еквівалентно 1 100 000 доларів США та підлягає виплаті в строк до 31.12.2017 року.

23.05.2012 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна", який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мануйловою Г.В. та зареєстрований в реєстрі за № 467, за умовами якого продавець продає, а покупець купує частку в розмірі 187,50 грн., що становить 50% статутного (складеного) капіталу Товариства.

28.05.2012 року державним реєстратором Харківської міської ради Харківської області проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ "Афаліна" номер запису № 14801050013009381.

Фізична особа ОСОБА_5 звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна" та Фізичної особи ОСОБА_3 , в якому просила, з урахуванням клопотання від 26.11.2018 року за вх. № 330925, суд:

1. Визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна" від 23.05.2012, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мануйловою Г.В., зареєстрований з реєстрі за № 467.

2. Визнати недійсними рішення Загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна", оформлені Протоколом № 1/05-12 від 21.05.2012 року.

3. Визнати недійсними Зміни № 2 до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна", зареєстровані 28.05.2012 року за № 14801050013009381.

4. Скасувати реєстраційні дії, вчинені державним реєстратором до Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна":

- державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 28.05.2012 р. № 14801050013009381; зміна видів діяльності, зміна складу або інформації про засновників;

- підтвердження відомостей про юридичну особу; 03.12.2012 року за № 14801060014009381; зміна додаткової інформації;

- підтвердження відомостей про юридичну особу; 25.01.2013 року за № 14801060015009381; зміна додаткової інформації;

- підтвердження відомостей про юридичну особу; 27.11.2013 року за № 14801060016009381; зміна додаткової інформації;

- підтвердження відомостей про юридичну особу; 03.12.2014 року за № 14801060017009381; зміна додаткової інформації;

- підтвердження відомостей про юридичну особу; 19.11.2015 року за № 14801060018009381; зміна додаткової інформації;

- державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 18.05.2018 року за № 14801050019009381; зміна органу управління, інші зміни, зміна складу або інформації про засновників;

- внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах юридичної особи; 18.05.2018 року № 14801070020009381; зміна відомостей про керівника юридичної особи, зміна відомостей про підписантів, зміна складу підписантів;

- державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 29.08.2018 року № 14801050021009381; інші зміни;

- внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах; 30.08.2018 року № 14801070022009381; зміна відомостей про керівника юридичної особи, зміна складу підписантів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що особисте немайнове право позивачки на вихід з учасників товариства було реалізовано нею відповідно до норм Цивільного кодексу України та Закону України "Про господарські товариства" з попередженням виконавчого органу цього товариства з дати прийняття відповідної зави від 20.01.2012 року, і саме з вказаної дати у останньої виникло право на отримання вартості частки майна товариства, яке не могло бути предметом договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі, укладеного 23.05.2012 року. Позивачка вважає, що укладаючи даний договір купівлі-продажу ОСОБА_3 мала на меті позбавити позивачку майнових прав на частку майна товариства та отримання його вартості внаслідок виходу позивачки зі складу учасників. Відповідно, будучи обізнаною щодо обсягу корпоративних прав, які відчужувались, позивачка погодилась на продаж частки у статутному капіталі за номінальною ціною, а не за вартістю чистих активів товариства, право на отримання частини вартості яких вона вже мала, але яке заперечується відповідачем укладенням спірного договору.

Крім того, позивачка вважає, що рішення загальних зборів товариства, оформлене протоколом №1/05 від 21.05.2012 року, не відповідає вимогам ст. 148 ЦК України, ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", оскільки право виходу учасника не потребує будь-якої згоди інших учасників або виконавчого органу товариства, а право відчуження учасником товариства своєї частки іншому учаснику цього ж товариства не потребує вирішення загальними зборами та отримання відповідного дозволу. Прийняття другого рішення порядку денного зазначених зборів щодо перерозподілу часток у статутному капіталі до укладення відповідної угоди про відступлення частки в статутному капіталі порушує майнове право позивачки на отримання вартості частки майна товариства, яке виникло з моменту подачі відповідної заяви до виконавчого органу ТОВ "Афаліна" та фактично підтверджено загальним зборами при вирішенні першого питання.

На думку позивачки, вимоги про визнання недійсними внесених після її виходу зі складу товариства наступних змін до статутних документів та скасування їх реєстрації в Єдиному державному реєстрі, є похідними від вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів від 21.05.2012 року та договору про купівлю-продаж частки у статутному капіталі від 23.05.2012 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.12.2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

01.03.2019 року, постановою Східного апеляційного господарського суду, рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 року залишено без змін.

Рішення першої та апеляційної інстанцій обґрунтовані тим, що при проведенні спірних загальних зборів учасників товариства був дотриманий кворум, оскільки на зборах були присутні учасниці товариства ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , які у сукупності володіли 100% часткою у статутному капіталі товариства; вартість частини майна товариства, виходячи з розрахунку чистих активів юридичної особи, яка визначається пропорційно частці позивачки у статутному капіталі товариства на підставі балансу, складеного на дату виходу (виключення), дорівнює негативному показнику, отже, фактично не підлягає виплаті при виході учасниці з товариства; вільне волевиявлення позивачки щодо наміру виходу зі складу учасників товариства підтверджується укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 договором купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна", посвідченим 23.05.2012 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мануйловою Г.В. за реєстровим №467.

Фізична особа, ОСОБА_5 , звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2019 року, рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 року та направити справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постановою Верховного суду від 26.06.2019 року касаційну скаргу фізичної особи ОСОБА_5 задовольнити частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2019 року та рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 року у справі № 922/2447/18 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012 року, а справу в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2019 року та рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 року у справі № 922/2447/18 змінено, виключено з їх мотивувальних частин висновки, що стосуються порядку і способу визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядку і строків її виплати.

В решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2019 року та рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 року у справі №922/2447/18 залишено без змін з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.

Скасовуючи постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2019 року та рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 року у справі № 922/2447/18 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012 року та передаючи справу в цій частині на новий розгляд до Господарського суду Харківської області, Верховний суду надав вказівки, які є обов`язковими під час нового розгляду справи. Зокрема, Верховний суду зазначив, що господарським судам необхідно, з урахуванням ст. 148 ЦК України та вимог п. 9.1 Статуту товариства, встановити дату виходу позивачки з товариства, оскільки в учасника, який вийшов з товариства, припиняються корпоративні права, проте виникають інші, зокрема право на отримання вартості частини майна цього товариства, пропорційно її частці у статутному капіталі такого товариства. У випадку підтвердження під час нового розгляду справи підставності заявлених позовних вимог суд першої інстанції має дослідити питання перебігу позовної давності за вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012 року.

У силу приписів частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Отже, предметом нового розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна" та ОСОБА_9 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна" від 23.05.2012 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мануйловою Г.В., зареєстрований з реєстрі за № 467.

Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" від 06.02.2018 року, який набрав чинності 17.06.2018 року, визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про господарські товариства" у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, а також внесено зміни зокрема до Цивільного кодексу України, а саме назву підрозділу 4 § 1 глави 8 "4. Товариство з обмеженою відповідальністю" та статті 140-151 виключено.

Разом з тим, на момент виникнення та існування спірних правовідносин, зазначені зміни чинності ще не набули, а тому суд застосовує матеріальні норми права, в редакціях, чинних на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 23.05.2012 року.

Виконуючи обов`язкові до виконання вказівки Верховного суду, господарський суд, з урахуванням ст. 148 ЦК України та вимог п. 9.1 Статуту товариства, повинен визначити точну дату виходу позивачки з товариства, оскільки в учасника, який вийшов з товариства, припиняються корпоративні права, проте виникають інші, зокрема право на отримання вартості частини майна цього товариства, пропорційно її частці у статутному капіталі такого товариства.

Правовий статус учасника господарського товариства визначається сукупністю суб`єктивних корпоративних прав, що дають можливість брати участь у корпоративному управлінні та отримувати прибуток від діяльності товариства. Разом з тим до комплексу таких прав входить законодавчо визначена можливість учасника до виведення власних активів з товариства без суттєвого впливу на поточну підприємницьку діяльність товариства та/або втручання в діяльність органів управління, а також без припинення функціонування товариства на незначний чи тривалий період часу або ліквідації товариства. Учасник має право залишити господарське товариство внаслідок використання або договірних конструкцій, предметом яких є частка (акція) у статутному капіталі (купівля-продаж, міна, дарування та інші), або здійснення виходу з господарського товариства, що може зумовлюватися низкою соціальних, правових, економічних чи інших чинників.

Згідно із пунктом "в" ст. 10 Закону "Про господарські товариства", одним з прав учасника господарського товариства є право на вихід з товариства в установленому порядку.

Суть права на вихід учасника з господарського товариства полягає у тому, що учасник реалізує це право тільки з власної ініціативи, незалежно від волі та волевиявлення інших учасників чи товариства. Іншими словами, вихід з товариства є самостійним добровільним волевиявленням учасника, спрямованим на припинення корпоративних відносин між учасником і товариством.

Порядок здійснення учасником права на вихід з товариства з обмеженою відповідальністю визначається відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 116, ст. 148 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 88 Господарського кодексу України, п. в) ч. 1 ст. 10, ст. 54 Закону України "Про господарські товариства".

Відповідно до ст. 148 ЦК України, учасник ТОВ має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Цивільний кодекс України встановлює необхідність подання учасником товариства двох видів звернень для виходу із нього:

1) повідомлення про намір у майбутньому вийти із товариства, яке подається не пізніше як за три місяці до виходу;

2) заява про вихід із товариства.

Ці два види звернень мають різну правове значення. Так, повідомлення про намір у майбутньому вийти із товариства не спрямоване на набуття, зміну чи припинення прав учасника товариства. Натомість, заява про вихід з товариства є безпосередньою дією учасника, яка спрямована на припинення корпоративних відносин з товариством, що реалізується шляхом повідомлення товариство про свій вихід.

Заява про вихід може бути направлена товариству з обмеженою відповідальністю поштою, передана товариству (посадовим особам товариства) учасником або його представником особисто з обов`язковою реєстрацією в журналі вхідної кореспонденції.

Розділом 9 Статуту Товариства передбачено, що учасник має право, зокрема, вийти в установленому порядку з Товариства, повідомивши про свій вихід Товариство не пізніше ніж за один місяць до виходу (вказаний строк може бути змінено за рішенням, яке приймається простою більшістю голосів присутніх н загальних зборах учасників Товариства) (п. 9.1).

Доказів зміни вказаного строку на вихід з Товариства матеріали справи не мають, сторонами не надано. Отже, учасник Товариства, реалізуючи право, надане пунктом 9.1 Статутом, мав повідомити Товариство про свій вихід не пізніше ніж за один місяць до виходу.

Тобто, для реалізації права на вихід учасник (засновник) ТОВ "Афаліна" мав обов`язок перед вище зазначеним товариством повідомити про свій вихід не пізніше ніж за один місяць до виходу.

Позивачка, користуючись правом, передбаченим п. 9.1 Статуту, 20.01.2012 року повідомила ТОВ "Афаліна" (учасником якого значилась відповідно до установчих документів) про свій вихід із складу учасників.

Дана заява, згідно відмітки, 20.01.2012 року отримана особисто директором ОСОБА_6 , який на той момент займав посаду директора ТОВ "Афаліна", та відповідно до розділу 3 Статуту здійснював поточне керівництво діяльністю Товариства.

Законодавство, чинне на момент виникнення спірних корпоративних правовідносин, не передбачало обов`язкової нотаріальної форми заяви фізичної особи-учасника ТОВ про вихід з товариства.

З вищенаведеного вбачається, що заява ОСОБА_5 від 20.01.2012 року про вихід з ТОВ "Афаліна" є юридичним фактом, дією, яка викликає зміну (трансформацію) прав та обов`язків, що існують між учасником (засновником) та товариством - корпоративні відносини припиняються і виникають відносини інші - зобов`язальні (у товариства виникають обов`язки здійснити юридичні дії, пов`язані із виведенням учасника зі складу і виплати учаснику компенсації його частки).

