Рішення № 85491213, 07.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 листопада 2019 року № 640/22179/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом Громадянина Ефіопії ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України

третя особа Управління Державної міграційної служби в Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання повторно

розглянути заяву,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - громадянин Ефіопії ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - Відповідач) в якому, просить визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 17.10.2018р. № 369-18 та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.12.2018 року відкрито спрощене позовне провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи та залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Управління державної міграційної служби України в Київській області.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення не поцікавився актуальною ситуацією у країні походження позивача та не врахував той факт, що позивач має об`єктивні причини побоюватись за своє життя та здоров`я.

Відповідач у відзиві проти позовних вимог заперечив, зазначаючи, що факти, на які посилався позивач, не є підставою для визнання його біженцем у відповідності до умов передбачених п.1, п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а тому оскаржувані рішення прийняті в межах та з урахуванням норм чинного законодавства.

Також відповідачем було подано матеріали особової справи позивача.

Третьою особою пояснень на позовну заяву надано не було.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач - громадянин Ефіопії ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження Ефіопія, м. Аваре, країна постійного проживання Ефіопія, звернувся 15.05.2018р. із заявою щодо визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до матеріалів особової справи, у своїх поясненнях ОСОБА_1 зазначив, що він зазнавав переслідувань через підозру його у членстві в Національному Фронті Визволення Огаден (НФВО), зокрема майже рік, з 08.01.2017 р. по 15.11.2017 р. він перебував в ув`язненні. Також, за словами позивача, він зазнавав переслідувань через належність до племені Тумал . Позивач боїться повернутися до Ефіопії, де уряд може ув`язнити або вбити його через підтримку НФВО. Також через членство в НФВО 07.01.2017 року було вбито дядька позивача по батьковій лінії.

Рішенням Державної міграційної служби України від 17.10.2018р. № 369-18 відмовлено позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (належним чином засвідчені копії в матеріалах справи).

Відмову було вмотивовано необґрунтованістю поданої заяви та підтримано висновок Головного управління ДМС у місті Києві від 06.09.2018р. (справа № 2018 KV0097). Також в рішенні ДМС України від 17.10.2018р. № 369-18 зазначено, що стосовно заявника умови передбачені п. 1 чи 13 частини першої ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відсутні.

Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач і звернувся з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 №3671-VI (далі по тексту - Закон №3671-VI).

Згідно із визначенням, наведеним в пункті 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI (в редакції, чинній на момент винесення спірного рішення) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Згідно із визначенням, наведеним у п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 4 та 6 ст. 6 зазначеного Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, відсутні та яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Статтею 9 Закону №3671-VI визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, зокрема, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими ч.2 і 3 ст. 8 цього Закону.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого ч.1 ст. 6 цього Закону (ч.6 ст.9 Закону №3671-VI).

Відповідно до ч.8 ст.9 названого Закону у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч.11 ст.9 Закону №3671-VI).

Згідно ч. 12 названої статті особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Положеннями ч.5 ст.10 Закону № 3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, зі змісту оскаржуваного рішення Державної міграційної служби України від 17.10.2018р. № 369-18 вбачається, що позивачу було відмовлено оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення було прийнято у відповідності з п. 1, 13 ч.1 ст. 1 Закону № 3671-VI та на підставі письмового висновку Управління ДМС України в Київській області від 06.09.2018р. справа № 2018 KV 0097.

Відповідно до матеріалів особової справи, зокрема протоколів співбесіди та висновку від 06.09.2018р., позивач зазначив, що він є громадянин Ефіопії, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у Ефіопії, провінція Сомалі, м. Аваре, клан - тумал, релігія - Іслам (суніт),країна постійного проживання Ефіопія. У 2016 році закінчив вищу школу Суйдан Біхі у місті Аваре з отриманням свідоцтва про середню освіту. Рідна мова сомалійська. Володіє англійською на початковому рівні. Неодружений. Батько, мати та сестра заявника проживають у м. Аваре, провінція Сомалі, Ефіопія. Невійськовозобов`язаний. Військову службу не проходив. У бойових діях участі не брав. До адміністративної відповідальності не притягався. За вироком суду засуджений не був. У політичній діяльності участі не брав. Членом політичних партій та організацій не був, хоча симпатизує НФВО.

Також позивач зазначив, що причини, з яких він виїхав з Ефіопії - підозра у членстві у НФВО, вбивство дядька та арешт. Виїзд заявника було організовано за допомогою контрабандистів та оплачено його дядьком, який живе у Адіс - Абебі . За підробленими документами (паспортом та ID-карткою) він 05.01.2018р. вилетів з Адіс- Абеби (Ефіопія) через Куала-Лумпур до Москви, куди прибув 06.01.2018р. Контрабандисти, які його зустріли, забрали документи та 10.01.2018р. відправили автотранспортом, а потім пішки, до України. Україна від початку була країною призначення. Кордон України перейшов нелегально 28.01.2018р. на території Харківської області. На момент звернення до ДМС заявник перебував в Україні нелегально, проживав у найманому житлі за адресою АДРЕСА_1 . В Україні не працює.

Зі слів позивача, до від`їзду з Ефіопії він зазнавав переслідувань через підозру його у членстві в Національному Фронті Визволення Огаден (НФВО), внаслідок чого, невдовзі після закінчення навчання у середній школі його було затримано, і з 08.01.2017 р. по 15.11.2017 р. він перебував в ув`язненні. Раніше у 2017 році через членство в НФВО було вбито його дядька, Також, за словами заявника, він зазнавав переслідувань через належність до клану Тумал .

Разом з тим суд зазначає, що ймовірне перебування позивача в опозиції по відношенню до діючого режиму автоматично не означає наявність відповідних переслідувань та оголошення у державний розшук. Натомість, проведеним аналізом матеріалів особової справи позивача, висловлених ним тверджень територіальним підрозділом ДМС не виявлено елементів, які б могли вказувати на утиски, тиск або переслідування позивача з боку органів державної влади країни громадянської належності.

Позивачем не було надано жодних доказів, які б вказували не те, що його дійсно було ув`язнено. Зважаючи на його вік - 17 років на момент ймовірного ув`язнення - а також те, що до цього він не був членом політичних рухів та організацій і не брав участі у будь-яких діях проти влади, факт його ув`язнення владою Ефіопії на тривалий термін не може вважатися таким, що не потребує додаткових доказів. Особливо враховуючи той факт, що його дядька по батьковій лінії, якого, зі слів позивача, через членство в НФВО 07.01.2017 року було вбито, ув`язнено не було.

Крім того, сам позивач, за його словами, не належить до жодної політичної партії чи організації, а лише симпатизує цілям НВФО.

На основі всебічного вивчення матеріалів особової справи Громадянина Ефіопії ОСОБА_1 суд приходить до висновку, що достовірних, правдоподібних, а також переконливих фактів щодо неможливості для його повернення/перебування на території країни походження через переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань у даній справі немає.

У зв`язку з вищевикладеним, немає підстав вважати, що позивач має обґрунтовані підстави стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи, або політичних переконань.

Окрім зазначеного вище, суд звертає увагу на те, що до приїзду в Україну позивач перебував на території третіх безпечних країн і мав нагоду звернутися з приводу отримання відповідного статусу до органів державної влади цих країн.

Третя безпечна країна - це країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 22 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Окрім цього, слід зазначити, що РФ ратифіковано Конвенцію проти тортур та інших жорстоких, нелюдяних або принижуючих гідність видів поводження чи покарання, дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.

Отже, позивач мав нагоду звернутися за захистом, однак не скористався своїм правом, що ставить під сумнів його можливе переслідування чи погрози на його адресу в країні постійного проживання.

Посилання позивача на політичну ситуацію в країні та на адресу веб-сайтів, на яких розміщено відповідні відомості, носять загально інформаційний характер та не підтверджують побоювання позивача повертатися у країну своєї громадянської належності, а отже не можуть бути прийняті до уваги.

Позивачем не було надано суду документів, які б підтвердили наявність переслідувань або утисків відносно позивача, що відповідали б вимогам пунктів 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Таким чином, висновок відповідача щодо відсутності підстав для навіть попередньої кваліфікації позивача як жертви переслідувань за однією з передбачених ознак саме біженця є обґрунтованим.

Позивачем не доведено, що перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та наявності підстав для прийняття ДМС України відповідного рішення.

В даному випадку, відповідно до зібраної судом інформації по країні походження позивача вбачається, що його повернення до Ефіопії не несе останньому особистої загрози життю чи здоров`ю.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що в разі повернення до Ефіопії буде існувати загроза життю, безпеці, свободі, фізичній недоторканості позивача та інші суттєві порушення прав людини або позивач зіткнеться з серйозною та індивідуальною загрозою життю або особистості виключно в силу самого факту перебування на території Ефіопії.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з`ясувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій