Рішення № 85447853, 07.11.2019, Одеський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2019 року м. Одеса справа № 420/3990/19

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А.,

за участі секретаря Ягенської К.О., представників: позивача Висоцького В.Е., відповідача Яківця М .В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИМО" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.06.2019 року за №0030511401, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛИМО» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.06.2019 року за №0030511401.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 23.04.2019 по 16.05.2019 року Головним управління Державної фіскальної служби в Одеській області було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛИМО» (далі - ТОВ «ЛИМО»). За результатами перевірки відповідачем було винесено акт №991/15-32-14-01/22450761 від 23.05.2019 року та на підставі цього акту прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 24.06.2019 року №0030511401.

Проте, ТОВ «ЛИМО» вважає його протиправним, оскільки позивач, не погоджуючись з висновками акту направив на адресу відповідача заперечення до акту в якому просив повідомити у порядку встановленому п.п. 86.7 ст.86 Податкового кодексу України про місце та час розгляду даних заперечень. Однак відповідач ніяким чином не повідомив ТОВ «ЛИМО» про місце і час проведення розгляду заперечень до акту перевірки, а також не надіслав свою відповідь щодо результатів розгляду таких заперечень. При цьому як вбачається з тексту оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0030511401 від 24.06.2019 року, воно прийнято на підставі акту перевірки №991/15-32-14-01/22450761 від 23.05.2019 року та саме з урахуванням відповіді на заперечення від 19.06.2019 року №13224/10/15-32-14-01-10, яку позивач на момент звернення до суду так і не отримав. Таким чином, посадові особи Головного управління ДФС в Одеській області на думку позивача порушили процедуру розгляду заперечень до акта перевірки, так і право позивача, як платника податків, взяти участь у їх розгляді, а отже оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі недопустимих доказів, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Також позивач зазначив, що висновки представників відповідача щодо заниження податку на додану вартість та щодо нереальності господарських операцій між ним та його контрагентами є безпідставними. Так позивач зазначає, що ним на підставі договорів сплачувались кошти на користь контрагентів, що підтверджується наданими при перевірці платіжними дорученнями. Крім того ТОВ «ЛИМО» надало до перевірки усі первинні документи, які підтверджують факти здійснення господарських операцій між ним та його контрагентами, а оскільки саме аналіз первинних документів має вирішальне значення для встановлення факту здійснення господарської операції та визнання або не визнання витрат понесених суб`єктом господарювання в такій операції, позивач вважає, що висновки відповідача щодо нього не ґрунтуються на належних, достовірних та достатніх доказах.

Представники ГУ ДФС в Одеській області проти задоволення позовних вимог ТОВ «ЛИМО» заперечували з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов і запереченнях, та наполягали, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0030511401 від 24.06.2019 року, є законними та обґрунтованими, винесеними у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підтвердження своєї позиції, щодо вчинення позивачем правопорушень податкового законодавства відповідач посилається на зібрану та використану податкову інформацію від податкових органів ДФС інших областей щодо діяльності контрагентів позивача. Відповідно до вказаної інформації у відношенні контрагентів позивача, відповідач встановив відсутність у них документальних підтверджень щодо рівня освіти, кваліфікації, професіональних значень, численності та фахової належності робітників, неможливість встановлення та підтвердження відповідності наявних трудових ресурсів виконанню оформлених господарських операцій, нереальність продажу ідентифікованого товару/послуг за номенклатурою, відмінною від номенклатури попередньо придбаних товарів/послуг за відсутності придбання товару/послуг, що продано, від інших постачальників або відсутності формування відповідного активу внаслідок власного задекларованого виробництва товару/послуг, відсутності інформації про власні або орендовані фонди, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, нереальність здійснення операцій, відсутність будь-якої інформації про зберігання товарів, відсутність інформації про транспортування, за даними ЄРПН відсутні операції щодо оренди та зберігання придбаного майна тощо.

Ухвалою суду від 08.07.2019 року справу прийнято до провадження та вирішено розглядати її за правилами загально позовного провадження.

Ухвалою суду від 09.09.2019 року провадження у справі зупинено та передано справу у відділ з надання судово-адміністративних послуг та аналітичної роботи для вирішення заяви представника позивача про відвід судді.

Ухвалою від 10.09.2019 року суддею Тарасишиною О.М. у задоволені заяви представника позивача вх. №31270/19 про відвід судді відмовлено.

Ухвалою суду від 23.09.2019 року без виходу до нарадчої кімнати провадження у справі №420/3990/19 поновлено.

Ухвалою суду від 25.09.2019 року провадження у справі зупинено та передано справу у відділ з надання судово-адміністративних послуг та аналітичної роботи для вирішення заяви представника позивача про відвід судді.

Ухвалою суду від 26.09.2019 року суддею Самойлюк Г.П. у задоволені заяви представника позивача вх. №34724/19 про відвід судді відмовлено

Ухвалою суду від 03.10.2019 року без виходу до нарадчої кімнати провадження у справі №420/3990/19 поновлено.

Ухвалою суду від 16.10.2019 року зобов`язано Печерський районний суд м. Києва надати протягом п`яти робочих днів з дня отримання даної ухвали до Одеського оркужного адміністративного суду відомості щодо набрання чинності вироку суду від 07.12.2017 року по справі №757/23664/17-к щодо ОСОБА_2 .

Судом у справі встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛИМО» зареєстроване Юридичним департаментом Одеської міської ради 03.10.1995 року за №04056776Ю0020667.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: різання, оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (основний); будівництво житлових і нежитлових будівель.

В період з 23.04.2019 року по 16.05.2019 року на підставі наказу начальника ГУ ДФС в Одеській області від 08.04.2019 року № 2623 та направлень на перевірку від 22.04.2019 року №№ 2711/14-01 - 8605/14-01 (т.1 а.с. 20-43), посадовими особами ГУ ДФС проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «ЛИМО» з питань дотримання податкового законодавства, валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування іншого законодавства з 01.01.2016 року по 31.12.2018 рік.

За результатами перевірки податковим органом було складено акт від 23.05.2019 року №991/15-32-14-01/22450761 у висновках якого зазначено про порушення позивачем вимог п. 44.1 ст.44, ч. «а» п. 198.1 ст.198, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-У1 (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на додану вартість у суму 304369 грн., у т.ч. за травень 2016 року на суму 6383 грн., за серпень 2016 року на суму 7940 грн., за грудень 2016 року на суму 106956 грн., за лютий 2017 року на суму 48246 грн., за березень 2017 року на суму 42931 грн., за квітень 2017 року на суму 8605 грн., за липень 2017 року на суму 49973 грн., за грудень 2017 року на суму 210 грн., за жовтень 2018 року на суму 14926 грн., за листопад 2018 року на суму 14876 грн. та за грудень 2018 року на суму 3293 грн.

З актом перевірки позивач не погодився, в зв`язку з чим 07.06.2019 року надав на адресу ГУ ДФС в Одеській області письмові заперечення до акту перевірки від 26.05.2019 року за №991/15-32-14-01/22450761 та просив відповідача повідомити про дату та місце розгляду заперечень для забезпечення участі представника позивача (т.1 а.с.47-53) .

При цьому Головне управління ДФС в Одеській області розглянуло письмові заперечення позивача без повідомлення про дату та місце розгляду заперечень та надало відповідь на заперечення від 19.06.2019 року №13224/10/15-32-14-01-10, якою залишило висновки акту перевірки без змін (т.1 а.с. 222-231).

На підставі вищезазначеного акту перевірки та відповіді на заперечення від 19.06.2019 року №13224/10/15-32-14-01-10 головним управлінням Державної фіскальної служби в Одеській області винесено податкове повідомлення-рішення №0030511401 від 24.06.2019 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 380461,00 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями в сумі 304369,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 76092,00 грн. (т. 1 а.с. 19).

Зазначені вище порушення Податкового кодексу України були встановлені посадовими особами ГУ ДФС в Одеській області по господарським відносинам позивача зі своїми контрагентами-підприємствами, що надавали позивачу товари, протягом періоду, що перевірявся, а саме: ТОВ «Інтер Стайлінг», ТОВ «Дронт», ТОВ «Сонаріс», ТОВ «Лексея», ТОВ «Делл Ком» та ТОВ «Солді Теннері».

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі ПК України) (в редакції чинній на момент вчинення порушень).

