Ухвала суду № 85491251, 08.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

08 листопада 2019 року м. Київ № 640/21091/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шейко Т.І.,

розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо»доМіністерства юстиції Українипровизнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просило:

-визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 31 липня 2019 року №2358/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», прийнятий на підставі висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 22 липня 2019 року за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 від 10 червня 2019 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 червня 2019 року за №20505-33-19;

- зобов`язати Міністерство юстиції України вчинити дії щодо поновлення запису, який було скасовано на підставі наказу Міністерства юстиції України від 31 липня 2019 року №2358/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», а саме: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 червня 2019 року №47187701, прийняте державним реєстратором комунального підприємства «Реєстратор», м. Київ, ОСОБА_3 .

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На думку суду заявлений позов не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У той же час, згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно - правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

У позовній заяві позивач, стверджуючи, що спір має розглядатись за правилами адміністративного судочинства наголошував на тому, що предметом оскарження є порушення Міністерством юстиції України процедури розгляду скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 і між позивачем та відповідачем спір про право відсутній.

Разом з тим, позивач вказує, що прийняттям оскаржуваного наказу порушено право позивача, як іпотекодержателя квартири АДРЕСА_1 , оскільки на підставі скасованого наказом Міністерства юстиції України рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 червня 2019 року №4187701 відбулась реєстрація права власності на нерухоме майно за позивачем внаслідок невиконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань.

Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2018 року № 11-192апп18 зазначив, що сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

З позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що рішенням, прийнятим державним реєстратором комунального підприємства «Реєстратор» Нікітіною Юлією Володимирівною 04 червня 2019 року №47187701 було зареєстровано право позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо» на квартиру АДРЕСА_1 внаслідок невиконання ОСОБА_2 (в інтересах якого звернувся зі скаргою до Міністерства юстиції України Скляр В.В.) кредитних зобов`язань. Однак, за наслідками розгляду Міністерством юстиції України скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , скасовано рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру за позивачем.

Дійсно, як вказував позивач, між ним та Міністерством юстиції відсутній спір про право, проте такий спір існує між позивачем та третьою особою ОСОБА_2 щодо права власності на квартиру, оскільки спірним наказом Міністерства юстиції України скасовано таке право за позивачем.

Тобто, позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача, що зокрема підтверджується однією з позовних вимог позивача щодо зобов`язання Міністерства юстиції України вчинити дії щодо поновлення запису 04 червня 2019 року №47187701 (по суті відновити право власності на квартиру).

З наведеного вбачається, що спір у цій справі хоч і стосується рішення суб`єкта владних повноважень, проте випливає із відносин захисту прав позивача, як іпотекодержателя) щодо власності на квартиру АДРЕСА_1 . Отже по суті, є спір щодо права власності на квартиру АДРЕСА_2 чи то за Товариством з обмеженою відповідальністю ««Фінансова компанія Інвест-Кредо», чи за ОСОБА_2 .

З врахуванням наведеного суд вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 170, статтею 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя Окружного адміністративного суду міста Києва,-

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо» до Міністерства юстиції України про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала може буде оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко