Рішення № 85490610, 08.11.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2019 року Чернігів Справа № 620/2697/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області про відмову у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Плисківської сільської ради від 26.07.2019 № 628-24 VII;

- зобов`язати Плисківську сільську раду Борзнянського району Чернігівської області у порядку норм статті 118 Земельного кодексу України прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Плисківської об`єднаної територіальної громади Борзнянського району Чернігівської області у відповідності до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Вимоги обґрунтовано тим, що рішення Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області від 26.07.2019 № 628-24 VII про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою є протиправним, оскільки прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з порушенням принципу рівності громадян перед законом.

Ухвалою судді від 11.09.2019 відкрито провадження у справі, та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представник відповідача, у встановлений строк, надіслав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що за даними погосподарських та земельно - облікових книг Плисківської сільської ради, спірна земельна ділянка перебуває в користуванні інших фізичних осіб, які набули дані ділянки в користування до 01.01.2002, тобто до набрання чинності Земельним кодексом України, а саме: ОСОБА_2 -0,30 га; ОСОБА_3 - 0,35 га; ОСОБА_4 -0,44 га; ОСОБА_3 -0,38 га; ОСОБА_5 - 0,40 га; ОСОБА_6 -0,40 га; ОСОБА_7 - 0,40 га. Вказує, що будь-які дії щодо розпорядження бажаною для позивача земельною ділянкою призведе до порушення прав громадян, які користуються земельними ділянками більше 10 років, та сплачують плату за землю. Тому відповідач не мав жодного іншого способу, вирішення оспорюваного питання позивача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

25.02.2019 позивач звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Плисківської об`єднаної територіальної громади Борзнянського району Чернігівської області, до якої було додано копії паспорту, реєстраційного номеру облікової картки платника податків та схему розташування бажаної земельної ділянки (а.с. 12-14).

Рішенням Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області від 11.03.2019 № 438-19/VII , а після повторного розгляду рішенням від 26.07.2019 № 628-24 VII позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку з тим, що за даними погосподарських та земельно-облікових книг Плисківської сільської ради на даній території знаходяться земельні ділянки в постійному користуванні громадян без встановлення строку (а.с 18-19).

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом «в» частини третьої статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

В силу пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Виходячи з аналізу зазначених норм, будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства.

У свою чергу суд зазначає, що у статті 118 Земельного кодексу України міститься загальне посилання на те, що місце розташування земельної ділянки повинно відповідати вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із системного аналізу норм земельного законодавства суд дійшов висновку, що при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити:

- відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України);

- чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України);

- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України);

- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Отже, підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність може бути невідповідність місця розташування об`єкта (земельної ділянки) наведеним вище вимогам.

Також, згідно позиції Верховного суду у рішеннях по справам № 21-358а13, № 806/3787/13-а отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Відтак, формальні підстави у ненаданні дозволу свідчать про зловживання своїм обов`язком відповідача надати такий дозвіл у відповідності до вимог закону, чим порушуються права позивача, гарантовані Конституцією України.

Відмова у наданні дозволу з інших підстав не допускається.

Аналіз положень статей 116, 118 Земельного кодексу України дає підстави стверджувати, що правові наслідки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є тотожними правовим наслідкам передачі вказаної земельної ділянки у власність; надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише вказує на фактичну відсутність речових прав та обтяжень щодо обраної земельної ділянки.

На підтвердження обставин, викладених в оскаржуваному рішенні, відповідачем надано витяг з Погосподарської Книги № 10 на 2016-2010 роки, в якій міститься запис про те, що земельні ділянки, які знаходяться на території Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області перебувають у постійному користуванні фізичних осіб, а саме: ОСОБА_2 -0,30 га; ОСОБА_3 - 0,35 га; ОСОБА_4 -0,44 га; ОСОБА_3 -0,38 га; ОСОБА_5 - 0,40 га; ОСОБА_6 -0,40 га; ОСОБА_7 - 0,40 га.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування ч. 1 ст. 73 КАС України.

Однак, з даної інформації неможливо встановити місцезнаходження земельних ділянок, а саме відсутня конкретизація місця розташування земельних ділянок, не наведена їхня конфігурація і на підставі яких правовстановлюючих документів останні належать вищевказаним особам. Отже, відсутні належні докази, за якими можна було б ідентифікувати вказані земельні ділянки та земельну ділянку, яку бажає отримати позивач.

Також копія витягу з Погосподарської книги № 10, не є допустимим доказом в розумінні ч. 2 ст. 74 КАС України, оскільки не вважається відомостями Державного земельного кадастру, тому судом не приймається.

Відтак, рішення відповідача прийняте без врахування таких обставин:

1) до моменту внесення до державного земельного кадастру запису про реєстрацію речових прав на нерухоме майно за суб`єктом щодо певної земельної ділянки, остання вважається вільною;

2) отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року № 21-358а13, від 07 червня 2016 року № 21-1391а16, постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року № 463/3375/15-а.

Як зазначалося судом вище, єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, підстави відмови у наданні дозволу є вичерпними. Оцінюючи підстави ненадання дозволу, які наведені в оскаржуваному рішенні, то вони законом не передбачені, а отже є незаконними. Щодо обставин, на які посилається відповідач, як на обґрунтування своєї позиції, то останні не підтверджені належними та допустимими доказами, тому суд до уваги їх не приймає.

Тому відповідачем не доведено факту перебування земельної ділянки щодо якої позивач просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, у користуванні інших осіб, тому рішення відповідача від 26.07.2019 № 628-24/УІІ є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно з вимогами частини другої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки надається відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування.

При цьому при вирішення питань про надання земельних ділянок комунальної власності у користування та власність фізичним та юридичним особам є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування, а тому суд не може втручатися в дискреційні повноваження Рівненської міської ради, колегія суддів зазначає наступне.

Так, Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року в справі № 21-87а13.

Отже, дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом.

Тому, вирішуючи питання про правомірність рішення Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області від 26.07.2019 № 628-24/УІІ про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу, необхідно виходити з меж повноважень органів місцевого самоврядування в сфері розпорядження землями комунальної власності, визначених законом.

Як встановлено судом, Плисківська сільська рада при винесенні оскаржуваного рішення порушила вимоги статей 118, 122 та 123 ЗК України, тобто вийшла за межі своїх повноважень, оскільки право відступати від ЗК України та інших правових норм органам місцевого самоврядування не надано.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Згідно частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи наявні докази, які були досліджені судом та свідчать про наявність можливості у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду.

За таких обставин, з метою відновлення порушених прав позивача, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог повністю.

Одночасно разом з позовною заявою позивачем заявлено клопотання про винесення окремої ухвали, оскільки відповідач при прийнятті рішення від 26.07.2019 № 628-24 VII не врахував встановлені обставини та висновки, викладені у рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.06.2019 у справі № 620/1057/19, яке набрало законної сили 12.07.2019 і надалі порушує права позивача відповідно до норм статті 249 Кодексу адміністративного судочинства.

Відповідно до частин першої та другої статті 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Суд не знаходить підстав для прийняття окремої ухвали та як наслідок відсутні підстави для задоволення клопотання позивача.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним рішення Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області від 26.07.2019 № 628-24 VII про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, на території Плисківської об`єднаної територіальної громади Борзнянського району Чернігівської області.

Зобов`язати Плисківську сільську раду Борзнянського району Чернігівської області прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Плисківської об`єднаної територіальної громади Борзнянського району Чернігівської області, з урахуванням правової позиції, викладеної в судовому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн) 40 коп., сплачений відповідно до квитанції від 05.09.2019 № 0.0.1455862479.1.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Плисківська сільська рада Борзнянського району Чернігівської області, вул. Незалежності, 33, с. Плиски, Борзнянський район, Чернігівська область, 16453, код ЄДРПОУ 04414885.

Повний текст рішення виготовлено 08 листопада 2019 року.

Суддя І.І. Соломко