Здійснивши ретельний аналіз наявних в матеріалах справи доказів, зокрема заяви ОСОБА_5 про вихід її з ТОВ "Афаліна", яка була розглянута загальними зборами учасників 21.05.2012 року і щодо якої у відповідачів (ТОВ "Афаліна" та ОСОБА_3 ) не виникло зауважень щодо неправильності у її оформленні (з першого питання збори постановили вивести позивачку зі складу учасників товариства на підставі її заяви), суд вважає помилковими посилання відповідачів на неналежне оформлення вказаної заяви про вихід з товариства, оскільки не може бути визнана одна і та ж заява належною підставою для виключення з товариства учасника і неналежною підставою для встановлення моменту виходу ОСОБА_5 зі складу учасників (засновників) товариства.

При цьому, матеріали справи містять лише одну заяву ОСОБА_5 від 20.01.2012 року про вихід зі складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна". За змістом позовної заяви та уточненої позовної заяви, позивачка визнає факт наявності лише однієї заяви про вихід від 20.01.2012 року. Відповідачі, належними та достовірними доказами не спростували даний факт.

Відповідно до п. 3.5 Рекомендацій Вищого господарського суду від 28.12.2007 року № 04-5/14 "Про практику застосування законодавства при розгляді справ, що виникають із корпоративних відносин", учасник вважається таким, що вийшов із ТОВ, з моменту прийняття загальними зборами рішення про виключення учасника з товариства на підставі його заяви про вихід, а у випадку відсутності такого рішення - з дати закінчення строку, встановленого законом або статутом товариства для повідомлення про вихід із товариства.

Однак, в такому випадку вихід учасника з товариства залежатиме від рішення загальних зборів, а не вважатиметься одностороннім волевиявленням учасника, який виявив намір вийти з товариства. Більш того, внесення змін до установчих документів та їх державна реєстрація після закінчення строків повідомлення учасником про вихід з товариства стає не правом, а обов`язком господарського товариства.

Фактичні зміни складу учасників породжують правові наслідки незалежно від їх реєстрації. Ці наслідки породжуються діями сторін. Подання заяви про вихід є односторонньою дією, яка спрямована на припинення корпоративних правовідносин, дійсність якої не залежить від реєстрації змін до установчих документів.

Більш того, відповідно до ст. 7 Закону України "Про господарські товариства" зміни, які сталися в установчих документах товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. Ця норма не визначає моменту набуття чинності змін до установчих документів, а лише встановлює обов`язок їх державної реєстрації.

Вище зазначене спростовує позиції відповідачів по даній справі, зокрема, що саме з моменту внесення відповідних змін до установчих документів ТОВ "Афаліна" (28.05.2012 року) ОСОБА_5 втратила суб`єктивні корпоративні права по відношенню до товариства.

Відповідно ж до п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", вихід зі складу учасників ТОВ не пов`язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документа товариства. У зв`язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подання ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв`язку.

Написання заяви про вихід з товариства саме по собі ще не породжує правових наслідків, адже заява не вручена адресатові. Основне завдання цього документа - інформування товариства про вихід. Викладене у належній формі рішення учасника про вихід має бути повідомлене товариству. Саме з цього моменту волевиявлення учасника набуває значення юридичного факту, що породжує певні правовідносини.

Днем подачі такої заяви слід розглядати день подачі її учасником будь-якому виконавчому органу товариства або уповноваженому на це учаснику або день вручення заяви уповноваженим особам товариства засобами зв`язку.

За розділом 10, який має назву "Органи управління товариством", визначено, що управління товариством здійснюється загальними зборами учасників товариства та директором товариства (п. 10.1 статуту). Виконавчим органом товариства є директор, який здійснює поточне керівництво діяльністю товариства.

Як вище встановлено судом, 20.01.2012 року позивачка склала та надала директору ТОВ "Афаліна" ОСОБА_6 , який на той час обіймав посаду директора, заяву про свій вихід із складу учасників ТОВ "Афаліна".

Як свідчить рукописний текст на заяві, 20.01.2012 року директор ОСОБА_6 отримав заяву ОСОБА_5 про її вихід із складу учасників ТОВ "Афаліна".

Викликаний в якості свідка ОСОБА_6 , який був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, в судовому засіданні 29.10.2019 року дав показання про відомі йому обставини, зокрема, підтвердив факт отримання від позивачки заяви від 20.01.2012 року про вихід з товариства.

Наявність в матеріалах справи судових актів, зокрема, постанови Харківського Апеляційного суду від 21.06.2019 року у справі № 642/7064/18 (провадження № 22-ц/818/2856/19), предметом розгляду якої є питання правомірності/неправомірності звільнення директора ТОВ "Афаліна" ОСОБА_6 з займаної ним посади, не охоплюється часовими межами розгляду в даній справі.

Так, станом на 20.01.2012 року (дата складання заяви ОСОБА_5 про вихід з товариства) ОСОБА_6 був директором ТОВ "Афаліна" та мав весь необхідний спектр прав, визначений положенням Статуту товариства, доказів протилежного (обмеження, звуження його прав на посаді директора), сторонами не надано до матеріалів справи.

В розрізи викладеного, заява ОСОБА_5 про вихід зі складу учасників ТОВ "Афаліна" від 20.01.2012 року була подана уповноваженій особі - директору ТОВ "Афаліна" ОСОБА_6 , тобто товариство було в належний спосіб повідомлено про вихід учасника ( ОСОБА_5 ) і, відповідно, припинення з настанням місячного строку у вказаної особи корпоративних права щодо участі в ТОВ "Афаліна".

Оскільки законом передбачена необхідність встановлення строків, після закінчення яких дія учасника щодо виходу з товариства вважається вчиненою, моментом виходу учасника з товариства є наступний день за днем, у якому закінчується відповідний строк повідомлення товариства про вихід. Таким чином, саме з цієї дати припинаються корпоративні відносини між учасником та товариством.

Тобто, із спливом місячного строку із дати повідомлення Товариства, а саме з 21.02.2012 року, ОСОБА_5 є такою, що вийшла із товариства та, відповідно, позбулась прав учасника товариства, передбачених ст. 10 Закону України „Про господарські товариства", одночасно набувши прав учасника, який вибув, зокрема, права на виплату вартості частини майна товариства, пропорційно частки у статутному (складеному) капіталі, а також права на виплату належної її частки прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту її виходу (ст. 54 названого Закону) (майнові права).

Отже, станом на дату проведення загальних зборів 21.05.2012 року позивачка добровільно, в односторонньому порядку, реалізуючи власне волевиявлення, шляхом подання заяви про вихід від 20.01.2012 року, припинила корпоративні правовідносини із товариством та вийшла 21.02.2012 року зі складу учасників ТОВ "Афаліна" .

Аналогічні висновки про те, що на час проведення 21.05.2012 року загальних зборів товариства, тобто після спливу чотирьох місяців з моменту отримання виконавчим органом товариства заяви позивачки, у ОСОБА_5 було відсутнє право брати участь в управлінні товариством, викладені у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року по даній справі.

Розгляд загальними зборами ТОВ "Афаліна" 21.05.2012 року та відповідно постановлення рішення, яке оформлене протоколом загальних зборів № 1/05-12 про виведення ОСОБА_5 зі складу учасників товариства на підставі поданої нею заяви, є офіційним письмовим документом, який породжує певні правові наслідки, пов`язані із приведення у відповідність статутних документів ТОВ "Афаліна" у зв`язку з виходом позивачки зі складу учасників зазначеного товариства.

У силу ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Договором, згідно зі ст. 626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 цього Кодексу).

Згідно з положеннями ст. 190 ЦК України майном, як особливим об`єктом, вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.

Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульований ст. 147 ЦК України (яка була чинною на день виникнення спірних відносин), положення якої кореспондуються зі ст. 53 Закону України "Про господарські товариства".

Згідно з положеннями зазначених норм права учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Відступлення частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинити право власності на цю частку, щоб певна інша особа набула право на цю частку. Відступлення за правовою природою є відчуженням частки за волею учасника, що спрямоване на передачу учасником іншій особі (одному чи кільком учасникам цього товариства або третім особам) у власність належної йому частки або її частини. У вказаних відносинах поняття «відступлення» і «відчуження» є тотожними, оскільки вони є аналогічними за правовими наслідками.

Термін "відступлення" використовувався у Цивільному кодексі Української РСР 1963 року стосовно майнових прав, які не визнавалися об`єктами і не могли перебувати в цивільному обороті, тобто продаватись, даруватись тощо, на відміну від речей. Тому їх можна було лише відступити, а не продати. За такою моделлю правовідносин майнові права в однієї особи припинялись, а в іншої виникали. Навпаки, за ст. 190 чинного ЦК України майнові права дорівняні речам і тому стали об`єктом, який є оборотоздатним. Тому їх можна продавати, дарувати тощо. Утім у ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" та ст. 147 ЦК України поряд із терміном "відчуження" вживається й застарілий термін "відступлення". Контекст, в якому цей термін вживається, свідчить про те, що відступлення означає "відчуження частки на користь іншої особи". Відтак це вольова дія, яка являє собою правочин.

Про вірність такого тлумачення свідчить і те, що в новому Законі України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" від 06.02.2018 року, внаслідок ухвалення якого втратили чинність ст.147 ЦК України та ст. 53 Закону України "Про господарські товариства", взагалі не вживається термін "відступлення" щодо частки учасника у статутному капіталі. Відповідно до ч. 1 ст. 21 зазначеного Закону учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

Будь-який правочин з відчуження (відступлення) частки є двостороннім, тобто на його укладення необхідна згода учасника, який відчужує (відступає) частку, і згода набувача частки.

Відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо; відступлення частки не є окремим різновидом договору.

Якщо сторони або особа певним чином називають правочин який нею/ними вчиняється, але по суті він відповідає ознакам іншого правочину, мають застосовуватися норми, що регулюють цей останній правочин. Тобто якщо особа укладає правочин щодо відступлення (передачі) частки іншій особі і отримує за це кошти або інше майно чи майнові права, то це звичайний договір купівлі-продажу або міни. Якщо взамін частки особа нічого не отримує - це договір дарування.

Другий відповідач стверджує, що отримав від позивача частку в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" за умовами договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна" від 23.05.2012 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мануйловою Г.В., зареєстрований з реєстрі за № 467. Втім, як встановлено вище, з 21.02.2012 року, а отже і на момент укладення даного правочину, ОСОБА_5 не була носієм відповідних корпоративних прав, які слугували предметом вище зазначеного договору купівлі-продажу.

Статтями 116, 147 Цивільного кодексу України, статтею 53 Закону України "Про господарські товариства" надано право учаснику товариства продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю.

Об`єктом відчуження учасником товариства своєї частки (її частини) у статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку поділу залишків майна товариства у процесі його ліквідації (припинення).

При цьому розмір відчужуваної частки визначає обсяг окремих корпоративних прав, які переходять до нового власника частки. Зокрема, кількість голосів, яку має новий власник частки при голосуванні на загальних зборах учасників товариства, частину прибутку товариства, яку він має право отримати у разі виплати дивідендів, частину майна товариства, яку він може вимагати у разі виходу з товариства, що пропорційні до розміру придбаної ним частки.

Відповідно до ст. 101 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочність на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (ч. 1 та 2 ст. 656 ЦК України").

Отже, підставою для переходу права власності за умовами договору купівлі-продажу на частку в статутному капіталі та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його у іншої особи, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою.

Згідно статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст.203 ЦК України.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, правочин може бути визнано недійсним якщо його зміст, в даному випадку, зміст оспорюваного договору, суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.ч. 2-5 ст. 203 ЦК України, вимогами, необхідними для чинності правочину є вчинення правочину особою, яка має необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

З матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу частки у статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012 року підписаний з боку продавця - ОСОБА_5 , яка не мала відповідних повноважень на укладення оспорюванного правочину, оскільки, як встановлено вище з 21.02.2012 року ОСОБА_5 втратила (припинила) корпоративні права учасника ТОВ "Афаліна" через подану заяву про вихід від 20.01.2012 року і, відповідно з дати 21.02.2012 року відбулась трансформація корпоративного права позивачки в майнове право до Товариства, що в свою чергу свідчить про невідповідність спірного правочину вимогам чинного законодавства, а дії, направлені на підписання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства були вчинені особою за відсутності повноважень на їх вчинення.

