Рішення № 85422298, 06.11.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5423/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання зарахувати страховий стаж та здійснити перерахунок пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

16 вересня 2019 до Одеськоо окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Управління обслуговування громадян приморський відділ обслуговування громадян (сервісний центр), у якому позивачка просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про відмову у перерахунку пенсії №78 від 13 квітня 2016 року;

зобов`язати Управління обслуговування громадян Приморський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) (65048, м. Одеса, вул. Рішельєвська, 60; Код ЄДРПОУ: 20987385) зарахувати до загального страхового стажу, який складає 25 років 7 місяців 23 дні ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) період роботи на ПАТ «Кондитерська фабрика «А.В.К.», м. Донецьк (з 12 березня 1980 року по 09.11.1997 року), та здійснити перерахунок пенсії за віком.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 16.09.2019 року о 10:42:48 справа №420/5423/19 розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою Одеського адміністративного суду від 23.09.2019 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк позивачці на усунення недоліків позовної заяви шляхом уточнення суб`єктного складу відповідачів, наданням їх вірних найменувань та приведенням позовних вимог у відповідність до уточненого складу відповідачів.

30.09.2019 року за вх.№35331/19 від представника позивача надійшла заява на виконання ухвали суду разом із уточненою позовною заявою, чим усунуто недоліки, визначені в ухвалі суду від 23.09.2019 року.

З урахуванням уточнень позовних вимог позивачка просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про відмову у перерахунку пенсії №78 від 13 квітня 2016 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107) зарахувати до загального страхового стажу, який складає 25 років 7 місяців 23 дні ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) період роботи на ПАТ «Кондитерська фабрика «А.В.К.», м. Донецьк (з 12 березня 1980 року по 09.11.1997 року), та здійснити перерахунок пенсії за віком.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07.10.2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позову позивачка зазначає, що звернулась до Управління ПФУ у Приморському районі м. Одеси із заявою про здійснення їй перерахунку пенсії за віком. Результатом розгляду заяви стало прийняття Рішення №78 про відмову у перерахунку пенсії. Позивачка категорично не погоджується із вказаним рішенням та вважає його протиправним, а на підтвердження правової позиції зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення є неправомірний висновок пенсійного органу стосовно того, що відомості, зазначені у Довідці №87 від 30.03.2016 року, про періоди її роботи на підприємстві ПАТ «Кондитерська фабрика «А. В. К.» не можуть враховуватись при обчисленні страхового стажу для перерахунку пенсії. Відомості про періоди її роботи відображені також у трудовій книжці, де записи повністю відповідають встановленим вимогам. За умови відсутності обґрунтованих підстав неврахування окремих періодів роботи до загального страхового стажу оскаржуване рішення є також необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.

29.10.2019 року за вх.№39974/19 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Вказаний відзив містить заперечення проти заявлених позовних вимог, а конкретизуючи та аргументуючи заявлену позицію представник відповідача зазначає, що надана разом із заявою про перерахунок пенсії Довідка №87 від 30.03.2016 року про періоди роботи позивачки на підприємстві ПАТ «Кондитерська фабрика «А.В.К.» не була врахована під час прийняття оскаржуваного рішення в силу дії ч.2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Оскільки така підстава чітко визначена чинним законодавством, підстав визнавати оскаржуване рішення протиправним немає.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 взята на облік 10.11.2015 року як внутрішньо переміщена особа згідно Довідки №5105/006200 (а.с.23).

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивачка отримує пенсію за віком.

05.04.2016 року позивачка звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси із заявою про проведення їй перерахунку пенсії.

Рішенням №78 від 13.04.2016 року Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси відмовило у проведенні перерахунку пенсії позивачки (а.с.19). Вказане рішення обґрунтовано тим, що надана до пенсійного органу довідка №87 від 30.03.2016 року не створює правових наслідків на підставі ч.3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а тому зарахувати стаж згідно даної довідки не має можливості.

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивачка звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Положенням ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Пунктом 4.3. Порядку № 22-1 встановлено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

За приписами ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція).

Згідно п.1.1. Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. У тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

Таким чином, вказані норми свідчать про необхідність при обчисленні страхового стажу керуватись відомостями, які містяться у трудовій книжці.

Так, відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 21.07.1975 року, позивачка в період:

з 01.09.1973 року по 10.07.975 року отримувала освіту в ПТУ №96 м. Авдеєвка;

з 14.07.1975 року по 14.01.1976 року прийнята штукатуром 3 розряду до Управління механізації №8 трест «Донбасстроймеханізація»;

з 21.01.1976 року по 22.02.1980 року прийнята штукатуром 3 розряду;

з 12.03.1980 року по 04.11.1997 року працювала на ЗАТ «Донецька кондитерська фабрика» (а.с.16-18).

Відомості у трудовій книжці викладені в хронологічній послідовності, є такими, що відповідають положенням Інструкції.

Натомість, оскаржуване рішення не містить будь-яких аргументів стосовно того, чому відомості трудової книжки позивачки серії НОМЕР_2 не були враховані при прийнятті оскаржуваного рішення. Зі змісту оскаржуваного рішення взагалі неможливо встановити, які саме періоди роботи позивачки не були враховані пенсійним органом та чому виключно з врахуванням довідки №87.

Тобто, відповідачем не тільки не було прийнято до уваги інформацію, визначену у основному документі - трудовій книжці, а й не наведено підстав неврахування такої інформації, що суперечить приписам ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Постанови КМУ №637.

Суд також критично ставиться до посилань пенсійного органу стосовно неможливості прийняття до відома даних, визначених у Довідці №87 від 30.03.2016 року, з огляду на наступне.

Згідно ч.2, 3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Суд вважає, що навіть за умови необхідності врахування відомостей саме Довідки, а не трудової книжки, норма Закону, на яку посилається відповідач в оскаржуваному рішенні та у відзиві на позовну заяву, стосується державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а не юридичних осіб, які не є суб`єктами владних повноважень.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) висвітлює подібні випадки у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Таким чином, в обґрунтування оскаржуваного рішення покладнені необгрунтовані висновки пенсійного органу, що має наслідком визнання такого рішення протиправним. У зв`язку із зазначеним суд дійшов висновку, що позов вимога про визнання протиправним та скасування рішення Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м.Одеси про відмову у перерахунку пенсії №78 від 13 квітня 2016 року підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд вважає неможливим задоволення позовної вимоги про зобов`язання зарахувати страховий стаж та провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 . Матеріали справи містять належний та допустимий обсяг документальних підтверджень обставин, які дають підстави вважати оскаржуване рішення №78 протиправним. Разом з тим, ані у позовній заяві, ані у відзиві на позов не наведено доводів учасниками справи щодо того, які періоди вже включені у загальний страховий стаж позивачки (25 років 7 місяців 23 дні), а які - ні. Позовна вимога позивачки сформульована таким чином, що до вже зазначеного стажу вона просить зобов`язати пенсійний орган зарахувати ще період з 12.03.1980 року по 09.11.1997 року, тобто 17 років 7 місяців 29 днів. Таким чином, загальний стаж, який позивачка просить визначити, складає 43 роки 3 місяці 21 день.

Натомість, відомості, наявні у трудовій книжці, свідчать про періоди її роботи з 1975 по 2005 рік, а доказів, що підтверджують страховий стаж позивачки та дозволяють здійснити його розрахунок немає.

Згідно ч.1, 3 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд зазначає, що в контексті наведених учасниками процесу доводів та наданих документів вирішення питання щодо обчислення страхового стажу не вбачається наразі можливим.

Разом з цим, судом встановлено факт протиправності прийнятого рішення.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

З метою ефективного захисту порушених прав позивачки суд вбачає за можливе зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.04.2016 року №1760 з урахуванням наданих нею документів та висновків суду у даній справі.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин, беручи до уваги надані учасниками процесу доводи, аргументи та письмові докази на підтвердження таких аргументів суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідачем не доведено, що оскаржуване рішення прийнято у відповідності до норм чинного законодавства та є обґрунтованим, тому виходячи з висновків суду позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч.2 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачкою при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 1536,80 грн. (а.с. 4), отже з урахуванням положення ч.3 ст.139 КАС України суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплаченого судового збору у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260-262, 263, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання зарахувати страховий стаж та здійснити перерахунок пенсії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про відмову у перерахунку пенсії №78 від 13 квітня 2016 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.04.2016 року №1760 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 768(сімсот шістдесят вісім)грн. 40коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян

.