Рішення № 85418329, 28.10.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/3302/19

Номер провадження 2/522/4864/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2019 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої: судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), Обслуговуючого кооперативу «Граніт» (Одеська область, Овідіопольський район, с. Лиманка, Житловий масив «Чорноморка», вул. Мастерська, 2/8) про визнання недійсним договору, скасування рішення про державну реєстрацію прав власності, визнання права власності, виселення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Обслуговуючого кооперативу «Граніт», в якому просив суд:

- визнати недійсним договір про порядок викупу паю № 5 від 06.08.2013 року, укладений міжОбслуговуючим кооперативом «Граніт» та ОСОБА_2 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 , індексний номер рішення 31374427 від 14.09.2016 року;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 ;

- витребувати у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_2 , без надання іншого житла;

- судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що квартира АДРЕСА_2 вибула з володіння позивача не за його волею, тому квартира має бути витребувана у ОСОБА_2 на корить позивача, керуючись положеннями п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивачем надано в якості письмових доказів договір № 613 Про дольову участь будівництва житла від 09.01.206 року, квитанції до прибуткового касового ордеру № 81 від 08 травня 2008 року, довідка ТОВ «Берег-Будгруп» № 9/05-13 від 09.05.2008 року, декларацію про готовність до експлуатації об`єкту, зареєстрованої Департаментом ДАБІ в Одеській області від 03.03.2016 року за № ОД 14316063172, і позивач вважає, що належним способом захисту (поновлення) його прав на квартиру АДРЕСА_2 є визнання за ним права власності на вказану квартиру згідно ст.ст. 331, 392 ЦК України.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав, вважав, що позовні вимоги в обраний позивачем спосіб не підлягаю задоволенню, а сам позивач не має право вимоги з тих підстав, що позивач 03.08.2012 року уклав додаткову угоду № 1 до договору № 613 Про дольову участь у будівництві житла від 09.01.2006 року, відповідно до якого передав всі права та обов`язки за основним договором ОСОБА_3 , який є дійсним. Крім того, представником відповідача надані документи на підставі яких ОСОБА_2 зареєстрував право власності на спірну квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.09.2016 року, на підставі договору № 5 про порядок викупу паю від 06.08.2013 року, квитанції до прибуткового касового ордера № 5 від 06.08.2013 року, акту прийому-передачі квартири від 07.09.2016 року, довідки № 5 від 06.09.2013 року виданої ОК «Граніт», витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідач ОК «Граніт» до суду не з`явився, про час слухання справи був повідомлений належним чином, відзив на позов не подавав.

Дослідивши матеріали справи, докази, наявні в матеріалах справи, відповідність позовних вимог дійсним обставинам та чинному законодавству України, суд вважає, що позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 13.09.2016 року ОСОБА_2 зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1025758451101) на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна серії та номер 5 виданого 07.09.2016 року ОК «Граніт», договору про порядок викупу паю серії та номер 5 від 06.08.2013 року укладеного з ОК «Граніт» та ОСОБА_2 , свідоцтва під № 5 виданого 06.08.2013 року ОК «Граніт», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 144844926 від 11.11.2018 року.

09.01.2006 року між ТОВ «Берег-Будгруп» (код 32432565), в особі директора Веселова С. Р ., діючого на підставі Статуту, та ОСОБА_1 був укладений договір № 613 «Про дольову участь у будівництві житла», відповідно до якого (п. 2.1.) позивач зобов`язався прийняти дольову участь у будівництві житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , оформлення права власності на яку передбачено п. 6.4 договору.

Позивачем надана квитанція до прибуткового касового ордера № 81 від 08 травня 2008 року на суму 356 651 (триста п`ятдесят шість тисяч шістсот п`ятдесят одна) гривень виданого ТОВ «Берег-Будгруп» та довідка № 9/05-13 від 09 травня 2008 року про майнові права ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2.

20.02.2012 року між ТОВ «Берег-Будгруп» та ОК «Граніт» був укладений договір відповідно до якого, предметом договору є виконання будівельно-монтажних робіт по завершенню будівництва другої черги житлового комплексу «Акапулько-2», що складається з тяти секцій житлового будинку з підземним паркінгом по АДРЕСА_2 .

03.03.2016 року у Департаменті ДАБІ в Одеській області зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта за адресою: АДРЕСА_2 , замовником якого зазначено ОК «Граніт» (код 35131579).

25.07.2016 рокуміж ТОВ «Берег-Будгруп» та ОК «Граніт» було укладено додаткову угоду № 2 (до договору на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_2 , від 20.02.2012 року укладеного між ТОВ «Берег-Будгруп» та ОК «Граніт») відповідно до якого доповнено договір пунктом 4.1.10 яким надає право ОК «Граніт» підписувати акти прийому-передачі на нерухоме майно та інші необхідні документи що будуть необхідні для реєстрації права власності пайщиками у державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

13.09.2016 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору № 5 про порядок викупу паю від 06.08.2013 року укладеного між ОСОБА_2 та ОК «Граніт», квитанції до прибуткового касового ордера № 5 від 06.08.2013 року виданої ОК «Граніт», акту прийому-передачі квартири від 07.09.2016 року укладеного з ОК «Граніт», довідки № 5 від 06.09.2013 року виданої ОК «Граніт».

Відповідно до договору № 5 «про порядок викупу паю», укладеного 06.08.2013 року між ОК «Граніт» та ОСОБА_2 , ОСОБА_2 виплачує пай у вигляді грошових коштів, направлених на будівництво трьох кімнатної квартири за АДРЕСА_5 , а кооператив передати зобов`язався передати пайщику документи, необхідні для оформлення права власності на вказану квартиру (п.п. 1.1, 1.2 договору).

Відповідно п. 2.1. договору, сума паю встановлена у розмірі 760 708, 83 (сімсот шістдесят тисяч сімсот шість,83) гривень.

06.08.2013 року ОК «Граніт» видала ОСОБА_2 квитанцію до прибуткового касового ордеру № 5 про отримання грошових коштів на суму 760 708, 83 (сімсот шістдесят тисяч сімсот шість,83) гривень.

Під час судового розгляду було встановлено, що 03.08.2012 року між ТОВ «Берег-Будгруп», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 була укладена додаткова угода № 1 до договору № 613 «Про дольову участь у будівництві житла» від 09.01.2006 року, відповідно до якого ОСОБА_3 приймає на себе всі права та обов`язки ОСОБА_1 за договором № 613 від 09.01.2006 року (п.5 додаткової угоди). Зазначена додаткова угода є дійсною.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору, скасування рішення про державну реєстрацію прав власності, визнання права власності, виселення, позивач керувався положеннями статей 331, 388, 392 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав i не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно : 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Слід зазначити, що за змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Виходячи з аналізу статей 387, 388 Цивільного кодексу України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

Виходячи з позовних вимог, майном, що витребовується на користь позивача є наступне майно: квартира АДРЕСА_2

Стаття 81 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивачем не доведено, що його права порушені та те, що він має права вимоги стосовно квартири АДРЕСА_2 .

Суд зауважує, що в силу положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду як джерело права.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мірно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах , передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30.06.2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад рішення у справі Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року №14, рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Рішення є законним тоді, коли виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Оскільки рішення не може ґрунтуватись на припущеннях, а обов`язок доводити ті чи інші обставини покладається виключно на сторони, суд вважає, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження позовних вимог, а тому суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

Керуючись ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 258-259, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), Обслуговуючого кооперативу «Граніт» (Одеська область, Овідіопольський район, с. Лиманка, Житловий масив «Чорноморка», вул. Мастерська, 2/8) про визнання недійсним договору, скасування рішення про державну реєстрацію прав власності, визнання права власності, виселення - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя:

28.10.2019