ОСОБА_5 , продавець за спірним договором корпоративних прав, не мала права власності на предмет купівлі-продажу - частки у розмірі 50% у статутному (складеному) капіталі ТОВ «Афаліна», оскільки на момент укладення спірного договору (23.05.2012 року) позивачкою було реалізовано гарантоване чинним законодавством та обумовлене Статутом право на вихід зі складу Товариства, в зв`язку з чим ОСОБА_5 не мала обумовленого права на розпоряджання часткою у статутному (складеному) капіталі товариства. Отже, в цьому випадку продаж частки у статутному капіталі (корпоративних прав) не узгоджується з вимогами ст.ст. 6, 627 ЦК України.

Таким чином, вимога позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна" від 23.05.2012 року, який був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мануйловою Г.В., зареєстрований з реєстрі за № 467, задовольняється господарським судом.

Статтею 236 Цивільного кодексу України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, враховуючи, що договір купівлі-продажу частки у статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012 року є недійсним з моменту вчинення, що встановлено в ході розгляду справи, саме такий договір не створює передбачених ним правових наслідків у вигляді переходу права власності на частку у статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" до другого відповідача.

Частина 2 ст. 237 ГПК України визначає, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

За змістом позовної заяви та уточненої позовної заяви позивачка, посилалась на підставу для визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна" від 23.05.2012 року, який був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мануйловою Г.В., зареєстрований з реєстрі за № 467, - вчинення даного правочину під впливом обману з боку другого відповідача.

Скасовуючи постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2019 року та рішення Господарського суду Харківської області від 27.12.2018 року у справі № 922/2447/18 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012 року та передаючи справу в цій частині на новий розгляд до Господарського суду Харківської області, Верховний суду вказав на те, що під час вирішення спору в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012 року, господарські суди не з`ясували, чи була позивачка на момент укладання договору власником майна (частки), яке вона продавала та, зокрема, розпоряджатись таким майном на свій розсуд.

Враховуючи викладене, Верховний Суд окреслив перелік питань, які необхідно встановити під час нового розгляду справи, зокрема, встановлення правоздатності ОСОБА_5 під час укладання спірного договору, тобто загальної можливості останньої бути носієм корпоративних прав на 50 % статутного (складеного) капіталу ТОВ "Афаліна".

Встановивши під час нового розгляду справи обставини, які свідчать, що позивачка була не вправі відчужувати частку у розмірі 50% у статутному капіталі Товариства через те, що на момент укладення договору купівлі-продажу 23.05.2012 року остання не була носієм корпоративних прав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Афаліна" від 23.05.2012 року є обґрунтованими, документально доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, другим відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. До ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що позовну давність пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Частиною 1 ст. 261 цього ж Кодексу передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, за змістом названих норм позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відтак, при застосуванні позовної давності, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Частинами 4 та 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, крім випадків, коли суд визнає поважними причини пропущеного строку та захистить порушене право.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Виходячи з аналізу наведених норм, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Крім того, порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Як зауважує позивачка, 21.05.2012 року між ОСОБА_5 та ТОВ «Афаліна» в особі директора ОСОБА_6, діючого на підставі Статуту, у зв`язку з прийняттям учасником товариства рішення про вихід зі складу засновників (учасників) товариства (протокол № 1/05-12 від 21.05.2012 року) та прийняттям товариством 20.01.2012 року заяви учасника від 20.01.2012 року, укладено угоду про виплату вартості частини майна товариства, пропорційно частці в статутному капіталі товариства, зі строком виплати до 31.12.2017 року.

За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони. Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Згідно частини 3 цієї статті, права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Статтею 54 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю у товариства виникає обов`язок сплатити йому вартість частини майна товариства, пропорційну його частці у статутному фонді товариства, тобто виникає грошове зобов`язання.

Обов`язок товариства щодо розрахунків при виході з нього учасника виникає на підставі відповідного припису закону та не пов`язаний з наявністю або відсутністю вимоги про здійснення виплати.

Позивачка зазначає, що ТОВ "Афаліна" свої зобов`язання щодо виплати вартості частини майна товариства, пропорційно її частці в статутному капіталі товариства, що визначена в статуті у розмірі 50%, в строк до 31.12.2017 року (кінцева дата виконання угоди про виплату вартості частини майна товариства від 21.05.2012 року) не виконало.

Відтак, невиплата позивачу вартості майна, пропорційної частці в статутному фонді, є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача, які підлягають захисту, оскільки остання мала законні очікування на виплату їй відповідної грошової суми в строк до 31.12.2017 року.

У зв`язку з чим, дата порушення прав ОСОБА_5 рахується з наступного дня, тобто з 01.01.2018 року, і сама з даного строку розпочинається перебіг позовної давності у межах якого заявник може звернутися до суду з вимогою про захист свого права.

Враховуючи наведені норми права, на момент звернення позивачки до господарського суду з позовом (04.09.2018 року) загальний трьохрічних строк позовної давності не сплив, оскільки початок такого строку слід рахувати з моменту, коли позивачка дізналася про порушення свого права, тобто з моменту невиконання ТОВ "Афаліна" обов`язку зі сплатити 50% вартості майна в строк до 31.12.2017 року.

Наданий до матеріалів справи висновок експерта № 1432/11741-1144 від 03.07.2019 року за результатами проведення судово-технічної експертизи документів по кримінальному провадженню № 42017220000000396, який складено 03.07.2019 року, не встановлює конкретних фактів, не є обов`язковим для слідчого, суду тощо, він може бути доказом при розслідуванні кримінальної справи поряд з іншими доказами. Пріоритету перед іншими доказами у справі висновок експерта не має. Таке передбачено як нормами Кримінально-процесуального кодексу України, так і нормами Господарського процесуального кодексу України. Доказом у даній справі висновок експерта у кримінальній справі бути не може, оскільки вказана експертиза господарським судом під час розгляду справи не призначалася. Встановлення фактів за результатними проведення судово-технічної експертизи документів по кримінальному провадженню № 42017220000000396 є виключно компетенцією суду, яке виражається у кримінальній справі у формі судового вироку, який у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України може бути прийнятий господарським судом як належний доказ при розгляді господарської справи.

Щодо посилання другого відповідача на те, що вона є добросовісним набувачем, та звернення до суду із проханням захистити її законні права, то суд зазначає, що остання не реалізувала надане Господарським процесуальним кодексом України, а саме, надане п. 3 ч. 3 ст. 46 ГПК України право на подання зустрічного позову, який є одним з основних процесуальних засобів відповідача як у захисті від первісного позову, так і в задоволенні (в разі наявності підстав) вимог відповідача до позивача.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів /... / мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

Господарський суд, враховуючи мету звернення позивача до суду, встановивши доведеність позивачем, відповідно до вимог ст. 74 ГПК України, порушення його прав, з метою забезпечення поновлення порушеного права позивача, з дотриманням ст. 5 ГПК України, а також передбачених ст. 3 ЦК України принципів справедливості, добросовісності, розумності, здійснює захист порушених прав позивача шляхом визнання договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна" від 23.05.2012 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мануйловою Г.В., зареєстрований з реєстрі за № 467, недійсним.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 49, 66,73-80, 86-89, 123, 129, 194-196, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241, 316 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна" від 23 травня 2012 року - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному (складеному) капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна" від 23 травня 2012 року, укладений між ОСОБА_5 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мануйловою Г.В., зареєстрований в реєстрі № 467.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Афаліна" (61177, м. Харків, пров. Пластичний, 9) на користь ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 881 грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 881 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 ГПК України та з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "11" листопада 2019 р.

Суддя Н.В. Калініченко