Рішення № 8545400, 21.01.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01033, м.Київ-33, вул. Комінтерну, 16 тел.230-31-77

Іменем України

РІШЕННЯ

"21" січня 2010 р. Справа № 7/201-09

Розглянувши справу за позовом Державна екологічна інспекція в Київській області

До           Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство "Київська овочева фабрика"

Про стягнення 24855,76 грн.

суддя

за участю представників сторін:

від позивача: Іванченко О.В. (дов. б/н та б/д);

від відповідача: Дубинська О.Г. (дов. б/н від 30.07.2009 р.),

секретар судового засідання: Зоренко Ю.І.

Обставини справи:

01.09.2009року Державна екологічна інспекція в Київській області (далі –позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом №3096/02-13 від 28.08.2009року до Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Київська овочева фабрика»(далі –відповідач) про стягнення 24855,76 грн. збитків, спричинених внаслідок порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в результаті проведеної 13.02.2009 р. Державною екологічною інспекцією в Київській області перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства СВАТ «Київська овочева фабрика», виявлено засмічення земельної ділянки площею 3584 кв.м, висотою 1,5 м на території відповідача.

Позивач стверджує, що оскільки відповідачем не проведено ліквідацію стихійного сміттєзвалища та не забезпечено здійснення контролю за раціональним використанням та безпечним поводженням з відходами на своїй території, ним порушено вимоги ст. 42, 43 Закону України «Про відходи».

За таких обставин, позивачем на підставі «Методики визначення розмірів відшкодування шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства»здійснено розрахунок розміру шкоди від засмічення земельної ділянки, що становить 24 855,76 грн.

Ухвалою суду від 07.09.2009 року було порушено провадження у справі № 7/201-09 та призначено її розгляд на 13.10.2009 року.

Представником відповідача в судовому засіданні 13.10.2009 р. надано письмовий відзив на заявлені позовні вимоги, в якому відповідач зазначає, що систематичне засмічення земельної ділянки проводиться не СВАТ «Київська овочева фабрика», а, вірогідно, місцевими жителями с. Стоянка Києво-Святошинського району Київської області. Враховуючи зазначене, відповідач, на його думку, не повинен нести відповідальність за дії інших осіб, на цій підставі просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні 13.10.2009 р. за клопотанням сторін було продовжено строк вирішення спору та оголошено перерву до 12.11.2009 р.

У зв’язку із перебуванням судді Антонової В.М. на лікарняному, 12.11.2009 р. судове засідання призначене на 10-40 год не відбулося.

Ухвалою суду від 17.11.2009 р. розгляд справи призначено на 10.12.2009 р.

У судовому засідання 10.12.2009 р. представником відповідача надано письмове клопотання про долучення до матеріалів справи копій листів, з яких вбачається, що відповідач неодноразово звертався до органів виконавчої влади з проханням посприяти у вирішенні питання вивезення побутових відходів з території СВАТ «Київська овочева фабрика»в с. Стоянка.

У судовому засіданні 10.12.2009 р. оголошено перерву до 14.01.2010 р.

На підставі статті 77 ГПК України в судовому засіданні 14.01.2010 р. було оголошено перерву до 21.01.2010 р.

В судовому засіданні 21.01.2010 р. представник позивача повністю підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав позиції, викладені у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

13.02.2009 р. інспектором Державної екологічної інспекції в Київській області Грабовецьким С.А., із залученням інженера групи охорони магістральних трубопроводів Боярського ЛВУМГ Мірошниченка В.В., в присутності директора по виробництву СВАТ «Київська овочева фабрика»Палія О.М. проведено перевірку дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства.

За результатами перевірки вказаними посадовими особами складено Акт від 13.02.2009р., з яким, згідно відмітки на акті, ознайомлено директора по виробництву СВАТ «Київська овочева фабрика»Палія О.М.

Відповідно до акту в результаті проведеної перевірки встановлено, що рішенням виконкому Гореницької сільської ради від 23.10.01 № 30/14 відповідачеві було виділено в постійне користування земельну ділянку, площею 0,75 для сільськогосподарського використання, тоді як 3584 кв. м вказаної ділянки вкрито побутовими відходами, висотою 1,5 м. Дане звалище влаштоване без проектної та будь-якої дозвільної документації.

Встановивши порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства, Державною екологічною інспекцією в Київській області було здійснено розрахунок розміру шкоди від засмічення земель.