В силу п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податків (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень та/або додаткових документів, про що такий платник податків зазначає у запереченнях та/або листі про надання додаткових документів в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу.У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, контролюючий орган зобов`язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

У разі якщо платник податків виявив бажання брати участь у розгляді його заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів, зазначивши про це в запереченні та/або листі про надання додаткових документів у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, контролюючий орган зобов`язаний повідомити такому платнику податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень та/або листа про надання додаткових документів у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, але не пізніше ніж за чотири робочі дні до дня їх розгляду. Повідомлення має бути надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Участь керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов`язковою. Такі заперечення є невід`ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Згідно до п. 86.8 ст.86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Як встановлено судом в матеріалах справи наявне заперечення на акт від 23.05.2019 року №991/15-32-14-01/22450761, з якого вбачається, що таке заперечення разом з доданими документами податковим органом отримано 07.06.2019 року, з проханням Товариства повідомити про дату розгляду заперечень на акт перевірки податковим органом, оскільки представник Товариства бажав брати участь у їх розгляді, однак відповідач заперечення розглянув без поінформування скаржника про дату розгляду.

Таким чином, відповідачем порушено п. 86.7 ст.86 Податкового кодексу України, зокрема не повідомлення про місце і час такого розгляду.

Проте, як вбачається зі змісту заперечень та додатків до нього, ухвали від 23.01.2018 року Приморського районного суду по справі №522/24494/18 та від 09.02.2017 року Святошинського районного суду м. Києва по справі №759/2155/17 додані до заперечень відповідачем враховані (т.1 а.с.229) та їм дана оцінка.

Відповідно до ч.2 ст.3 та ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суд враховує, що позивач не заявив позовних вимог стосовно оскарження бездіяльності відповідача при розгляді його заяви викладеної в запереченнях щодо повідомлення про дату час та місце розгляду заперечень на акт перевірки.

Враховуючи те, що податковий та бухгалтерський облік ведеться на підставі документів, то не повідомлення представника позивача про час та місце розгляду його заперечень не є самостійною та достатьною підставою для визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, та Податковий кодекс України такої норми не містить.

До аналогічного висновку щодо наслідків порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень дійшов ВС в справі №510/2198/16-а від 20.06.2019 року.

Щодо обґрунтованості висновків акту перевірки від 23.05.2019 року №991/15-32-14-01/22450761 та правомірності податкового повідомлення-рішення від 24.06.2019 року №0030511401, суд зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктами 201.1, 201.4 ст. 201 ПК України визначено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товару (послуг).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.6 ст. 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, що підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тому витрати підприємства для цілей оподаткування податком на прибуток, а податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість повинні бути підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом встановлено, що до складу податкового кредиту з ПДВ в оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню №0030511401 від 24.06.2019 року увійшли суми коштів, сплачених позивачем наступним контрагентам:

- ТОВ «Інтер Стайлінг» сума ПДВ 16 981,69 грн. відповідно до податкових накладних від 16.05.2016 року №60 (сума ПДВ 8251,24 грн.), від 08.08.2016 року №14 (сума ПДВ 5 626,17 грн.), від 08.08.2016 року №15 (сума ПДВ 3 104,28 грн.);

- ТОВ «Дронт» сума ПДВ 104 297,90 грн. відповідно до податкових накладних від 19.12.2016 року№№200 (сума ПДВ 12 437,70 грн.),199 (сума ПДВ 72 738,99 грн.), 198 (сума ПДВ 19 121,21 грн.);

- ТОВ «Сонаріс» сума ПДВ 54 028,96 грн. відповідно до податкових накладних від 03.02.2017 року №№2 (сума ПДВ 48 245,60 грн.) 3 (сума ПДВ 5 783,36 грн.);

- ТОВ «Лексея» сума ПДВ 45 752,69 грн. відповідно до податкових накладних від 10.03.2017 року №40 (сума ПДВ 14 333,82 грн.), від 24.03.2017 року №157 (сума ПДВ 8 761,27 грн.), від 24.03.2017 року №158 (сума ПДВ 22 657,60 грн.);

- ТОВ «Делл Ком» сума ПДВ 49 973,18 грн. відповідно до податкових накладних від 21.07.2017 року №№1009 (сума ПДВ 11 190,23 грн.), 1008 (сума ПДВ 28 077,47 грн.), 1007 (сума ПДВ 10 705,48 грн.);

- ТОВ «Солди Теннері» сума ПДВ 33 335,00 грн. відповідно до податкової накладної від 03.10.2017 року №1 (сума ПДВ 33 335,00 грн.) з метою закупівлі товарів, зокрема сходів з мармуру, підсходів з мармуру, плит гранітних, стальні елементи будівель товстолистової сталі, верстат каменеобробний обрізний тощо.

Так, між ТОВ «Інтер Стайлінг» (продавцем) та ТОВ «ЛИМО» (покупцем) укладено усний договір, на виконання до якого, як вбачається з видаткових накладних, податкових накладних, рахунку на оплату та платіжних доручень, продавець передав у власність покупця товар, зокрема пам`ятники, постаменти тощо, а покупець відповідно прийняв його та оплатив (т.1 а.с.63-77).

Між ТОВ «Сонаріс» (продавцем) та ТОВ «ЛИМО» (покупцем) укладено договір поставки №1/02 від 01.02.2017 року, згідно пп. 1.1, 1.5, 2.1, 3.1 наведеного договору продавець зобов`язується передати у власність покупця гранітні вироби, а покупець - прийняти та оплатити його в строки та порядку, передбаченими договором. Ціни на товар, що є предметом цього Договору, включно з транспортними витратами є договірними і дорівнюють звичайним цінам. Продаж товару здійснюється за видатковою накладною у порядку передбаченим зазначеним договором. Товар передається та приймається уповноваженими представниками сторін на підставі видаткової накладної (т.1 а.с.93-95).

Між ТОВ «Лексея» (продавцем) та ТОВ «ЛИМО» (покупцем) укладено договір поставки №0103-1 від 01.03.2017 року, згідно пп. 1.1, 1.5, 2.1, 3.1 наведеного договору продавець зобов`язується передати у власність покупця гранітні вироби, а покупець - прийняти та оплатити його в строки та порядку, передбаченими договором. Ціни на товар, що є предметом цього Договору, включно з транспортними витратами договірними і дорівнюють звичайним цінам. Продаж товару здійснюється за видатковою накладною у порядку передбаченим зазначеним договором. Товар передається та приймається уповноваженими представниками сторін на підставі видаткової накладної (т.1 а.с. 107-109).

Між ТОВ «Делл Ком» (продавцем) та ТОВ «ЛИМО» (покупцем) укладено договір поставки №03-07/2017 від 01.07.2017 року, згідно пп. 1.1, 1.5, 2.1, 3.1 наведеного договору продавець зобов`язується передати у власність покупця будівельні матеріали, та металеві вироби, а покупець - прийняти та оплатити його в строки та порядку, передбаченими договором. Ціни на товар, що є предметом цього Договору, включно з транспортними витратами договірними і дорівнюють звичайним цінам. Продаж товару здійснюється за видатковою накладною у порядку передбаченим зазначеним договором. Товар передається та приймається уповноваженими представниками сторін на підставі видаткової накладної (т.1 а.с.126-128).

Між ТОВ «Солди Теннері» (продавцем) та ТОВ «ЛИМО» (покупцем) укладено договір поставки №0109-1 від 01.09.2017 року, згідно пп. 1.1, 1.5, 2.1, 3.1 наведеного договору продавець зобов`язується передати у власність покупця будівельні матеріали, та металеві вироби, а покупець - прийняти та оплатити його в строки та порядку, передбаченими договором. Ціни на товар, що є предметом цього Договору, включно з транспортними витратами договірними і дорівнюють звичайним цінам. Продаж товару здійснюється за видатковою накладною у порядку передбаченим зазначеним договором. Товар передається та приймається уповноваженими представниками сторін на підставі видаткової накладної (т.1 а.с.141-144).

Факт отримання ТОВ «ЛИМО» товарів за вищезазначеними договорами та сплати відповідних грошових коштів за отримані товари, у т.ч. і сум ПДВ, підтверджуються належним чином оформленими та підписаними сторонами документами: податковими накладними, видатковими накладними, рахунками на оплату, платіжними дорученнями, витягами з Єдиного реєстру податкових накладних (т.1 а.с. 63-77, 96-106, 110-125, 129-140, 146-150).

Однак, як вбачається з акту перевірки, контролюючий орган з посиланням на наявну в нього податкову інформацію відносно контрагентів позивача, дійшов висновку про неможливість виконання ними цих господарських операцій, оскільки у зазначених підприємств відсутні документальні підтвердження щодо рівня освіти, кваліфікації, професіональних значень, численності та фахової належності робітників, у зв`язку з неможливістю встановлення та підтвердження відповідності наявних трудових ресурсів виконанню оформлених господарських операцій, нереальність продажу ідентифікованого товару/послуг за номенклатурою, відмінною від номенклатури попередньо придбаним товару/послуг за відсутності придбання товару/послуг, що продано, від інших постачальників або відсутності формування відповідного активу внаслідок власного задекларованого виробництва товару/послуг, відсутності інформації про власні або орендовані фонди, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, нереальність здійснення операцій, відсутність будь-якої інформації про зберігання товарів, відсутність інформації про транспортування, за даними ЄРПН відсутні операції щодо оренди та зберігання придбаного майна, працювала незначна кількість працівників тощо, а отже ТОВ «ЛИМО» для визнання податкового кредиту не підтверджено господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами які відображають реальність таких операцій.

Суд вважає висновки акту перевірки щодо вказаних контрагентів помилковими та такими, що спростовуються фактичними обставинам справи, а також зазначає наступне.

Так, наявність певної інформації, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем Державної фіскальної служби, що не оформлена рішеннями суб`єкта владних повноважень, не є юридичним фактом та утворює лише підставу для перевірки такої інформації. Зазначена податкова інформація може, на думку суду, породжувати певні сумніви у посадових осіб контролюючого органу щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що платнику податків його контрагентами товари не постачались. Використання відповідачем при визначенні порушень платнику податків (що мають наслідком збільшення податковим органом податкових зобов`язань цього платника) лише податкової звітності не є належним способом діяльності суб`єкта владних повноважень позивача у відповідності до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Відповідачем жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагентів ТОВ «ЛИМО» матеріальних ресурсів суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов`язувала підприємство позивача перевіряти наявність таких ресурсів у контрагентів та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Суд зазначає, що сама по собі відсутність у контрагентів транспортних засобів, нерухомого майна, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю.

Чинним законодавством не регламентовано питання щодо кількості штатних працівників, або інших обов`язкових ресурсів для здійснення певного виду господарської діяльності, а податковим органом, як суб`єктом владних повноважень, що встановлював порушення з боку позивача, не зазначено ні в акті перевірки, ні у відзиві на адміністративний позов, яка кількість зазначених ресурсів є достатньою, на його думку, для здійснення господарських операцій.

Водночас під час розгляду справи та дослідження письмових доказів у справі представниками ГУ ДФС України не було висловлено будь-яких зауважень до форми складання та змісту первинних документів, наданих позивачем на обґрунтування фактичності виконаних господарських операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на результатах інформації, щодо контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді.

Крім того, слід також зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23.10.2018 року у справі №815/2946/13-а , від 17.04.2018 року у справі №820/475/17.

Суд зазначає, що при вирішенні податкових спорів суд виходить із презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Подання платником податку до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, водночас таких доказів податковим органом в акті перевірки не наведено та реальність виконання господарських операцій позивача з контрагентами не спростовано. ГУ ДФС в Одеській області не наведено також жодних належних доказів на підтвердження того, що визначені умови договорів не виконано.

Можливі порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про наявність таких порушень з боку ТОВ «ЛИМО», а також про відсутність у позивача, як покупця послуг, права на здійснення господарських витрат та формування податкового кредиту з ПДВ, а тому не позбавляють позивача права на їх відображення у податковому обліку.

Така ж позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 12.06.2018 року по справі №802/1155/17-а.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях чітко визначив правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року ("Булвес АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов`язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону " Про ПДВ " стало не передбачуваним і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п. 43, п. 69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Будь-яких доказів того, що позивач діяв без реальної господарської мети отримання прибутку, або з наміром штучного заниження бази оподаткування з податку на додану вартість з даними контрагентами, представниками відповідача до суду не надано.

Зокрема, в акті перевірки відсутні відомості про визначення вищезазначеним контрагентам позивача сум податкових зобов`язань у зв`язку із ухиленням від сплати податків та зборів, винесення вироків посадовим особам за фактами ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

При цьому суд критично ставиться до посилання представника відповідача на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23.01.2018 року по справі №522/24494/18 в якій зокрема зазначено про те, що контрагент позивача, а саме ТОВ «Інтер Стайлинг» віднесений до списку підприємств з яким інше підприємство відображало у бухгалтерському та податковому обліку проведення недійсних операцій, оскільки такі обставини, зафіксовані в процесуальній ухвалі суду, і є лише твердженнями працівників правоохоронних органів покладених в обґрунтування заяви про накладення арешту на майно та речі вилученні у ході проведеного 16.01.2018 року обшуку в приміщеннях за місцем розташування ТОВ «Спеціальні Технології».

При цьому, ані ревізором-інспектором в акті перевірки, ані представником відповідача в судовому засіданні не доведено, що в межах вищевказаного кримінального провадження досліджувалися саме господарські відносини ТОВ «Інтер Стайлинг» з ТОВ «ЛИМО» .

Представниками ГУ ДФС В Одеській області до суду також не надано копії вироку суду, яким встановлена протиправна діяльність ТОВ «Інтер Стайлинг» або його посадових осіб.

Із вищенаведених обставин суд також критично відноситься до посилання представників відповідача на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 09.02.2017 року №759/2155/17 та на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 23.01.2018 року по справі №522/24494/18, як на докази правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та обґрунтованості висновків акту перевірки.

На підставі вищезазначеного, враховуючи надання позивачем всіх первинних документів, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів ТОВ «ЛИМО», які фактично підтверджують їх реальне здійснення і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання послуг та матеріалів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів та послуг в господарській діяльності, суд доходить висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з ТОВ «Інтер Стайлінг», ТОВ «Сонаріс», ТОВ «Лексея», ТОВ «Делл Ком» та ТОВ «Солді Теннері» на загальну суму 200 071,00 грн.

При цьому, стосовно формування податкового кредиту з ПДВ по податковим накладним складеним контрагентом позивача ТОВ «Дронт», суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, фактичну поставку оформлено видатковими накладними 19.12.2016 року на загальну суму ПДВ 104297,90 грн. між позивачем та його контрагентом ТОВ «Дронт».

Судом встановлено, що 01.12.2016 року між ТОВ «ЛИМО» (як покупцем) та ТОВ «Дронт» (як продавець) укладено договір поставки №01/12 (т.1 а.с. 78-80) відповідно до п.1.1-1.3 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця будівельні матеріали, а покупець прийняти та оплатити його в строки та порядку, передбаченим договором.

Як встановлено судом позивач в грудні 2016 року в декларації з податкових зобов`язань з ПДВ в розмірі 625787,38 грн. відобразив суму ПДВ 104297,90 грн. зазначену в податкових накладних виписаних продавцем ТОВ «Дронт» від 19.12.2016 року №№200 (сума ПДВ 12 437,70 грн.),199 (сума ПДВ 72 738,99 грн.), 198 (сума ПДВ 19 121,21 грн.) по договору поставки №01/12 від 01.12.2016 року.

З вищенаведеного договору вбачається, що він підписаний Директором ТОВ «Дронт» ОСОБА_2 .

Разом з тим, вироком Печерського районного суду міста Києва від 07.12 2017 року у справі №757/24218/17-к який набрав законної сили 09.01.2018 року встановлено, що директор ТОВ «Дронт» ОСОБА_2 вчинила пособництво у фіктивному підприємству, тобто сприяла іншим співучасникам у купівлі суб`єкта підприємницької діяльності з метою покриття незаконної діяльності, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.25 ч. 1 ст.205 КК України (т.2 а.с.75-78).

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми прямо вказує на те, що обов`язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Така обов`язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов`язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об`єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

За змістом статті 205 Кримінального кодексу України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб`єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

За правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові від 12.01.2016 року у справі за позовом Науково-виробничого приватного підприємства "Пласт" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у рішенні від 16.01.2018 у справі №2а-7075/12/2670, в якій зазначає, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Щодо тверджень представника позивача про те, що вирок Печерського районного суду м. Києва від 07.12 2017 року у справі №757/24218/17-к є неналежним доказом в розумінні ст. 73 КАС України, оскільки він фактично не стосується предмету доказування, а отже не є належним доказом по справі, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ст. 73 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно зі ст.90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі (ст. 9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства Українипередбачають не лише обов`язок суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2ст. 77 КАС України), але й обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України).

З урахуванням вищенаведених норм та встановлених судом обставин, зокрема набрання чинності зазначеного вироку, суд критично відноситься до посилань позивача щодо того, що вирок Печерського районного суду м. Києва є неналежним доказом, оскільки він прийнятий стосовно директора ТОВ «Дронт» ОСОБА_2 якого зазначено в договорі поставки №01/12 від 01.12.2016 року укладеному з ТОВ «ЛИМО» та посилання на якого міститься в податкових накладних від 19.12.2019 року №№200, 199, 198, а отже, такий вирок є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок в силу приписів ч. 6 ст. 78 КАС України.

Суд зазначає, що всі первинні документи контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дронт" є неналежними, оскільки вони підписані гр. ОСОБА_2 , яка значена директором Товариства, проте фактично ніякого відношення до вказаного підприємства не має, фінансово-господарською діяльністю не займається, адміністративно - розпорядчі функції керівника підприємства не виконує, що встановлено в межах розслідування кримінальної справи № 757/23664/17-к, порушеної за фактом вчинення злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Такого ж висновку дійшов Верховний суд України в постанові від 16.01.2018 року у справі №2а-7075/12/2670.

Отже, суд погоджується з відповідачем та висновками акту перевірки, що документи складені ТОВ «Дронт» не можна вважати такими, що підтверджують фактичне здійснення господарської операції, оскільки показники податкового обліку підприємства позивача по даним відносинам не підтвердженні у встановленому законом порядку, беручи до уваги обставини, встановлені вироком суду, який набрав законної сили, зокрема те, що засновники/директора таких контрагентів визнані винними у скоєні злочину передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

З огляду на вищенаведене та з врахуванням всіх встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення №0030511401 від 24.06.2019 року є протиправним та підлягає скасуванню в частині, що перевищує суму податкового зобов`язання з ПДВ - 104297,90грн. (сума нарахована відповідно до операцій між ТОВ «ЛИМО» та його контрагентом ТОВ «Дронт») та штрафу 26074 грн. (25% від суми 104297,90 грн.).

Відповідно до п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 ЗУ №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою встановлюється ставка судового збору у сумі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік", з 1 січня 2019 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить - 1921 гривні.

Позивачем до позовної заяви було додано квитанцію №21486292 від 03.07.2019 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру у загальній сумі 5 706,91 грн.

Разом з тим, оскаржуване податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області №0030511401 від 24.06.2019 року, винесено на суму 380 461,00 грн. з якої сума 250 089,10 грн. підлягає задоволенню, а сума 130 371,90 грн. підлягає відмові в задоволенні.

Як встановлено судом, сума що підлягає відмові в задоволені (130 371,90 грн.) становить 34,267 відсотка від загальної суми податкового повідомлення-рішення (380 461,00 грн.).

Таким чином, 34,267 відсотка від сплаченого судового збору (5 706,91 грн.) які не підлягають поверненню становлять 1955,59 грн., а отже сума судового збору яка підлягає поверненню позивачу з підстав задоволення в цій частині суми податкового повідомлення-рішення, становить 3751,32 грн. (з розрахунку 5 706,91 грн. - 1955,59 грн.).

Враховуючи вищенаведене суд доходить висновку про необхідність стягнення з Головного управління ДФС в Одеській області суми судового збору яка підлягає поверненню позивачу з підстав задоволення в цій частині суми податкового повідомлення-рішення №0030511401 від 24.06.2019 року в розмірі 3751,32 грн.

Керуючись ст.ст.9, 72, 77, 139, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИМО" до Головного управління ДФС в Одеській області задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області 24.06.2019 року за №0030511401 в частині, що перевищує суму податкового зобов`язання з ПДВ - 104297,90 грн. та штрафу 26074грн.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська 5 код 39398646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИМО" витрати по сплаті судового збору у розмірі 3751,32грн. сплачені за квитанцією №21486292 від 03.07.2019р.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 07.11.2019 року.

Суддя Е.А.Іванов

.