Рішення № 85495378, 31.10.2019, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" жовтня 2019 р. Cправа №902/520/19

Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

до комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", м.Вінниця

про стягнення 2894922,82 грн згідно договору купівлі-продажу природного газу

учасники процесу:

представник позивача: Безпалюк О.Л., діє на підставі довіреності № 14-198 від 17.05.2019;

присутній: Мандер М.О., сл. посвідчення № 196 (юрисконсульт КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго").

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 01.07.2019 надійшла позовна заява акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" боргу у загальній сумі 2894922,82 грн, у тому числі: пені у розмірі 1685581,67 грн, три проценти річних у розмірі 294074,43 грн, інфляційних втрат у розмірі 915266,72 грн. Вказаний борг нарахований з посиланням на порушення зі сторони відповідача визначених умовами Договору №4870/1617-БО-1 від 31.10.2016 строків оплати отриманого природного газу.

За вказаним позовом ухвалою суду від 08.07.2019 відкрито провадження у справі №902/520/19 для розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

29.07.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№ 02.1-34/6057/19), в якому останній зазначив про вжиття ним всіх можливих заходів щодо належного виконання своїх зобов`язань за Договором, зокрема всі наявні кошти з спеціальних рахунків відповідно до алгоритму, встановленого НКРЕКП, щоденно направлялись на виконання зобов`язань відповідача за природний газ (НАК Нафтогаз України), його транспортування (АТ "Укртрансгаз") та розподіл (ПАТ "Вінницягаз"). За таких обставин, відповідач вважає розмір штрафних санкцій нарахований позивачем є завищеним. Таким чином, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

03.10.2019 позивачем до суду надано відповідь на відзив №14/4-2749в від 30.09.2019 із змісту якого слідує, що АТ "НАК"Нафтогаз України" не погоджується з процесуальною позицією відповідача, оскільки сторони прямо передбачили в п.6.2 Договору обов`язок відповідача за відсутності або несвоєчасного надходження грошей через рахунок і спеціальним режимом використання, сплачувати власними коштами, в строки передбачені п.п.3 абз.2 п.6.2. Договору. При цьому позивач зазначає, що в момент підписання договору відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов Договору.

Ухвалою суду від 01.10.2019 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу для судового розгляду по суті на 31.10.2019.

На визначену судом дату (31.10.2019) з`явився представник позивача, в судовому засіданні також був присутній юрисконсульт КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" (без процесуальних повноважень).

Так, під час розгляду справи по суті представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити. При цьому на запитання суду останній зазначив, що заперечує проти задоволення заяви відповідача про зменшення розміру пені.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

14.09.2017 між акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі по тексту також - постачальник, позивач) та комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (далі по тексту також -споживач, відповідач) укладено Договір постачання природного газу № 4870/1617-БО-1 від 31.10.2016 (далі по тексту - Договір).

Відповідно до предмету Договору постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2016 - 2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1. Договору).

В подальшому між сторонами підписано Додаткові угоди про внесення змін до Договору: №1 від 31.10.2016, №2 від 22.11.2016, №3 від 30.12.2016, №4 від 23.01.2017, №5 від 31.03.2017.

Згідно пункту 6.1 Договору, оплата за природний газ здійснюється виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місцем поставки газу.

На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 84599620,66 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу (а.с. 40-47).

Разом з тим, відповідач оплату за отриманий газ здійснював несвоєчасно, без додержання строків визначених пунктом 6.1 Договору, що підтверджується наявною в матеріалах справи відповідною випискою (а.с.49 - 51).

При цьому суд враховує, що позивач визнає означену обставину.

Пунктом 8.1 Договору сторони визначили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках передбачених законодавством і цим договором.

Так, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (п.8.2 Договору із врахуванням внесених додатковою угодою № 5 від 31.03.2017 змін).

Таким чином, неналежне виконання КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" зобов`язань за Договором в частині дотримання строків при проведенні розрахунків стало підставою для застосування АТ "НАК "Нафтогаз України" відносно відповідача визначеної п.8.2 Договору та ст.625 Цивільного кодексу України відповідальності та звернення з даним позовом до суду.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України (далі по тексту також - ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами Договору між ними виникли зобов`язання, які мають правову природу договору купівлі-продажу.

За змістом ст.655 Цивільного кодексу України (далі по тексту також - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України)

Відповідно до ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.п. 3, 4 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 ГК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Як зазначалось раніше, сторони в п.8.2. Договору (із врахуванням внесених змін Додатковою угодою №5) визначили міру відповідальності споживача за прострочення останнім обумовлених п.6.1. Договору строків оплати товару, а саме: "16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення".

При цьому, у пункті 10.3 Договору сторонами погоджено строк позовної давності щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, який становить 5 років.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги викладене, а також те, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення споживачем оплати вартості отриманого природного газу суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та нормам чинного законодавства.

Таким чином, здійснивши перевірку правильності нарахування 3 % річних, інфляційних втрат та пені із врахуванням положень ч.5 ст.254 ЦК України, за допомогою калькулятора інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" судом не виявлено помилок, в зв`язку з чим, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1685581,67 грн - пені, 294074,43 грн - три проценти річних та 915266,72 грн - інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованими.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем у відзиві на позовну заяву (вх.№02.1-34/6075/19) одночасно з викладенням своєї процесуальної позиції відносно позовних вимог висвітлено клопотання про зменшення розміру пені до 1685,58 грн. Обґрунтовуючи вказане клопотання останній просить суд врахувати, що негативні наслідки заподіяні простроченням відповідача можуть бути компенсовані заявленими до стягнення 3% річних та інфляційними втратами. Окрім того, відповідач є комунальним підприємством, фінансування якого здійснюється за рахунок платежів від наданих послуг споживачам, бюджетних коштів. Також, відповідач вказує, що на виконання своїх зобов`язань за договором останній постійно в міру фінансових можливостей здійснював оплату за постачання природного газу і жодним чином не відмовлявся від виконання договірних зобов`язань.

Під час судового засідання (31.10.2019) представник позивача щодо задоволення клопотання відповідача заперечував та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві та відповіді на відзив №14/4-2749в від 30.09.2019.

Так, у вказаній відповіді позивач, зокрема, вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за будь-яких обставин. Виконання умов Договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов`язань з боку третіх осіб, зокрема споживачів. Додатково позивач зазначає, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

Вирішуючи подане клопотання суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 роз`яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, слід зазначити, що висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Також слід зазначити, що за своєю правовою природою штрафні санкції, виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов`язання.

Водночас, суд зауважує, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013.

В даному випадку, при вирішенні питання щодо зменшення розміру неустойки, суд враховує, що фінансування відповідача здійснюється за рахунок платежів від наданих послуг споживачам, бюджетних коштів. При цьому, як слідує із Звіту незалежного аудитора щодо річної фінансової звітності за 2018 рік, чистий фінансовий результат діяльності КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" у 2018 році становить збиток, який збільшився у порівнянні з збитком за 2017 рік на 36904 тис. грн.

Окрім того, суд враховує ступінь виконання відповідачем основного зобов`язання. Так, як слідує з матеріалів справи, відповідачем вживалися заходи направлені на виконання основного зобов`язання, що слідує із періодичності та розміру проведених останнім платежів.

Наведене вище у своїй сукупності є винятковими обставинами, яка є підставою для застосування положення ст.551 ЦК України.

При цьому суд зважає, що заявлений до стягнення розмір пені є неспівмірним із наслідками, заподіяними порушенням відповідачем умов договору.

Таким чином, з огляду на позицію позивача, суд, вважає за можливе задовольнити заяву відповідача частково та зменшити розмір пені на 50 %. Отже, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 842790,84 грн пені.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення нарахування.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 14, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул.600-річчя, буд.13, м.Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 33126849) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 20077720) 842790,84 грн - пені; 294074,43 грн - 3 % річних; 915266,72 грн - інфляційних втрат; 43423,84 грн - судового збору.

3. В частині стягнення 842790,83 грн - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 11 листопада 2019 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу (вул.Б.Хмельницького, 6, м.Київ, 01601);

3 - відповідачу (вул.600-річчя, буд.13, м.Вінниця, 21100)