При розрахунку збитків, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що зазнала засмічення, була визначена позивачем на підставі довідки Управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області № 1103 від 09.02.2009р., згідно якого середня вартість грошової оцінки гектара сільськогосподарських угідь по Києво-Святошинському району Київської області становить 3467,6грн./га = 0,34676 грн./мІ.

Господарським судом встановлено, що з метою відшкодування державі спричинених порушенням природоохоронного законодавства збитків, позивач звернувся до відповідача з претензією №35 від 31.03.2009 року, на яку відповідь СВАТ «Київська овочева фабрика»в порядку вимог ст. 222 ГК України не надав, що і стало підставою для звернення позивача до суду.

Відносини в галузі навколишнього природного середовища в Україні регулюються Конституцією України, Міжнародними угодами України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також, відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі та розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України. Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів у республіці є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях та інші державні органи, до компетенції яких законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій.

До компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях згідно зі статтею 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»належить, зокрема, право звертатися до суду із позовами про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Господарський суд зазначає, що відповідно до п. 1, 2, 10, 11 ч.1 ст. 35 Закону України «Про охорону земель»власники і землекористувачі, у тому числі орендарі земельних ділянок, зобов’язані дотримуватись вимог земельного та природоохоронного законодавства, проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів, забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур’янами, чагарниками і дрібноліссям, вживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.

Частиною 3 ст. 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»визначено, що органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності земельні ділянки і території відповідно до вимог санітарних норм.

Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів, з додержанням санітарних і екологічних норм, способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров’я.

Відповідно до частини 7 статті 33 Закону України «Про відходи», забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров’я людини.

Як стверджує позивач та не заперечується відповідачем, в останнього дозволу, відповідно до вимог чинного законодавства України, на розміщення відходів на визначеній земельній ділянці не має.

Статтею 43 Закону України «Про відходи», зазначено, що підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства, зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно п. ч.1 ст. 115 Земельного Кодексу України цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України несуть особи, винні, зокрема, в псуванні сільськогосподарських та інших земель, забрудненні їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими відходами і стічними водами.

Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність (ч.1 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Згідно ч.2 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

З вищевикладеного вбачається, що заподіяну шкоду, пов’язану з несанкціонованим скиданням і розміщенням відходів, зобов’язана відшкодовувати особа, яка її заподіяла, а саме займалась несанкціонованим скиданням і розміщенням відходів.

Загальні підстави цивільно-правової відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, згідно якої для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.

Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом.

Отже, шкода, що заподіяна внаслідок порушення природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, відшкодовується за наявністю таких умов відповідальності, як безпосередній причинний зв’язок між відповідними діями (бездіяльністю) і шкодою та вина відповідача.

Дослідивши обставини справи судом встановлено, що протиправна поведінка відповідача (а саме його бездіяльність щодо вжиття заходів захисту земель від засмічення) спричинила шкоду державі, яка полягає у тривалому знаходженні на земельній ділянці сторонніх предметів, що призводить до потрапляння до ґрунту, ґрунтових вод, атмосферного повітря небезпечних речовин, що виробляються внаслідок впливу фізичних факторів на відходи.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В ході розгляду справи відповідачем, всупереч встановлених вимог закону, не доведено належними та допустимими доказами відсутності своєї вини у спричиненні шкоди, а відтак господарський суд Київської області дійшов до висновку, що збитки від засмічення земельної ділянки було завдано саме з вини відповідача.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

вирішив:

1.          Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Київська овочева фабрика»(08114, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Стоянка, код ЄДРПОУ 00849304) на рахунок спеціального фонду Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 24855 (двадцять чотири тисячі вісімсот п’ятдесят п’ять) грн. 76 коп. збитків.

3. Стягнути з Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Київська овочева фабрика»(08114, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Стоянка, код ЄДРПОУ 00849304) в доход Державного бюджету України 248 (двісті сорок вісім) грн. 55 коп. державного мита (Банк: УДК у Київській області, одержувач: ГУ УДК у Київській області, ЗКПО: 24074109, МФО: 821018, № рахунку: 31118095700001, код бюджетної класифікації: 22090200, символ звітності банку: 095 та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (Банк: ГУ ДКУ у Київській області, одержувач платежу: ГУ ДКУ у Київській області, р/р 31211259700001, МФО 821018, ЄДРПОУ 24074109).

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя