Ухвала суду № 85436788, 30.10.2019, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа №523/13106/16-к

Провадження №1-кп/523/279/19

УХВАЛА

про повернення обвинувального акту прокурору

30 жовтня 2019 року

Суворовський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого - судді Шурупова В.В.

за участю: секретаря судового засідання – Смокіної Н.І.

прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 – Онищенко О.Г.

захисника – Хрульової В.Б.

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

розглянувши в підготовчому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт й додані до нього документи у кримінальному провадженні №12016161490000265, внесеного до ЄРДР 21.04.2016 року, за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні злочину, передбаченого ст.116 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

14.05.2019 року в провадження Суворовського районного суду м.Одеси під головуванням судді Шурупова В.В., згідно акту прийому-передачі та за автоматичним розподілом, від судді Боднара С.М. передані означені обвинувальний акт й додані до нього документи за обвинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ст.116 КК України, які ухвалою судді від 16.05.2019 року призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні.

Під час підготовчого провадження, судом ухвалою від 31.07.2019 року обвинуваченому ОСОБА_4 призначено захисника за рахунок держави, в порядку ст.48, п.3 ч.1 ст.49 КПК України.

З`ясувавши в підготовчому судовому засіданні позицію прокурора Онищенко О.Г. щодо можливості призначення до судового розгляду обвинувального акту, вислухавши з цього ж питання думку захисника Хрульову В.Б. і обвинуваченого ОСОБА_1 , дослідивши наявні в розпорядженні суду матеріали провадження, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з п.3 ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має повернути прокурору обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.

Відповідно до ст.2 означеного Кодексу, завданнями кримінального провадження, наряду із захистом особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, є охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, застосування до них лише належної правової процедури, а за ст.7 цього Кодексу, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередність дослідження показань, речей і документів, диспозитивність судового провадження.

З огляду на ч.ч.1, 2 ст.9 вказаного Кодексу, суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інша службова особа органів державної влади під час кримінального провадження зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, а прокурору, керівнику органу досудового розслідування, слідчому належить всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, та обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Положення ст.ст.91, 92 зазначеного Кодексу встановлюють, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, наряду з іншим, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчинення кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат та обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, обов`язок доведення яких покладається на слідчого та прокурора.

За ст.291 наведеного Кодексу, обвинувальний акт може бути складений прокурором, у випадку не погодження ним акту, складеного слідчим, а у самому обвинувальному акті, наряду з іншим, повинні бути викладені: фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими; правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Зі змісту ч.1 ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, а за приписами п.13 ч.1 ст.3 цього Кодексу, обвинуваченням є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленим цим Кодексом.

Отже, за наведених вимог Кримінального процесуального закону, суд в підготовчому судовому засіданні має перевірити обвинувальний акт на предмет його відповідності не тільки положень ст.291 цього закону, а й дотримання слідчим чи прокурором під час складення обвинувального акту загальних засад кримінального провадження.

Проте, при складенні наданого на розгляд суду обвинувального акту у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 , прокурором Одеської місцевої прокуратури №4 Чебановим А.В. наведені вище вимоги закону дотримані не були, оскільки викладені у розглядуваному обвинувальному акті фактичні обставини і формулювання обвинувачення містять посилання на висновки судово-медичної експертизи з визначення ступені тяжкості отриманих ОСОБА_5 тілесних ушкоджень та причини його смерті (№327-1247/2016), які є в розпорядженні органу досудового розслідування та які ще до початку судового розгляду кримінального провадження по суті розкривають сутність означених доказів обвинувачення, що суперечить положенням ч.ч.2, 4 ст.291 КПК України, відповідно, та у свою чергу свідчить про порушення принципів неупередженості суду і безпосередності дослідження ним доказів, що за переконанням суду, є неприпустимим.

Зазначені вище обставини суперечать принципам верховенства права й неупередженості суду, безпосередності дослідження ним доказів, що закріплено у ст.ст.7, 8, 22, 23 КПК України, та практиці Апеляційного суду Одеської області, викладеній в ухвалах від 26.04.2017, 20.09.2018, 09.10.2018 року у провадженнях №№11-кп/785/332/17, 11-кп/785/965/18, 11-кп/785/863/18, відповідно.

Так, згідно зі ст.8, ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави, а принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Разом із тим, викладені обставини, а саме розкриття стороною обвинувачення сутності наведеного вище доказу до початку судового розгляду кримінального провадження по суті, фактичне ставить ще на стадії підготовчого провадження сторону захисту в нерівноправне у зрівнянні зі стороною обвинувачення становище, що суперечить принципам рівноправності та змагальності сторін під час судового розгляду, практиці Європейського суду з прав людини, яка у відповідності до вимог ч.2 ст.7 КПК України, підлягає обов`язковому застосуванню.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд) в п.87 рішенні по справі «Салов проти України» від 06.09.2005 року (статус остаточного набрало 06.12.2005 року), в якій були встановлені порушення статті 6 Конвенції та визначив, що принцип рівності сторін у процесі є однією зі складових широкого поняття справедливого суду, яке також включає основоположний принцип змагальності процесу. Крім того, принцип рівності сторін у процесі – у розумінні «справедливого балансу» між сторонами – вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону в суттєве більш невигідне становище порівняно з іншою стороною.

Наряду з наведеним, слід зауважити на тому, що як визначено в ухвалі апеляційного суду Одеської області від 22.06.2017 року, якою вирок попереднього складу суду був скасований, формулювання обвинувачення у розглядуваному випадку має містити обставини про вчинення обвинуваченим умисного вбивства у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи.

Втім, кваліфікуючи дії обвинуваченого ОСОБА_1 за кваліфікуючими ознаками умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства та систематичного знущання з боку потерпілого, прокурором Чебановим ОСОБА_6 .В. при формулюванні обвинувачення у розглядуваному обвинувальному акті не визначено в чому саме полягало систематичне знущання над вказаним обвинуваченим з боку потерпілого, а відтак слід дійти висновку про суперечність висунутого обвинувачення в означеній частині.

До того ж, змістовний аналіз першого абзацу сформульованого обвинувачення викладений у такій формі, яка не дозволяє суду однозначно визначити хто саме з учасників конфлікту (далі - з акту дослівно) «…досяг сильного душевного хвилювання, що значною мірою знизило його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними…», внаслідок чого позбавляє суд можливості його роз`яснення обвинуваченому ОСОБА_4 , а тому таке обвинувачення не може бути визнано конкретним.

Отже, визначені обставини суперечності та неконкретності сформульованого у розглядуваному акті обвинувачення правовій кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_1 , у контексті роз`яснень ВССУ «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» (№223-1430/0/4-12 від 03.10.2012 року, п.2), обумовлює висновок суду про необхідність повернення такого обвинувального акту.

Попри те, Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» (рішення від 09.10.2008 року) визначив, що у пп.«а» п.3 ст.6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного, він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19.12.1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії» №9783/82, п.79).

Крім того, Суд зазначає, що положення підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий розгляд, гарантоване п.1 цієї статі , та обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див. рішення від 25.03.1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП) №25444/94, п.52; рішення від 25.07.2000 року у справі «Маттоціа проти Італії» №23969/94, п.58; рішення від 20.04.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії» №42780/98, п.34).

До того ж, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п.3 ст.6 Конвенції (див. зазначене рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП) №25444/94, п.54, а також «Даллос проти Угорщини», п.47), а конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року, що відображає послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.

Аналогічної позиції дотримався Одеській апеляційний суд в ухвалі від 13.08.2019 року (пров.№11-кп/813/1192/16-к), в якій визнав невідповідність обвинувального акту вимогам закону за тотожних обставин справи.

Викладені вище обставини невідповідності обвинувального акту у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 вимогам ч.ч.2, 4 ст.291 КПК України, у контексті приписів ст.ст.2, 7-9, 22-23, 110, 283 цього ж Кодексу, за своєю сукупністю, визнаються судом істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які фактично нівелюють принципи принципів рівноправності та змагальності сторін, безсторонності дослідження судом під час розгляду кримінального провадження по суті доказів сторін, що унеможливлюють призначення до судового розгляду означеного обвинувального акту у цьому кримінальному провадженні, а відтак єдиним можливим й законним судовим рішенням, уявляється повернення зазначеного акту прокурору Одеської місцевої прокуратури №4, для усунення виявлених недоліків.

Втім, позиція сторони захисту щодо можливості призначення судового розгляду обвинувального акту, не впливає на остаточні висновки суду про необхідність повернення цього акту прокурору для усунення недоліків.

Керуючись ст.ст.2-3, 7-9, 22-23, 91-92, 291, 314, 369-372 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Обвинувальний акт й додатки до нього у кримінальному провадженні №12016161490000265, внесеного до ЄРДР 21.04.2016 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ст.116 КК України, - повернути прокурору прокуратури Одеської області, для усунення в розумні строки виявлених судом порушень вимог КПК України, викладених у мотивувальній частині ухвали.

Копії ухвали направити для виконання прокурору Одеської місцевої прокуратури №4, а також надати для відома іншим заінтересованим особам.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження та подання апеляції через Суворовський районний суд міста Одеси до Одеського апеляційного суду, протягом 7 днів з дня проголошення.

С у д д я: В.В.Шурупов