Рішення № 85488784, 31.10.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

31 жовтня 2019 року м. Ужгород№ 807/363/18 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Калинич Я.М.

при секретарі судового засідання - Попович М.М.

за участю:

позивач: не з`явився,

представник відповідача: Ковальчук Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Південного регіональне управління Державної прикордонної служби України про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

25 квітня 2018 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - відповідач) про визнання протиправними дії Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1469), щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні без врахування повного розміру місячного грошового забезпечення та зобов`язання Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1469) виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 повних календарних років з урахуванням повного розміру щомісячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з червня 1995 року позивач проходив військову службу в Прикордонних військах України на посадах осіб офіцерського складу. 05 грудня 2016 року наказом Голови Державної прикордонної служби України № 1222-ос, полковника ОСОБА_1 (А-059123), заступника начальника штабу - начальника відділу організаційно-мобілізаційної роботи та організації повсякденної діяльності штабу Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, звільнено в запас Збройних Сил України за статтею 26 частиною 8 пунктом 1 підпунктом «б» (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу. Згідно наказу начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 14 грудня 2016 року № 489-ос, позивача виключено зі списків особового складу управління та знято з усіх видів забезпечення. Відповідач по справі, нарахував позивачу при звільненні з військової служби та виплатив зазначену грошову допомогу у розмірі 122631,25 грн. Однак, як вбачається зі змісту додатку до відповіді Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 27 лютого 2018 року № 11/К-16, при обрахуванні та виплаті позивачу по справі вищенаведеної грошової допомоги, суб`єктом владних повноважень була допущена помилка, яка полягає у невірному визначенні базової величини з якої нараховується зазначена допомога, а саме у розмірі місячного грошового забезпечення. Позивач вважає, що у даному випадку з боку відповідача мав місце факт порушення законних прав та інтересів позивача, в частині неотримання ним належного розміру грошової допомоги при звільненні.

Ухвалою суду від 02.05.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, та зобов`язано останнього подати до суду клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та обґрунтувати поважність причин його пропуску.

Так, на виконання ухвали суду від 02.05.2018 року, позивачем на адресу суду подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 травня 2018 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

05 червня 2018 року представником відповідача в підготовчому засіданні було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначає, що до складу розрахунку одноразової грошової допомоги правомірно не включено щомісячної додаткової грошової винагороди, оскільки щомісячна додаткова грошова винагорода не включена та відповідно не є додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців з якого здійснюється обчислення одноразових виплат.

08 червня 2018 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив. У такій зазначив, що відповідно до пункту 8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат, однак такий суперечить змісту ч.2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

13 вересня 2018 року судом, за результатами підготовчого засідання, було залишено позовну заяву без розгляду на підставі ч.3, 4 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі №807/363/18 – без змін.

Постановою Верховного Суду від 13 березня 2019 року ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2018 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Адміністративна справа надійшла до Закарпатського окружного адміністративного суду 19 липня 2019 року.

Ухвалою суду від 23 липня 2019 року адміністративній справу було призначено до підготовчого засідання.

16 вересня 2019 року в судовому засіданні позивачем було подано додаткові пояснення щодо позову, в яких просить суд врахувати при винесенні рішення постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17 від 06.02.2019 року.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач не з`явився, однак 31 жовтня 2019 року подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та поданих додаткових пояснень в судовому засіданні. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Прикордонних військах України на посадах осіб офіцерського складу.

Під час проходження військової служби позивач отримував у складі грошового забезпечення щомісячну додаткову грошову винагороду, що підтверджується довідкою щодо видів та розмірів нарахованого грошового забезпечення полковнику запасу ОСОБА_1 за період з 01.06.2016 по 14.12.2016 року (а.с. 43, Т.І).

05.12.2016 року наказом Голови Державної прикордонної служби України №1222-ос полковника ОСОБА_1 , А-059123, заступника начальника штабу – начальника відділу організаційно-мобілізаційної роботи та організації повсякденної діяльності штабу, звільнено з військової служби в запас Збройних Сил України за статтею 26 частиною 8 пунктом 1 підпунктом «б» Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до витягу з наказу Начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 14.12.2016 року за №489-ос позивача виключено із списків особового складу управління та знято з усіх видів забезпечення (а.с.14, Т.І).

На момент звільнення вислуга років складала: календарна 25 років 04 місяці 13 днів, пільгова 00 років 6 місяців 30 днів, всього: 25 років 11 місяців 13 днів (а.с.14, Т.І).

При звільненні відповідачем розраховано та виплачено позивачеві одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 122631,25 грн. (а.с.17, Т.І).

Не погодившись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з пунктами 3, 4 цієї статті грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Одночасно, Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У пункті першому Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова №889) встановлено, що військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади у військових частинах, підрозділах, закладах, установах та організаціях Збройних Сил (за переліком згідно з додатком), посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та Державної прикордонної служби, мають право на отримання щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Постановою № 889 Кабінет Міністрів України встановив щомісячну додаткову грошову винагороду (далі - винагорода) для окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.

На час установлення і початку виплати - 1 жовтня 2010 року - винагорода мала виплачуватися військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займали посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил, Державної прикордонної служби та льотного складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ (пункт 1).

Відповідно до пункту 2 цієї постанови граничні розміри, порядок та умови виплати винагороди, передбачені пунктом 1, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ та Адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

Надалі до постанови № 889 вносилися зміни, які розширювали перелік категорій військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до пункту 1 цієї постанови встановлювалася винагорода.

13 березня 2013 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №161, згідно з якою назва і пункт 1 постанови №889 викладені в новій редакції.

Зокрема, у пункті 1 передбачена виплата винагороди:

1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади у військових частинах, підрозділах, закладах, установах та організаціях Збройних Сил (за переліком згідно з додатком), посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби):

з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення;

з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

При цьому зміни, що вносилися до постанови № 889, істотно не зачіпали положень пункту 2 цієї постанови.

На виконання постанови № 889 Міністерство внутрішніх справ України наказом від 02 лютого 2016 року № 73 затвердив Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, положення якої стали застосовуватися з 1 січня 2016 року.

Підставою для виплати позивачу одноразової грошової допомоги без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди став наказ начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби від 14.12.2016 року за №489-ос «По особовому складу», відповідно до якого позивачеві було виплачено одноразову грошову допомогу у разі звільнення відповідно до вимог Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Держприкордонслужби України за №425 від 20.05.2008 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.06.2008 року за №37/15228).

Так, за змістом підпункт 4.10.6 пункту 4.10 розділу IV наведеної Інструкції, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), які в разі звільнення з військової служби мають право на отримання одноразової грошової допомоги, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується ця одноразова грошова допомога, включаються: для військовослужбовців, що звільняються з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і додаткові види грошового забезпечення (щомісячні надбавки, доплати, премія).

Аналогічні норми щодо невключення щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, містить також п.8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 02.02.2016 року за №73 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 року за №217/28347.

У цьому акті визначені умови та порядок виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці) та займають посади в Держприкордонслужбі, регіональних управліннях Держприкордонслужби, в загонах морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), в розвідувальному органі Держприкордонслужби, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби), щомісячної додаткової грошової винагороди.

Зокрема, в пункті 3 наводиться перелік складових грошового забезпечення, з якого має обраховуватися й виплачуватися винагорода і який за обсягом є меншим за перелік, встановлений у пункті 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ.

За пунктом 6 Інструкції винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби; начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників.

Пунктом 8 Інструкції встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до положень пункту 9 Інструкції, начальник (командир) органу Держприкордонслужби має право зменшувати розміри винагороди.

Таким чином, історичний (в історичному розвитку) та нормативний підхід до розуміння положень постанови № 889 в системному зв`язку із нормами статей 9 і 15 Закону № 2011- ХІІ та правилами Інструкції дають підстави стверджувати, що винагорода, встановлена постановою № 889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога на підставі пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ. Ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати; вона (винагорода) виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Аналогічне розуміння положень постанови № 889 Верховний Суд України сформулював раніше у постановах від 15 жовтня 2013 року (справа №21-368а13), 4 листопада 2014 року (справа №21-473а14), 3 березня 2015 року (справа №21-32а15), 19 травня 2015 року (справа №21-466а15).

До того ж, Верховний Суд, у своїй ухвалі від 23.01.2018 року у справі № 522/15648/16а, висловив таку правову позицію: « ... щомісячна грошова винагорода, яка передбачена постановою №889 та вищезазначеною Інструкцією, має тимчасовий характер, оскільки виплата такої винагороди дозволена за наявності наказу командира військової частини або вищого командира залежно від настання спеціальних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, а тому вона не включається до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільнення з військової служби.».

Посилання позивача на правову позицію Великої палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 лютого 2019 року у справі №522/2738/17 суд вважає безпідставними, оскільки у справі №522/2738/17 Велика Палата Верховного Суду висловила свою позицію щодо врахування щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовця, яку він отримував під час проходження служби, з якої нараховані і сплачені страхові внески, до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення пенсії.

В межах же справи, що розглядається, позивач оскаржує дії відповідача щодо не включення щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовця, яку він отримував під час проходження служби, до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова допомога при звільненні.

Тобто, предмети розгляду справи №522/2738/17 та справи, що розглядається, не є тотожними.

Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеної в постанові від 29.08.2019 року у справі № 820/375/18, що є обов`язковою для врахування.

Крім того, суд не бере до уваги покликання позивача на постанову Верховного суду від 16 травня 2019 року у справі №826/11679/17, оскільки вона прийнята в часі раніше постанови Верховного суду від 29.08.2019 року у справі № 820/375/18, у якому висловлена інша правова позиція щодо спірних відносин.

При виборі і застосуванні норми права суд повинен враховувати останню правову позицію Верховного Суду з приводу спірних питань, такою є саме правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 29.08.2019 року у справі № 820/375/18.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Приписами частини 5 статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, нормативно-правове обґрунтування спірних правовідносин та вказану вище правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, довів правомірність своїх дій.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 07 листопада 2019 року.

СуддяЯ. М. Калинич